Постанова

від 14.02.2011 по справі 10/251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 14.02.2011                                                                                           № 10/251

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Поляк О.І.

 суддів:            Кропивна Л.В.

          Рудченко  С.Г.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Лепетинська Н.А.

 від відповідача - не з’явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Українсько-Німецького ТОВ "Агрос"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 18.10.2010

 у справі № 10/251 (Котков О.В. .....)

 за первісним позовом                               Українсько-Німецького ТОВ "Агрос"

 до                                                   ТОВ "Інтерагролізинг"

 про                                                   стягнення збитків, штрафу та пені

 за зустрічним позовом   ТОВ "Інтерагролізинг"

 до                                      Українсько-Німецького ТОВ "Агрос"

 про                                    стягнення збитків, штрафу та пені

                     Суть рішення і апеляційної скарги:

У червні 2010 року Українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС» звернулося до господарського суду з позовом до ТОВ «Інтерагролізинг» про стягнення сплачених лізингових платежів у вигляді відшкодування (компенсації) вартості лізингового майна у розмірі 214 896,68 грн.

У серпні 2010 року ТОВ “Інтерагролізинг” звернулося до Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “Агрос” з зустрічним позовом про стягнення збитків,  штрафу та пені за договором фінансового лізингу від 22.05.2007 року.

До вирішення господарським судом спору по суті позивачем за зустрічним позовом була подана заява про уточнення позовних вимог, згідно якої він просив  стягнути з відповідача 125 603,92 грн. збитків, 62 531,12 грн. штрафу та 32 204,50 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.10.2010 року (дата підписання – 21.10.2010 року) у справі № 10/251 (суддя – Котков О.В.) у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено частково. Стягнуто з Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОС” на користь  Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерагролізинг” штраф у розмірі 62 531,12 грн., пеню у розмірі 32 204,50 грн., державне мито у розмірі 947,35 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 101,46 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Українсько-німецьке товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОС»  звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просило оскаржуване рішення в частині задоволення зустрічних позовних вимог скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.  

Апеляційна скарга мотивована неповним з’ясуванням обставин, що мають суттєве значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, дійсним обставинам справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, апелянт зазначає, що строк позовної давності щодо вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення штрафу за ухилення від страхування майна, переданого в лізинг, сплив, що є підставою для відмови в позові в цій частині. Крім того, підстави для застосування до відповідача за зустрічним позовом господарських санкцій у вигляді стягнення пені за прострочення строку повернення майна, переданого в лізинг, взагалі відсутні.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2010 року відновлено пропущений строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 31.01.2011 року.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 року № 01-23/1/2 «Про зміну складу колегії суддів» були внесені зміни до складу суду  та доручено здійснити розгляд апеляційної скарги у даній справі колегії суддів у складі: Поляк О.І. - головуючий суддя, судді Кропивна Л.В., Рудченко С.Г.

У судове засідання, призначене на  31.01.2011 року, з’явився лише представник відповідача, представник позивача в призначене судове засідання не з’явився, проте 27.01.2011 року на адресу Київського апеляційного господарського суду направив телеграму з клопотанням про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні представником відповідача було надано відзив на апеляційну скаргу, у якому він просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції – без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2011 року на підставі ст. 77 ГПК України розгляд апеляційної скарги було відкладено на 14.02.2011 року.

У судове засідання 14.02.2011 року з’явився лише представник позивача, представник відповідача в призначене судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд  не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апеляційного подання , дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як встановлено місцевим господарським судом, 22.05.2007р. між ТОВ “Інтерагролізинг” (лізингодавець) та Українсько-німецьким товариством з обмеженою відповідальністю “Агрос” (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу (далі – договір), згідно п. 1.1 якого лізингодавець зобов’язується придбати у власність у продавця майно, найменування, модель, одиниці, кількість, загальна вартість якого наведена у специфікації (додаток № 1 до договору), та передати його у платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу для підприємницьких цілей лізингоодержувача на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.

          Як вбачається із специфікації (додаток № 1 до договору), предметом договору фінансового лізингу є зерносушарка виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL 3520, кількість – 1 шт., вартістю 312 655,60 грн. (з ПДВ).

У п. 1.2 договору сторони погодили, що майно є власністю лізингодавця на момент його передачі лізингоодержувачу та перебуватиме у власності лізингодавця протягом усього строку дії даного договору.

Лізингодавець надає лізингоодержувачу майно строком на 36 місяців за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном (п. 2.1 договору).

Початком строку лізингу вважається дата підписання акта прийому-передачі майна.

          Відповідно до п. 3.1 договору лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору) та п. 3.5 цього договору.

          Лізингові платежі включають: винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно у розмірі 14% річних, із врахуванням корегування вказаного в п. 3.5 цього договору; платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна.

Лізингоодержувач в силу п. 3.4 договору у термін до 29.05.2007 року включно зобов’язаний сплатити авансовий лізинговий платіж, який складається з відшкодування частини загальної вартості майна, що зазначена в п. 3.2 цього договору в сумі 93 796,68 грн. (з ПДВ) (п. 3.4 договору).

Лізингоодержувач у термін до 29.05.2007 року включно зобов’язаний сплатити відшкодування (компенсацію) лізингодавцю за послуги, пов’язані з процедурою надання фінансового лізингу, у тому числі: консультації, підготовка документів, проведення аналізу фінансового стані лізингоодеожувача, експертизу договорів та інших документів, що безпосередньо пов’язані з фінансуванням лізингоодержувача в сумі 1 872,00 грн. (п. 3.4.1 договору).

У п. 3.16 договору сторони погодили, що лізингодавець має право стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив черговий лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Згідно п. 7.1 договору лізингоодержувач бере на себе зобов’язання самостійно або через лізингодавця здійснити за власний рахунок страхування майна в українській страховій компанії на користь лізингодавця на термін дії цього договору, надати лізингодавцю страховий поліс та договір страхування протягом 3 днів з дати підписання акта прийому-передачі майна. В іншому разі лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 20 % від суми договору, що зазначена в п. 3.2 цього договору і не звільняється від виконання своїх зобов’язань за цим договором . До моменту страхування  відповідальність щодо збитків, завданих у зв’язку  з будь-яким пошкодженням, знищенням майна, покладається на лізингоодержувача.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що лізингодавець має право вилучити майно та в односторонньому порядку розірвати даний договір, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору) (пп.9.1.1 договору).

Відповідно до п. 9.2 договору у випадку виникнення будь-якої з підстав, передбачених в пп. 9.1.1 - 9.1.6. цього договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про вилучення майна із зазначенням строку його передачі. Повідомлення направляється лізингоодержувачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Лізингоодержувач зобов'язаний за свій рахунок, протягом 5 робочих днів з моменту отримання відповідної вимоги повернути майно лізингодавцю.

В разі невиконання лізингоодержувачем умов п. 9.2 договору, лізингодавець має право провести вилучення майна в примусовому порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, що передбачено п. 9.3 договору.

Згідно до п. 10.2 договору, якщо майно є обладнанням, яке важко демонтувати або транспортувати, лізингоодержувач зобов’язаний майно лізингодавцю і передати всі пов’язані з ним документи протягом 14 робочих днів з моменту припинення дії договору.

          В силу п. 10.4 договору час і місце повернення майна зазначається лізингодавцем, документом, що підтверджує факт повернення майна є акт приймання-передачі.

Якщо лізингоодержувач не повернув майно або повернув його невчасно, зокрема, у випадках передбачених статтями 9 та 10 договору (але не виключно), лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 0,1% від загальної вартості майна вказаної у п. 3.2 договору за кожен день прострочення строку повернення майна (п. 11.2.2 договору).

У п. 11.4 договору сторони домовились про встановлення терміну позовної давності, яка застосовується до вимог, передбачених цією статтею договору (в. т.ч. про стягнення пені та штрафів) в 36 місяців.

На виконання умов договору відповідач передав, а позивач прийняв предмет договору фінансового лізингу – зерносушарку виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL 3520 у кількості 1 шт., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі товару за кількістю та якістю № Д-2417 від 15.06.2007 року (а. с. – 82).

Однак, в порушення умов договору, позивач свої зобов’язання щодо сплати лізингових платежів згідно погодженого сторонами графіку належним чином не виконав, у зв’язку з чим у нього утворилася заборгованість перед відповідачем.

          Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2008 року ТОВ “Інтерагролізинг” звернулося до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 з заявою, у якій зазначало, що станом на 19.08.2008 року заборгованість позивача по сплаті лізингових платежів складає 14 983,35 грн. та пеня – 35 092,28 грн., а також просило останнього сплатити вказані суми протягом 10 днів з дня отримання даної заяви, інакше ТОВ “Інтерагролізинг” використає своє право відмовитися від укладеного договору та буде змушене звернутися до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису про стягнення заборгованості за договором і повернення предмету лізингу у безспірному порядку.

          Крім того, відповідачем на адресу позивача було направлено лист № 8-07/8 від 29.07.2008 року, у якому попереджав, що у разі несплати останнім заборгованості за договором фінансового лізингу у розмірі 55 429,49 грн. до 01.08.2008 року, буде змушений розірвати договір та вилучити майно у УН ТОВ «Агрос».

          Позивачем вказані листи отримані, що останнім не заперечується, однак залишені без відповіді та сплати заборгованості.

          Як встановлено місцевим господарським судом, 07.08.2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення з УН ТОВ «Агрос» заборгованості за невиплачені за грудень 2007р. та червень-липень 2008р. платежі згідно договору фінансового лізингу від 22.05.2007р. та запропоновано повернути від останнього зерносушарку виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL 3520.

          Постановою РВ ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 05.05.2009 року ВП № 12716740 відкрито виконавче провадження  на примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу № 7214 від 07.08.2008р., про стягнення з лізингоодержувача 61 612,66 грн. та повернення майна, а саме: зерносушарки виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL 3520.

          Рішенням господарського суду Київської області від 23.11.2009 року у справі № 18/183-09 позовні вимоги УН ТОВ «Агрос» задоволені частково. Визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 від 07.08.2008 року, номер за реєстром 7214, вчинений на договорі фінансового лізингу, укладеному між ТОВ «Інтерагролізинг» і УН ТОВ «Агрос» від 22.05.2007 року, таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені в сумі 43 611,45 грн.

          Постановою РВ ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 10.05.2010 року ВП № 12716740 поновлено виконавче провадження  на примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу № 7214 від 07.08.2008р., про стягнення з лізингоодержувача 61 612,66 грн. та повернення майна, а саме: зерносушарки виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL 3520.

          Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.06.2010р. у справі № 2а-7983/2010 року постанова старшого державного виконавця районного відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Овдієнко О.С. про поновлення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 7214 від 07.08.2008р. скасована, оскільки останньою поновлено виконавче провадження на всю суму стягнення – 61 612,66 грн., хоча рішенням господарського суду Київської області від 23.11.2009 року у справі № 18/183-09 вказаний виконавчий напис визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення пені в сумі 43 611,45 грн., тобто під час поновлення виконавчого провадження державним виконавцем не було враховано зазначене рішення суду.

          Проте, постановою РВ ДВС Білоцерківського міськрайонного управління юстиції від 30.06.2010р. ВП № 12716740  встановлено, що згідно вищевказаної постанови суду виконавчий напис № 7214 від 07.08.2008р. визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, а відтак виконавче провадження про стягнення з лізингоодержувача 61 612,66 грн. та повернення майна, а саме: зерносушарки виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL 3520, закінчено.

Встановивши вказані обставини справи, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір фінансового лізингу не є розірваним, а відтак первісні позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Інтерагролізинг» сплачених лізингових платежів у розмірі 214 896,68 грн. є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність доказів розірвання договору та зазначає наступне.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів.  

Згідно ч. 1 ст. 626 вказаного Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України закріплено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Як уже зазначалось, у п. 9.1 договору сторони погодили, що лізингодавець має право вилучити майно та в односторонньому порядку розірвати даний договір, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або в повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання строку платежу, встановленого в графіку сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору) (пп. 9.1.1 договору).

Обставини справи щодо неналежного виконання позивачем взятих на себе зобов’язань по сплаті лізингових платежів підтверджуються матеріалами справи та останнім не спростовані.

          Згідно вимог п. 9.2 договору відповідач звернувся до позивача з заявою та листом від 19.08.2008 року та 29.07.2008 року відповідно (що не заперечується останнім), у яких попереджав, що у разі несплати заборгованості за договором фінансового лізингу до 01.08.2008 року, буде змушений розірвати договір та вилучити майно у УН ТОВ «Агрос» у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

          Як вбачається з матеріалів справи, 07.08.2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення з УН ТОВ «Агрос» заборгованості за невиплачені за грудень 2007р. та червень-липень 2008р. платежі згідно договору фінансового лізингу від 22.05.2007р. та запропоновано повернути від останнього зерносушарку виробництва фірми Delux (США) з ріпаковими решетами, модель DPSL 3520, визнаний рішенням господарського суду Київської області від 23.11.2009 року у справі № 18/183-09 таким, що не підлягає виконанню лише в частині стягнення пені в сумі 43 611,45 грн.

          Статтею 653 вказаного Кодексу передбачено, що  у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

          Частина 1 ст. 7 Закону України “Про фінансовий лізинг” передбачає, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови якщо договором лізингу не передбачено іншого строку.

          Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

          Відповідно до частини 2 вказаної норми лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

З аналізу наведених норм, а також положень договору, укладеного між сторонами, слідує, що повернення сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів у разі одностороннього розірвання договору лізингодавцем не передбачено.

          За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що первісні позовні вимоги про повернення лізингових платежів є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

          Крім того, господарським судом першої інстанції відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення з УН ТОВ «Агрос» на користь ТОВ «Інтерагролізинг» 125 603,92 грн. збитків, посилаючись на те, що вказана сума є заборгованістю зі сплати лізингових платежів по договору від 22.05.2007р., що не є розірваним, і яку позивач не позбавлений права стягнути в судовому порядку.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, лізингодавець скористався своїм правом відмови від договору лізингу, у зв’язку з чим відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України договір фінансового лізингу від 22.05.2007р. є розірваним.

За приписами ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з  ч. 1 ст. 22 ЦК України особа має право на відшкодування збитків.

Збитками, відповідно до частини 2 вказаної норми, є:

- втрати, яких особа зазнала у зв‘язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

- доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).  

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збиткам розуміються, зокрема, витрати, зроблені управненою стороною.

Відповідно до ст. 225 вказаного Кодексу до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При цьому, реальні збитки характеризуються реальним зменшенням наявного майна кредитора на відміну від втраченої вигоди, коли наявне майно потерпілої сторони не збільшується, хоча і могло б збільшитися, якби договір був виконаний належним чином.

Збитки у вигляді упущеної вигоди  ґрунтуються на точних даних, безспірно підтверджуючих можливість одержання кредитором грошових сум або інших цінностей, якби зобов’язання було виконано боржником. Тобто, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Під час визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування (зазначена позиція узгоджується з постановами Вищого господарського суду України від 09.03.2004 р. у справі № 12/168, від 07.12.2004 р., від 08.07.2010 р. у справі № 8/253-09).

Підставою для покладання обов’язку відшкодувати збитки є порушення права (правопорушення), зокрема, передбачене ст. 610 ЦК України невиконання чи неналежне виконання зобов’язання.  

Оскільки саме невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за договором не може розглядатися як реальна шкода, тому сума основного боргу не повинна включатися до складу збитків.   

Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви (з урахуванням поданих уточнень), під збитками позивач розуміє лізингові платежі у сумі 125 603,92 грн. за період з 23.07.2008 року – 23.06.2010 року, які відповідач не сплатив, продовжуючи користуватися предметом лізингу та не повертаючи його.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

Відповідальність за порушення зобов‘язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов:

- протиправної дії чи бездіяльності особи;

- заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи;

- причинного зв’язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками;

- вини боржника.  

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з цим, звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у вигляді неодержаних лізингових платежів у розмірі 125 603,92 грн., позивачем не доведено причинний зв'язок між збитками у зазначеній сумі (неодержані лізингові платежі) та протиправними діями чи бездіяльністю відповідача у вигляді неповернення предмету лізингу, а також те, що саме на цю суму розраховував позивач у разі своєчасного повернення другою стороною предмету лізингу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення з відповідача 125 603,92 грн. збитків слід відмовити.

Крім того, господарський суд міста Києва стягнув з відповідача за зустрічним позовом 62 531,12 грн. штрафу та 32 204,50 грн. пені.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

В силу ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Як передбачено п. 7.1 договору лізингоодержувач бере на себе зобов'язання самостійно або через лізингодавця здійснити за власний рахунок страхування Майна в українській страховій компанії на користь лізингодавця на термін дії цього Договору, надати лізингодавцю страховий поліс та договір страхування протягом (трьох) днів з дати   підписання акта прийому-передачі майна. В іншому разі лізингоодержувач сплачує лізингодавцю штраф у розмірі 20 відсотків від суми   Договору, що зазначена в пункті 3.2 цього Договору і не звільняється від виконання всіх своїх зобов'язань за цим Договором. До моменту страхування  відповідальність  щодо збитків,  завданих у зв'язку з  будь-яким  пошкодженням  знищенням майна, покладається на лізингоодержувача.

Докази на підтвердження виконання даного зобов’язання лізингоодержувачем в матеріалах справи відсутні та останнім не надані.

Заперечуючи проти задоволення зустрічних позовних вимог в частині стягнення штрафу у розмірі 62 531,12 грн., відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд застосувати строк позовної давності.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В силу ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна (скорочена) позовна давність в один рік.

При цьому, ст. 259 цього Кодексу закріплено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, у п. 11.4 договору сторони домовились про встановлення терміну позовної давності, яка застосовується до вимог, передбачених цією статтею договору (в. т.ч. про стягнення пені та штрафів) в 36 місяців.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, акт приймання-передачі № Д-2417 складений та підписаний сторонами 15.06.2007р., враховуючи положення п. 7.1 договору щодо строку виконання зобов’язання, лізингоодержувач повинен був здійснити страхування до 18.06.2007р. включно.

Таким чином, перебіг позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу на підставі п. 7.1 договору почався 19.06.2007 року.

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ст. 254 ЦК України).

Отже, строк позовної давності щодо вищевказаної вимоги сплинув 19.06.2010 року.

Разом з цим, зустрічна позовна заява ТОВ «Інтерагролізинг», зокрема, про стягнення штрафу у розмірі 62 531,12 грн. була поданим ним 05.08.2010 року за № 23075, тобто після спливу вищевказаного строку, що підтверджується вхідним штампом господарського суду міста Києва.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 вказаного Кодексу).

Враховуючи, що судом першої інстанції не застосований строк позовної давності за заявою сторони, колегія суддів дійшла висновку про застосування останнього, а і ідтак відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Інтерагролізинг» в частині стягнення з УН ТОВ «Агрос» 62 531,12 грн. штрафу та скасування рішення місцевого господарського суду в цій частині.

Як вбачається зі змісту зустрічної позовної заяви, в обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 32 204,50 грн. позивач зазначає, що станом на 04.08.2010 року УН ТОВ «Агрос» не повернуло лізингодавцю майно, передане у лізинг, за що п. 11.2.2 договору передбачена відповідальність у вигляді стягнення пені в розмірі 0,1 % від загальної вартості майна, вказаної в п. 3.2 договору, за кожен день прострочення строку його повернення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу ч. 6 ст. 232 вказаного Кодексу нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з цим, як вбачається з розрахунку заявленої до стягнення суми пені, виконаного позивачем (а. с. – 66), остання  нарахована за період з 07.07.2010 року по 04.08.2010 року, тобто без урахування імперативних положень ч. 6 ст. 232 ГК України щодо початкової та кінцевої дати обчислення шестимісячного строку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення 32 204,50 грн. пені, нарахованої за період з 07.07.2010 року по 04.08.2010 року, також слід відмовити.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга УН ТОВ «Агрос» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2010 року у справі № 10/251 в частині стягнення з відповідача за зустрічним позовом 62 531,12 грн. штрафу та 32 204,50 грн. пені – скасуванню.

В силу ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на ТОВ «Інтерагролізинг».

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,  –

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу  Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос» задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.10.2010 року у справі № 10/251 в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог залишити без змін.

3. В іншій частині рішення скасувати.

4. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовити повністю.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерагролізинг” (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 5-А, код 34351231) на користь Українсько-німецького товариства з обмеженою відповідальністю “АГРОС” (09109, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Київська, 25, код 14283800) 473 (чотириста сімдесят три) грн. 68 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 10/251 скерувати до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, встановленому чинним законодавством України.

 Головуючий суддя                                                                      Поляк О.І.

 Судді                                                                                          Кропивна Л.В.

                                                                                          Рудченко  С.Г.