Постанова

від 30.03.2011 по справі 16/252-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

16/252-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2011 року                                                                          Справа №  16/252-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. (доповідача),

суддів:  Науменка І.М.,  Голяшкіна О.В.

при секретарі: Колесник Д.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Степанов Є.В., дов. від 12.11.10 р.

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” на рішення господарського суду Дніпропетровської області  від 23.12.10 р. у справі №16/252-10

за позовом  приватного підприємства “Технолюкс”, м. Кривий Ріг

до публічного акціонерного товариства  “Укрсоцбанк” в особі відокремленого  підрозділу Криворізького відділення Дніпропетровської обласної філії публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області

про  визнання недійсними умов договору

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області  від 23.12.2010 р. (суддя Загинайко Т.В.) частково задоволено позов щодо визнання недійсними підпункту 2.10.3, підпункту 3.2.5, частково недійсним підпункту 3.3.16 в частині випадків, передбачених підпунктами 2.10.3, 3.2.5, та частково недійсним підпункту 3.2.4 у частині того, що у разі неповернення позичальником кредиту в строки зазначені у п. 3.3.16 (стосовно випадків, передбачених п. 2.10.3 та 3.2.5) договору кредиту №М120/091/07 звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, оформлені відповідно до договорів застави  (іпотеки) згідно з пунктом 1.3 цього договору.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права, подано апеляційну скаргу про його скасування та відмову у позові в повному обсязі. Зокрема відповідач посилається на те, що кредитний договір був укладений сторонами після узгодження всіх його істотних умов, в цілому є результатом вільного волевиявлення сторін, а оспорювані позивачем пункти  договору відповідають вимогам діючого законодавства.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, оскаржуване рішення вважає обґрунтованим та законним, просить залишити його без змін.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 03.04.2007 р. між банком (відповідач) та позивачем укладено договір кредиту №М120/091/07, відповідно до умов якого  кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти  на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 495000,00 дол. США зі сплатою 13% річних  та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредиту, які містяться в додатку №1 до цього договору, який є невід'ємною його частиною, та з кінцевим  терміном погашення заборгованості  за кредитом не пізніше  31.03.2017 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України  підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини третьої зазначеної статті, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зміст договору згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України становлять умов (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими  відповідно до актів  цивільного законодавства.

Пунктом 2.10 договору встановлено, що у разі зміни економічної ситуації у кредитно-фінансовій системі України, кон'юнктури ринку  грошових ресурсів  на Україні, у тому числі, але не обмежуючись, внаслідок прийняття органами державної влади  України та/або органами місцевого самоврядування нормативно-правових актів (рішень), що прямо або  опосередковано впливають на стан грошового (кредитного)  ринку України, а також за рішенням правління, комітету з питань управління активами та пасивами, кредитно-інвестиційного комітету чи іншого уповноваженого колегіального органу АКБ «Укрсоцбанк», кредитор має право ініціювати  зміну розміру процентів та/або комісій, зазначених у п. 1.1 цього договору.

Одночасно підпунктом 2.10.3 передбачено, що у разі, якщо позичальник  не погодиться з запропонованими кредитором змінами розмірів процентів та/або комісій і не укладе протягом строку, встановленого в п. 2.10.2 цього договору відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору, кредитор має право  в односторонньому порядку  розірвати цей договір у порядку, передбаченому договором, та вимагати від позичальника дострокового погашення ним у повному обсязі заборгованості за кредитом, сплати процентів та комісій, а також можливої неустойки (штрафу, пені) відповідно до умов даного договору. При цьому вимога кредитора щодо дострокового погашення його вимог  за цим договором підлягає  задоволенню у тридцяти денний строк від дня її пред'явлення.  

Підпунктом 3.2.5 договору встановлено,  що у випадку , передбаченому  у п.п. 2.10.3 цього договору, у разі порушення позичальником зобов'язань, зазначених у п. 3.3.3.-3.3.18 цього договору, а також, у разі порушення позичальником  або третьою особою (майновим поручителем, поручителем) обов'язків, встановлених договорами, зазначеними у  п.1.3 цього договору, за письмовим повідомленням кредитора до позичальника, в односторонньому порядку  розірвати цей договір,  що має наслідком дострокове, протягом тридцяти календарних днів від дня отримання позичальником відповідної письмової вимоги кредитора, виконання позичальником всіх своїх зобов'язань за договором, а саме: повернення кредиту, сплату процентів, комісій, а також сплату можливої неустойки (пені, штрафу) та відшкодування збитків, завданих простроченням виконання. Після погашення зазначених  вимог цей договір вважається розірваним. В той же час, у разі усунення з боку позичальника всіх порушень умов цього договору, положення про його розірвання втрачає чинність.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною 8 статті 47 цього ж Закону передбачено  право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки по своїх операціях, що стосується  питання встановлення  процентної ставки як складової частини  кредитної політики  банку. Тоді як  визначена у договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством.

При цьому ст. 55 Закону України “Про банки і банківську діяльність” зі змінами, прийнятими згідно Закону №661-VІ від 12.12.2008 р., містить пряму заборону банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами. Відповідні зміни передбачені  ст. 1056-1 ЦК України, згідно частини другої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

Відтак, положення п.п. 2.10.3, та 3.2.5, які надають банку право в односторонньому порядку  розірвати договір зокрема через незгоду  позичальника змінити процентну ставку, суперечать  загальним підставам  і порядку зміни та розірвання договорів, встановлених ст.ст. 651-654 ЦК України, якими передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору у зв'язку з істотною  зміною обставин, договір може бути розірваний (змінений) лише за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони, а також загальним засадам  цивільного законодавства як справедливість, розумність та добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України), з огляду на що судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про визнання недійсними вказаних положень кредитного договору.  

Також враховуючи, що п.п. 3.2.4 та 3.3.16 кредитного договору встановлюють визначені ними наслідки за наявності умов, обумовлених оспорюваними п. 2.10.3 та 3.2.5 договору, суд першої інстанції правомірно визнав їх недійсними у відповідній частині.

З огляду на зазначене доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 101, 103, 105  Господарського процесуального кодексу  України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області  від 23.12.10 р.   у справі № 16/252-10 залишити без змін.

Постанова набирає законної  сили з моменту проголошення і може бути оскаржена  в касаційному порядку  до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                      

В.Ф.Мороз

Суддя    І.М.Науменко

Суддя    О.В. Голяшкін