Постанова

від 24.02.2011 по справі 15/236

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/236

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

21.02.2011 р.                      справа №15/236

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гези  Т.Д.

суддів:

при секретарі:Акулової  Н.В., Приходько І.В.

Казімір Л.Р.

за участю представників сторін:

від позивача:Степаненко Т.В. –по довір. б/н від 20.10.10р.

від відповідача:

Горячева А.Г. –по довір. №250-14Д від 06.01.11р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Вікор»м. Запоріжжя

на рішення  господарського суду

Донецької області

від06.12.2010 року

по справі№15/236

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Вікор» м. Запоріжжя

доВідкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування»м. Маріуполь Донецької області

предмет спорустягнення заборгованості за договором №ПСН-02118 від 23.05.06р. в сумі 39 876грн. 52грн., 3% річних у сумі 2790,21грн., інфляційні  в сумі 10 938,42грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна фірма «Вікор»           м. Запоріжжя (далі по тексту –ТОВ «ВКФ «Вікор») звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» м. Маріуполь Донецької області (далі по тексту - ВАТ «МЗВМ») про стягнення заборгованості за договором №ПСН-02118 від 23.05.06р. в сумі 39 876грн. 52грн., 3% річних у сумі 2790,21грн., інфляційні  в сумі 10 938,42грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 06.12.10р. по справі №15/236 відмовлено у задоволенні позову, у зв'язку з недоведеністю заявлених вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарський суд виходив з того, що позивач у позові просив суд стягнути з відповідача борг за поставлений у серпні 2007р. товар за договором №ПСН-02118 від 23.05.06р., строк дії якого, як було встановлено судом першої інстанції, припинився 31.12.06р.

Виходячи з цього, суд першої інстанції дійшов до висновку, що спірні видаткові накладні від серпня 2007р. не можна розцінювати як первинні документи, складені на виконання умов договору № ПСН–02118 від 23.05.06р., оскільки вказаний договір в період здійснення спірних поставок був не чинний, а отже, позивачем не доведений сам факт поставки товару в серпні 2007р. за спірним договором, на підставі якого позивач вимагає стягнути суму основного боргу.

Оскільки позивачем не було доведено суми основного боргу, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 2790,21грн. та інфляційних в сумі 10938,42 грн.

ТОВ «ВКФ «Вікор»звернулося до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 06.12.10р. по справі №15/236 скасувати, та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заявник в апеляційній скарзі посилається на те, що поставки товару у серпні 2007р. відбулись у виконання саме умов договору №ПСН-02118 від 23.05.06р., оскільки, як зазначає скаржник, строк дії договору сторони погодили у спрощений спосіб, та після 31.12.06р. продовжували виконувати взяті на себе обов'язки з поставки та прийому товару згідно договору.

ВАТ «МЗВМ» у відзиві на апеляційну скаргу просив  рішення   господарського  суду  Донецької  області від 06.12.10р. по  справі №15/236 залишити без змін, апеляційну скаргу  залишити  без задоволення.

Відповідач у відзиві вказує на те, що строк дії договору  № ПСН–02118 від 23.05.06р. закінчився 31.12.06р. та відповідно до умов п.14.3, сторонами не продовжувався.

Зазначення відповідачем номеру договору в окремих первинних документах не змінює строку його дії, оскільки, як зазначає відповідач у відзиві, законодавством та самим договором № ПСН–02118 від 23.05.06р. був встановлений спеціальний порядок внесення змін та доповнень до договору.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду  у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України,  на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний  господарський суд  не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість  рішення місцевого  господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України  здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Дослідивши докази матеріалів справи, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

Як вбачається з апеляційної скарги заявник посилається на те, що поставки товару у серпні 2007р. відбулись у виконання саме умов договору №ПСН-02118 від 23.05.06р., оскільки, як зазначає скаржник, строк дії договору сторони погодили у спрощений спосіб, та після 31.12.06р. продовжували виконувати взяті на себе обов'язки з поставки та прийому товару згідно договору.

Судова колегія вважає даний довід скаржника необґрунтованим виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Постачальник) та відповідачем (Покупець) укладений договір №ПСН–02118 від 23.05.06р., за умовами якого позивач зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості згідно специфікації №1 (додаток №1), 2006 року виготовлення.

Пунктом 12.1 договору №ПСН-02118 від 23.05.06р. передбачено, що договір набирає сили з моменту укладення його обома сторонами та діє до 31.12.06р.

Згідно п. 14.1 договору №ПСН-02118 від 23.05.06р. в усьому, що не врегульовано даним договором, сторони керуються діючим законодавством України.

Пунктом 14.3 даного договору передбачено, що всі зміни та доповнення до даного договору дійсні тільки в тому випадку, якщо вони здійснені в письмовій формі та підписані уповноваженими представниками обох сторін.

Відповідно до ст. 179 ч. 7 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 181 ч. 1 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Договір № ПСН–02118 від 23.05.06р. був укладений в формі єдиного письмового документа за підписами уповноважених представників обох сторін, тому й зміни до цього договору повинні бути оформлені як єдиний письмовий документ (наприклад, додаткова угода до договору).

З матеріалів справи вбачається, що 13.07.06р. між сторонами були підписані додаткові угоди №1, 2, проте даними угодами строк дії договору №ПСН-02118 від 23.05.06р. не продовжувався.

Інших додаткових угод сторонами підписано не було, тому судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк чинності договору припинився 31.12.06р.

Позивач в апеляційній скарзі вважає, що саме у виконання умов договору №ПСН–02118 від 23.05.06р. ним було поставлено відповідачу товар за період з 08.08.07р. по 16.08.07р., оскільки відповідач отримуючи товар за довіреністю та сплачуючи отриманий товар послався на договір №ПСН–02118 від 23.05.06р.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції відносно того, що посилання відповідача на договір в окремих первісних господарських та платіжних документах (довіреностях на отримання товарно –матеріальних цінностей, платіжних дорученнях) не змінює строку дії договору, оскільки законодавством та самим договором був встановлений спеціальний порядок внесення змін та доповнень до спірного договору.

Крім цього, представник відповідача у судовому засіданні апеляційної інстанції 21.02.11р. вказав на те, що у довіреності на отримання товарно –матеріальних цінностей та у платіжних дорученнях помилково підставою було вказано договір №ПСН–02118 від 23.05.06р. (зафіксовано технічним записом судового процесу).

Враховуючи викладене судова колегія дійшла до висновку, що спірні видаткові накладні від серпня 2007р. не можна розцінювати як первинні документи, які складені сторонами на виконання умов договору №ПСН–02118 від 23.05.06р., оскільки вказаний договір в період здійснення спірних поставок був не чинний.

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що в 2007 році після закінчення строку дії договору №ПСН–02118 від 23.05.06р. між сторонами відбулися правовідносини купівлі–продажу товару, що підтверджено діями сторін та первинними документами, а саме: рахунками №СФ–05130 від 08.08.07р., №СФ–05289 від 15.08.07р., податковими накладними №004565 від 08.08.07р., №004739 від 16.08.07р., товарно–транспортними накладними №139 від 08.08.07р., №151 від 16.08.07р. проте, судова колегія вважає, що вони також не підтверджують виконання сторонами умов цього договору, строк дії якого, як було зазначено вище,  припинився 31.12.06р.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що поставка товару в серпні 2007р. відбулась у виконання умов спірного договору, на підставі якого позивач вимагає стягнути з відповідача основний борг в сумі 39 876грн. 52коп., тобто не доведено, що цей борг виник у відповідача саме за умовами договору №ПСН–02118 від 23.05.06р., який є підставою позову.

Оскільки позивачем не було доведено суми основного боргу, судова колегія вважає, що судом першої інстанції правомірно було відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних у сумі 2790,21грн. та інфляційних в сумі 10938,42 грн.

Відповідно до вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Враховуючи викладене судова колегія дійшла до висновку, що позивачем не доведено матеріалами справи тих обставин, на які він посилається у позовній заяві.

Таким чином, господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення  від 06.12.10р. по справі №15/236 з'ясував всі обставини справи в їх сукупності, з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновку суду.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Рішення господарського суду Донецької області від 06.12.10р. по справі №15/236 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Донецький апеляційний господарський суд, -

                                              П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну  скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної фірми «Вікор» м. Запоріжжя залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 06.12.10р. по справі №15/236 залишити без змін.

Головуючий:          Т.Д. Геза

Судді:          Н.В. Акулова

          І.В.  Приходько

          Надруковано: 5 прим.

          1. позивачу

          1. відповідачу

          1. у справу

          1. ДАГС

                                                                                                        1. господарському суду