Постанова

від 12.05.2011 по справі 14/190-пн-10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/190-ПН-10

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"12" травня 2011 р. Справа № 14/190-ПН-10

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Т.А Величко,

суддів:  Л. І. Бойко, В.В. Лашина; (згідно із розпорядженням в. о.  голови суду № 298 від 29.04.2011р.)

при секретарі Павлюк О. М.

за участю представників сторін:

від позивача – Гартингер С. М.;

від відповідачів –Щербатюк Б. А.;

розглянувши апеляційну скаргу  дочірнього підприємства „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд”

на рышення господарського суду  Херсонської області від 01.03.2011р.

по справі № 14/190-ПН-10

за позовом ТОВ “Херсонавтотранс”

до:  ЗАТ „Мехрембуд”, дочірнього підприємства „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд”

про визнання права власності та визнання договорів і додаткових угод недійсними

                                                        ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2010р. ТОВ “Херсонавтотранс” звернулося до господарського суду Херсонської області з позовними вимогами до ЗАТ „Мехрембуд”, дочірнього підприємства „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд” м. Черкаси про визнання за ТОВ “Херсонавтотранс” право власності на будівлі пансіонату бази відпочинку „Дружба”, розташованого в с. Більшовик Голопристанського району Херсонської області; про визнання недійсним договору № 4 від 21.05.1990р. і додаткову угоду від 01.02.2006р. до нього; про визнання недійсним договору № 4 від 10.01.1991р.; про визнання недійсною додаткову угоду від 04.03.2009р. до договору № 4 від 21.05.1990р.; про визнання недійсною додаткову угоду від 04.03.2009р. до договору № 4 від 10.01.1991р.; про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 08.11.2006р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на сьогоднішній день, відповідачі по справі, посилаючись на оспорювані договори, вважають себе власниками об'єктів бази відпочинку „Дружба”, тоді як спірні об'єкти незавершеного будівництва бази відпочинку „Дружба” в с.  Більшовик при перетворенні Херсонського територіально-виробничого об'єднання  „Херсонавтотранс” у ВАТ “Херсонавтотранс”, були передані останньому. ТОВ  “Херсонавтотранс” є правонаступником ВАТ “Херсонавтотранс”, і з дати прийняття незавершеного будівництва об'єктів пансіонату „Дружба” проводив роботи по закінченню будівництва, для чого укладалися договори підряду, трудові угоди, приймалися та оплачувалися дані роботи.

Оспорювані договори і додаткові угоди не містять положень щодо розміру внесків учасників у спільну діяльність та порядку спільних справ (суттєвих умов); додаткові угоди від 04.03.2009р. до договорів від 21.05.1990р. та від 10.01.1991р. мають бути визнані недійсними на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України, як такі, що суперечать ст. 651 ЦКУ; договір про спільну діяльність від 08.11.2006р. не містить умов щодо мети спільної діяльності, розміру вкладів учасників, порядку відведення спільних справ.

ЗАТ „Мехрембуд” позовні вимоги не визнало, посилаючись на те, що рішенням господарського суду Херсонської області від 07.07.2010р. у справі № 10/374-ПН-07, в якій ЗАТ „Мехрембуд” був відповідачем, ТОВ  “Херсонавтотранс” відмовлено в задоволення позовних вимог про визнання за ним права власності на об'єкти пансіонату „Дружба”, які входять до предмету спору в даній справі; рішенням господарського суду Херсонської області від 06.08.2010р. у справі № 6/143-ПН-08 було припинено провадження у справі за позовом  ТОВ  “Херсонавтотранс” про визнання за ним права власності на нерухоме майно -  будівлі пансіонату „Дружба” з підстав відмови позивача від позову. Вказані обставини є підставою для застосування положень п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України і припинення провадження у справі в цій частині.

Щодо визнання недійсними договорів і додаткових  угод до них, то на момент розгляду судом даної справи сплив передбачений законодавством строк для звернення позивача до суду з такими вимогами, що є підставою для застосування положень ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 01.03.2011р. (суддя Гридасов Ю. В.) в задоволенні позовних вимог до відповідача –1 і відповідача –2 -  відмовлено, в зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог, що виключає застосування строку позовної давності за заявою сторони –відповідача –1.

В апеляційній скарзі ДП „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд” просить змінити рішення господарського суду від 01.03.2011р., виключивши з його мотивувальної частини висновки суду про те, що оспорювані договори і додаткові угоди є неукладеними. В решті залишити рішення без змін.

В судовому засіданні 05.05.2011р. представником ТОВ  “Херсонавтотранс” за довіреністю № 519 від 26.04.2011р. Гартингером  С. М. було надано відзив  із документами на підтвердження того, що керівником  ТОВ  “Херсонавтотранс” є Москвичов Анатолій Федорович, якого поновлено на посаді генерального директора з 12.08.2009р. (ухвала Верховного Суду України від 27.01.2011р.).

Також від ТОВ  “Херсонавтотранс” в судове засідання з'явилася Вічна І. М. на підставі довіреності, підписаною головою ліквідаційної комісії ТОВ  “Херсонавтотранс” –Крамаренко В. В.

В зв'язку з наявністю в матеріалах справи взаємовиключних відомостей з питання особи керівника ТОВ  “Херсонавтотранс”, постало питання допуску до участі належного представника інтересів ТОВ  “Херсонавтотранс” в апеляційній інстанції.

Судова колегія, оцінюючи надані судові рішення, Витяги з Єдиного держреєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, вирішила питання переваги доказів стосовно повноважень осіб на представництво на користь судового рішення, а відтак, представником  ТОВ  “Херсонавтотранс” є Гартингер С. М. на підставі довіреності № 519 від 26.04.2011р., підписаної Москвичовим А. Ф.

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи (фактичні обставини) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом та заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню підлягає, виходячи з такого.

Як свідчать матеріали справи і  це встановлено господарським судом, 26.07.1990р. Радою Міністрів УРСР згідно з розпорядженням № 301-р було надано у користування Херсонському територіально-виробничому об'єднанню “Херсонавтотранс” земельну ділянку для будівництва пансіонату на 400 місць. На підставі даного розпорядження виконавчим комітетом Голопристанської районної Ради н/д видано ХТВО  “Херсонавтотранс” державний акт № 065660 на право постійного користування земельною ділянкою пл. 5,2 га для будівництва пансіонату в оздоровчій зоні Каркініт. З дати отримання земельної ділянки в постійне користування ХТВО  “Херсонавтотранс” розпочато будівництво пансіонату „Дружба”.

Наказом РВ ФДМ України по Херсонській області № 920 від 29.07.1996р. було створено ВАТ “Херсонавтотранс” шляхом перетворення ХТВО  “Херсонавтотранс”. 04.09.1996р. за актом прийому –передачі державного майна № 187 ФДМ України передано цілісний майновий ХТВО  “Херсонавтотранс” –акціонерному товариству, та визнано останнього правонаступником ХТВО  “Херсонавтотранс”.

При перетворенні ХТВО  “Херсонавтотранс” у ВАТ  “Херсонавтотранс” останньому були передані, в т. ч., і об'єкти незавершеного  будівництва бази відпочинку „Дружба” в с. Більшовики.

ТОВ  “Херсонавтотранс” створене на підставі реорганізації з ВАТ “Херсонавтотранс”, є правонаступником усіх прав та обов'язків (зобов'язань) ВАТ “Херсонавтотранс” (п. 1.1 Статуту).

21.05.1990р. між Черкаським обласним ремонтно-будівельним трестом  „Черкасрембуд” та ХТВО „Автомобільного транспорту було укладено договір №4 на спільне будівництво пансіоната на 400 місць в с. Більшовик Голопристанського району Херсонської області. Строк дії договору –постійний.

Додатковою угодою до договору № 4 від 21.05.1990р. між  ЗАТ „Мехрембуд” і ВАТ “Херсонавтотранс” від 01.02.2006р., сторони прийняли рішення про розподіл бази відпочинку з метою визнання права власності на об'єкти пансіоната „Дружба” з урахуванням внесків і досягнутої домовленості сторін, а саме:

ЗАТ „Мехрембуд” –будівля столової, 4 поверх в спальному корпусі № 2, 5% вартості спального корпусу № 1.

ВАТ “Херсонавтотранс” –огорожа, 1, 2, 3 поверхи в спальному корпусі № 2, силова мережа, дорога, силова мережа, дорога, свердловина, водопровід, тротуар, туалет, літній майданчик (кафе), 50 % вартості спального корпусу м№1.

10.01.1991р. між Черкаським обласним ремонтно –будівельним трестом „Черкасремонбуд” та Черкаською госпрозрахункового дільницею механізації укладеного договір № 4 про спільне будівництво пансіоната на 400 місць в с. Більшовик Голопристанського району Херсонської області із строком дії –постійним.

04.03.2009р. внесено зміни до договору від 21.05.1990р. в  частині найменування сторін.

04.03.2009р. між ВАТ “Херсонавтотранс” і ДП „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд” укладено додаткову угоду до договору № 4 від 10.01.1991р., якою були внесені зміни в попередні погодження і розділені об'єкти бази відпочинку „Дружба” таким чином: ДП „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд”: будівля столової, 4 поверх спального корпусу, 1/3 огорожі, 1/3 силової мережі, 1/3 дороги, 1/3 водопроводи, літній майданчик (бар), свердловина, в т. ч. водонапірна башня; 1/3 тротуара.

ВАТ “Херсонавтотранс” –2/3 огорожі, 1, 2, 3 поверхи спального кортусу № 2, 2/3 силової мережі, 2/3 дороги, 2/3 водопроводу, туалет, фундамент спального корпусу № 1.

08.11.2006р. між ВАТ “Херсонавтотранс” і ДП „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд” укладено договір про сумісну діяльність бази відпочинку „Дружба”, відповідно до п. 2.1 якого сторони домовилися, що до оформлення прав власності на будівлю і споруди Т. П., свердловину, водонапірну башню і інше, виконуючи рішення судів, сторони домовилися, що використання і утримання всіх систем водопостачання до вводу і в кімнати, електропостачання від виходів з ТП, каналізаційні системи утримуються ДП „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд” і ВАТ “Херсонавтотранс”  у відношенні до загальних затрат 2/3 ВАТ “Херсонавтотранс”, 1/3 ДП „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд”.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.03. 2009р. у справі № 10/361-ПН-07 за ТОВ “Херсонавтотранс” визнано право постійного користування земельної ділянкою  пл. 5,2 га, яка знаходиться в с. Більшовик Голопристанського району Херсонської області під базою відпочинку „Дружба”, що посвідчується державним актом серії Б № 065660 на право постійного користування земельною ділянкою, що виданий виконавчим комітетом Голопристанської Ради в 1990р. Решенням господарського суду Херсонської області від 07.07.2010р. у справі № 10/374-ПН-07 відмовлено ТОВ “Херсонавтотранс” у визнанні прав власності на об'єкти пансіонату „Дружба”, які знаходяться в с. Більшовик Голопристанського району Херсонської області вул. Приморська, а саме: свердловину №1 інв. № 200009; водонапірну башню № 2 інв. № 200010; трансформатор № 3 інв. № 200008; огорожу № 4-8 інв. № 200011; сміттєзбірник інв. № 200012 (№82).

Відмовлено в задоволенні позовних вимог ЗАТ “Мехрембуд” про визнання права власності на об'єкти незавершеного будівництва пансіонату „Дружба”, а саме: ј свердловини № 1, ј водонапірної башні № 2; ј трансформатора № 3; ј смітєзбірника, які знаходяться, які знаходяться по вул. Приморській, б/н в с. Більшовик Голопристанського району Херсонської області.

За висновками суду, ТОВ “Херсонавтотранс” не надавалися Круглоозерській сільській Раді документи, які є підтвердженням права власності на об'єкти нерухомого майна, чим не доведено порушення, невизнання або оспорювання його прав саме Радою. На день розгляду справи право власності на спірне майно зареєстроване за ОСББ „Берег” в Херсонському БТІ 21.05.2010р. у встановленому законом порядку і ніким не оспорено і невизнано недійсним.

Також і ЗАТ „Мехрембуд” не надав суду документацію підтвердження введення спірних об'єктів в експлуатацію, не надано доказів у встановленому законом порядку, а йде посилання на те, що спірні об'єкти є об'єктами незавершеного будівництва. Ст. 331 ЦК України не передбачає набуття права власності на незавершені об'єкти і того, що суд може визнати особу власником об'єкту недобудованого нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 06.08.2010р. у справі № 6/143-ПН-08, припинено провадження у справі за первісним позовом ТОВ “Херсонавтотранс” про визнання за ним права власності на нерухоме майно  - будівлі пансіонату „Дружба” у складені: пансіонату – літ. А, ідальні –літ. Б, кафе –літ. С, будівлі охорони –літ. Т, фундаменту –літ. У, туалетів –літ. Ф, Х; пожежного водонакопичувача - №9, які знаходяться по вул. Приморській в с. Більшовик в порядку п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України –в зв'язку з відмовою позивача від позову.

Також відмовлено  ЗАТ „Мехрембуд” у визнанні права власності на 1/2 пожежного водонакопичувача - №9, що знаходиться по вул. Приморській в с. Більшовик, оскільки ЗАТ „Мехрембуд” заявлено вимоги про визнання права на незавершене будівництво, що не відповідає діючим правовим положенням, оскільки „незавершене будівництво” не є окремим предметом цивільних прав щодо можливого захисту права власності на нього, в т. ч. за ст. 386, 387, 391, 392 ЦК України.

В жовтні 2010р. ТОВ “Херсонавтотранс” звернулося до господарського суду з позовними вимогами до ЗАТ „Мехрембуд” і ДП „Сідвін” ЗАТ „Мехрембуд” про визнання права власності на будівлю пансіонату базу відпочинку „Дружба”,  розташованого в с. Більшовик  Голопристанського району Херсонської області і визнання недійсними договорів і доданих угод до них (№ 4 від 21.05.1990р., № 4 від 10.01.1991р., від 01.02.2006р., від 04.03.2009р.)

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всі спірні угоди укладені   правопопередником позивача, не містять суттєвих умов, а відповідач –2 взагалі не є стороною договорів від 21.05.1990р. та від 10.01.1991р. Також позивач посилається на те, що з дати прийняття незавершеного будівництва об'єктів пансіонату „Дружба” проводив роботи по закінченню будівництва, а відповідачі, посилаючись на спірні угоди, вважають себе власниками об'єктів бази відпочинку „Дружба”.

Господарський суд, приймаючи рішення про відмову в задоволенні вимог до відповідачів, не погодившись з доводами позивача, послався на таке:

-          позивачем не доведено факт державної реєстрації за ним права власності на вказане нерухоме майно, або  нотаріального посвідчення та державної реєстрації відповідного договору, за яким до позивача перейшло право власності від іншої особи, а тому відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на спірне нерухоме майно; не надані докази того, що саме за відповідачами зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно;

-          судом не прийнято посилання відповідачів на положення п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України як на підставу для припинення провадження у справі в частині вимог про визнання права власності, з огляду на різний суб'єктний склад учасників судового процесу та різний склад спірного майна в розглянутих раніше справах;

-          оспорювані договори і додаткові угоди за своїм змістом є договори про сумісну діяльність, але всупереч вимогам ст. 41, 15 ЦК, ст. 470 ЦК УРСР,  не містять положень щодо конкретного розміру внесків учасників в спільну діяльність та порядку ведення спільних справ, що свідчить про їх неукладеність; договір про спільну діяльність від 08.11.2009р. також не містить умов щодо меж спільної діяльності, розміру конкретних вкоадів учасників, порядку ведення спільних  справ, що також свідчить про його неукладеність;

-          застосування строку позовної давності за заявою сторони допускається у разі, коло позовні вимоги підлягають задоволенню, в даному випадку позов не підлягає задоволенню, в зв'язку з його необґрунтованістю,  що виключає застосування зазначеного процесуального строку.

Обґрунтованість висновків суду щодо відсутності підстав для  визнання права власності позивача на пансіонат „Дружба” і визнання недійсними договорів додаткових угод до них скаржником не оспорюється.

Щодо виключення з мотивувальної частини рішення висновків суду про те, що договір № 4 від 21.05.1990р. і додаткова угода від 01.02.2006р. до договору № 4 від 21.05.1990р., договір № 4 від 10.01.1991р., додаткові угоди від 04.03.2009р. від 21.05.1990р. та від 10.01.1991р., договір про спільну діяльність від 08.11.2006р. –є неукладеним, апеляційна інстанція зазначає таке.

За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Відповідно до ст. 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, в т. ч. координація спільних дій учасників або введення їх спільних прав, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, набуття витрат та збитків учасників, їх участь в результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності. Згідно із ст. 1133 ЦКУ вкладом учасника вважається все те, що він вносить в спільну діяльність (спільне майно), в т. ч. грошові кошти, інше майно,  професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає з договору простого товариства або фактичних обставин.

Грошова оцінка вкладу учасника проводиться за погодженням між учасниками.

Згідно з ч. 2 ст. 1130 ЦКУ спільна діяльність можлива у двох формах: через об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або  без такого об'єднання.

Щодо правової природи укладених договорів та законодавства, яким врегульовано правовідносини сторін договорів про спільну діяльність від      21.05.1990р., від 10.01.1991р., то слід зазначити, що на ці договори поширюються вимоги гл. 25 ЦК УРСР 1963р, який був чинним на момент укладення оспорюваних договорів.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР недійсною є угода, що не відповідає вимогам закону.

Для визнання угоди недійсною з підстав, передбачених наведеною правовою нормою необхідно встановити обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною 9п. 2 Постанови Пленуму ВС України № 3 від 28.04.1978 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”)

Виходячи із змісту ст. ст. 430- 434 ЦК УРСР істотні умови договору про сумісну діяльність не визначені, а зазначені лише мета спільної діяльності і те, що ведення загальних справ учасників спільної діяльності здійснюється за їх спільною згодою.

Та обставина, що оспорювані договори не відповідають приписам ст. 1131 ЦК України 2004р. не може бути підставою для визнання їх недійсними. Оспорювані договори із додатковими угодами до них є діючими і сторони не позбавлені можливості провести зміст цих угод у відповідності до чинного на даний час законодавства.                                

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦКУ зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

На підставі ст. 638 ЦКУ договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Це передбачено ч. 2 ст. 180 ГКУ, а в ч. 3 ст. 180 ГКУ вказано, що до будь –якого господарського договору мають бути включені умови –предмет, ціна і строк договору.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГКУ відсутність згоди між сторонами стосовно хоча б однієї істотної умови договору є однією з підстав для визнання такого договору неукладеним.

Але сама по собі відсутність якоїсь істотної умови у договорі, навіть і визнаної такою за законом, не завжди свідчить про неукладеність спірного договору. Факт виконання договору і прийняття цього виконання іншою стороною свідчить про узгодження сторонами істотних умов в процесі самого виконання.

Ст. 430 ЦК УРСР (в ред. 1963 р.) не передбачає обов'язкового переліку суттєвих умов для договорів про сумісну діяльність.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи, договір №4 від 21.05.1990р. та договір №4 від 10.01.1991р. за своїм змістом відповідають вимогам ст. 430, 431, 432 ЦК УРСР, містять положення , щодо внесків сторін договору та порядку ведення спільних справ.

          Матеріали справи свідчать про те, що на виконання вказаних договорів протягом 1990-1993рр. сторонами за договорами були виконані певні дії:

- отримано погодження у державних організаціях;

- затверджено проект відводу земельної ділянки під будівництво;

- погоджено та затверджено проектно-кошторисну документацію;

- збудовано на території бази відпочинку „Дружба” 2 поверхи 4-х поверхового спального корпусу №2, фундамент спального корпусу №1, їдальню на 200 місць, каркас літнього кінозалу, трансформаторну підстанцію, свердловину, огорожу, освітлювальну та силову мережу, виконані роботи з благоустрою.

          Вказані обставини підтверджуються державним актом № 065660 про право постійного користування земельною ділянкою площею 5,2 га для будівництва пансіонату в оздоровчій зоні Каркініт; актами виконаних підрядних робіт за 1990-1993рр., додатковою угодою від 15.03.1993р. до договору № 4 від 21.05.1990р.

          Додаткова угода від 01.02.2009р. до договору  № 4 від 21.05.1990р. визначає умови розподілу між учасниками будівництва результатів їх спільної діяльності, а саме –закріплює  за ними конкретні об'єкти незавершеного будівництва бази відпочинку „Дружба”, що були побудовані сторонами в рамках  договорів про спільну  діяльність протягом 1990-2006р.

          Договір про спільну діяльність бази відпочинку „Дружба”, від 08.11.2006р. містить умови щодо конкретної мети договору –належного утримування комунікацій, будівель та споруд; умови щодо покриття сторонами загальних витрат та збитків із визначенням конкретної частини кожної сторони, інші умови, що свідчать про укладеність вказаного договору.

          Також наявними матеріалами справи (рахунками, платіжними дорученнями, актами виконаних робіт, актами звірки взаємних затрат) підтверджено здійснення сторонами виконання цього договору протягом 2006-2009рр., проведення розрахунків, пов'язаних із функціонуванням  бази відпочинку „Дружба”, оплата послуг, отримання відповідних погоджень (СЕС, МНС).

          Додаткова угода від 04.03.2009р. до договору від 21.05.1990р. визначає умови розподілу результатів спільної діяльності між учасниками будівництва (розподіл незавершеного будівництва бази відпочинку „Дружба” із урахуванням затрат за 2006-2009рр.).

Відсутність у тексті договору умов, які визнаються істотними, може бути підставою для визнання договору неукладеним лише до того моменту, коли сторони ще не почали виконувати договір. Якщо ж хоча б одна сторона почала виконувати договір, а інша сторона хоча б частково прийняла виконання, кожна із сторін має право доводити, що договір укладено.

Матеріали справи не містять даних про виникнення між сторонами непорозумінь щодо дійсного змісту їх зобов'язань за договорами, які б перешкоджали виконанню цих зобов'язань.

          За таких обставин, висновок господарського суду про те, що оспорювані договори і додаткові угоди до них є неукладеними, є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, змісту оспорюваних правочинів  та дійсним правовідносинам сторін, вказаних правочинів, що склалися в процесі будівництва бази відпочинку „Дружба”.

          За таких обставин, апеляційна інстанція вважає необхідним вилучити із мотивувальної частини рішення господарського суду висновки щодо визнання оспорюваних угод неукладеними, залишивши резолютивну частину рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105   ГПК України,

колегія суддів постановила:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Резолютивну частину рішення господарського суду Херсонської області від 01.03.2011р. по справі №14/190-ПН-10 залишити без змін, виключивши із його мотивувальної частини висновки суду про те , що:

-          договір №4 від 21.05.1990р. і додаткова угода від 01.02.2006р. до договору №4 від 21.05.1990р. та договір №4 від 10.01.1991р.;

-          додаткові угоди від 04.03.2009р. до договорів від 21.05.1990р. та від 10.01.1991р.

-          договір про спільну діяльність від 08.11.2006р.- є неукладеними.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                            Т.А. Величко

судді :                                                                                           Л. І. Бойко   

                                                                                                                       В.В. Лашин

Повний текст складено та підписано 16.05.2011р.