Рішення

від 29.03.2011 по справі 5020-116/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-116/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

29 березня 2011 року справа № 5020-116/2011

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „СК-Яуза”,

ідентифікаційний код 34945700

(вул. Гідрографічна, 21, м. Севастополь, 99003)

до                     Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова,

ідентифікаційний код 03328899

(вул. Л. Толстого, 51, м. Севастополь, 99003)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:          Відкритого акціонерного товариства

„Енергетична компанія „Севастопольенерго”,

ідентифікаційний код 05471081

(вул. Хрустальова, 44, м. Севастополь, 99040)

за участю          Заступника прокурора м. Севастополя

                    (вул. Павличенко, 1, м. Севастополь, 99011)

про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у сумі 14 586 634,10 грн,

Головуючий суддя  Головко В.О.,

Судді:           Харченко І.А.,

Шевчук Н.Г.

Представники учасників судового процесу:

позивач (ТОВ „СК-Яуза”) –Попков П.О., представник, довіреність б/н від 01.11.2010;

відповідач (КП СМР „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова) –Толчина Н.Г., представник, довіреність № 05/212 від 24.02.2011;

третя особа (ВАТ „ЕК „Севастопольенерго”) –Ірхін М.Ю., заступник начальника юридичного відділу, довіреність № 20853/0/2-10 від 31.12.2010;

прокурор (Прокуратура м. Севастополя) –Шульга А.М., старший прокурор відділу, посвідчення № 574 від 18.11.2008.

Обставини справи:

28.01.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „СК-Яуза” (далі –позивач) звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова (далі –відповідач) про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у сумі 13 922 759,77 грн.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 28.01.2011 порушено провадження у справі № 5020-116/2011, до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено ВАТ „Енергетична компанія „Севастопольенерго” (далі –третя особа).

За клопотанням відповідача призначений колегіальний розгляд справи та відповідно до протоколу розподілу справи між суддями, визначені судді, які входять до складу колегії: Харченко І.А., Шевчук Н.Г.; головуючий суддя Головко В.О. /том 1, арк. с. 132/.

Листом від 22.02.2011 № 05-265 вих.-4 заступник прокурора м. Севастополя повідомив суд про свій вступ у справу на стороні відповідача /том 1, арк. с. 137/, а в судовому засіданні 28.03.2011 –також усно.

До початку судового засідання 28.03.2011 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 14 586 634,10 грн, з яких: 12 511 454,85 грн –інфляційні втрати та 2 075 179,25 грн. –3% річних /том 2, арк. с. 6-7/.

Оскільки стаття 22 Господарського процесуального кодексу України надає позивачу право збільшити або зменшити розмір позовних вимог до прийняття рішення у справі, суд прийняв вказану заяву позивача до розгляду.

Також судом розглянуто заяву Севастопольської міської Ради про її вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача /том 1, арк. с. 129/.

Представники позивача та третьої особи заперечували проти допущення Севастопольської міської Ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, посилаючись на те, що рішення з даного господарського спору не впливає на її права.

Представник відповідача та прокурор підтримали заявлене клопотання та просили допустити Севастопольську міську Раду до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає заяву Севастопольської міської Ради необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 27 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду. У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі. Питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвалу.

Відповідно до розділу 3 Статуту Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова підприємство є юридичною особою; має самостійний баланс, поточні і інші рахунки, у тому числі валютні, в установах банків, в тому числі іноземних, печатку, штампи і бланки зі своєю назвою; діє на основі повного господарського розрахунку, забезпечує самооплатність, несе повну відповідальність за результати господарської діяльності (пункти 3.1, 3.3-3.4 Статуту). Підприємство несе відповідальність за своїми обов'язками усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення відповідно до чинного законодавства. Держава, Власник, Орган управління не відповідають по обов'язкам Підприємства (пункт 3.5 Статуту).

Таким чином, Власник підприємства, яким є територіальна громада міста Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, не несе відповідальності по обов'язках відповідача, а тому будь-яке рішення з даного господарського спору не вплине на права та охоронювані законом інтереси Севастопольської міської Ради, а отже, підстави для допущення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відсутні. До того ж, якщо Севастопольська міська Рада вважає, що якесь право територіальної громади м. Севастополя порушено, вона не позбавлена можливості звернутися до будь-кого з учасників даного спору в окремому провадженні з самостійними позовними вимогами, та захистити це право в судовому порядку.

Зважаючи на викладене, суд відхилив заяву Севастопольської міської Ради про її вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

З цих же підстав суд відхилив клопотання прокурора про залучення Севастопольської міської Ради до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача /том 2, арк. с. 26/.

Представник відповідача заявила клопотання про зупинення провадження у справі у зв'язку з внесенням Генеральною прокуратурою України до Верховного Суду України заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.04.2010 у справі № 2/331 про стягнення з Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „СК-Яуза” 10 960 072,59 грн /том 2, арк. с. 22/.

Представники позивача та третьої особи заперечували проти зупинення провадження у справі, оскільки вважають, що розгляд Верховним Судом України заяви Генеральної прокуратури України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 07.04.2010 у справі № 2/331 не перешкоджає розгляду даної справи.

Прокурор підтримав заявлене відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справи, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази суд вважає клопотання необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Наведене стосується і вимоги про зупинення провадження у справі.

Отже, заявляючи клопотання про зупинення провадження у справі, відповідач, серед іншого, був зобов'язаний надати докази прийняття справи № 2/331 до провадження Верховного Суду України. Проте, відповідачем не надано таких доказів, тобто обставини, на які посилається відповідач у своєму клопотанні, не підтверджені належними та допустимими доказами.

Беручи до уваги вищевикладене, суд відхилив клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Водночас, суд звертає увагу відповідача на те, що у разі скасування Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 07.04.2010 у справі № 2/331 він має право звернутись до господарського суду із заявою про перегляд даного судового рішення за нововиявленими обставинами.

У судовому засіданні 28.03.2011 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 17:45 того ж дня –для надання відповідачу часу на підготовку письмових заперечень проти позову. Після перерви розгляд справи був продовжений.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 123 від 02.04.1999 на забезпечення електричною енергією, укладеним між його правопопередником (ДКП „Севтролейбус”) та правопопередником третьої особи (Державною акціонерною енергопостачальною компанією „Севастопольміськенерго”. Також позивач зазначає, що відповідно до договору № 225-03/07 від 01.06.2007 купівлі-продажу боргових зобов'язань є новим кредитором стосовно відповідача, а тому має право вимагати від останнього відповідної компенсації за порушення ним виконання грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційного відшкодування.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити в повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог та за виключенням стягнення процентів річних за період з 05.09.2003 по 23.09.2003, тобто за період, за який третя особа (первісний кредитор) вже отримала належну компенсацію за рішенням господарського суду м. Севастополя від 22-24.12.2003 у справі № 20-3/344-9/093, зміненим постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2004.

Представник відповідача заперечувала проти позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позов /том 2, арк. с. 36-37/, основні з яких полягають в наступному. По-перше, за договором купівлі-продажу боргових зобов'язань № 225-03/07 від 01.06.2007 новому кредитору відступлено право вимоги, визначене станом на 30.05.2007, тому, на думку відповідача, стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 07.09.2001 по 01.06.2007 є неправомірним. По-друге, ухвалою господарського суду Донецької області від 28.10.2010 у справі № 2/331, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.11.2010, змінено спосіб виконання рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2009 у справі № 2/331 шляхом звернення стягнення на групу будівель та споруд бази відпочинку „Батиліман” (Балаклавський район, урочище Батиліман), що належать КП СМР „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова, тобто грошове зобов'язання замінено речовим. Отже, на думку відповідача, відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочку виконання грошового зобов'язання.

Третя особа надала письмові пояснення у справі, в яких підтвердила, що у зв'язку з укладенням між нею та позивачем договору купівлі-продажу боргових зобов'язань, з 01.06.2007 у відповідача виникло зобов'язання перед ТОВ „СК-Яуза” оплатити заборгованість в сумі 10 960 072,59 грн, а також збитки від інфляції та 3% річних від простроченої суми, за винятком річних в сумі 35 506,69 грн, які були стягнуті з відповідача за рішенням господарського суду м. Севастополя від 24.12.2003 у справі № 20-3/344-9/093 /том 1, арк. с. 110-111/.

Прокурор письмово висловив свою думку по суті спору, а саме зазначив, що згідно зі Статутом, КП СМР „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова є комунальним підприємством, яке надає послуги з перевезення громадян, в тому числі пільгових категорій. Підприємство приймає та виконує доведені у встановленому порядку державні замовлення та замовлення територіальної громади м. Севастополя, а тому стягнення з відповідача 13 922 759,77 грн дестабілізує його діяльність та загрожує припиненням роботи міського електротранспорту, яким користується велика кількість мешканців міста, особливо ті, які мають право на пільговий проїзд /том 1, арк. с. 137/.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, третьої особи та прокурора, суд –

ВСТАНОВИВ:

02.04.1999 між Державним комунальним підприємством „Севтролейбус” ім. О.С. Круподьорова (Абонент), перейменованим в Комунальне підприємство Севастопольської міської Ради „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова (відповідач), та Державною акціонерною енергопостачальною компанією „Севастопольміськенерго” (Енергопостачальна організація), правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство „Енергетична компанія „Севастопольенерго” (третя особа), укладений договір № 123 на забезпечення електричною енергією /том 1, арк. с. 21-24/.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов вказаного Договору щодо оплати спожитої електроенергії, у КП СМР „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова перед Енергопостачальною організацією виникла заборгованість, що спричинило звернення ВАТ „ЕК „Севастопольенерго” до господарського суду м. Севастополя із позовом про стягнення з боржника суми боргу з урахуванням індексу інфляції, пені та 3% річних /том 1, арк. с. 25-26/.

Рішенням господарського суду м. Севастополя від 07.11.2001 у справі № 20-7/1241     з КП СМР „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова на користь ВАТ „ЕК „Севастопольенерго” була стягнута заборгованість за активне споживання станом на 10.10.2001 в сумі 9 239 035,01 грн; 25 264,35 грн (у т.ч. ПДВ 4 210,73 грн) –реактивне споживання; 1 782 525,51 грн –пеня; 2 121 305,31 грн –інфляційні втрати та 413 320,26 грн –3% річних, а також державне мито в розмірі 1 698,55 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 68,94 грн, разом 13 583 217,93 грн, причому як убачається з доданого до позовної заяви розрахунку, пеня, 3% річних та збитки від інфляції були заявлені (та, відповідно, стягнуті судом) за період по 06.08.2001 /том 1,  арк. с. 27/. Також зазначеним рішенням відповідачеві було надано відстрочку виконання рішення суду до 07.11.2002 /том 1, арк. с. 30-31/.

В подальшому, а саме протягом 2003-2005 років, ухвалами господарського суду м. Севастополя від 08.01.2003 (змінена постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27.10.2003), від 23.03.2003, від 12-14.09.2004, від 23.09.2005 послідовно дію відстрочки було продовжено, востаннє –до 23.09.2006 /том 2, арк. с. 54-56/. Підставами для надання відстрочки виконання судового рішення від 07.11.2001 у справі № 20-7/1241 були відповідні заяви КП СМР „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова /том 1, арк. с. 32-35, 36-38, 39-41/.

Таким чином, протягом вказаного періоду, підтверджене рішенням господарського суду міста Севастополя від 07.11.2001 у справі № 20-7/1241 грошове зобов'язання відповідача перед третьою особою не виконувалося, тобто знаходилося в стані порушення (прострочення).

Водночас, рішенням господарського суду м. Севастополя від 22-24.12.2003 у справі № 20-3/344-9/093, зміненим постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2004 /том 2, арк. с. 57-59/, з відповідача на користь третьої особи стягнуто 3% річних за період з 05.09.2003 по 23.09.2003 в сумі 19 930,61 грн. Тобто третьою особою було реалізоване право вимоги до боржника щодо стягнення з останнього 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за вказаний період.

З урахуванням часткової оплати, заборгованість відповідача перед третьою особою за рішенням суду від 07.11.2001 у справі № 20-7/1241 склала:

-          станом на 15.02.2007 –10 985 265,10 грн, що підтверджується Актом звірення взаємних розрахунків № 5802 від 15.02.2007 /том 1, арк. с. 42/,

-          станом на 30.05.2007 –10 958 305,10 грн, що підтверджується Актом звірення взаємних розрахунків № 6344 від 30.05.2007 /том 1, арк. с. 43/,

підписаними обома сторонами та скріпленими їх печатками.

01.06.2007 між Відкритим акціонерним товариством „Енергетична компанія „Севастопольенерго” (Кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю „СК-Яуза” (Новий кредитор) укладено Договір № 225-03/07 купівлі-продажу боргових зобов'язань, відповідно до якого Кредитор (третя особа) продав (передав у власність), а Новий кредитор (позивач) купив (прийняв та оплатив) право вимоги боргу і став кредитором відповідача  /том 1, арк. с. 44-48/.

Згідно з пунктом 2.4 цього Договору позивач одержав замість третьої особи право вимагати від відповідача виконання ним зобов'язань за Договором № 123 від 02.04.1999 та отримувати від нього виконане в розмірі, зазначеному в пункті 2.5 Договору.

Відповідно до пункту 2.5 Договору № 225-03/07 від 01.06.2007 Кредитором (третя особа) відступається право вимоги, яке визначено станом на 30.05.2007 у розмірі 10 960 072,59 грн.

Зазначене в пункті 2.5 Договору право вимоги у розмірі 10 960 072,59 грн визнане рішенням господарського суду м. Севастополя від 07.11.2001 і наказом у справі № 20-7/1241 (пункт 2.6 Договору).

Структура боргу, що відступається за вказаним Договором має такий вигляд:

1.Активна електрична енергія–7 236 172,01 грн

2.Реактивна електроенергія–25 264,35 грн

3.Пеня–1 172 293,60 грн

4.3% річних–404 031,45 грн

5.Інфляційні втрати–2 120 543,69 грн

6.Судові витрати–1 698,55 грн

7.

–68,94 грн

РАЗОМ:

10 960 072,59 грн

Отже, сума основного боргу, право вимоги на яку було відступлено позивачеві за Договором № 225-03/07 від 01.06.2007 купівлі-продажу боргових зобов'язань, становить 7 261 436,36 грн (7236172,01 + 25264,35).

У зв'язку з укладенням Договору № 225-03/07 від 01.06.2007 купівлі-продажу боргових зобов'язань, в результаті якого права кредитора по відношенню до відповідача в повному обсязі перейшли від третьої особи до позивача, ухвалою господарського суду міста Севастополя від 17.08.2009 у справі № 20-7/1241 судовий наказ від 22.05.2007 про стягнення з відповідача на користь третьої особи суми боргу був визнаний таким, що не підлягає виконанню /том 2, арк. с. 60-62/.

Рішенням господарського суду Донецької області від 30.11.2009 у справі № 2/331  /том 1, арк. с. 50-57/, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.02.2010 /том 1, арк. с. 58-65/ та постановою Вищого господарського суду України від 07.04.2010 /том 1, арк. с. 66-69/, задоволено позов нового кредитора (позивача у справі) до боржника (відповідача) про стягнення заборгованості за Договором № 123 від 02.04.1999 на забезпечення електричною енергією в сумі 10 960 072,59 грн на підставі укладеного між Відкритим акціонерним товариством „Енергетична компанія „Севастопольенерго” та Товариством з обмеженою відповідальністю „СК-Яуза” Договору № 225-03/07 від 01.06.2007 купівлі-продажу боргових зобов'язань.

Таким чином, наявність у позивача прав кредитора перед відповідачем підтверджена судовими рішеннями.

Порушення відповідачем умов Договору № 123 від 02.04.1999 на забезпечення електричною енергією щодо оплати спожитої електричної енергії, зважаючи на те, що право вимоги до боржника перейшло до позивача в повному обсязі, стало причиною звернення останнього до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” при розгляді справ для господарського суду є обов'язковим застосування Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб судового захисту в національному органі.

Із наведеним міжнародним принципом узгоджуються стаття 15 Цивільного кодексу України та стаття 20 Господарського кодексу України, згідно з якими права та інтереси особи підлягають захисту у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Захист прав та інтересів здійснюється судом (ч.1 ст. 16 ЦК України).

Зважаючи на те, що порушення прав та законних інтересів позивача ґрунтується на недотриманні відповідачем строку виконання (простроченні) грошового зобов'язання, адекватним та ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року засобом юридичного захисту порушеного права позивача, на думку суду, є застосування встановленої законом (ст. 625 ЦК України) відповідальності за порушення грошового зобов'язання у формі нарахування і стягнення трьох процентів річних та застосування індексу інфляції за весь період прострочення.

Правовідносини сторін виникли з приводу невиконання грошового зобов'язання, причому, як убачається з розрахунку розміру позовних вимог, що надавався до позовної заяви третьої особи у справі № 20-7/1241 /том 1, арк. с. 27/, ця заборгованість склалась за період з 01.03.1999 по 06.08.2001.

З огляду на зазначене, до відносин щодо виконання грошового зобов'язання по сплаті 7 261 436,36 грн та установлення відповідальності за його неналежне виконання підлягають застосуванню як Цивільний кодекс Української РСР, так і Цивільний кодекс України та Господарський кодекс України.

Стаття 151 Цивільного кодексу Української РСР визначає зобов'язання як обов'язок однієї особи (боржника) вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, та право кредитора вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 161 Цивільного кодексу Української РСР унормовано, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 162 Цивільного кодексу Української РСР, одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускається, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 212 Цивільного кодексу Української РСР, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів (ст. 214 ЦК Української РСР).

Отже, через прострочення відповідачем виконання зобов'язання по сплаті основної заборгованості у розмірі 7 261 436,36 грн у третьої особи виникло право вимагати від відповідача сплати трьох процентів річних та інфляційних втрат за період прострочення грошового зобов'язання на підставі положень статті 214 Цивільного кодексу Української РСР.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Оскільки грошове зобов'язання продовжило існувати в стані прострочення після набрання чинності Цивільним кодексом України, то до правовідносин сторін цього зобов'язання почали застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України про виконання грошових зобов'язань та відповідальність за їх порушення.

Із аналізу відповідних положень Цивільного кодексу України щодо виконання та відповідальності за неналежне виконання грошових зобов'язань убачається, що новий Цивільний кодекс України порівняно з Цивільним кодексом Української РСР абсолютно ідентично регламентує наведені відносини.

Так, згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Аналогічно, відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами статті 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що зміст приписів статей 212 та 214 Цивільного кодексу Української РСР та статті 625 Цивільного кодексу України є ідентичними, суд дійшов висновку про те, що у третьої особи було право вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних як за період дії Цивільного кодексу Української РСР, та і за період після набрання чинності новим Цивільним кодексом України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Як встановлено судом, між позивачем та третьою особою укладено Договір № 225-03/07 від 01.06.2007 купівлі-продажу боргових зобов'язань, предметом якого є право вимоги до відповідача щодо виконання зобов'язань за Договором № 123 від 02.04.1999 на забезпечення електричною енергією.

Таким чином, за Договором № 225-03/07 від 01.06.2007 купівлі-продажу боргових зобов'язань до позивача від третьої особи перейшло право вимоги до відповідача щодо основного боргу в сумі 7 261 436,36 грн, а також решти: пені в розмірі 1 172 293,60 грн, 3% річних в сумі 404 031,45 грн, інфляційних втрат в сумі 2 120 543,69 грн, судових витрат в сумі 1 767,49 грн (1698,55+68,94).

Дійсність Договору № 225-03/07 від 01.06.2007 купівлі-продажу боргових зобов'язань та, відповідно, його належність у якості підстави для виникнення прав та обов'язків сторін, ним обумовлених, підтверджена рішенням господарського суду м. Севастополя від 01.12.2010 у справі № 5020-4/210 /том 1, арк. с. 70-79/, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.12.2010 /том 1, арк. с. 103-109/ та постановою Вищого господарського суду України від 03.03.2011 /том 1, арк. с. 1-3/, яким у задоволенні позову відповідача про визнання недійсним зазначеного Договору відмовлено.

Отже, в силу укладення Договору № 225-03/07 від 01.06.2007 купівлі-продажу боргових зобов'язань відбулася заміна кредитора у зобов'язанні боржника, яке виникло з Договору № 123 від 02.04.1999, а відтак, до позивача як до нового кредитора перейшли права кредитора в обсязі, в якому вони належали третій особі, включаючи й право вимагати застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у формі стягнення інфляційних втрат та процентів річних за весь час прострочення виконання.

Наведений висновок витікає з положень статті 514 Цивільного кодексу України, згідно з якою, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також правомірність такого висновку підтверджена позицією Вищого господарського суду України, викладеною в Інформаційному листі від 07.04.2008 № 01-8/211 „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України”.

Так, у пункті 29 зазначеного листа суд касаційної інстанції на питання: „Якщо кредитор передав новому кредитору право вимоги за договором в обсязі, що існував на момент передачі, чи має право новий кредитор вимагати з боржника штрафні санкції передбачені договором, але нараховані після передачі права вимоги?” надав наступні роз'яснення: „У випадку заміни кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов'язанні, якщо інше не встановлено договором або законом. До нового кредитора в тому числі переходить в повному обсязі і право на неустойку як субсидіарне право”.

Оскільки інфляційні і річні є особливою санкцією, передбаченою законодавством, а право на застосування вказаної санкції є додатковим до основної вимоги (субсидіарним) правом, так само як і право на стягнення пені, то наведені вище твердження про перехід до нового кредитора поряд з правом вимоги основної заборгованості всіх додаткових вимог стосується й права вимоги інфляційних та річних.

Таким чином, у зв'язку із заміною кредитора у грошовому зобов'язанні по сплаті відповідачем 7 261 436,36 грн через укладення Договору № 225-03/07 від 01.06.2007 купівлі-продажу боргових зобов'язань, до позивача перейшли всі права кредитора, в тому числі право вимагати стягнення процентів річних та інфляційних втрат за період прострочення       з 07.09.2001 по 15.03.2011, за виключенням періоду з 05.09.2003 по 23.09.2003 –щодо стягнення 3% річних.

При визначенні періоду прострочення судом враховане те, що рішенням господарського суду м. Севастополя від 07.11.2001 у справі № 20-7/1241 стягнення інфляційних та 3% річних на користь третьої особи здійснено за період по 06.08.2001, тому позивач вправі вимагати від відповідача сплати інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з 07.08.2001.

Наведене спростовує доводи відповідача щодо того, що позивач отримав право вимоги лише за період з 01.06.2007 (дата укладення договору купівлі-продажу боргових зобов'язань).

Водночас, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, первісний кредитор (третя особа), користуючись своїм правом вимоги, зверталась до господарського суду м. Севастополя із позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 10.07.2003 по 23.09.2003.

За результатами розгляду зазначеного позову, рішенням господарського суду м. Севастополя від 22-24.12.2003 у справі № 20-3/344-9/093, зміненим постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.03.2004 /том 2, арк.с. 57-59/, позов Відкритого акціонерного товариства „Енергетична компанія „Севастопольенерго” задоволений частково: з відповідача на користь третьої особи стягнуто 3% річних за період з 05.09.2003 по 23.09.2003 в сумі 19 930,61 грн. Таким чином, стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних за період з 05.09.2003 по 23.09.2003 є неправомірним, у зв'язку з чим цей період має бути виключений з розрахунку 3% річних.

Стосовно доводів відповідача про неправомірність стягнення інфляційних витрат та 3% річних за період з 01.06.2007 по 27.10.2010 суд зазначає наступне.

Дійсно ухвалою господарського суду Донецької області від 28.10.2010 у справі № 2/331 /том 2, арк. с. 29-32/, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.11.2010 /том 2, арк. с. 46-53/ та постановою Вищого господарського суду України від 19.01.2011 /том 2, арк. с. 33-35/ змінено спосіб виконання рішення господарського суду Донецької області від 30.11.2009 у справі № 2/331 шляхом звернення стягнення на нерухоме майно відповідача у спосіб прямої передачі майна у власність позивачу.

Втім, відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов'язання виконано не належним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, до фактичної передачі майна, зазначеного в ухвалі господарського суду Донецької області від 28.10.2010 у справі № 2/331, новому кредитору (позивач у справі), зобов'язання боржника (відповідач у справі) не припиняється.

З огляду на те, що в країні відбулися інфляційні процеси, позивач має право (як і третя особа мала право на момент відступлення права вимоги) на збереження реальної величини грошей, присуджених до стягнення рішенням суду, але не виплачених у зв'язку з його невиконанням.

Слід зазначити, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання та звільнення від відповідальності за його невиконання із наявністю судового рішення або наданням розстрочки чи відстрочення такого виконання.

Так, передбачена статтею 121 Господарського процесуального кодексу України можливість встановлення відстрочки виконання судового рішення має на меті захист прав та інтересів боржника, у випадках, коли виконання рішення виявляється неможливим або утрудненим з огляду на певні обставини.

В свою чергу, положення статті 214 Цивільного кодексу Української РСР та статті 625 Цивільного кодексу України спрямовані на захист прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Даний висновок підтверджено судовою практикою, зокрема постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2010 у справі № 36/358 /том 1, арк. с. 90-92/.

Згідно з уточненим розрахунком позивача /том 2, арк. с. 7/ розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних за період з 07.09.2001 по 15.03.2011 складає: 12 511 454,85 грн та 2 075 179,25 грн відповідно, а разом –14 586 634,10 грн.

Перевіривши розрахунок розміру інфляційних втрат суд визнав його вірним. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 12 511 454,85 грн.

Щодо розрахунку 3% річних суд зазначає наступне.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку /том 2, арк. с. 7/, проценти річних розраховувалися ним за період з 07.09.2001 по 15.03.2011, виходячи з основної суми заборгованості –7 261 436,36 грн. За розрахунком позивача стягненню з відповідача підлягає 3% річних в сумі 2 075 179,25 грн.

Проте, як зазначено у письмових поясненнях позивача /том 2, арк. с. 4-5/ останній визнає, що за період з 05.09.2003 по 23.09.2003 відповідними судовими рішеннями з відповідача вже було стягнуто 3% річних за прострочення грошового зобов'язання за договором № 123 від 02.04.1999 на забезпечення електричною енергією. Тобто за цей період з відповідача на користь позивача проценти річних не підлягають стягненню.

З урахуванням наведеного, судом здійснено власний розрахунок, згідно з яким з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 2 062 645,81 грн, а саме:

За період з 07.09.2001 по 04.09.2003 (728 днів)

7261436,36*3/100/365*728=434492,52

За період з 24.09.2003 по 31.12.2003 (99 днів)

7261436,36*3/100/365*99=59086,21

За період з 01.01.2004 по 31.12.2010 (7 років)

7261436,36*3/100*7=1524901,64

За період з 01.01.2009 по 15.03.2011 (74 дні)

7261436,36*3/100/365*74=44165,45

Разом: 2 062 645,82 грн (434492,52 + 59086,21 + 1524901,64 + 44165,45).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в сумі 2 062 645,82 грн. Решта 3% річних в сумі 12 533,43 грн (2 075 179,25 –2 062 645,82) стягненню не підлягає, а отже позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими.

Підсумовуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 12 511 454,85 грн та 3% річних в сумі 2 062 645,82 грн, а разом 14 574 100,67 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: на відповідача –державне мито в розмірі 25 478,09 грн (14 574 100,67/14 586 634,10*25 500,00), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі –235,80 грн (14 574 100,66/14 586 634,10*236,00).

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Комунального підприємства Севастопольської міської Ради „Севелектроавтотранс” ім. О.С. Круподьорова (вул. Л. Толстого, 51, м. Севастополь, 99003, ідентифікаційний код 03328899, п/р 26002945568461 в КРФ ПАТ "Укрсоцбанк", м. Сімферополь, МФО 324010, або з будь-яких інших рахунків, виявлених державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „СК-Яуза” (вул. Гідрографічна, 21, м. Севастополь, 99003,  ідентифікаційний код 34945700, п/р 26056054801242 в СФ ПАТ КБ "ПриватБанк", м. Севастополь, МФО 324935, або на інші рахунки) 14 574 100,67 грн (чотирнадцять мільйонів п'ятсот сімдесят чотири тисячі сто грн 67 коп.), з яких: 12 511 454,85 грн (дванадцять мільйонів п'ятсот одинадцять тисяч чотириста п'ятдесят чотири грн 85 коп.) –інфляційні втрати та 2 062 645,82 грн (два мільйони шістдесят дві тисячі шістсот сорок п'ять грн 82 коп.) –3% річних; а також державне мито в розмірі 25 478,09 грн (двадцять п'ять тисяч чотириста сімдесят вісім грн 09 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 235,80 грн (двісті тридцять п'ять грн 80 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          В частині стягнення 3% річних в сумі 12 533,43 грн. –в позові відмовити.

Головуючий суддя                                              підпис                                           В.О. Головко

Суддя                                                                    підпис                                          І.А. Харченко

Суддя                                                         підпис                                            Н.Г. Шевчук

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

05.04.2011.