Постанова

від 03.04.2008 по справі 15/521

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

15/521

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 03 квітня 2008 р.                                                                                    № 15/521  

Вищий  господарський  суду  України  в складі колегії

суддів:Грейц К.В. –головуючого,Бакуліної С.В., Глос О.І.,

розглянувши касаційну  скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву

на  рішеннявід 18.12.2007

у справі господарського суду міста Києва  № 15/521

за позовомВАТ "Укртелеком" в особі Запорізької філії

доДержавного комітету України з державного матеріального резерву

простягнення 100395,88 грн.

за участю представників:- позивача    Михайлець О.В.

- відповідачаКочеванової М.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2007 у справі №15/521 (суддя Хоменко М.Г.) позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Запорізької філії (далі –позивач) до Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі – відповідач)  про стягнення 100395,88 грн. задоволені повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 23629,05 грн. 3% річних та 76766,83 грн. інфляційних.

Рішення у справі вмотивовано встановленням факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання рішенням господарського суду міста Києва від 08.02.2007 у справі № 44/388-т, що в сукупності з приписами статті 625 ЦК України дає підстави для задоволення позовних вимог.

У касаційній скарзі Державний комітет України з державного матеріального резерву просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2007 у цій справі та прийняти нове рішення про відмову в позові, оскільки вважає, що нарахування індексу інфляції та річних за прострочення виконання зобов'язання по оплаті витрат позивача по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву не передбачено Законом України "Про державний матеріальний резерв".

У відзиві на касаційну скаргу позивач заперечує проти її доводів.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 08.02.2007 у справі №44/388-т позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Запорізької філії задоволені повністю, стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву 327778,40 грн. основного боргу за договором від 19.09.2002 № 80/249/17, а також судові витрати у складі 3277,78 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4938,80 грн. витрат на проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Зазначене рішення набрало законної сили, однак, не виконане відповідачем, борг в сумі 327778,40 грн. не погашений, з огляду на що позивачем нараховані інфляційні втрати від прострочення сплати цього боргу за період з лютого 2005 року по травень 2007 року в сумі 76700,15 грн. та 3% річних за цей же період в сумі 23546,16 грн.

Крім того, позивачем також нараховані і заявлені до стягнення інфляційні і річні на суму 8334,58 грн. судових витрат за справою №44/388-т, що за період з дати набрання рішенням у цій справі законної сили і до подання даного позову становить 66,68 грн. та 82,89 грн. відповідно.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, враховуючи встановлення рішенням господарського суду у іншій справі факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, суд першої інстанції правомірно застосував положення ст. 625 Цивільного кодексу України у частині стягнення індексу інфляції та річних на суму такого зобов'язання - 327778,40 грн. за весь період прострочення його виконання.

Посилання скаржника на відсутність правових підстав для нарахування індексу інфляції та річних за прострочення виконання зобов'язання по оплаті витрат позивача по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву з огляду на не встановлення такої відповідальності Законом України "Про державний матеріальний резерв", колегія суддів не приймає до уваги, оскільки, правовідносини сторін за справою врегульовані цивільно-правовим договором від 19.09.2002 №80/249/17 відповідального зберігання матеріальних цінностей, відповідно до пункту 6 якого за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх обов'язків за цим договором вони несуть відповідальність, встановлену чинним законодавством, зокрема, Законом України "Про державний матеріальний резерв", та іншими актами законодавства.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача інфляційних та річних, нарахованих на суму 8334,58 грн. судових витрат, призначених до стягнення з відповідача рішенням у справі № 44/388-т, в т.ч. 3277,78 грн. державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 4938,80 грн. витрат на проведення судово-бухгалтерської експертизи.

Колегія суддів вважає, що в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки сплата судових витрат, присуджених до стягнення з відповідача, не є його цивільно-правовим зобов'язанням у розумінні ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, в т.ч. зобов'язанням, яке може виникати з рішення суду, адже, необхідною умовою виникнення цивільних прав і обов'язків на підставі рішення суду є встановлення такої можливості в актах цивільного законодавства, втім, позивач таких актів не навів.

Крім того, як сплата судових витрат, так і виконання судового рішення з їх розподілу між сторонами, є стадіями судового процесу, що регулюються розділами VІ, ХІV Господарського процесуального кодексу України, а також Законом України "Про виконавче провадження", однак, на них не поширюються норми Цивільного кодексу України, в т.ч. стаття 625 ЦК України, отже, рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення 66,68 грн. інфляційних та 82,89 грн. річних, нарахованих на судові витрати, підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу  України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:       

Рішення господарського суду міста Києва від 18.12.2007 у справі №15/521скасувати в частині стягнення 66,68 грн. інфляційних та 82,89 грн. річних та в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення від 18.12.2007 залишити без змін.

Касаційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву задовольнити частково.

Головуючий суддя                                                                          К.В.Грейц                                                                  

Судді                                                                                                         С.В.Бакуліна

                                                                                                         О.І.Глос