Постанова

від 29.04.2011 по справі 19/208

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

  ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "27" квітня 2011 р.                                                           Справа № 19/208  

                                                     Колегія суддів у складі:

  головуючий суддя   Погребняк В.Я., -суддя Гончар Т.В., суддя  Слободін М.М.

                                                 при секретарі Зозулі О.М.

за участю представників сторін:

позивача –   не з’явився

відповідача  –не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1329П/3-11)  на рішення господарського суду Полтавської області від 01.03.11р. у справі № 19/208 

за позовом   Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Лубни,

до  Товариства з обмеженою відповідальністю  "Олімп-Агро", с. Тишки Лубенський район Полтавської області,

про   стягнення 586 114,67 грн.,

  ВСТАНОВИЛА:

  В грудні 2010р. Фізична особа-підприємець (далі –ФО-П) ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ТОВ „Олімп - Агро” 586114,67 грн. заборгованості, з них: 541368,00 грн. основного боргу за товар, поставлений згідно договору №2 від 23.04.2010р., 31622,41 грн. - пені, 6039,44 грн. - 3 % річних, 7084,82 грн. –інфляційних збитків.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01 березня 2011 року у справі № 19/208 (суддя Безрук Т.М.) клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Агро" про зупинення провадження у справі –відхилено.

Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Агро" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 541368,00 грн. основного боргу, 25250,08 грн. пені, 7084,82 грн.  інфляційних, 4926,43 грн.  –3% річних, 5786,29 грн. витрат з оплати державного мита, 231,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині –у позові відмовлено.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зупинити провадження у справі № 19/208 до вирішення ( набрання законної сили рішення господарського суду Полтавської області у справі №18/192/11) іншої, пов’язаної з даною справою ( справи №18/192/11). Після завершення розгляду іншої, пов’язаної з розглядом даної справи (справи №18/192/11) задовольнити апеляційну скаргу - скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 01 березня 2011 року у даній справі  у повному обсязі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог  Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити. Посилається, зокрема, на те що, рішення суду є невірним, оскільки вирішувати спір до вирішення іншого спору прямо пов'язаного з даним спором є передчасним та у випадку задоволення позову  підприємства про визнання договору недійсним, судове рішення підлягатиме скасуванню в зв'язку з тим, що іншими будуть підстави для вимог позивача по справі про стягнення коштів. За таких умов суд припустився порушення і недотримання ст. 79 ГПК України. Також посилається на те, що спірний договір підписаний директором товариства з перевищенням своїх повноважень, оскільки згідно п. 7.6 статуту товариства до виключної компетенції зборів засновників віднесено затвердження угод на суму, що перевищує 10 % від розміру статутного фонду (тобто перевищує 4600,00 грн.),  однак договір  зборами засновників товариства не затверджувалася, отже договір слід визнати недійсним.  

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.03.2011р. апеляційну скаргу прийнято до провадження і призначено її розгляд на 27.04.2011р. об 11:00 год.

Позивач у судове засідання не з’явився, але надіслав відзив на апеляційну скаргу (вх.№4124 від 18.04.2011р.), в якому проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також просить у зв’язку з неможливістю бути присутнім в призначеному судовому засіданні розглянути скаргу без участі позивача за наявними у справі матеріалами

В судове засідання 27.04.2011р. повноважний представник відповідача також не з‘явився, хоча про час та місце розгляду його апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення наявне в матеріалах справи, тому, враховуючи, що явка сторін у судове засідання не була визнана обов‘язковою, суд реалізує своє право в межах статті 75 ГПК України, а відповідач саме таким чином використав своє диспозитивне право щодо участі у судовому процесі. Враховуючи належне повідомлення сторін, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на скаргу доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в межах ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила таке.

Звертаючись до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з ТОВ „Олімп- Агро” 586114,67 грн. заборгованості,   ФОП ОСОБА_1 обґрунтовує вимоги тим, що 23.04.2010р. між приватним підприємцем  ОСОБА_1 ( продавцем ) та ТОВ “Олімп-агро”( покупцем ),  укладено договір №2 ( далі – договір ), згідно з яким продавець зобов’язався поставити покупцю товар (засоби захисту рослин), а покупець - провести оплату у строки, вказані у додатку № 1 до договору.

          В додатку №1 до договору сторони узгодили перелік засобів захисту рослин, які є предметом купівлі-продажу, ціну товару, дату поставки та дату оплати товару; загальна вартість поставленого товару визначена сторонами в сумі 691638,00 грн.

Позивач свої зобов’язання за договором виконав належним чином та поставив відповідачу  засоби захисту рослин, загальною вартістю 691638,00грн., що підтверджується актом приймання-передачі до договору від 23 квітня 2010 року, підписаний обома сторонами, видатковими накладними № АЛ-000004  від 23 квітня 2010 року, № АЛ-0000010 від 21 травня 2010 року, № АЛ-0000015 від 25 червня 2010 року, № АЛ-0000016 від 01.07.2010 року, перелік засобів захисту рослин в яких відповідає переліку в додатку №1 до договору,  довіреностями позивача № 30/1 від 23.04.2010р., № 41 від 21.05.2010р., № 47 від 23.06.2010р.

Відповідно до п.3.3 договору термін оплати вказується в додатку №1 до договору, яким передбачено оплату вартості товару в наступному порядку: до 01.08. 2010 р.- 81330,00грн., до 01.09.2010 р.- 343908,00грн., до 01.10.2010 р.- 266400,00 грн.

Однак, відповідач, порушуючи умови договору, за одержаний товар  розрахувався лише частково, сплативши 150000,00 грн. за платіжним документом № 351 від 28.10.2010р., що підтверджується випискою банку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначені положення викладені і в ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України  якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за  договором  купівлі-продажу  одна  сторона  (продавець) передає або зобов'язується  передати  майно  (товар)  у  власність другій стороні (покупцеві),  а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.  692  Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих  документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний    сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, вказані обставини справи з урахуванням приписів чинного законодавства дають суду правові підстави дійти висновку про те, що відповідачем неналежно виконані зобов’язання покупця по зазначеному вище договору, в зв’язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача суми боргу у розмірі 541368,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом,  зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до умов п.6.3 договору при відмові чи затримці оплати поставленого товару в термін, який зазначений в додатку № 1 до цього договору покупець сплачує продавцеві пеню у розмірі 1 % в день від суми заборгованості.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі вказаних вище норм заявлено до стягнення 31622,41 грн. пені за період 02.08.2010 –14.12.2010р. (поетапно) і, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем допущено арифметичні помили у розрахунку пені, а саме помилково нараховано подвійну пеню за період 02.10.2010р. –28.10.2010р.

Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що задоволенню підлягає ( після перерахунку судом ) сума  25250,08 грн. ( розрахунок залучено до справи ), а у стягненні 6372,33 грн. пені місцевим господарським судом правомірно відмовлено.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України б оржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого  індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних  від  простроченої  суми,  якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі вказаної норми, заявлено до стягнення 7084,82 грн.  інфляційних за період серпень-листопад 2010р.  та  6039,44 грн. –3% річних за період 02.08.2010 –14.12.2010р. (поетапно).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення 7084,82 грн. інфляційних є обгрунтованими.

В частині задоволення позову про стягнення 3% річних, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено про допущені позивачем при розрахунку 3% річних арифметичні помилки, а саме останнім помилково нараховано двічі річні за період 02.10.2010р. –28.10.2010р., тому обгрунтованою ( після перерахунку судом ) є сума 4926,43 грн. ( розрахунок залучено до справи ), а у вимогах про стягнення 1113,01 грн. річних місцевим господарським судом правомірно відмовлено.

Між тим колегія суддів звертає увагу на те, що місцевим господарським судом в мотивувальній частині рішення помилково зазначено  суму 3% річних у розмірі 25250,08 грн., тоді я в резолютивній частині рішення та в розрахунку, який долучено до матеріалів справи, вірно встановлено та задоволено суму 3% річних у розмірі 4926,43 грн.

Стосовно посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що провадження у справі №19/208 слід зупинити до вирішення господарським судом Полтавської області справи № 18/192/11 за позовом ТОВ “Олімп Агро” до ПП ОСОБА_1 про визнання недійсним договору №2 від 23.04.2010р., який одночасно є предметом спору по справі № 19/208, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач  доказів визнання недійсним договору №2 від 23.04.2010р. ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного господарського суду не надав.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зупинення провадження у справі.

Відхиляючи заперечення відповідача проти позову з тих мотивів що договір №2 від 23 квітня 2010 року слід визнати недійсним як такий, що вчинений від імені відповідача директором з перевищенням повноважень, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для визнання договору недійсним, з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч.1  ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, договір № 2 від 23.04.2010р. від імені ТОВ “Олімп-агро”підписаний ОСОБА_2, який діяв на підставі статуту, та посвідчений печаткою товариства.

Діяти   від  імені  товариства  з обмеженою відповідальністю без  доручення має право генеральний директор товариства   відповідно до   ст.62  Закону  України  “Про  господарські   товариства”,  

Відповідно до ст. 7.11. статуту ТОВ “Олімп-агро”, затвердженого протоколом зборів учасників № 7 від 23.07.2009 р. та зареєстрованого 13.08.2009 p., управління поточною діяльністю здійснюється Дирекцією, а відповідно до ст. 7.12. цього статуту дирекцію очолює директор .

Приписами ст. 7.16. статуту передбачено, що директор має право без довіреності виконувати дії від імені Товариства.

Отже в статуті обмежень повноважень директора щодо здійснення ним представницьких функцій від імені підприємства не встановлено.

До виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, відповідно до пункту “д” ст.7.6. статуту відповідача, належить затвердження угод на суму, що перевищує 10 % від розміру статутного фонду, але в статуті позивача відсутні умови (застереження) про те, що загальні збори учасників чи інший орган управління товариства попередньо погоджує (дає згоду)   підписання договорів, що перевищує 10% від статутного фонду.

Також, відповідно до ч.3 ст. 92 Цивільного кодексу України у відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення, як зазначено в п. 42 постанови пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. № 13 “Про практику розгляду судами корпоративних спорів”, є гарантією   стабільності  майнового  обороту  і  загальноприйнятим стандартом у  світовій  практиці,  зокрема  відповідно  до  Першої директиви  68/151/ЄЕС   Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 р.

В п. 2.18 рекомендації президії Вищого господарського суду України від 28.12.2007р. № 04-5/14 “Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин” визначено, що розглядаючи справи про визнання недійсними  правочинів, вчинених   керівником   товариства   з  перевищенням  повноважень, господарським судам необхідно виходити з положень частини  третьої статті 92 ЦК України, якою передбачено, що у відносинах з  третіми  особами  обмеження  повноважень  щодо   представництва юридичної  особи  не  має  юридичної  сили,  крім  випадків,  коли юридична  особа  доведе,  що  третя  особа  знала  чи   за   всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Згідно наданих довідки з ЄДРПОУ Управління статистики у Лубенському районі від 22.01.2008. та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 12.01.2011р. №8091640 керівником товариства є ОСОБА_2 та особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, в тому числі підписувати договори.

Будь-яких обмежень щодо представництва ОСОБА_2 від імені юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців не міститься

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України  кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.      Докази    подаються    сторонами    та    іншими   учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України  доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський   суд   у  визначеному  законом  порядку  встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України      Господарський   суд   оцінює   докази   за  своїм  внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.      

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідачем не доведено, що позивач знав чи не міг не знати про умови  п. 7.6 статуту щодо віднесення до виключної компетенції зборів засновників товариства затвердження угод на суму, що перевищує 10 % від розміру статутного фонду.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач одержував товар, який постачався позивачем на виконання спірного договору. Це підтверджується видатковими накладними № АЛ-000004  від 23 квітня 2010 року, № АЛ-0000010 від 21 травня 2010 року, № АЛ-0000015 від 25 червня 2010 року, № АЛ-0000016 від 01.07.2010 року та частковою оплатою товару.  Тобто, відповідачем були вчинені дії, які свідчать про схвалення спірного правочину товариством.

Отже,  відсутні підстави для визнання договору № 2 від 23.04.2010р. недійсним.

До того ж слід зазначити, що в єдиному державному реєстрі судових рішень наявне рішення господарського суду Полтавської області від 01.03.2011 р. у справі № 18/192/11, залишене без змін  постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.04.2011 р., за позовом ТОВ “Олімп Агро” до ПП ОСОБА_1, яким відмовлено у позові про визнання недійсним договору №2 від 23.04.2010р. купівлі - продажу   засобів захисту рослин.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення  по даній справі, рішення господарського суду Полтавської області від 01.03.11р. у справі № 19/208  слід залишити без змін, а апеляційну скаргу  - без задоволення.

Керуючись  статтями   91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

                                               ПОСТАНОВИЛА:

  Апеляційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю "Олімп-Агро" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 01.03.11р. у справі № 19/208  залишити без змін.

  Головуючий суддя                                                                    Погребняк В.Я.

 Суддя                                                                                           Гончар Т.В.  

 Суддя                                                                                           Слободін М.М.  

  Повний текст постанови складено 28.04.2011р.