Постанова

від 26.12.2006 по справі 32/394

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

32/394

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26.12.2006                                                                                           № 32/394

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Губенко Н.М.

 суддів:                                          Барицької  Т.Л.

                                        Ропій  Л.М.

 при секретарі:                              

 За участю представників:

 від позивача - повідомлений, але не з'явився;

 від відповідача 1 - Дубнік-Дубіняк Д.І. – юрисконсульт ( дов. № ДО7/5197 від 01.08.2006);  Воронін Я.Г. – представник ( дов. № ДО7/6285 від 19.09.2006); Козачук О.А. – представник ( дов. № ДО7/6285 від 09.11.2006);

від відповідача 2 - Тетенко В.І. – гол. спеціаліст-юрисконсульт ( дов. № 73 від 24.07.2006);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 07.09.2006

 у справі № 32/394 (Хрипун О.О.)

 за позовом                               Київської міської ради

 до                                                   Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”

                                                  Регіонального відділення Фонду державного майна України по м.Києву

 про                                                  визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду м. Києва від 07.09.2006 у справі № 32/394 позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір № 845 від 19.04.2002 купівлі-продажу нежитлового будинку комунальної власності по вул. Паркова дорога, 3-5-7 літ. „А”, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго”, з моменту його укладення. Визнано недійсним договір № 846 від 19.04.2002 купівлі-продажу нежитлового будинку комунальної власності по вул. Паркова дорога, 3-5-7 літ. „Б”, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго”, з моменту його укладення. Зобов'язано Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Акціонерну енергопостачальну компанію „Київенерго” повернути другій стороні одержане на виконання договорів № 845 та № 846 від 19.04.2002. З Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” на користь Київської міської ради підлягає стягненню по 42,50 грн. державного мита та по 59 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення мотивоване тим, що:  недійсні угоди не породжують для сторін прав та обов'язків і до них строки позовної давності не застосовуються, в зв'язку з чим суд відхилив заяву відповідача 2 про застосування строку позовної давності; наявність у власності держави 50%+1 акцій АЕК „Київенерго” свідчить про наявність у такому ж розмірі частки держави в майні вказаного акціонерного товариства;  на момент укладення спірних договорів купівлі-продажу державі належав пакет акцій другого відповідача в розмірі 50%+1 акція,  а оскільки акція – це цінний папір, який дає право власнику як на участь в управлінні товариством, так і у розподілі майна товариства, яке складається з виробничих і невиробничих фондів, до складу яких входять і акції товариства, тобто частка держави у майні другого відповідача станом на момент укладення спірних договорів значно перевищувала 25%, що прямо суперечило вимогам закону, а саме: п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” та є відповідно до вимог ст. 48 ЦК УРСР  підставою для визнання спірних договорів недійсними; відповідно до ст. 216 ЦК УРСР недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а тому, розглянувши вимогу позивача про застосування до відповідачів рестутитуційних наслідків недійсних договорів №№ 845, 846 від 19.04.2002,  суд вважає, що заявлена позовна вимога є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції в рішенні від 07.09.2006 року у справі № 32/394  помилково зазначив найменування другого відповідача: „Державна акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” замість найменування: „Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго”, оскільки, як вбачається з позовної заяви та доданої до неї копії довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 04.02.2002, а також витягу із статуту другого відповідача, найменуванням останнього є - Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго”.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою та доповнення до апеляційної скарги, в яких просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2006 у справі № 32/394 повністю, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні всіх його позовних вимог.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, суд першої інстанції, посилаючись на наявність у власності держави 50%+1 акцій, емітованих другим відповідачем, здійснив підміну понять, ототожнюючи право власності на акції та право власності на майно, що суперечить ч. 4 ст. 10 Закону України „Про підприємства в Україні” та ст. 12 Закону України „Про господарські товариства”, відповідно до яких товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність.

Закони України „Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва” та „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” розрізняють поняття: „юридичні особи, в статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%” та „юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%”.

Позивач відповідно до ст. 15 ЦК України, ст. 2 ГПК України не надав жодного доказу та пояснення в чому саме полягає порушення прав позивача, як підставу для захисту свого права, а суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що позивач не мав права на позов, оскільки відсутнє порушення, невизнання або оспорювання прав позивача, адже оспорюваний правочин був укладений після реалізації Київською міською радою своїх повноважень шляхом прийняття відповідних рішень про приватизацію комунального майна; оскільки судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси та, враховуючи те, що відповідачі не порушували прав позивача, суд повинен був відмовити в задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно відхилив заяву другого відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності, оскільки строк позовної давності щодо визнання недійсними спірних договорів почав свій перебіг з 19.04.2002 та сплинув 19.04.2005; висновок суду про нерозповсюдження строку позовної давності на спори про визнання договорів недійсними суперечить ст. 83 ЦК УРСР.

Позивач не є тим суб'єктом, який відповідно до Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” має право вимагати визнання договору, укладеного на аукціоні, недійсним.

Місцевий господарський суд дійшов, на думку скаржника, невірного висновку про те, що наявність у власності держави 50%+1 акцій АК „Київенерго” свідчить про наявність у такому ж розмірі частки держави в майні вказаного акціонерного товариства, оскільки: другий відповідач згідно зі статутом є власником свого майна; відповідно до довідки Київського міського управління статистики форма власності АК „Київенерго” – колективна власність; другий відповідач не має в своєму майні частки державної власності, тому як підприємства, в яких є частка державної власності не можуть самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном; відповідно до Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 № 1477, майно – це матеріальні активи, які відповідно до чинного законодавства віднесені до основних засобів (фондів); суд першої інстанції безпідставно ототожнив терміни „майно” та „статутний фонд”, незважаючи на те, що це є різні юридичні категорії, а відтак АК „Київенерго” міг бути покупцем нежитлових будинків за договорами №№ 845, 846 від 19.04.2002.

У відзиві на апеляційну скаргу Київська міська рада просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”, зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву у відзиві на апеляційну скаргу просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва, посилаючись на те, що воно прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, обставини, що мають значення для справи з'ясовано судом у неповному обсязі.

При розгляді апеляційної скарги колегією суддів були заслухані пояснення представників сторін, досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Рішенням Київської міської ради від 23.03.2000 № 71/792 „Про надання згоди на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Києва будинків № 3/5 та № 7 на Парковій дорозі” надано згоду на прийняття у комунальну власність територіальної громади міста Києва будинків № 3/5 та № 7 на Парковій дорозі.

Рішенням Київської міської ради від 06.09.2001 № 18/1452 „Про доповнення до рішення Київради від 05.07.2001 № 445/1422 „Про приватизацію комунального майна у 2001 році” доповнено додаток 1 до рішення Київради від 05.07.2001 № 445/1422 пунктами згідно з додатком до цього рішення, зокрема, нежитловими будівлями, що знаходяться за адресами: м. Київ, Паркова дорога, 3/5 та 7.

Відповідно до ст. 4 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” від 06.03.1992 № 2171-XII (далі – Закон № 2171) продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності є, зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.

19.04.2002 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго” були укладені договори купівлі-продажу нежитлового будинку комунальної власності №№ 845, 846, згідно з п. п. 1.1, 1.2 яких перший відповідач, за договором продавець, продав, а другий відповідач, за договором покупець, купив нежитлові будинки, розташовані за адресами: м. Київ, Паркова дорога, 3-5-7, літ. „А” та „Б”; другий відповідач зобов'язався прийняти вказані нежитлові будинки і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цих договорах, та здійснити реєстрацію нежитлового будинку у Київському міському бюро технічної інвентаризації; відчужувані нежитлові будинки належали територіальній громаді міста Києва на праві комунальної власності.

Апеляційний господарський суд вважає, що висновки суду першої інстанції,   викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, при прийнятті рішення судом неправильно застосовані норми матеріального права, враховуючи наступне.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом вказаної статті Господарського процесуального кодексу України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

В позовній заяві позивачем не зазначено в чому саме полягає порушення права чи законного інтересу або  спір щодо них, а в додаткових поясненнях до позовної заяви, поданих суду першої інстанції 21.08.2006, позивач вказав, що нежитлові будинки, які є об'єктами спірних договорів, були відчужені незаконно, що призвело до порушення прав територіальної громади м. Києва.

Однак, як вже було встановлено вище, Київська міська рада рішенням від 06.09.2001 № 18/1452 вирішила відчужити нежитлові будинки № 3/5 та № 7 на Парковій дорозі в м. Києві.

Крім того, позивачем так і не обґрунтовано яке саме право чи законний інтерес територіальної громади м. Києва було порушене відчуженням майна за рішенням Київської міської ради та в чому саме полягає це порушення.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушення договорами №№ 845, 846 від 19.04.2002 прав чи охоронюваних законом інтересів позивача,  оскільки порушене право чи законний інтерес відсутні, підстави для застосування такого способу захисту прав та інтересів як визнання договорів недійсними також відсутні.

Також апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідність чи невідповідність угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірної угоди

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

В якості підстави для визнання спірних договорів недійсними позивачем зазначено, що другий відповідач не може бути покупцем нежитлових будівель, які є об'єктами договорів №№ 845, 846, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)” (в редакції чинній на момент укладення спірних договорів) (далі по тексту Закон № 2171).

Статтею 5 Закону № 2171 передбачено, що покупцями об'єктів малої приватизації можуть бути фізичні та юридичні особи, які визнаються покупцями відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств"; не можуть бути покупцями, зокрема, юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 відсотків.

Указом Президента України „Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України” від 04.04.1995 № 282/95 постановлено, Міністерству енергетики і електрифікації України відповідно до намічених заходів щодо ринкових перетворень у галузі електроенергетики створити до 1 липня 1995 року, зокрема, державні акціонерні енергопостачальні компанії згідно з переліком (додаток N 2), в тому числі „Київміськенерго" м. Київ; установлено, що за об'єктами, які підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства, Фонд державного майна України визначає за погодженням з Міністерством енергетики і електрифікації України частку акцій, що залишається у державній власності.

Пунктом 1.1 статуту Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго”, зареєстрованим Державною адміністрацією Старокиївського району м. Києва від 15.06.1998 за № 02796, встановлено, що Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” заснована відповідно до наказу Міністерства енергетики та електрифікації України від 31.08.1995 № 177 шляхом перетворення Виробничого енергетичного об'єднання „Київенерго” в акціонерну компанію згідно з Указом Президента України „Про структурну перебудову в електроенергетичному комплексі України” від 04.04.1995 № 282/95.

Пунктом 4.1 вказаного статуту передбачено, що акціонерами компанії є держава, фізичні та юридичні особи, які придбали право власності на акції компанії.

З довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 3379 від 04.02.2002 вбачається, що формою власності Акціонерного енергопостачальної компанії „Київенерго” є колективна власність.

Статтею 86 ЦК УРСР встановлено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном; власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна; відносини власності регулюються Законом України "Про власність", цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Відповідно до ст.ст. 2, 20, 21, 25, 30 Закону України „Про власність” право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном; власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна; суб'єктами права колективної власності є, зокрема, акціонерні товариства; право колективної власності виникає на підставі, зокрема, перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; об'єктом права власності акціонерного товариства є майно, придбане за рахунок продажу акцій, одержане в результаті його господарської діяльності, а також інше майно, набуте на підставах, не заборонених законом; колективний власник самостійно володіє, користується і розпоряджається об'єктами власності, які йому належать.

Згідно зі ст. ст. 12, 24 Закону України „Про господарські товариства” товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом; акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства.

Пунктом 3.4 статуту другого відповідача встановлено, що компанія є власником: майна та майнових прав, які передані їй засновником; продукції, яка вироблена компанією в процесі виробничо-господарської діяльності; одержаних доходів від реалізації продукції, послуг, а також інших видів фінансово-господарської діяльності; майна, яке створене або придбане компанією за рахунок своїх доходів, а також майна, яке прийняте нею у власність і яке відображене в балансі; безоплатних або благодійних внесків, пожертвувань юридичних та фізичних осіб, які отримані компанією; іншого майна, яке придбане на підставах, що не суперечать чинному законодавству.

Таким чином, майно, передане акціонером, переходить у власність акціонерного товариства, тобто Акціонерна енергопостачальної компанії „Київенерго” є власником свого відокремленого майна, набутого відповідно до законодавства України та статуту на праві колективної власності.

В матеріалах справи знаходяться листи ВАТ „Фінансова компанія „Укрнафтогаз”, в яких зазначено, що держава є акціонером АК „Київенерго” із кількістю акцій 54 182 141, що становить 50%+1 акцій від загальної їх кількості.

Відповідно до ст.ст. 4, 5 Закону України „Про цінні папери і фондову біржу”, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин сторін, акція – це цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства; власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства (дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом, іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного товариства.

Таким чином, держава є власником цінного паперу – акції, яка засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства, тобто наділяє свого власника корпоративними правами, однак, акція не наділяє свого власника статусом співвласника майна товариства.

Отже, оскільки держава є власником 50%+1 акцій, емітованих другим відповідачем, то держава має частку у статутному фонді АК „Київенерго”.

Твердження суду першої інстанції, що акція – це цінний папір, який дає право власнику як на участь в управлінні товариством, так і у розподілі майна товариства, яке складається з виробничих і невиробничих фондів, до складу яких входять і акції товариства, тобто частка держави у майні другого відповідача станом на момент укладення спірних договорів значно перевищувала 25%, є безпідставним та необґрунтованим, враховуючи таке.

Як вже було зазначено вище, законодавством України передбачено, що акціонер має право на участь у розподілі майна лише при ліквідації акціонерного товариства.

Акції, емітовані другим відповідачем, не є його власністю, а є власністю акціонерів, зокрема, держави, які отримали ці акції відповідно до законодавства України. Майном другого відповідача можуть бути лише ті акції, які були придбані ним в порядку, визначеному законодавством України.

Ототожнення судом першої інстанції понять: „юридичні особи, в статутному фонді яких частка державної власності перевищує 25%” та „юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%”, є неправомірним, зважаючи на таке.

Як вже було встановлено, юридична особа, в статутному фонді якої є частка державної власності, - це юридична особа, яка має майно на праві недержавної власності, засновником, учасником чи акціонером якої є держава. При цьому, якщо цією юридичною особою є акціонерне товариство, то держава є власником цінного паперу (індивідуальної визначеної речі) – акції, емітованої товариством, яка не є власністю цього товариства.

Відповідно до ст.ст. 31, 34 Закону України „Про власність” до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність); загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, майно державних підприємств; майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання.

Таким чином, юридичною особою, у майні якої є частка державної власності, є юридична особа, яка здійснює користування, володіння та розпорядження майном, що було передано їй державою, на праві повного господарського відання, а не на праві власності. При цьому право власності на це майно залишається за державою.

Отже, Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” є юридичною особою, в статутному фонді якої частка державної власності перевищує 25%, однак, не є юридичною особою, у майні якої присутня частка державної власності, у зв'язку з чим положення ч. 2 ст. 5 Закону № 2171 на другого відповідача не розповсюджується, а договори №№ 845, 846 укладені належним покупцем.

Позивачем не наведено інших підстав для визнання договорів №№ 845, 846 недійсними на підставі ст. 48 ЦК УРСР.

Колегія суддів не погоджується із висновком місцевого господарського суду стосовно того, що до вимог про визнання недійсними угод строки позовної давності не застосовуються, оскільки недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, виходячи з наступного.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Оскільки строк позовної давності до позову, що є предметом даної справи, не сплив до набрання чинності ЦК України, то застосовуються правила ЦК України.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється: на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування); на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв"; законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Ані ЦК України, ані іншими законами не встановлено, що до вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу позовна давність не застосовується.

Статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки договори купівлі-продажу №№ 845, 846 від 19.04.2002 були укладені на виконання рішення позивача шляхом проведення аукціону, позивач повинен був дізнатися про їх укладення саме 19.04.2002, у зв'язку з чим строк позовної давності до вимог останнього про визнання цих договорів недійсними повинен був закінчитися 19.04.2005.

Однак, враховуючи, що позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів укладенням спірних договорів, позовна давність у даному випадку не може бути застосована.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду першої інстанції скасуванню.

За таких обставин та керуючись ст. ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду м. Києва від 07.09.2006 у справі № 32/394 скасувати.

2. В позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Київської міської ради (01033, м. Київ, вул. Хрещатик, 36) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; код ЄДРПОУ 00131305) 42,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

4. Матеріали справи № 32/394 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.

 10.01.07 (відправлено)