Рішення

від 10.01.2008 по справі 16/352

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16/352

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        10.01.2008 р.                                                                       Справа №16/352

за позовом  Державна інноваційна фінансово-кредитна установа, м. Київ

до  Дібрівський кінний завод № 62 Державного управління справами, с. Петрівці

про  стягнення  169196,96 грн.

                                                              Суддя  Тимощенко О.М.

        Представники:

від позивача: Теслюк В.В., дов. № 2446 від 25.12.07 р.

від відповідача: не з'явився

Суть спору: розглядається позовна заява про стягнення заборгованості в сумі 169196,96 грн. за договором фінансового лізингу № 15/2/30/07/02 від 21.08.2002 року, в тому числі 161473,97 грн. - сума основного боргу, 3958,93 грн. пені, 3021,76 грн. - індекс інфляції, 742,3 грн. - 3% річних. Окрім цього, позивач просить суд стягнути з відповідача 1809,97 грн. судових витрат, які складаються з витрат на сплату державного мита в сумі 1691,97 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в наданому відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись те, що укладений договір не може вважатися дійсним з огляду на порушення передбаченого законодавством порядку його укладення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:

З метою реалізації проекту «Реконструкція та модернізація м'ясопереробного підприємства ДП «Дібрівський кінний завод № 62»21.08.2002 року між Українською державною інноваційною компанією (перейменована в Державну інноваційну фінансово-кредитну установу на підставі постанови Кабінету міністрів України № 1007 від 08.08.2007 року) та ДП «Дібрівський кінний завод № 62»Державного управління справами був укладений договір фінансового лізингу № 15/2/30/07/02 (далі –договір), відповідно до умов якого позивач (лізингодавець) мав надати відповідачу (лізингоодержувачу) в користування майно орієнованою вартістю 4045321,42 грн., а відповідач (лізингоодержувач) зобов'язувався прийняти це майно на умовах платності об'єктів лізингу, що належать позивачу (лізингодавцю) на праві власності.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що перелік і остаточна вартість об'єктів лізингу зазначаються в «Актах приймання-передавання обладнання у користування», які є невід'ємною частиною договору.

На виконання п. 2.1. договору позивачем в користування відповідачу було передане майно, конкретний перелік якого встановлено відповідним актом приймання-передавання від 04.09.2002 року.

Отже позивач виконав свої обов'язки за договором в повному обсязі та належним чином.

В порушення умов укладеного договору відповідач свої зобов'язання по сплаті лізингових платежів у встановлені договором строки не виконав.

Згідно ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», однією з істотних умов договору лізингу є розмір, строки та порядок сплати лізингових платежів.

Відповідно до п. 5.2. договору розмір, строки та порядок сплати лізингоодержувачем лізингових платежів встановлюється «Розрахунком лізингової плати"( додаток № 2 до договору).

В позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість, що утворилася внаслідок несплати останнім 19-го лізингового платежу в сумі 80614,84 та 20-го лізингового платежу в сумі 80859,13 грн.

Згідно «Розрахунку лізингової плати»від 20.11.2002 року датою сплати 19-го та 20-го лізингових платежів є, відповідно, 10.07.2007 року та 10.10.2007 року.

Відповідно до п. 5.3. договору відповідач зобов'язаний своєчасно вносити лізингові платежі в розмірі, встановлені договором, але станом на день подання позовної заяви до суду вказані лізингові платежі відповідачем не сплачені.

Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Стаття 174 ГК України передбачає підставою виникнення господарських зобов'язань, зокрема, господарські договори та інші угоди, передбачені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 806 ЦК України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до вимог ст. 611 ЦК України, уразі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача сума 3% річних за період з 10.07.2007 року по 20.10.2007 року та період з 10.10.2007 року по 20.10.2007 року (відповідно, 19-й та 20-й лізингові платежі) складає 742,30 грн.

Сума інфляційних витрат, згідно розрахунку позивача, за ті ж періоди та за тими ж платежами складає 3021,76 грн.

Також позивачем нараховано пеню за вказані періоди прострочення виконання зобов'язання, яка становить 3958,93 грн.

За змістом ст. ст. 216, 218, 229, 230, 231 ГК України боржник несе господарсько-правову відповідальність за невиконання ним грошового зобов'язання шляхом застосування до нього господарських санкцій.

Статтями 546, 549, 550 ЦК України встановлено, що зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штрафом або пенею) – грошовою сумою або іншим майном, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У відповідності до ст. ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вичиняється у письмовій формі. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Пунктом 5.5. договору  передбачено, що у випадку прострочки лізінгоодержувачем сплати лізингодавцю лізингових платежів  лізінгоодержувач сплачує лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від належної до сплати суми за кожен день прострочення платежу.

Оскільки договором передбачено як вид забезпечення виконання зобов'язання нарахування пені, суд в даній частині позов задовольняє.

Таким чином, на підставі наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати в сумі 1809,97 грн. підлягають стягненню з відповідача.

Заперечення відповідача стосовно недійсності договору є необгрунтованими та доказами не підтверджені.

На підставі матеріалів справи та керуючись  ст. ст. 33,43, 49, 82-85  ГПК України, суддя, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Дібрівський кінний завод № 62»Державного управління справами (37673, с. Петрівці, Миргородський район, Полтавська область, р/р 26006550448 в Миргородському ТВБВ «Полтава Банк», м. Миргород, МФО 331489, код ЄДРПОУ 31622837) на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи  (01601, вул. Б.Хмельницького, 65-Б, м. Київ, р/р 26504010019142 у ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», м. Київ, МФО 322313, код ЄДРПОУ 000414467)  161 473,97 грн. основного боргу, 3958,93 грн. пені, 742,30 грн. 3% річних, 3021,76 грн. інфляційних витрат, 1691,97 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          Суддя                                                                                Тимощенко О.М.