Ухвала

від 16.03.2010 по справі 10-62/10

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2010 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого: Мельничук Н.М

суддів Шеніна П.О.,

Ткаченка В.Л.

прокурора Островського І.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу за апеляцією скаржника ОСОБА_2 на постанову судді Бердичівського міськрайонного суду від 14 січня 2010 р.

Цією постановою в задоволенні скарги ОСОБА_2 на постанову Бердичівського МВ УМВС від 21.08.2009 р. „Про відмову в порушенні кримінальної справи” відмовлено за безпідставністю.

Як видно з матеріалів,

ОСОБА_2 , 1976 р. народження, уродженець та мешканець АДРЕСА_1

звернувся з заявою до Генерального Прокурора України, Міністра внутрішніх справ України та Голови Служби безпеки України з проханням притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_3, 1954 р. народження, громадянина Сполучених Штатів Америки, за вчинення дій спрямованих на експлуатацію і використання малолітніх дітей та розбещення неповнолітніх, що передбачено ст.ст. 149, 150, 1501, 155, 156 КК України, який на час вчинення злочину (середина 80-х років минулого сторіччя) був громадянином СРСР. Місце події хутір поблизу м. Бердичева Житомирської області.

Одночасно заявник просив зясувати можливу причетність групи інших осіб до організації, пособництва, скоєння або приховування даного злочину.

Справа №10-62 2010 р. Головуючий у 1 інстанції Заїка Г.М.

Категорія ст.236 2 КПК України Доповідач Ткаченко В.Л.

Підставою для даної заяви ОСОБА_2 стали його особисті спогади, як під час літніх канікул у родичів на хуторі поблизу м. Бердичева, дядя ОСОБА_1 ОСОБА_3 в присутності дітей займався розбещенням свого малолітнього сина ОСОБА_5, який в даний час також проживає у США.

Заява ОСОБА_2 перевірялась працівниками міліції Печерського РУ ГУМВС України в м.Києві, а потім за територіальністю в Бердичівському РВ.

За наслідками перевірки, 21.08.2009 р. ст. л-т міліції ОСОБА_7 виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи згідно п.1 ст.6 КПК України за відсутністю події злочину.

3.ХІ.2009 р. ОСОБА_2 оскаржив зазначену постанову до Бердичівського міськрайонного суду.

Посилаючись на вимоги ст.ст. 94, 97 КПК України, скаржник просив суд скасувати постанову про відмову в порушенні кримінальної справи та порушити кримінальну справу за вказаними в його заяві статтями Кримінального Кодексу України стосовно ОСОБА_3 громадянина США.

14 січня 2010 року, керуючись ст.ст. 97 99, 2362 КПК України, суддя, перевіривши зібрані матеріали на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи залишив скаргу без задоволення.

В апеляції ОСОБА_2 просить скасувати постанову судді, а матеріали направити для проведення додаткової перевірки, оскільки відмова в порушенні кримінальної справи на підставі п.1 ст.6 КПК України є неправомірною. Наведені підстави у постанові судді не відповідають фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, заперечення прокурора щодо задоволення апеляції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції (апелянт в судове засідання не зявився) колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляції.

Як видно з відмовного матеріалу, ОСОБА_2 подав заяву в названі правоохоронні органи України в якій повідомляв: „У звязку із тим, що обєктами злочинних дій з боку п.ОСОБА_3., гр-на США, 1954 р. народження, а також можливо групи інших осіб, були діти, повідомити про злочин, що мав місце кілька десятиріч тому, стало можливим лише зараз...” Не вказавши на достатні фактичні дані, які б свідчили про наявність певних кримінальних дій в таких формах:

1. вчинення дій спрямованих на експлуатацію і використання малолітніх дітей та розбещення малолітніх;

2. створення злочинної організації для вчинення злочину;

3. керівництво такою організацією;

4. участь в ній ОСОБА_2 в заяві зазначив, що:”... на даний момент можуть бути (доказом) лише свідчення осіб, стосовно яких ОСОБА_3 ... вчинив злочинні дії по розбещенню. В цій же заяві ОСОБА_2 вказував, що: „багато деталей тих подій пригадати важко.”

З матеріалів видно, що ОСОБА_2, у відповідності до ч.2 ст.95 КПК України, не був попередженим про відповідальність за завідомо неправдивий донос, а його прохання про порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_3 громадянина США та інших, грунтується на особистих припущеннях, достовірність яких викликає серйозні сумніви.

Мати ОСОБА_2 ОСОБА_8, 1942 р. народження дала позитивну характеристику племіннику ОСОБА_3, ствердила, що влітку 1986 або 1987 р. він привозив свого сина ОСОБА_5, 1981 р. н., на відпочинок до її нині покійної матері ОСОБА_10, яка мешкала за адресою: АДРЕСА_2, де на той час відпочивав і її син ОСОБА_2, однак про події, викладені в заяві ОСОБА_2, їй нічого не відомо (а.с. 26 відмовний матеріал).

При розгляді скарги ОСОБА_2 на постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 21.08.2009 року, суддя, виконавши всі вимоги ст. 2362 КПК України, що стверджується протоколом судового засідання та матеріалами справи, по результатам перевірки законності та обгрунтованості цієї постанови виніс мотивовану постанову.

Керуючись ст.ст. 365, 382 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляцію скаржника ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову судді Бердичівського міськрайонного суду від 14 січня 2010 року стосовно скарги ОСОБА_2 на постанову Бердичівського МВ УМВС від 21.08.2009 року без зміни.

Судді (підписи)

Згідно: суддя апеляційного суду

Житомирської області Ткаченко В.Л.