Постанова

від 07.04.2011 по справі 43/192

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

43/192

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

06.04.2011р.                     справа № 43/192

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:    

головуючого:    Колядко Т.М.

суддів:                Ломовцева Н.В., Скакун О.А.

при секретарі   Тітовій В.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Комарова О.В. за довір. № 03-5/102 від 20.12.2010р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»м. Маріуполь Донецької області

на рішення господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. по справі № 43/192 (суддя Зубченко І.В.)

за позовом: відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»м. Маріуполь Донецької області

до товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес та юридичні послуги»м. Маріуполь Донецької області

про стягнення грошових коштів в сумі 221263,00грн.

          Господарський суд Донецької області (головуючий суддя –Зубченко І.В., судді –Любченко М.О., Сковородіна О.М.) рішенням від 01.02.2011р. відмовив  у задоволенні позовних вимог відкритому акціонерному товариству                       по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»м. Маріуполь Донецької області (далі –ВАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз») до  товариства з обмеженою відповідальністю «Морський бізнес та юридичні послуги» м. Маріуполь Донецької області (далі –ТОВ «Морський бізнес та юридичні послуги») про стягнення грошових коштів в сумі 221263,00грн., посилаючись на недоведеність позовних вимог.

          Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду         з апеляційною скаргою, в якій рішення господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. у справі № 43/193 просить скасувати, позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, заявник апеляційної скарги вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що перераховані грошові кошти                                 в сумі 221263,00грн., не мають відношення до додаткових угод  від 28.02.2002р., від 29.07.2002р., від 30.11.2005р., оскільки в платіжних дорученнях № 665 та       № 1197 допущено описку в частині призначення платежу, у зв'язку з чим останній звернувся до Першого Українського Міжнародного банку з листом          № 04-432 від 17.02.2011р. про надання уточнень щодо призначення платежу.

Банк листами Ref. MPL-22/317 та Ref. MPL-22/318 від 21.02.2011р. надав уточнення, а саме: щодо платіжного доручення № 1197 від 14.08.2006р. –«Гонорар (преміальний) 5% від суми отриманої в результаті юридичних дій згідно рахунку № 38 і додаткової угоди б/н від 29.07.2002р. до договору про надання юридичних послуг від 25.01.2002р., в т.ч. ПДВ –16666,67грн.»; щодо платіжного доручення № 665 від 02.04.2004р. –«Гонорар (преміальний) 5%         від суми отриманої в результаті юридичних дій згідно рахунку № 6 і додаткової угоди б/н від 29.07.2002р. до договору про надання юридичних послуг                  від 25.01.2002р. Без ПДВ».

У зв'язку з чим, заявник просив апеляційний суд залучити до матеріалів справи вищезазначені листи в якості додаткових доказів, посилаючись на те, що лише 01.02.2011р. стало відомо про необхідність уточнення в частині призначення платежу.

Апеляційна інстанція клопотання позивача про залучення до матеріалів справи вищевказаних листів не задовольнила, з огляду наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України сторона у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи у суді  першої інстанції відповідного клопотання заявлено не було, крім того, у позивача було достатнього часу для надання відповідних доказів заявлених позовних вимог, оскільки відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні                  в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ                        від 21.01.2004р. № 22 реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу" (п. 3.8).

Таким чином, посилання заявника, що йому стало відомо про відсутність в призначенні платежу посилань на додаткові угоди, що є неукладеними, лише 01.02.2011р. є безпідставним і до уваги не приймається.   

          Відповідач свого представника у судове засідання 06.04.2011р.                 не направив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення 18.03.2011р. Доказів поважних причин його неявки суду не надано, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

          Представник позивача не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача.

          Відповідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду  у повному обсязі.

          Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, вислухавши доводи представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

          ВАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»м. Маріуполь звернулось до суду з позовом до ТОВ «Морський бізнес та юридичні послуги»м. Маріуполь про стягнення грошових коштів в сумі 221263,00грн., посилаючись на ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки рішенням господарського суду Донецької області 22.12.2009р. у справі № 35/82пд було встановлено факт неукладеності додаткових угод від 28.01.2002р., 27.07.2002р., 30.11.2005р. до договору від 25.01.2002р., які були підставою для перерахування відповідачу 221263,00грн.

          Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2002р. між сторонами був укладений договір про надання юридичних послуг, за умовами якого ВАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»(Довіритель) доручив ТОВ «Морський бізнес та юридичні послуги»(Повірений), а останній прийняв доручення про надання юридичних послуг, включаючи ведення від його імені та за його рахунок претензійних, судових справ, а також надання консультацій           з різних питань, які виникають у процесі діяльності довірителя та виконання визначених юридичних дій, пов'язаних з цими консультаціями.

Статями 4, 5 Договору визначено порядок розрахунків сторін.

28.01.2002р. між сторонами підписано додаткову угоду, згідно до якої позивач доручив ведення справ по спору з КБ «Приватбанк», пов'язаним                 з вексельними операціями, з виплатою преміальної винагороди у розмірі 5% від одержаної суми.

29.07.2002р. між сторонами підписано додаткову угоду, згідно до якої відповідач бере на себе зобов'язання по веденню судових справ про стягнення       з ЗАТ КБ «Приватбанк»сум неповернутих вкладів, а позивач сплачує відповідачу крім винагороди та оплати витрат, передбачених у ст.ст. 4, 5 Договору, ще преміальну винагороду у розмірі 5% від отриманої суми.

30.11.2005р. між сторонами підписано додаткову угоду, згідно до якої відповідач бере на себе зобов'язання по веденню судових справ про стягнення з ЗАТ КБ «Приватбанк»процентів за користування депозитними вкладами, а позивач сплачує відповідачу крім винагороди та оплати витрат, передбачених        у ст.ст. 4, 5 Договору, ще преміальну винагороду у розмірі 10% від отриманої суми.

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.12.2010р. у справі № 3/297 встановлено, що рахунки №№ 6, 38 виставлені 07.04.2004р. та 14.08.2006р. для оплати преміальних, на підставі додаткових угод, підписаних до Договору від 25.01.2002р.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати внаслідок придбання або збереження майна суб'єкта господарювання без достатніх на те підстав.

Згідно ст.1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно, незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ст. 1213 Цивільного кодексу України).

Господарським судом встановлено, що позивачем не заперечувався факт отримання послуг, а відповідачем не заперечувався факт часткової оплати позивачем рахунків №№6, 38, виставлених 07.04.2004р. та 14.08.2006р.                у сумі 221263,00грн.

Як вбачається з банківських виписок № 21 за 02.04.2004р. на суму 121263,00грн., № 43 за 15.08.2006р. на суму 100000,00грн., позивачем було перераховано відповідачу 221623,00грн. з визначенням призначення платежів: «Преміальна винагорода 5% від примусового виконання наказу господарського суду № 25/30 від 23.09.2002р. про стягнення з КБ Приватбанк                               м. Дніпропетровськ, договір № 17/2002 від 14.01.2002р. юридичні послуги додаткова угода від 25.01.2002р. без ПДВ. Документ № 665 від 02.04.2004р.»та «Гонорар в результаті юридичних дій з повернення депозитного вкладу згідно додаткової угоди б/н від 25.01.2002р. ПДВ –16666,67грн. Документ № 1197          від 15.08.2006р.»

Як правильно зазначено судом першої інстанції, позивачем не доведено, що перерахування відповідачу грошових коштів у сумі 221623,00грн. було здійснено на виконання додаткових угод від 28.01.2002р., 29.07.2002р., 30.11.2005р., оскільки в платіжних документах здійснено посилання на додаткову угоду від 25.01.2002р.

25.01.2002р. між сторонами було укладено договір про надання юридичних послуг, на який позивач, як на підставу набуття відповідачем майна (коштів) без достатньої правової підстави, не посилався.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не надав доказів перерахування грошових коштів в сумі 221623,00грн. в якості оплати рахунків №№6, 38, виставлених 07.04.2004р. та 14.08.2006р. для оплати додаткових угод, які є неукладеними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених               у рішенні суду першої інстанції.

Посилання заявника апеляційної скарги на зміну після прийняття оскарженого рішення призначення платежу у платіжних дорученнях про перерахування спірної суми апеляційний суд до уваги не приймає, оскільки це зроблено після прийняття рішення і не було предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 01.02.2011р.        у справі № 43/192 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ВАТ по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

          Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»м. Маріуполь Донецької області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 01.02.2011р. у справі № 43/192 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий                                                                             Т.М. Колядко

Судді                                                                                         Н.В. Ломовцева

                                                                                                  О.А. Скакун

Надрук. 5 прим.

1.позивачу

1.відповідачу

1.у справу

1.ДАГС

1.          г/с Дон. обл.