Постанова

від 04.05.2011 по справі 16/5/5022-103/2011(2/43-654)

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

04.05.11                                                                                           Справа  № 16/5/5022-103/2011(2/43-6

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого - судді –Гнатюк Г.М.

суддів          - Кравчук Н.М.

          - Мирутенко О.Л.

Розглянувши апеляційну скаргу Комунального автотранспортного підприємства, м.Тернопіль від 25.03.2011р. №47

на рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р.  

у справі   № 16/5/5022-103/2011(2/43-654)

за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, м.Збараж, Тернопільської області  

до відповідача Комунального автотранспортного підприємства , м.Тернопіль

про стягнення 86985,60грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: Федуник Р.Є. –директор, ОСОБА_5 –представник, ОСОБА_6 - представник

Представникам відповідача роз’яснено їх права та обов‘язки, передбачені ст.22 ГПК України.

Представник позивача  в судове засідання не з’явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №05158209 від 07.04.2011р.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Встановив :

Рішенням  господарського суду Тернопільської області  від 11.03.2011р. у справі №16/5/5022-103/2011 (2/43-654) (суддя Хома С.О.) позов задоволено частково та стягнено з Комунального автотранспортного  підприємства на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 - 47103 грн. 19 коп. інфляційних втрат,  9260 грн. 62 коп. –3% річних,  563 грн. 63 коп. державного мита та  152 грн. 92 коп.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в повернення сплачених судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що у відповідності до ст.ст.598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою  для припинення  грошового зобов’язання, а тому вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у відповідності до ст.625 ЦК України, є підставними та підлягають до задоволення.

З даним рішенням суду Комунальне автотранспортне підприємство не погодилося і оскаржило його в апеляційному порядку оскільки вважає, що воно прийняте з порушенням норм матеріального права так як, господарський суд Тернопільської області неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та не дослідив підставність нарахування річних та інфляційних втрат.

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу №57 від 29.04.2011р. (вх.№3791 від 04.05.2011р.) позивач спростовує доводи скаржника та зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду, у зв‘язку з чим просить апеляційну скаргу  залишити без задоволення, а  оскаржуване рішення залишити без змін.

Враховуючи що позивач був повідомлений належним чином про час та місце судового засідання,  колегія суддів вважає за можливе  розглянути справу за його відсутності, оскільки ухвалою суду від 06.04.2011р. явка повноважних представників сторін була визнана судом на власний розсуд.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та оцінивши докази, заслухавши пояснення представників відповідача,  колегія суддів прийшла до висновку, що рішення  господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011р. у справі №16/5/5022-103/2011 (2/43-654) слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи,  рішенням господарського суду Тернопільської області від 30.01.2007 року у справі № 7/3-79 позов Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з відповідача -Комунального автотранспортного підприємства 114391грн. заборгованості, 1143грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

09 лютого 2007 року господарським судом Тернопільської області видано наказ про примусове виконання рішення суду від 30.01.2007 року по справі № 7/3-79 та стягнення з відповідача -Комунального автотранспортного підприємства 114391 грн. заборгованості та 1143 грн державного мита та 118 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

17 лютого 2011 року Другим відділом Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції винесено Постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Тернопільської області № 7/3-79, виданого 09.02.2007 року у зв'язку зі сплатою боржником -Комунальним автотранспортним підприємством боргу у сумі 115652 грн. на користь Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_3

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України № 435-ІУ від 16 січня 2003 року, з наступними змінами, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України № 436-ІУ від 16 січня 2003 року з наступними змінами, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтями 598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

В силу ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу за порушення грошового зобов'язання - 47 103 грн. 19 коп. інфляційних втрат за період з 01.04.2007 року по 27.01.2011 року   за весь час прострочення.

Перерахувавши суму інфляційних втрат з урахуванням вищенаведених положень, суд задовольняє позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача 47103 грн. 19 коп. інфляційних втрат, як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не суперечать чинному законодавству.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 9260 грн. 62 коп. -3% річних за період з 01.04.2007 року по 27.01.2011 року.

Суд, перерахувавши суму 3% річних з урахуванням вищенаведених положень, задовольняє позовні вимоги стосовно стягнення з відповідача 9260 грн. 62 коп. -3% річних, як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та не суперечать чинному законодавству.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач на виконання рішення суду № 7/3-79 перерахував позивачу кошти:

-по платіжному дорученню №82 від 13.02.207 року в сумі 15000;

-по платіжному дорученню №114 від 03.03.2007 року в сумі 20000 грн;

-по платіжному дорученню №219 від 27.01.2011 року в сумі 80652 грн.

З врахуванням ст.534 Цивільного кодексу України грошові кошти які поступили на рахунок позивача від відповідача в сумі 35000грн. були зараховані позивачем: в погашення витрат на одержання виконання в сумі 1143грн. сплаченого  позивачем  державного  мита  та   118грн.  сплачених  позивачем  витрат  на  інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; решту суми, яка залишилась, в розмірі 33739грн. в рахунок погашення основної суми боргу. Залишок несплаченої суми заборгованості станом на 01.04.2007 року склав 80652,00грн.

Таким чином, позивач провів свій розрахунок позовних вимог за період з 01.04.2007 року по 27.01.2011 року (дата останньої проплати) на 80652 грн - суму основної заборованості відповідача (без врахування сплаченого позивачем державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу).

На підставі викладеного,  колегія суддів приходить до висновку про підставність  задоволення позовних вимог щодо стягнення 47103,19грн. інфляційних втрат,  9260,62грн.  –3% річних та відшкодування судових витрат.

Крім цього, позивач також нарахував відповідачу 30621 грн. 79 коп. грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 01.04.2007 року по 27.01.2011 року.

У відповідності до ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, жодний договір, який би містив положення про такий вид відповідальності сторін, як проценти за користування чужими грошовими коштами, а також їх розмір, між сторонами не було укладено; крім того законом або іншим актом цивільного законодавства, які б регулювали дані правовідносини, не встановлений розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, у зв’язку з чим, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позову в цій частині.

Щодо доводів скаржника про невірне та безпідставне нарахування позивачем інфляційних витрат та річних, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що інфляційні втрати та 3% річних не є неустойкою (штрафом або пенею). При цьому, слід відмітити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора. Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Доводи відповідача про те, що ним не прострочено виконання грошового зобов’язання є безпідставне, не обґрунтоване та спростовується  поданими позивачем доказами.

У відповідності до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести  ті обставини, на які вона посилається як на підставу  своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно  до законодавства  повинні бути підтверджені  певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, колегія Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому  відсутні підстави  для його скасування, передбачені  ст.104 ГПК Україна.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника.

Керуючись ст.ст. 101,103,105 ГПК України Львівський апеляційний господарський суд

Постановив:

1.          Рішення господарського суду Тернопільської області від 11.03.2011 року у справі №16/5/5022-103/2011 (2/43-654) залишити без змін, а апеляційну скаргу Комунального автотранспортного підприємства залишити без задоволення.

2.          Постанова  набирає законної сили з дня її прийняття та  може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.          Матеріали справи повернути в господарський суд Тернопільської області.

Головуючий суддя                                                            Гнатюк Г.М.

Суддя                                                                                Кравчук Н.М.

Суддя                                                                                Мирутенко О.Л.

Повний текст постанови

     виготовлено 06.05.2011р.