Рішення

від 01.04.2011 по справі 5020-1/008-3/236-12/092-7/076

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

5020-1/008-3/236-12/092-7/076

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

01 квітня 2011 року справа № 5020-1/008-3/236-12/092-7/076

За позовом Заступника прокурора міста Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради,

до відповідачів –Приватного підприємства «Модуль-96»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд»,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Міністерства оборони України, Севастопольської міської державної адміністрації  та Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

про визнання договору купівлі-продажу від 22.02.2007 недійсним, визнання за позивачем права власності на нерухоме майно та про зобов'язання усунути перешкоди у здійсненні  права користування та розпорядження нерухомим майном.

Суддя С. М. Альошина

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача  – Сирський С.В. –головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність від 10.01.2011 № 03-15/28 (копія довіреності у справі)

Від відповідачів –1). не з'явився, 2). Сучкова Т.Є. –представник по довіреності від 01.09.2010 (довіреність у справі)

Від третіх осіб –1). не з'явився, 2). не з'явився, 3). Шулін І.С. –головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № 1 від 04.01.2011 (копія довіреності у справі)

Від прокурора –Шульга А.М. –старший прокурор відділу прокуратури міста Севастополя, посвідчення № 574 від 18.11.2008.

Суть спору:

Заступник прокурора міста Севастополя звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради до Приватного підприємства «Модуль-96»та Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд»про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.02.2007, укладеного між відповідачами, про визнання за Севастопольською міською Радою права власності на нерухоме  майно –волейбольний  майданчик,  огорожі  та  інші  споруди   площею 784,80 кв.м., розташовані за адресою: м. Севастополь, Матроський бульвар, 1а, та про зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд»усунути Севастопольській міській Раді перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження вказаним нерухомим майном.  

Ухвалою суду від 12.05.2009 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача були залучені: Міністерство оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6), Севастопольська міська державна адміністрація (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2) та Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5).

Представники прокурора та позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Перший відповідач явку свого представника у засідання суду не забезпечив, вимоги ухвал суду від 12.01.2011, від 25.01.2011, від 14.02.2011, від 02.03.2011 та від 16.03.2011 не виконав, хоча про час та місце розгляду справи у засіданні суду повідомлений належним чином –рекомендованою кореспонденцією, про причини неявки суд не повідомив.

Представник другого відповідача у засіданні суду з позовними вимогами не погодився, зокрема, з мотивів, викладених у поясненні № 11/02-1 від 11.02.2011 у даній справі, і просив у їх задоволенні відмовити.

Представник Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, зокрема, з мотивів, викладених у поясненні від 31.03.2011.

Треті особи явку своїх представників у засідання суду не забезпечили.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши вказівки, які містяться у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2010 і докази у даній справі, суд

В С Т А Н О В И В :

22.02.2007 між відповідачами був укладений договір купівлі-продажу.

Відповідно до п. 1 цього договору продавець (ПП «Модуль-96») продав, а покупець (ТОВ «Севастопольцентрбуд») купив волейбольний майданчик, огорожі та інші споруди, загальною площею 784,80 кв. м, розташовані за адресою: м. Севастополь, Матроський бульвар, б. 1а.

Згідно з п. 3 договору волейбольний майданчик, огорожі та інші споруди належали продавцю на підставі рішення господарського суду міста Севастополя від 26.01.2007 у справі № 20-9/025 та були зареєстровані Севастопольським ДКП БТІ та ДРОНМ за № 3935 від 15.02.2007.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Рижковою Н.В. 22.02.2007 та зареєстровано в реєстрі за № 354.

Довідкою КП «БТІ і ДРОНМ»Севастопольської міської Ради підтверджено, що за звітними даними архіву право власності на спортмайданчик площею 784,8 кв. м, за адресою: Матроський бульвар, 1а, зареєстроване за ТОВ «Севастопольцентрбуд» на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2007 (арк. справи –139, т. 1).

Постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2008 скасовано рішення господарського суду міста Севастополя від 26.01.2007 у справі № 20-9/025 та відмовлено           ПП «Модуль-96»у позові, зокрема, про визнання права власності на нерухоме майно (танцювальний майданчик площею 561,2 кв. м, волейбольний майданчик площею                   760,20 кв. м, павільйон площею 78,96 кв. м, інші приміщення площею 37,6 кв. м), розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Матроський бульвар, 1, 1а, 1б.

На виконання вказівок, викладених у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2010 у даній справі, судом встановлено, що спірний об'єкт є об'єктом нерухомого майна, оскільки даний факт підтверджено в інвентарній справі на цей об'єкт наявністю усіх необхідних характеристик нерухомого майна.

Вказані обставини також не заперечувались учасниками процесу та підтверджені  ТОВ «Севастопольцентрбуд» у його поясненні № 11/02-1 від 11.02.2011 (арк. справи –            128-133 том - 3).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України) та оспорювані (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України), принципова відмінність між якими полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (стаття 236 Цивільного кодексу України).

Частиною другою ст. 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 658 Цивільного кодексу України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. При цьому, якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Враховуючи, що у договорі купівлі-продажу від 22.02.2007 в якості правової підстави знаходження зазначеного нерухомого майна на праві власності продавця                                 (ПП «Модуль-96») зазначено рішення господарського суду міста Севастополя від 26.01.2007 у справі № 20-9/025, яке було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 11.11.2008, - суд дійшов висновку, що на теперішній час підстави вважати вищевказаний договір дійсним –відсутні.

Суд вважає спірний договір таким, що не відповідає чинному законодавству України, оскільки, судом встановлена наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною - у вигляді відсутності права власності у ПП «Модуль-96»на предмет продажу, та, як наслідок, – правових підстав набуття права власності ТОВ «Севастопольцентрбуд»на зазначене майно.  

За таких обставин зміст укладеного між відповідачами 22.02.2007 договору купівлі-продажу майна, розташованого за адресою: м. Севастополь, вул. Матроський бульвар, 1а, суперечить зазначеним нормам Цивільного кодексу України, що відповідно до частини першої статті 215 та частини першої статті 203 цього Кодексу є підставою для визнання договору недійсним.

З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача щодо визнання за Севастопольською міською Радою права власності на вищезазначене нерухоме майно, та усунення другим відповідачем перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Правовідносини набуття права власності регулюються главою 24 Цивільного кодексу України.

Із встановлених судами обставин не вбачається, що Севастопольська міська Рада, виконавши приписи чинного законодавства України, довела виконання цих вимог.

Таким чином, суд вважає вимоги прокурора в частині визнання за позивачем права власності на спірне майно необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Що стосується вимог прокурора, щодо зобов'язання ТОВ «Севастопольцентрбуд»усунути Севастопольській міській Раді перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном –волейбольним майданчиком, огорожами, та іншими спорудами загальною площею 784,80 кв. м, розташованими за адресою: м. Севастополь,            вул. Матроський бульвар, 1а, суд зазначає наступне.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

На підставі статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У даному випадку суду не надано належних та допустимих доказів того, що вищевказане майно належить на праві власності Севастопольській міській Ради, тому вимоги прокурора у цій частині позову суд вважає необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами.

До набрання законної сили даним судовим рішенням власником спірного майна залишається ТОВ «Севастопольцентрбуд», отже, заявлення вимог про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження нерухомим майном є передчасним.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 22.12.2009 у справі № 5020-3/169 та від 09.02.2010 у справі № 5020-3/170.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають покладенню солідарно на відповідачів відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст. 85 ГПК України, у засіданні суду були оголошені вступна та резолютивна частини рішення, з повідомленням представників учасників процесу про складення повного рішення 05.04.2011.

Керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1). Позов задовольнити частково.

2). Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 22.02.2007, укладений між Приватним підприємством «Модуль-96»(вул. Л. Українки, 8-А, оф. 20, м. Євпаторія,                     Автономна Республіка Крим, 97408, ідентифікаційний код 23893816) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд»(вул. Бархатової, буд. 92,                           м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000, ідентифікаційний код 34938782).

3). Стягнути з Приватного підприємства «Модуль-96»(вул. Л. Українки, 8-А, оф. 20, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97408, ідентифікаційний код 23893816, відомості про банківські реквізити у матеріалах справи відсутні) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (р/р 31113095700007 у банку одержувача - Головному Управлінні Державного казначейства України у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПО України 24035598, код платежу 22090200) 42,50 грн. державного мита.

4). Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд»(вул. Бархатової, буд. 92, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000, ідентифікаційний код 34938782, п/р 26001194 у ВАТ «Банк Кіпру», м. Сімферополь, МФО 384737, або з інших рахунків) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (р/р 31113095700007 у банку одержувача - Головному Управлінні Державного казначейства України у місті Севастополі, МФО 824509, код ЄДРПО України 24035598, код платежу 22090200) 42,50 грн. державного мита.

5). Стягнути з Приватного підприємства «Модуль-96»(вул. Л. Українки, 8-А, оф. 20, м. Євпаторія, Автономна Республіка Крим, 97408, ідентифікаційний код 23893816, відомості про банківські реквізити у матеріалах справи відсутні) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя (р/р 31212264700007 у банку одержувача - Головному Управлінні Державного казначейства України у місті Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598, за кодом бюджетної класифікації 22050003) 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6). Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю «Севастопольцентрбуд»              (вул. Бархатової, 92, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000, ідентифікаційний код 34938782), п/р 26001194 у ВАТ «Банк Кіпру», м. Сімферополь, МФО 384737, або з інших рахунків) у доход Державного бюджету Ленінського району міста Севастополя                           (р/р 31212264700007 у банку одержувача - Головному Управлінні Державного казначейства України у місті Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 24035598, за кодом бюджетної класифікації 22050003) 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

7). В іншій частині у позові відмовити.

Видати накази після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя                                                                                                С. М. Альошина

Рішення складено відповідно до вимог

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України  та підписано 05.04.2011.