Рішення

від 24.01.2008 по справі 48/364

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

48/364

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  48/364

24.01.08

За позовомЖитлово-будівельного кооперативу «Вагоноремонтник - 3»

ДоКомунального підприємства «Управління житлового господарства»Дарницького району м. Києва

Провизнання договору № 4-398-р від 01.03.05р. недійсним

        Суддя Сулім В.В.                      

Представники сторін:

Від позивача:           Кінзерський В.А. –голова правління

Від відповідача:           Онищенко С.В. –пред. за довір.

23.10.07р. судове засідання відкладалось відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 06.11.07р. У судовому засіданні 06.11.07р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалася перерва до 13.11.07р. Судове засідання 13.11.07р. відкладалось відповідно до ст. ст. 77, 86 Господарського процесуального кодексу України та було призначено на 27.11.07р. У судовому засіданні 27.11.07р. відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошена перерва для виготовлення повного тексту рішення.

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду із позовом про визнання недійсним договір про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги № 4-398р. від 01.03.05р. між Житлово-будівельним кооперативом «Вагоноремонтник –3»та Комунальним підприємством «Управління житлового господарства»Дарницького району м. Києва та просив покласти судові витрати на Відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 19.09.07р. порушено провадження у справі №48/364 та призначено її до розгляду.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їхніми правами та обов'язками у відповідності із ст.22 ГПК України.

Крім цього, представникам сторін у судовому засіданні роз'яснено вимоги ст.81-1 ГПК України.

Судом, у відповідності з вимогами ст.81-1 ГПК України складено протокол, який долучено до матеріалів справи.

Позивач у судовому засіданні 06.11.07р. надав суду доповнення до позовної заяви, в якому зазначив, що спірний договір суперечить Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Цивільному та Господарському кодексам України, оскільки не містить предмет, розмір заборгованості не підтверджений будь-яким розрахунком, договором, нормами та тарифами, актом звірки розрахунків; заборгованість перед Відповідачем була зменшена 16.02.2000 року відповідно до акту звірки взаєморозрахунків за теплову енергію між ЖРЕО № 1404 ДКП Харківського району та Позивачем.

У судовому засіданні 06.11.07р. представник Відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що при укладенні спірного договору було дотримано всіх визначених у ст. 203 ЦК України вимог, в тому числі було дотримано вимогу щодо відповідності положень договору чинному на момент його укладення законодавству та вимоги щодо вільного волевиявлення учасників правочину; посилання Позивача на те, що договір складено у відповідності із Законом України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, газ та електроенергію», є помилковим, оскільки цей Закон регулює правовідносини між наймачами жилих приміщень, власниками жилих будинків або квартир (громадянами) та підприємствами –надавачами житлово-комунальних послуг, а спірний договір укладено між двома юридичними особами.

Позивачем було надано пояснення по справі від 27.11.07р., де зазначає, що Відповідач ухиляється від розгляду та перерахунку актів виконаних робіт; від проведення розрахунку комунальних послуг по нормах та тарифах, від акту звірки обґрунтованості виставлених сум для оплати та фактично наданих послуг та проплат по них; Позивач визнає існування заборгованості перед Відповідачем, але вважає, що вона значно менша.

Відповідач у судовому засіданні 27.11.07р. надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з підстав вказаних у відзиві від 06.11.07р., а також зазначив, що Позивач не надав жодних доказів того, що його було примушено укласти спірний договір; у липні 2003 року Позивач направляв на адресу Відповідача лист, в якому визнавав борг та обіцяв його погасити; заборгованість підтверджується актами звірки; Відповідач зменшив розмір заборгованості Позивача на підставі акта звірки та списання заборгованості на початок березня 2000 року.

Позивач у судовому засіданні 27.11.07р. погодився із посиланнями Відповідача, що  заборгованість у розмірі 56073,64 грн. була списання останнім на підставі акта звірки та списання заборгованості у березні 2000 року.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників Сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся 04.07.03р. до Відповідача листом із зобов'язанням погасити за 3 роки борг у розмірі 110 245,88 грн.

01.03.05р. Комунальне підприємство «Управління житлового господарства»Дарницького району м. Києва (кредитор) та Житлово-будівельний кооператив «Вагоноремонтник –3»(боржник) уклали договір № 4-398-р про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Згідно із п. 1 договору Позивач визнав та підтвердив заборгованість перед Відповідачем за раніше спожиті житлово-комунальні послуги у сумі 96427,28 грн. станом на 01.03.05р.

На підставі п. 2 договору Позивач зобов'язався сплатити заборгованість, визначену в п. 1 суму протягом 03.2005 –02.2010 згідно із додатком № 1, який є невід'ємною частиною договору.

Договором також встановлено умову щодо змісту реквізиту платіжного документу «Призначення платежу»(п. 3), а також відповідальність у разі порушення зобов'язання за договором (п. 4).

Наданий Відповідачем акт звірки розрахунків від 03.03.05р. між Сторонами доводить, що Позивач при звірці визнав наявність заборгованості перед Відповідачем у розмірі 99081,22 грн.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 202 Цивільного кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчин?ення правочину стороною (сторонами) в?имог, які вс?тановлені частинами першою - трет?ьою, п'ятою та шостою стат?ті 203 цього Ко?дексу.

Якщо недійсність правочину п?рямо не вст?ановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність н?а підставах, встановлених законом, такий право?чин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимоги, недодержання яких є необхідним для визнання правочину недійсним: зміст правочину н?е може супе?речити цьому Кодексу, іншим актам? цивільного законодавства, а також моральним засадам сус?пільства; особа, яка вчиняє правочин, по?винна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину м?ає бути віл?ьним і відп?овідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, щ?о обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (ус?иновлювачами), не може суперечити правам та інтересам ї?хніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Суд вважає безпідставними твердження Позивача про те, що спірний договір укладено відповідно до Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію», а під час його укладення Відповідачем було порушено порядок укладення договору, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.03р. № 976. По-перше, спірний договір не містить положень про те, що договір укладений і має бути виконаний Сторонами відповідно до Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті за газ та електроенергію». По-друге, згідно із ст. 1 Закону сторонами договору про реструктуризацію заборгованості, який укладається згідно із цим Законом, можуть бути громадяни, як наймачі жилих приміщень та власників жилих будинків або квартир, з одного боку, та юридичні особи, які надають житлово-комунальні послуги, з іншого боку. Сторонами спірного договору є юридичні особи, а тому дія вищезазначеного Закону не поширюється на спірний договір.

26.06.07р. господарський суд міста Києва рішенням у справі № 16/171 задовольнив повністю позов Комунального підприємства «Управління житлового господарства»Дарницького району м. Києва до Житлово-будівельного кооперативу «Вагоноремонтник –3»про стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 40175,00 грн. згідно із договором № 4-398р.

07.08.07р. постановою Київського апеляційного господарського суду у справі № 16/171 рішення господарського суду міста Києва від 26.06.07р. у справі № 16/171 залишено без змін.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вищезазначеними рішенням та постановою було встановлено наявність заборгованості Позивача перед Відповідачем, як зазначено у п. 1 спірного договору, на 01.03.05р. у розмірі 96 427,28 грн. за раніше спожиті Позивачем житлово-комунальні послуги. Сторонами у справі № 16/171 були ті самі, що й у справі № 48/364, а тому даний факт не підлягає доказуванню у цій справі.

З огляду на вищезазначене, суд вважає безпідставним твердження, що Позивач не може бути боржником за спірним договором в силу Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також про необґрунтованість заборгованості, зазначеної у договорі.

Що ж до твердження Позивача, що договір не відповідає нормам Цивільного та Господарського кодексів України, оскільки договір не містить предмет, то суд їх вважає такими що не відповідають фактичним обставинам справи. По-перше, п. 2 спірного договору містить предмет –зобов'язання Позивача сплатити Відповідачу заборгованість у сумі, визначеній у п. 1 договору. По-друге, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Отже, обставини, які вказує Позивач, у разі їхньої наявності тягнуть не наслідок у вигляді визнання недійсним правочину.

Статтею 6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Суд, дослідивши договір, дійшов до висновку, що його умови відповідають загальним засадам цивільного законодавства, а отже не може бути визнаний недійсним з підстав того, що він не відповідає чинному законодавству.

Не тягне за собою правового наслідку у формі недійсності договору сплив позовної давності, а отже твердження Позивача про сплив строку позовної давності по заборгованості, що виникли із договорів, укладених між Позивачем та Відповідачем, не приймаються судом до уваги.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України на сторони судового процесу покладено обов'язок доказування обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Посилання Позивача на те, що спірний договір був укладений під впливом Відповідача і не відповідає внутрішній волі Позивача. Разом з тим, Позивач не надав жодного доказу впливу Відповідача на нього, як відсутні й докази звернення Позивача до правоохоронних органів та органів прокуратури щодо перешкоджання здійснення господарської діяльності з боку Відповідача чи примусу з боку Відповідача до підписання Позивачем спірного договору.

Таким чином, Позивачем не було доказів наявності обставин, на які посилається Позивач і з якими чинне законодавство України пов'язує правовий наслідок у вигляді визнання правочину недійсним.

Суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів, прийшов до висновку, що позовні вимоги про визнання договору про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги № 4-398р від 01.03.05р. недійсним є необґрунтованими та безпідставними, а отже позов не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

           Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                                        В.В.Сулім