Рішення

від 29.05.2009 по справі 2-4623/09

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №2-4623/09

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2009 року Приморський районний суд м. Одеси у складі: головуючого судді - судді Кравчук Т.С., при секретарі - Лахматовій С.В., за участю прокурора - Вигнанок Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі цивільну справу за позовом Прокуратури міста Одеси до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Росія» та ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Росія» за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин, про визнання права власності в порядку спадкування, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2005 року прокуратура міста Одеси (далі - Прокуратура) звернулася до суду з позовом в інтересах трудового колективу Санаторного підприємства «Росія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Росія» (далі - ТОВ «Санаторій Росія») та ОСОБА_1 на тій підставі, що 18.08.1999 року відповідачі уклали договір купівлі-продажу квартири №40 в будинку №60 по Французькому бульвару в м.Одесі, посвідчивши його у державного нотаріуса Першої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, чим порушили основні статутні цілі діяльності Санаторного підприємства «Росія», статутом якого не передбачено відчуження квартир особам, які не є членами трудового колективу санаторія. Прокуратура вважає, що так як договір купівлі-продажу порушує інтереси трудового колективу, то це є підставою для звернення з позовом відповідно до ст.121 Конституції України в інтересах цього трудового колективу.

У судовому засіданні представник Прокуратури позов підтримав, просить його задовольнити, обґрунтовує позовні вимоги статтею 50 ЦК України в редакції 1963 року, згідно якої недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності, та роз’ясненнями, викладеними в п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», згідно яких: оскільки юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених статутом (положенням) цілей її діяльності, угода, укладена нею в суперечності з цими цілями, є в силу ст. 50 ЦК недійсною, незалежно від наявності і форми вини її учасників.

Відповідач ТОВ «Санаторій Росія» позов Прокуратури визнав, не заперечує проти його задоволення, пояснив, що при прийняті рішення про продаж квартири №40 в будинку №60 по Французькому бульвару в м. Одесі загальними зборами членів трудового колективу не було враховано, що статутними документами санаторію не передбачена можливість відчуження квартири особі, яка не є членом трудового колективу. При цьому представник ТОВ «Санаторій Росія» зазначив, що спірна квартира покупцеві не передавалася, а тому згідно ст.128 ЦК України в редакції 1963 року право власності до ОСОБА_1 не перейшло.

10 липня 2004 року, тобто до пред’явлення позову Прокуратурою про визнання договору купівлі-продажу, відповідач ОСОБА_1 помер.

18.11.2005 року його син - ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту родинних відносин, про визнання права власності в порядку спадкування, посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_1 відкрилася спадщина на квартиру №40 в будинку №60 по Французькому бульвару в м.Одесі, як спадкоємець першої черги, він звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, проте не може отримати свідоцтво про право на спадщину, так як в документах є розбіжності в написанні прізвища померлого ОСОБА_1. Позивач ОСОБА_2 зазначив, що його батько по національності німець, народився в Одеській області, і в документах, які їх сім’я отримувала в колишньому СРСР, зокрема, в свідоцтві про його народження, в свідоцтві про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_5, в свідоцтвах про народження його, позивача, і його брата ОСОБА_6, прізвища записувалися як «Фрей». Коли ОСОБА_1 виїхав до ОСОБА_8 і одержав паспорт, то прізвище було записане німецькою мовою «Frev», а німецькі лінгвісти переклали українською мовою прізвище як «Фрай».

Відповідачі ОСОБА_5 - дружина померлого ОСОБА_1, та ОСОБА_6 - син померлого ОСОБА_9, позов ОСОБА_2 визнали в повному обсязі, як спадкоємці першої черги, відмовилися від прийняття спадщини - квартири №40 в будинку №60 по Французькому бульвару в м.Одесі на користь ОСОБА_2, просять його позов задовольнити, про що надали суду письмові заяви.

19.03.2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ТОВ «Санаторій Росія» за участю третьої особи приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, посилаючись на те, що під час розгляду цивільної справи у суді, скасування рішення Київського районного суду м.Одеси від 04.04.2006 року, за яким право власності було повернено ТОВ «Санаторій Росія», наявності арешту на спірну квартиру згідно ухвали суду від 20.04.2007 року відповідачі ОСОБА_3 та ТОВ «Санаторій Росія» уклали договір купівлі-продажу, посвідчивши його 05.05.2007 року у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Представник позивача ОСОБА_2 вважає, що договір купівлі-продажу від 05.05.2007 року є недійсним, так як право продажу майна згідно положень ст.ст.319, 321 ЦК України належить лише власнику, тобто ОСОБА_2, а не відповідачу ТОВ «Санаторій Росія», який незаконно здійснив відчуження квартири.

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 надала суду письмову заяву за №149/1-02 від 26.06.2008 року, якою просить розглядати справу за її відсутності та прийняти рішення на розсуд суду у відповідності з чинним законодавством.

Представник ОСОБА_3ПА. позов не визнав і просить в задоволенні позову відмовити, т.я. він придбав дану квартиру згідно договору купівлі-продажу, та є добросовісним набувачем.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов Прокуратури міста Одеси задоволенню не підлягає, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

У відповідності з п.п.4, 5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2004 року щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої «Спадкове право» Цивільного кодексу України застосовуються до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Так як спадщина після померлого ОСОБА_1 відкрилася та була прийнята після 1 січня 2004 року суд вважає, що до відносин щодо спірної спадщини необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу України в редакції 2004 року.

Суд вважає, що спірні відносини сторін щодо укладення договору купівлі-продажу від 18.08.1999 року виникли до набрання чинності діючого Цивільного кодексу України, тому до цих спірних відносин необхідно застосувати положення Цивільного кодексу України в редакції 1963 року, щодо спірності укладеного договору купівлі-продажу від 05.05.2007 року - необхідно застосувати положення Цивільного кодексу України в редакції 2004 року.

Судом встановлено, що 18.08.1999 року Санаторне підприємство «Росія», яке 21.01.2005 року було реорганізоване в ТОВ «Санаторій Росія» (а.с. 12-16, том 2) продало, а відповідач ОСОБА_1 купив квартиру №40 в будинку №60 по Французькому бульвару в м.Одесі, посвідчивши його у державного нотаріуса Першої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 за номером в реєстрі №7-2756. Зазначений договір купівлі-продажу був зареєстрований в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації 19 серпня 1999 року в книзі №123, доп.116, р.№3258.

Як вбачається з матеріалів справи укладенню спірного договору купівлі-продажу від 18.08.1999 року передувало укладення Договору про дольову участь в будівництві гуртожитку для одиноких і малосімейних працівників санаторного підприємства «Росія» від 08 вересня 1997 року (а.с. 49-53, том 2), згідно якого ТОВ «Санаторій Росія» залучило до будівництва трьохкімнатної квартири загальною площею 66, 0 кв.м. кошти ОСОБА_1, які він вносив частковими платежами: 02 жовтня 1997 року - 23000, 00 гривень, що еквівалентно 12100 долара США (прибутковий касовий ордер №79); 15 листопада 1997 року - 7000, 00 гривень, що еквівалентно 3684 долара США (прибутковий касовий ордер №123); 03 березня 1998 року - 9935, 00 гривень, що еквівалентно 4 907 долара США (прибутковий касовий ордер №31).

Крім того, 18 серпня 1999 року, в день укладення договору купівлі-продажу в касу санаторного підприємства «Росія» було внесене 20750, 00 гривень (приходний ордер №125), що підтверджується листом №326 від 18.08.1999 року.

Суд вважає доводи Прокуратури про те, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу від 18.08.1999 року квартири суперечить цілям діяльності товариства, а тому відповідно до вимог ст. 50 ЦК України в редакції 1963 року є недійсним, необгрунтованими.

Згідно із вимогами ст.26 ЦК України в редакції 1963 року юридична особа має цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності. Як випливає зі змісту п.2.1 Статуту Санаторного підприємства «Росія» (а.с.6 том 2), основними цілями його діяльності є задоволення громадського споживання в продукції і послугах підприємства та реалізації на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів членів трудового колективу.

В той же час згідно п.1.3 та п.3.1. Статуту (а.с.5, 6 оборот, том 2) санаторій є юридичною особою, володіє власним майном; майно підприємства складає належні йому на праві власності основні фонди і оборотні кошти. При цьому п.3.5. Статуту члени трудового колективу не мають окремих майнових прав на окремі об’єкти майна «Росії».

Як вбачається з наведеного договору купівлі-продажу власником квартири №40 в будинку №60 по Французькому бульвару в м. Одесі було Санаторне підприємство «Росія», якому спірна квартира належала на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок посімейного заселення, виданого виконавчим комітетом Одеської міської ради 16 лютого 1999 року за №1005, зареєстрованого в Одеському міжміському бюро технічної інвентаризації в книзі №18 м/с, на сторінці №109, за №3258.

На конференції трудового колективу Санаторного підприємства «Росія» від 17.08.1999 року (протокол №8/3) одноголосно було прийнято рішення про продаж квартири №40 в будинку №60 по Французькому бульвару в м. Одесі громадянину ОСОБА_8 ОСОБА_1 (а.с.47 том 2).

При цьому згідно зі змістом Статуту не вбачається, що до компетенції зборів членів трудового колективу входить надання згоди на укладення угод, зокрема на продаж нерухомого майна, що є у власності Санаторного підприємства «Росія», й більш того відсутні в Статуті положення щодо продажу такого майна тільки членам трудового колективу.

Доводи Прокуратури щодо підписання договору купівлі-продажу директором з перевищенням наданих йому статутом повноважень суд вважає безпідставними, так як із змісту Статуту (п.4.12) випливає, що директор вирішує всі питання діяльності підприємства, крім тих, що належать до виняткової компетенції загальних зборів правління.

Зазначена обставина свідчить про те, що директор ОСОБА_10, який укладав спірний договір і який на час вирішення спору є директором, діяв у межах повноважень, наданих йому статутом.

Крім того, Статутом підприємства (п.п.4.9, 4.10, 4.11) також передбачено, що контрольним органом санаторного підприємства «Росія» є ревізійна комісія підприємства, кількісний склад, порядок роботи та прийняття рішень якої затверджується загальними зборами трудового колективу. Зі змісту положень Статуту вбачається, що ревізійна комісія щорічно проводить ревізію діяльності підприємства і за її результатами складає висновок по річним звітам, бюджетам.

Прокуратура та ТОВ «Санаторій Росія» не надали суду доказів на підтвердження того, що у ревізійної комісії при складанні висновку за 1999 рік та на зборах трудового колективу були зауваження щодо укладеного директором підприємства спірного договору купівлі-продажу від 18 серпня 1999 року. Наведеним спростовується те, що члени трудового колективу вважали продаж квартири №40 в будинку №60 по Французькому бульвару в м. Одесі порушенням їх законних прав та інтересів, як засновників санаторного підприємства «Росія».

Відмовляючи в задоволені позову Прокуратури суд також виходить з того, що з 18.09.1999 року, тобто з моменту продажу спірної квартири, ні члени трудового колективу, ні ТОВ «Санаторій Росія» даний договір купівлі-продажу не оспорювали. Як вбачається з матеріалів справи Прокуратура пред’явила позов лише 29.12.2005 року, не навівши доказів поважності поновлення строку позовної давності, клопотання про поновлення строку не заявлялося.

Крім того, за приписами статей 2, 4 ЦК України в редакції 1963 року, та статті 2 ЦК України в редакції 2004 року учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Стаття 121 Конституції України, на яку Прокуратура послалася як на підставу для звернення з позовом до суду, передбачає представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Натомість, трудовий колектив Санаторного підприємства «Росія», якого Прокуратура визначила позивачем і на захист прав якого звернулася з позовом до суду, не належить до суб’єктів цивільних відносин, не є учасником спірних правовідносин щодо укладеного спірного договору купівлі-продажу.

10 липня 2004 року, власник спірної квартири ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (G 15/405), виданим відділом реєстрації актів громадянського стану міста Бєблінген, 02 серпня 2004 року (а.с.26, том 1).

Як вбачається з матеріалів справи померлий ОСОБА_1 по національності німець, народився і проживав на території колишнього СРСР. Згідно актового запису про його народження (а.с.9 том.1) прізвище ОСОБА_9 був записано «Фрей». В свідоцтві про його одруження (а.с.5 том.1) з ОСОБА_11, в свідоцтвах про народження його дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_6, ОСОБА_1 був записаний як «Фрей Іван Іванович». Після виїзду на проживання до ОСОБА_8 ОСОБА_1 одержав паспорт, його прізвище німецькою було записане як «Frev», яке в перекладі на українську мову звучить як «Фрай».

У відповідності зп.1.ч.1 ст.256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, родинних відносин між фізичними особами.

З таких вищенаведених підстав суд вважає доведеним факт родинних відносин між позивачем та померлим ОСОБА_1, який є батьком ОСОБА_2.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_1 є його дружина ОСОБА_12, сини ОСОБА_6 та ОСОБА_2, які в межах шестимісячного строку звернулися із заявами про прийняття спадщини, що підтверджується матеріалами спадкової справи №1/2005, наданої на запит суду Шостою одеською державною нотаріальною конторою (а.с.36-41, том 1). При цьому ОСОБА_12 та ОСОБА_6 відмовилися від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 (а.с.36-41, том 1).

Відповідно до положень ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому частиною другою статті 1220 ЦК України передбачено, що часом відкриття спадщини, зокрема, є день смерті особи.

З огляду на наведене суд вважає, що позивач ОСОБА_2 прийняв спадщину та набув право власності з дати смерті спадкодавця ОСОБА_1, тобто з 10 липня 2004 року.

За таких обставин у ТОВ «Санаторій Росія» були відсутні правові підстави для відчуження квартири №40 в будинку №60 по Французькому бульвару в м.Одесі відповідачу ОСОБА_3 та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу цієї квартири 05.05.2007 року.

Крім того, ТОВ «Санаторій Росія» уклало спірну угоду від 05.05.2007 року під час розгляду цивільної справи, тобто на час, коли рішення Київського районного суду м.Одеси від 04.04.2006 року, яким право власності було повернено ТОВ «Санаторій Росія», було скасоване ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 20 квітня 2007 року.

Більш того, на час укладення договору купівлі-продажу від 05.05.2007 року ухвалою Приморського районного суду м.Одеси були прийняті заходи по забезпеченню позову й ухвалою від 20.04.2007 року накладено арешт на спірну квартиру.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Згідно ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За нормами ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Крім того, за приписами ст.41 Конституції України та ч.1 ст.319 ЦК України лише власник наділений правом на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Виходячи з викладеного та приймаючи до уваги той факт, що ТОВ «Санаторій Росія» не набув права власності на спірне майно у встановленому чинним законодавством порядку, суд вважає договір купівлі-продажу, укладений 05.05.2007 року між ТОВ «Санаторій Росія» і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за номером в реєстрі №3703, є недійсним.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд також виходить з того, що в силу ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права, а задоволення даного позову, крім відповідності вищеваведеним нормам діючого цивільного законодавства, поряд з цим узгоджується з його загальними засадами, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.2, 3, 16, 203, 215, 319, 657, 658, 1220, 1266, 1268, 1269 ЦК України в редакції 2004 року, ст.ст.41, 121 Конституції України, ст.ст. 10, 11, 58, 59, 60, 208, 209, 212, 213, 215, 256, 257, 259 ЦПК України

ВИРІШИВ:

Встановити факт родинних відносин між ОСОБА_2 і його батьком ОСОБА_1, померлого 10 липня 2004 року. Визнати за ОСОБА_2 право власності за спадкуванням на квартиру 40 по Французькому бульварі № 60 в м. Одеси, яка складається в цілому із трьох жилих кімнат загальною площею 69.5 кв.м. Визнати недійсним договір купівлі- продажу квартири №40 по Французькому бульварі № 60 в м.Одесі, укладений між ТОВ «Санаторій Росія» та ОСОБА_3, 5 травня 2007 року.

У задоволенні позову Прокуратури міста Одеси до Товариства з обмеженою відповідальністю «Санаторій Росія» та ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу квартири 40 по французькому бульварі №60 в м. Одеси недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі у 10-ти денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України..