Постанова

від 05.04.2011 по справі 2/6-11

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/6-11

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.04.2011 року                                    Справа №  2/6-11

  Дніпропетровський          апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:  головуючого Прокопенко А.Є.–доповідач,

  суддів: Дмитренко А.К., Крутовських В.І.

при секретарі судового засідання Лазаренко П.М.

За участю представники сторін:

від позивача:  Субочева Т.Г. представник, довіреність №б/н  від 19.11.10;

від відповідача:  Кадук Н.Л. юрисконсульт, довіреність №44  від 01.01.11;

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2011р. у справі № 2/6-11

за позовом закритого акціонерного товариства "МТЕК", м. Київ

до державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу в сумі                     8 761 976 грн. 43 коп.

У відповідності зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошувалась перерва по справі до 05.04.2011р.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.11р. по справі №2/6-11 (суддя Боділовська М.М.) задоволено позов закритого акціонерного товариства "МТЕК", м. Київ про стягнення з державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ заборгованості за договором фінансового лізингу в сумі 8 761 976 грн. 43 коп.

Оскаржуючи рішення господарського суду державне підприємство "Придніпровська залізниця" просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити рішення господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на безпідставність доводів скаржника.

У поданому до апеляційного господарського суду клопотанні №ВС-07/669 від 03.03.2011р. відповідач просить суд у разі, якщо Дніпропетровський апеляційний господарський суд прийде до висновку про правомірність стягнення із залізниці заборгованості по сплаті курсової різниці, зменшити розмір штрафних санкцій.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

10 травня 2007 року між закритим акціонерним товариством “МТЕК” та Державним підприємством “Придніпровська залізниця” було укладено договір фінансового лізингу №ПР/В - 071137/НЮ.

Відповідно до умов договору позивач, який є лізингодавцем, зобов'язався набути у власність п'ятсот  напіввагонів серійного виробництва моделі 12 - 9745 ТУ У 35.2-01124454-032-2004 укомплектованих модернізованими візками моделі 18-00 та передати їх у користування Відповідачу, який є лізингоодержувачем (п. 1.1. договору фінансового лізингу).

23 січня 2008 року сторони уклали додаткову угоду № 6 до договору фінансового лізингу № Пр/В-071137/НЮ від 10 травня 2007 року, якою передбачили, що внаслідок реорганізації ДП “Попаснянський вагоноремонтний завод”, який є виробником майна, що передається в лізинг, що призвело до неможливість поставки раніше обумовленої кількості напіввагонів, зменшується кількість вагонів з 500 до 450 штук.

Сторони в подальшому неодноразово вносили зміни до договору фінансового лізингу, що було обумовлено зміною вартості майна виробником та внесення змін до графіку лізингових платежів.   

Пунктом 1.2. договору фінансового лізингу передбачено, що лізингоодержувач отримує від  лізингодавця майно в платне користування на умовах фінансового лізингу.

Відповідач, згідно п. 4.3. договору фінансового  лізингу, набуває право володіння та користування майном на умовах договору з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання передачі майна в лізинг.

Позивач передав, а Відповідач прийняв в лізинг - чотириста п'ятдесят напіввагонів моделі 12 - 9745, доказом чого є Акти приймання-передачі від 27 червня 2007 року, 31 липня 2007 року, 31 липня 2007 року, 11 вересня 2007 року, 10 жовтня 2007 року, 31 жовтня 2007 року, 26 листопада 2007 року, 29 листопада 2007 року, 29 листопада 2007 року, 30 листопада 2007 року.

Умовами договору фінансового лізингу передбачено, що майно передається Лізингодавцем і приймається Лізингонабувачем поетапно на умовах сплати лізингової плати за користування майном, шляхом перерахування лізингових платежів Лізингодавцю (п. 3.1. Договору фінансового лізингу).

Пунктом 3.2. Договору фінансового лізингу, що змінений додатковою угодою № 7 від 06 листопада 2008 року, передбачено, що лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця у розмірі, визначеному у загальному графіку лізингових платежів (додаток № 13 до договору фінансового лізингу) та скоригованому у разі зміни офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання договору фінансового лізингу. Розмір лізингових платежів в частині відсотків та комісій Лізингодавця, інших витрат безпосередньо пов'язаних з виконанням цього договору визначається за формулою наведеною у договорі (п. 3.2. Договору фінансового лізингу).

Лізингові платежі мають здійснюватися не пізніше 23 числа місяця сплати відповідного платежу.

Обов'язок Лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі передбачений п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг”.

Відповідачем всупереч п. 3.2 договору фінансового лізингу, у редакції викладеній у Додатковій угоді № 4 від 06 листопада 2008 року до договору фінансового лізингу, не було скориговано лізингові платежі у зв'язку зі зміною офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання договору фінансового лізингу, в результаті чого заборгованість Відповідача перед Позивачем станом на 01 грудня 2010 року становить 6 233 348, 38 грн.

Пунктом 3.2. договору фінансового лізингу, у редакції від 06 листопада 2008 року сторони передбачили, якщо на момент нарахування лізингового платежу розмір винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг майно у складі лізингового платежу буде становити суму, що перевищує подвійну облікову ставку НБУ, встановленої на день нарахування такої винагороди (комісії) за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим договором, розраховану від загальної вартості майна, то сума такого перевищення є об'єктом оподаткування ПДВ, Лізингодавець надає Лізингоодержувачу відповідні податкові накладні.

Відповідачем не було виконано зобов'язання по сплаті ПДВ, внаслідок чого утворилась заборгованість у  розмірі 2 155 274 грн. 22 коп.         

У пункті 10.3 договору фінансового лізингу сторони дійшли згоди, що у разі прострочення оплати лізингового платежу, відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,01% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, за кожний день прострочення. Розмір пені складає 66 765, 89 грн.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розмір інфляційних збитків за час прострочення з липня 2010 року по жовтень 2010 року склав 240 363, 41 грн., 3% річних - 66 224, 53 грн.

Позивачем надано в судове засідання рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі № 18/123-09, яким відмовлено у задоволенні позову ДП "Придніпровська залізниця" до ЗАТ "МТЕК" про визнання недійсним п. 3.2 Договору фінансового лізингу №Пр/В-071137/НЮ від 10.05.07р.

Судом встановлено, що зобов'язання за Договором фінансового лізингу Відповідач не виконав.

Згідно з положенням ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума позовних вимог підтверджується наданими позивачем розрахунками.

Приймаючи до уваги викладене, господарський суд обґрунтовано прийняв рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, вважаючи на наступне.

Як зазначає скаржник у апеляційній скарзі, судом першої інстанції неправильно визначено правову природу валютного корегування, внаслідок чого з залізниці безпідставно стягнуто суму такого валютного корегування, пеню, інфляційні та три відсотки річних.

Порядок сплати лізингових платежів було погоджено сторонами у Договорі фінансового лізингу №ПР/В-071137/НЮ від 10 травня 2007 року та було уточнено Додатковою угодою №7 від 06 листопада 2008 року до Договору фінансового лізингу №ПР/В-071137/НЮ від 10 травня 2007 року, що узгоджується з ч.1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", якою передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3.2 договору фінансового лізингу (у редакції від 06 листопада 2008 року) передбачено, що лізингові платежі сплачуються Лізингоодержувачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця у розмірі, визначеному у загальному графіку лізингових платежів та скоригованому, у разі зміни офіційного курсу НБУ швейцарського франку до гривні на дату сплати відповідного лізингового платежу порівняно з цим курсом на дату підписання цього договору.

Також умовами договору передбачено формулу, за якою визначається загальний розмір лізингового платежу в частині відсотків, комісій Лізингодавця, інших витрат, безпосередньо пов'язаних з виконанням цього договору.

Курсова різниця являється складовим елементом лізингового платежу, таким як вартість майна, відсотків, комісій тощо, остаточна сума якого визначається за наведеною у договорі формулою. Відповідно до пункту 3.3.2 договору розмір відсоткової ставки Лізингодавця становить 17% річних.

Відповідачем не зазначено та не доведено належними та допустимими засобами доказування, що врахування курсової різниці при визначенні розміру лізингову платежу, суперечить чинному законодавству.

Пунктом 10.3 договору фінансового лізингу встановлено, що за порушення строків виконання зобов'язань з оплати лізингових платежів, Лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі 0,01 % від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, за кожний день прострочення. На виконання вимог договору позивачем була нарахована пеня на всю суму заборгованості, з урахуванням суми коригування.

Положення договору фінансового лізингу передбачають визначення всіх зобов'язань та закріплюють обов'язок їх виконання у гривнях. Одночасно, ч.2 ст. 524 ЦК України встановлює право визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а згідно з ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Апеляційний господарський суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 року №1998 "Про удосконалення порядку формування цін" в частині встановлення обмежень щодо визначення грошових еквівалентів цін в господарських договорах, оскільки відповідно до ч.1 ст.92 Конституції України статус національної валюти та статус іноземних валют на території України встановлюється виключно законами України, норми Цивільного кодексу України допускають визначення грошових еквівалентів зобов'язань в іноземній валюті.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками господарського суду щодо відмови у зменшенні розміру стягуваної пені та вважає не підлягаючим задоволенню клопотання відповідача, подане до апеляційного господарського суду стосовно зменшення розміру стягуваної пені.

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У п. 10.3 договору фінансового лізингу Сторони дійшли згоди, що у разі прострочення оплати лізингового платежу, Відповідач повинен сплатити пеню у розмірі 0,01% від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, за кожний день прострочення.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків

Таким чином діюче законодавство надає суду право зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі. Колегія суддів зазначає, що заборгованість по сплаті лізингових платежів, яку просить стягнути позивач складає 8 388 622 грн. 60 коп., тоді як розмір неустойки (пені) за неналежне виконання зобов'язань - 66 765 грн. 89 коп.

Враховуючи викладене, підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, рішення господарського суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2011р. у справі № 2/6-11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий                                                                        А.Є.Прокопенко

Суддя                                                                                    А.К.Дмитренко

Суддя                                                                                   В.І. Крутовських

Постанова складена 11.04.2011р.