Постанова

від 16.03.2011 по справі 9/186-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2011 р.                                                           Справа № 9/186-09  

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Терещенко О.І. , суддя  Івакіна В.О.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Цимбал Б.П., дов. від 10.01.11 року

відповідача -  ОСОБА_2, дов. б/н від 10.01.11 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 721 С/1-18) на рішення господарського суду Сумської області від 13.01.11 року у справі № 9/186-09

за позовом Закритого акціонерного товариства  Агропідприємство "Прогрес-Технологія", м. Суми,

до Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3, м. Суми,

про стягнення 85344,99 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Закрите акціонерне товариство Агропідприємство "Прогрес-Технологія", позивач, звернувся до господарського суду Сумської області з позовом до Суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи ОСОБА_3, відповідача, про стягнення 92 999,24 грн. заборгованості зі сплати орендних платежів та комунальних послуг  - згідно з укладеним між сторонами у справі договором суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008р. та додатковою угодою до договору від 01.10.2008р. (84000,00 грн. –борг з орендної плати, 8999,24 коп. –борг зі сплати комунальних платежів).

Рішенням господарського суду Сумської області від 25.02.2010 року (суддя Лущик М.С.) позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з СПД-ФО ОСОБА_3  на користь ЗАТ Агропідприємство "Прогрес-Технологія" 84 000,00 грн. заборгованості з орендної плати та судові витрати.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2010 р. (головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Білоконь Н.Д., суддя Ільїн О.В.) рішення місцевого господарського суду скасовано та припинено провадження у справі на підставі пункту 1-1 статті 80 ГПК України.

Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, ЗАТ «АП "Прогрес-Технологія" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2010 р. у зв’язку з неврахуванням судом норм статті 35 Господарського процесуального кодексу України та залишити в силі рішення господарського суду Сумської області від 25.02.2010 р.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.09.2010 року касаційну скаргу ЗАТ «Агропідприємство "Прогрес-Технологія" задоволено частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.04.2010 року у справі № 9/186-09 скасовано.

Рішення господарського суду Сумської області від 25.02.2010 року у справі № 9/186-09 в частині стягнення з Суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи ОСОБА_3 на користь Закритого акціонерного товариства Агропідприємство "Прогрес-Технологія" 84 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 840,00 грн. державного мита та 282,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу  скасовано.

Справу в цій частині передано на новий розгляд до господарського суду Сумської області в іншому складі суду.

Частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду та скасовуючи в повному обсязі постанову господарського суду апеляційної інстанції, Вищий господарський суд України  зазначив, що висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині  стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в розмірі 84000,00 грн. є передчасним, оскільки він прийнятий без дослідження періоду, за який стягується заборгованість, рівно як і без визначення дати припинення користування відповідачем об'єктом оренди.

Висновок апеляційного господарського суду щодо припинення провадження у даній справі з посиланням на недійсність договору суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008 р., на думку суду касаційної інстанції, прийнятий без врахування вимог частини 2  статті 35 ГПК України за наявності рішення господарського суду Сумської області від 08.10.2009 року у справі №13/225-09, залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від  10.12.2009 року, з яких вбачається відсутність підстав для визнання недійсним договору суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008 року, і встановлені цими судовими актами обставини є преюдиційними при розгляді справи №9/186-09.

В решті рішення господарського суду Сумської області від 25.02.2010 р. у справі № 9/186-09 залишено без змін.

При новому розгляді справи в частині  стягнення з Суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи ОСОБА_3 на користь Закритого акціонерного товариства  "Прогрес-Технологія" 84 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 840,00 грн. державного мита та 282,26 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу рішенням господарського суду Сумської області від 13.01.2011 року у справі № 9/186-09 (головуючий суддя Лугова Н.П., суддя Малафєєва І.В., суддя Моїсеєнко В.М.) позов задоволено частково в сумі 82000,00 грн.

Стягнуто з Суб’єкта  підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 на користь Закритого акціонерного товариства "Прогрес-Технологія" 82000,00 грн. боргу,  820,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення 2000,00 грн. заборгованості з орендної плати відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням місцевого господарського суду від 13.01.2011 року, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить  скасувати це рішення  та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що стягнення заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008 р. є неправомірним оскільки, враховуючи положення частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, частин 2 та 3 статті 180 Господарського кодексу України,  він є неукладеним. А оскільки вказаний договір є неукладеним, то і додаткова угода від 01.10.2008 року до вказаного договору також не може вважатися укладеною.

Також вказує на те, що акти звірки не показують конкретних розрахунків між сторонами за договором суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008 року, а містять відомості щодо всіх взаємовідносин між сторонами.

Крім того, зазначає, що відповідач попередив за один місяць позивача про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008 р. та перадав приміщення позивачеві, однак позивач вказані приміщення не прийняв, що підтверджується свідченнями свідків.

Також, звертає увагу на те, що відповідачем здійснено оплату грошових коштів за використання  приміщення з травня 2008 року по березень 2009 року і враховуючи даний розрахунок, максимальна сума заборгованості могла складати 73000,00 грн. (17000,00 грн. -плата за один місяць х на 4 місяців + 5000,00 грн.несплаченої відповідачем суми за березень 2008 року). Однак, враховуючи повернення відповідачем безпідставно набутого приміщення  30.03.2009 року, на думку відповідача, сплаті підлягає лише 5000,00 грн.за користування приміщенням у березні 2008 року.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 17.02.2011 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 15.03.2011 року на 12:00 год.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що мотивуючи свою позицію, відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що стягнення заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008 року є неправомірним, оскільки він є неукладеним. Тобто, на думку відповідача, судом першої інстанції на підставі статей 525, 526, 530, 573, 629 Цивільного кодексу України безпідставно прийняті до уваги положення пункту 4.2. договору суборенди в частині обов'язків відповідача виконувати свої зобов'язання зі сплати орендної плати.

При цьому, посилається на те, що питання обгрунтованості застосування судом першої інстанції вищезазначених норм матеріального права та пункту 4.2. спірного договору вже досліджувалося Вищим господарським судом України. В постанові Вищого господарського суду України від 07.09.2010 року зазначено, що статті 525, 526, 530, 573, 629 Цивільного кодексу України, а також умови пункту 4.2. договору суборенди надають право позивачу вимагати від відповідача належного виконання своїх зобов'язань зі сплати орендних платежів. Втім, висновок суду про задоволення позовних вимог в цій частині колегія суддів касаційної інстанції оцінила як передчасний, оскільки він прийнятий без дослідження періоду, за який стягується заборгованість, рівно як і без визначення дати припинення користування відповідачем об'єктом оренди.

Також вказує на те, що на виконання статті 111-12 ГПК України щодо обов'язковості для суду першої інстанції під час нового розгляду справи вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції, місцевим господарським судом були досліджені період, за який стягується заборгованість, та визначена дата припинення користування відповідачем об'єктом оренди. Судом першої інстанції встановлено, що в порушення умов договору, відповідачем було лише частково оплачено вартість платежів за оренду за період з січня по червень 2009 року в сумі 20 000.,00 грн., а саме, за січень 2009 року - 17 000,00 грн. лютий 2009 року - 3000,00 грн. Залишок боргу за період з січня по червень 2009 року складає 82 000,00 грн. Заборгованість за оренду приміщення виникла, за період з січня 01.01.2009 року по 30.06.2009 року.

Також вказує на те, що відповідач користувався приміщенням до 30.06.2009 року включно, що він не спростував в судовому засіданні. Періодом виникнення заборгованості є січень - червень 2009 року і матеріали справи свідчать про відсутність у відповідача документів, складених у встановленому законодавством порядку про припинення використання приміщення в березні 2009р. Тобто, на думку позивача, господарський суд першої інстанції виконав всі вказівки Вищого господарського суду України та правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення орендної плати.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального  права, колегія суддів  дійшла висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом,  27.04.2008 року між Закритим акціонерним товариством  Агропідприємство "Прогрес-Технологія", орендарем, та Суб"єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_3, суборендарем,   було  укладено договір суборенди  нежитлового  приміщення № 14-04/08 від  27.04.2008 року (далі договір суборенди), згідно  з пунктом 1.1 якого  суборендодавець   передав, а суборендар   прийняв в тимчасове  користування  нежитлове  приміщення з метою  використання під  цех   по солінню   та копченню риби, для  ведення   власної   торговельної діяльності.

Пунктом 1.2  договору суборенди визначене місцерозташування об’єкту  оренди,   а саме:   АДРЕСА_1 та пунктом 1.3.  площа   орендованого  об’єкту, -    720,1  кв. м.

Згідно  з пунктом 2.1  договору суборенди  прийом  та передача  нежитлового  приміщення, що орендується, здійснюється  шляхом  оформлення  двостороннього  акту   прийому  -  передачі  підписаного  уповноваженими особами.

Пунктом 2.3. договору суборенди передбачено,   що  нежитлове   приміщення,   що орендується,   вважається  переданим в  оренду   з моменту   підписання   акту  прийому -  передачі.

Згідно   з пунктом 2.4.  договору суборенди  після підписання акту  прийому  -   передачі  суборендодавець   передає   суборендарю  ключі  від  приміщень, що   орендуються,  після чого  персоналу  суборендаря  має  бути забезпечений  безперешкодний  доступ  у  приміщення,  що орендуються.

Термін  дії договору  настає  з моменту  прийняття приміщень за актом прийому  - передачі і договір  діє  до  01.08.2009 року.

У пункті 4.1  договору суборенди сторони встановили, що суборендар  вносить орендодавцю орендну  плату кожного місяця  в розмірі, яка  затверджена сторонами.

Згідно  з пунктом 4.2  договору суборенди орендна  плата  за нежитлове   приміщення     встановлюється  сторонами  у грошовій   формі   у   розмірі  15 000 грн. 00 коп.  з ПДВ  на місяць,  яка   сплачується   суборендарем   щомісячно  готівкою  в касу  суборендодавця   або   безготівковим  перерахуванням   на поточний  рахунок  суборендодавця, що зазначений в цьому  договорі, передоплатою  не пізніше    5-го  числа   кожного   поточного   місяця.   

При цьому,  укладаючи  зазначений  договір. сторони  передбачили, що у разі   закінчення  дії  договору   орендна   плата  оплачується  суборендарем  по день  фактичної  здачі  нежитлового  приміщення.

Згідно з пунктом  6.1 договору суборенди відповідач  зобов’язався   прийняти  нежитлове  приміщення  та використовувати   його   у  відповідності   до пункту 1   даного   договору;  своєчасно  проводити    розрахунки     за орендоване   нежиле  приміщення, сплачувати   окремо   згідно   з рахунками  за комунальні  послуги вартість     комунальних   послуг.       

Як  свідчать  матеріали справи, на  виконання  умов  договору та у встановленому ним  порядку, згідно  з пунктами  2.1 та 2.4 договору,   між   сторонами 27.04.2008 року  було складено  та підписано  акт  прийому  - передачі  за договором   оренди  згідно   якого  суборендодавцем  (позивачем)  було  передано суборендареві  (відповідачеві) нежитлове  приміщення, що розташоване   за адресою:    АДРЕСА_1, загальною  площею   720,1  кв.м.     

Також,  01.10.2008р.  між сторонами було  укладено  додаткову   угоду  до договору  суборенди   нежитлового  приміщення   №   14-04/08 від  27.04.2008 року,  згідно з умовами якої сторони  дійшли згоди  про  викладення пункту 4.2. договору  суборенди в наступній   редакції:    «Орендна   плата   за нежитлове   приміщення   встановлюється   сторонами  у грошовій  формі  в розмірі  17  000,00  грн. в т.ч.   ПДВ  на місяць, яка  сплачується  суборендарем щомісячно готівкою   в касу  суборендодавця  або безготівковим  перерахуванням на  поточний  рахунок, що зазначений   в цьому  договорі, передоплатою не  пізніше   15 числа  кожного  поточного  місяця".   

У  відзиві  на позовну заяву   відповідач  вказує  на те,  що починаючи  з 27.03.2009р. він  не  користувався  комунальними  послугами, оскільки  виїхав  з орендованого  приміщення, про  що було  складено  акт   приймання  - передачі  та повернуто  позивачеві  ключі  від приміщень.

Однак, як було вірно встановлено  місцевим господарським судом,  відповідачем  у справі самостійно, без участі  позивача,  30.03.2009 року було  складено  акт   приймання -  передачі про  передачу   нежитлового приміщення, що знаходиться  за адресою: АДРЕСА_1,   загальною  площею  720,1 кв. м.    

Зазначений акт складено та підписано відповідачем  в односторонньому  порядку  без дотримання   вимог   умов  договору  та чинного  законодавства.

Так, пунктом  7.1. договору оренди  передбачено,  що повернення  суборендодавцю (позивачу) приміщення, що орендується здійснюється шляхом оформлення  двостороннього акту  приймання- передачі, який підписують уповноважені  на це особи.

Крім  того, згідно   з пунктом 7.4  договору суборенди нежитлове  приміщення, що орендується, вважається   фактично  переданим  суборендодавцю   з моменту   підписання  акту   приймання-передачі та   в момент  підписання  акту  прийому  -  передачі  суборендар передає  суборендодавцю  ключі від  приміщення, що орендується (пункт7.5.  договору суборенди).

Отже,  в порушення  умов  договору,  відповідачем не було здійснено  заходів щодо  повернення  приміщення   з дотриманням  вимог   договору суборенди.     

Згідно з  пунктом 9.1. договору суборенди у разі порушення  умов  даного   договору, кожна   із сторін  має  право  вимагати   дострокового   припинення договору.

Проте, відповідачем  не було надано ані  місцевому господарському суду, ані господарському суду апеляційної інстанції доказів на  підтвердження фактів звернення  до  суборендодавця з пропозицією  розірвати  договір та не наведено доводів в обгрунтування підстав повернення орендованого нежитлового  приміщення.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна  та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку  не  допускаються, якщо інше  не передбачено  законом  або договором. Зокрема, частиною 2  вказаної статті визначено, що сторона договору, яка  вважає  за необхідне   змінити   або розірвати договір, повинна надіслати   пропозиції   про  це другій   стороні  за  договором.

Таким  чином,  як вірно встановив місцевий господарський суд, відповідачем   не було  дотримано  порядку розірвання  договору, а факт одностороннього  припинення використання  об’єкту   оренди не   припиняє  обов’язків   суборендаря    щодо сплати  орендної  плати.

Як  зазначив  позивач у позовній заяві, станом  на  20.07.2009 року,   у відповідача  перед позивачем існує заборгованість  по орендній  платі  в сумі   84 000,00 грн.

Заперечуючи  проти  позовних  вимог  відповідач  посилається на  те, що стягнення заборгованості  за договором  суборенди є неправомірним оскільки він є неукладеним.

Згідно з частиною 2 статті 35 ГПК України факти встановлені  рішенням господарського суду  під час  розгляду  однієї  справи  не доводяться  знову   при  вирішенні інших спорів, в яких   беруть  участь  ті самі сторони.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з рішенням господарського суду  Сумської  області від  08.10.2009р.  по справі  №   13/225-09 за позовом Фізичної  особи -   підприємця   ОСОБА_3 до ЗАТ  Агропідприємства  «Прогрес –Технологія»;  третя  особа, яка не заявляє  самостійні  вимоги  на предмет  спору,  на стороні відповідача - СТОВ  «Агрокомбінат «Тепличний», про визнання  недійсним договору суборенди №   14-04/08  від  27.04.2008р., в задоволенні  позовних  вимог було  відмовлено.

Постановою Харківського  апеляційного господарського суду  від  10.12.2009 року по зазначеній справі рішення  господарського  суду  Сумської  області  від 08.10.2009 року було залишено змін, а договір суборенди нежитлового  приміщення  № 14-04/08  від 27.04.2008 року  визнано таким, що відповідає  вимогам  законодавства та сторонами узгоджені   істотні умови договору  суборенди.

Встановлені цими судовими актами факти не доводяться знов при вирішенні даної справи відповідно до частини 2 статті 35 ГПК України.

Як  свідчать матеріали справи, в порушення  умов  договору відповідачем  було лише частково оплачено вартість  платежів  за оренду за період  з січня по червень  2009р.  в сумі 20  000  грн. 00 коп., а саме, за січень  2009р. -  17 000,00  грн.   лютий 2009р. -  3 000,00 грн.      

Отже,  залишок  боргу за період  з січня по червень  2009р. складає  82 000  грн. 00  коп., що підтверджується рахунком № 160205  від 16.02.2009р. за лютий  2009р., рахунком  №  10401 від 01.04.2009р. за   березень  2009р.,  рахунком №   20402  від  01.05.2009р.  за квітень 2009р.,  рахунком  №   10709 від  01.07.2009р.   за  травень  2009р., рахунком  №   20709 від  01.07.2009р.  за червень 2009р.

Заборгованість   за оренду  приміщення  виникла за період з січня  01.01.2009р. по 30.06.2009р.

Як свідчать матеріали справи, відповідач  користувався  приміщенням  до 30.06.2009 року включно, що не  спростував відповідач.

Таким чином, періодом  виникнення  заборгованості є січень -  червень  2009 року.

Матеріали справи свідчать про відсутність у відповідача документів  складених у встановленому законодавством порядку про припинення  використання  приміщення,  як  цех   для соління та копчення  риби, саме  в березні  2009р.

Частиною 1 статті 291 Господарського кодексу  України встановлено,   що одностороння  відмова    від  договору    оренди не допускається.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено  право  наймодавця  відмовитися  від  договору найму, якщо наймач  не вносить  плату за  користування річчю протягом трьох  місяців підряд.

Договір  оренди припиняється  з підстав  зазначених  у частині 2   статті 291 Господарського кодексу  України, а саме   у разі:   закінчення  строку,  на який   його   було укладено; викупу (приватизації)  об’єкта  оренди; ліквідації суб’єкта   господарювання  -   орендаря;  загибелі (знищення) об’єкта  оренди.      

При цьому, слід зазначити, що договір був укладений строком  до 01.08.2009 року.                

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов"язковість договору для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 573 Господарського кодексу України   господарським  визнається  зобов’язання, що виникає між  суб’єктами  господарювання в  силу якого    один  суб’єкт   (зобов’язана  сторона,  у  тому числі  боржник) зобов’язаний  вчинити  певну  дію   на користь іншого  суб’єкта, а інший  суб’єкт   (управнена сторона, у тому  числі  кредитор ) має  право   вимагати  від зобов’язаної  сторони   виконання її  обов‘язку.   

Згідно зі статтею 610  Цивільного кодексу України  порушенням  зобов’язання є його невиконання  або виконання  з порушенням умов, визначених  змістом зобов’язання (неналежне  виконання).

Також,  відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України  боржник не   звільняється   від відповідальності  за неможливість   виконання   ним    грошового  зобов’язання.

Умови  пункту 4.2  договору суборенди  надають право  позивачу  вимагати  від відповідача  належного   виконання  своїх   зобов’язань    зі сплати  орендних   платежів.   

Факт  наявності заборгованості відповідача  по орендним платежам в сумі  82 000.00 грн. за період з січня по червень  2009 року підтверджено матеріалами справи, доказів  сплати  боргу  відповідач  в порядку статті 33 ГПк України не надав, тому місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині  боргу  по орендним платежам в сумі 82 000.00 грн. є правомірними та підлягають задоволенню.      

Позивачем   було  заявлено  позовні  вимоги  в сумі  84  000, 00 грн., тоді як  доведено  наявність заборгованості відповідача лише  в сумі   82  000 ,00 грн.

Отже, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд  дійшов  вірного висновку щодо наявності правових підстав для  задоволення позовних вимог частково  в сумі  82 000. 00 грн.,  та правомірно відмовив в частині  позову про  стягнення    2000, 00  грн.    

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що стягнення заборгованості за договором суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008 р. є неправомірним оскільки, враховуючи положення частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, частин 2 та 3 статті 180 Господарського кодексу України,  він є неукладеним. А оскільки вказаний договір є неукладеним, то і додаткова угода від 01.10.2008 року до вказаного договору також не може вважатися укладеною.

Також вказує на те, що акти звірки не показують конкретних розрахунків між сторонами за договором суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008 року, а містять відомості щодо всіх взаємовідносин між сторонами.

Однак, колегія суддів не може погодитися з такими посиланнями, так як питання обгрунтованості застосування судом першої інстанції вищезазначених норм матеріального права та пункту 4.2. спірного договору вже досліджувалося Вищим господарським судом України і у постанові Вищого господарського суду України від 07.09.2010 року у даній справі зазначено, що статті 525, 526, 530, 573, 629 ЦК України, а також умови пункту 4.2. договору суборенди надають право позивачу вимагати від відповідача належного виконання своїх зобов'язань зі сплати орендних платежів. При цьому, висновок суду про задоволення позовних вимог в цій частині колегія суддів касаційної інстанції  оцінила як передчасний, оскільки він прийнятий без дослідження періоду, за який стягується заборгованість, рівно як і без визначення дати припинення користування відповідачем об'єктом оренди.

При цьому, на виконання вимог статті 111-12 ГПК України щодо обов'язковості для суду першої інстанції під час нового розгляду справи вказівок, що містяться у постанові касаційної інстанції, місцевим господарським судом були досліджені період, за який стягується заборгованість, та визначена дата припинення користування відповідачем об'єктом оренди. Судом першої інстанції встановлено, що в порушення умов договору, відповідачем було лише частково оплачено вартість платежів за оренду за період з січня по червень 2009 року в сумі 20 000.,00 грн., а саме, за січень 2009 року - 17 000,00 грн. лютий 2009 року - 3000,00 грн. Залишок боргу за період з січня по червень 2009 року складає 82 000,00 грн. Заборгованість за оренду приміщення виникла, за період з січня 01.01.2009 року по 30.06.2009 року.

Також відповідач в апеляційній скарзі вказує, що він попередив за один місяць позивача про розірвання договору суборенди нежитлового приміщення № 14-04/08 від 27.04.2008 р. та перадав приміщення позивачеві, однак позивач вказані приміщення  не прийняв, що підтверджується свідченнями свідків.

Однак, на думку колегії суддів, такі твердження є необгрунтованими, оскільки свідчення свідків відповідно до статті 32 ГПК України не є засобом доказування у господарському процесі.

До тогож, з матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався приміщенням до 30.06.2009 року включно, чого ним спростовано не було  і періодом виникнення заборгованості є січень - червень 2009 року і матеріали справи свідчать про відсутність у відповідача документів, складених у встановленому законодавством порядку про припинення використання приміщення в березні 2009 року.

Отже, господарський суд першої інстанції виконав всі вказівки Вищого господарського суду України, викладені в постанові від 07.09.2010 року у даній справі та правомірно дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення орендної плати в сумі 82000,00 грн.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 13.01.2011 року у справі № 9/186-09 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                    Черленяк М.І.

Суддя                                                                                           Терещенко О.І.  

Суддя                                                                                           Івакіна В.О.  

Повний текст постанови складено 21.03.2011 року.