Постанова

від 21.04.2008 по справі 11/114-07

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/114-07

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2008 р.                                                           Справа № 11/114-07  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Демченко В.О., судді Такмаков Ю.В. ,  Барбашова С.В.

при секретарі Соколовій Ю.І.

за участю представників сторін:

позивача - Бондаренко Н.В.

відповідача -  Шевцова С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРФЕКТ-ЛІМІТЕД", м. Харків (вх. № 752 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 12.03.08р. по справі № 11/114-07

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОІСК", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРФЕКТ-ЛІМІТЕД", м. Харків

про розірвання договору та стягнення 628342,56 грн., -     

встановила:

У липні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОІСК" (м. Харків) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРФЕКТ-ЛІМІТЕД" (м. Харків)  про розірвання договору суборенди № ВЗ/Х-1 від 26 серпня 2005 року, стягнення з відповідача завданих збитків у розмірі 209447,52 грн., грошових коштів отриманих без достатньої правової підстави у розмірі 418895,04 грн., стягнення державного мита в розмірі 6586,43 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн., а також витрат на послуги адвоката у сумі 30300,00 грн.

В процесі розгляду справи позивач 05 березня 2008 року звернувся до господарського суду в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України із заявою про уточнення позовних вимог, в якій просив пункт 2 позовних вимог прийняти до розгляду у наступній редакції: стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРФЕКТ-ЛІМІТЕД" на користь позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поіск" грошові кошти отримані без достатньої правової підстави у розмірі 209477,52 грн. Іншу частину позовних вимог позивач підтримав у повному обсязі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.03.2008р. по справі № 11/114-07 (суддя Черленяк М.І.) позовні задоволені частково та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРФЕКТ-ЛІМІТЕД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Поіск" 628342,56 грн. грошових коштів, отриманих без достатньої правової підстави, 6283,42 грн. по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, 27300,00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. В іншій частині позову відмовлено. Крім того, видано позивачеві  довідку на повернення зайво сплаченого державного мита у розмірі 218,01 грн.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального права, просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач у своїх запереченнях на апеляційну скаргу вважає оскаржене рішення законним, обґрунтованим та таким, що прийнято за умов правильного застосування норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши уповноваженого представника відповідача, яка підтримала свою позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Із матеріалів справи вбачається, 26 серпня 2005 року між позивачем та відповідачем у справі укладено договір суборенди за № ВЗ/Х-1 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1. якого відповідач ("Орендар") передає позивачу ("Суборендарю") в тимчасове платне користування приміщення, яке знаходиться в будівлі Торгово-розважального центру "Караван", розташованого в місті Харкові на перехресті вулиці Барабашова та вулиці Героїв Праці, а позивач зобов'язується прийняти, оплатити користування та повернути приміщення відповідачу на умовах, визначених Договором.

Згідно зі статтею 2 пункту 2.1. Договору приміщення уявляє собою частину будівлі, яка знаходиться на першому поверсі Торгівельного центру - секція № ВЗ. Місце розташування приміщення визначається згідно витягу з плану Торгівельного центру (пункт 2.2. Договору).

Пунктом 2.3. Договору сторонами визначено, що загальна площа приміщення, що передається в суборенду, складає 3293,2 м.кв. та складається з: площі першого поверху приміщення - 1421,5 м.кв., площі другого поверху приміщення -1294,9 м. кв., площі третього поверху приміщення - 576,8 м.кв. При цьому, основні характеристики приміщення викладені в Технічній специфікації приміщення (пункт 2.4. Договору).

Статтею 4 Договору сторонами передбачено, що відповідач зобов'язаний передати приміщення позивачеві в суборенду в день дати початку, але, в будь-якому випадку, не раніше дня виконання вимог пункту 3.10. Договору, що підтверджується шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення. З метою даного Договору днем початку вважається день офіційного відкриття частини торгівельного центру, в якій знаходиться приміщення.

Розділом 2 пунктом 6.2. Договору встановлено, що строк фактичного використання позивачем суборендарем приміщення по даному Договору починає рахуватися з дня підписання акту приймання-передачі приміщення. Строк договору складає 363 дні.

З огляду на вказане, господарським судом в оскарженому рішенні визначено, що строк Договору, а саме момент, з якого він вступає в дію, починає рахуватися з дня підписання акту приймання-передачі приміщення.

Питання платежів - орендної плати визначені розділом 3 Договору. Пунктом 8.1. Договору позивач зобов'язаний здійснювати оплату за користуванням приміщенням в розмірі та строки, визначені даним Договором. Розрахунок розміру орендної плати встановлений формулою, визначеною пунктом 8.2. Договору.

Нарахування орендної плати починається з дати початку та закінчується в день підписання акту повернення приміщення відповідно до пункту 35.2. статті 35 Договору (пункт 8.7. Договору).  

Приймаючи оскаржене рішення господарський суд також виходив з того, що з урахуванням змісту Договору між сторонами склались орендні правовідносини, до яких повинні застосовуватись норми матеріального права, що регулюють положення стосовно зобов'язань про передачу передачі майна у користування за плату на певний строк.

Разом з цим, господарський суд визначив, що згідно із частиною 1  статті  759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладання та виконання договору найму (оренди) - частина 2 вказаної статті.

Відповідно до частини 6 статті 283 Господарського кодексу України до  відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частина 1 статті 283 Господарського кодексу України встановлює, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення), як це зазначено абзацом другим частини 3 вказаної статті Господарського кодексу України.

Істотні умови договору оренди встановлені статтею 284 Господарського кодексу України. Так, частина 1 визначає, що істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (частина 4 вказаної статті).

Аналізуючи зміст пунктів 1.1., 2.1.-2.4., 4.1., 6.2., 8.1., 8.7. Договору у контексті з вищевказаними нормами, господарський суд дійшов до висновку, що Договір в частині орендних відносин не вступив в дію, оскільки акту приймання-передачі приміщення сторони не підписували і фактично приміщення за актом приймання-передачі позивачеві не було передано.

Разом з цим, дослідивши в повному обсязі зміст Договору, господарським судом встановлено, що пункти 6.1. та 6.2. Договору не узгоджуються за змістом між собою та мають взаємовиключні, суперечливі положення стосовно істотної умови Договору – його строку.

З огляду на предмет Договору, який визначений сторонами конкретними ознаками, та враховуючи те, що предмет договору є істотною умовою Договору оренди, який позивачеві не був переданий, господарський суд вказав на відсутність правових підстав вважати договір в частині орендних відносин таким, що вступив в дію.

Оцінивши доводи позивача та відповідача у справі, а також те, що Договір в частині орендних правовідносин не вступив в дію, господарський суд дійшов висновку про відмову в позові в частині його розірвання, так як дана вимога є необґрунтованою та безпідставною.

З даними висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки дані висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та наявним матеріалами, що є у справі, їм дана правильна та повна правова оцінка. А відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що відповідно до  ст.  33  Господарського  процесуального  кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на  підставу  своїх  вимог  і  заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено  на сторони.

Не змінюють висновків господарського суду посилання відповідача на те, що  моментом набуття чинності Договору суборенди № ВЗ/Х-1 від 26.08.2005р. є дата підписання цього Договору.

В даному випадку, при укладенні Договору сторони погодили, що момент, з якого він вступає в дію, починає рахуватися з дня підписання акту приймання-передачі приміщення (пункт 6.2. Договору), який до того ж між сторонами не  складався.

Слід також зауважити, що відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Господарським кодексом України визначено, що відносини в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Відповідно до частини 2 статті 67, частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

На думку колегії суддів, місцевий господарський суд також вірно визначився  щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача перерахованої позивачем суми у розмірі 209447,52 грн., в зв'язку з їх обґрунтованістю та доведеністю зібраними у справі доказами, оскільки дані кошти є такими, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави, з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. А згідно із ч. 4 цієї ж статті строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

В контексті даної норми орендна плата є платою за фактичне користування орендарем предметом договору та отримання орендарем певних корисних властивостей предмету договору, на які розраховував орендар при укладанні такого договору.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем 22 вересня 2005 року виставлено позивачеві рахунки-фактури № СФ-0048 на сплату орендної плати за перший місяць всього на суму 209447,52 грн., № СФ-0049 на сплату гарантійного платежу (50%) всього на суму 209447,52 грн., № СФ-0050 на сплату гарантійного платежу (50%) всього на суму 209447,52 грн.

Позивачем 5 та 6 жовтня 2005 року здійснено перерахування грошових коштів відповідачеві в розмірі 628342,56 грн., про що свідчать платіжне доручення № 331 на суму 209447,52 грн. з призначенням платежу - оплата за суборенду відповідно до договору № ВЗ/Х-1 від 26.08.2005 року за 1 місяць 2005 року відповідно рахунку-фактури № СФ-0048 від 22.09.2005 року, платіжне доручення № 332 на суму 209447,52 грн. з призначенням платежу - оплата за суборенду (гарантійний платіж) відповідно до договору № ВЗ/Х-1 від 26.08.2005 року відповідно рахунку-фактури № СФ-0049   від  22.09.2005  року, платіжне  доручення № 333 на суму 209447,52 грн. з  призначенням платежу - оплата за суборенду (гарантійний платіж) відповідно до договору № ВЗ/Х-1 від 26.08.2005 року відповідно рахунку-фактури № СФ-0050 від 22.09.2005 року.

Як правомірно встановлено господарським судом при вирішенні спору по суті та свідчать матеріали справи, оскільки приміщення по Договору орендареві (позивачеві) не було передано, а договір в частині орендних відносин не вступив в дію, правові підстави для виставлення відповідачем рахунку-фактури на оплату орендної плати по Договору № ВЗ/Х-1 від 26.08.2005 року були відсутні, як і були відсутні правові підстави у позивача перераховувати відповідачу грошові кошти платіжним дорученням № 331 на суму 209447,52 грн. в рахунок погашення згаданої орендної плати.

При цьому, господарським судом вірно застосовано до спірних правовідносин  норми матеріального  права,  які  регулюють положення щодо набуття майна (грошових коштів) без достатньої правової підстави.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України глави 83 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

В силу цієї статті термін "майно" включає в себе не тільки майно в розумінні ст. 190 Цивільного кодексу України, а і грошові кошти.

Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання,  визначеного  даною  нормою, є сукупність  наступних умов: набуття  (збереження) майна однією особою за рахунок іншої;  відсутність для цього підстав,  або коли така підстава згодом відпала.

Отже, з урахуванням вказаних вимог чинного законодавства та всіх матеріалів справи, колегія суддів вважає, що позивач має всі правові підстави вимагати від відповідача повернення суми коштів, які перераховані в якості оплати за суборенду відповідно до договору № ВЗ/Х-1 від 26.08.2005 року за 1 місяць 2005 року платіжним дорученням № 331 в розмірі  209447,52 грн., оскільки відповідач  в  силу приписів  ст.  1212 Цивільного кодексу України є таким, що набув спірні кошти без достатньої правової підстави, а тому зобов'язаний повернути їх позивачу.

Разом з цим, не приймаються колегією суддів до уваги твердження заявника апеляційної скарги про те, що позивачем прострочено виконання зобов'язань по сплаті орендної плати, оскільки фактично приміщення за актом приймання-передачі позивачеві не було передано і відповідного акту сторони у справі не підписували, а тому обов'язок позивача здійснювати орендну плату за  приміщення, яке ним фактично не використовується, відсутній. За таких обставин, посилання відповідача на зарахування платежу в сумі 209447,52 грн. згідно платіжного доручення № 331 в рахунок погашення неустойки є безпідставним, оскільки не узгоджується з цільовим призначенням зазначеного платежу.

Крім того, умовами спірного Договору обов'язку суборендаря перераховувати орендарю гарантійні платежі не передбачено, в зв'язку з чим  без наявності правових підстав виставив рахунок-фактуру позивачу на оплату гарантійних платежів по Договору суборенди № ВЗ/Х-1, а позивач в своє чергу безпідставно перерахував такі суми гарантійних платежів відповідними платіжними дорученнями, а тому сума коштів в розмірі 418895,04 грн. є також набутою відповідачем без достатньої правової підстави.

Отже перераховані платіжним дорученням № 332 - 209447,52 грн. та платіжним дорученням № 333 - 209447,52 грн., на думку колегії суддів, також правомірно визнані господарським судом такими, що підлягають поверненню позивачеві, оскільки позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Більш того, Товариство з обмеженою відповідальністю "Поіск" зверталося до відповідача листом від 24 травня 2007 року, в якому ставилося питання про повернення перерахованих позивачем грошових коштів в рахунок виконання Договору, посилаючись на те, що позивачу стало відомо про відкриття торгівельно-розважального центру. Проте відповіді на вказаний лист відповідач не надав і такі докази у справі відсутні.

Що стосується судових витрат у справі, господарським судом цілком вірно зроблено їх розподіл пропорційно задоволених позовним вимогам.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з цим, згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Посилання скаржника на те, що гарантійні платежі позивачем були сплачені в рахунок договору суборенди № ВЗ/Х-5, не доведені відповідачем належними та допустимими доказами. Більш того, матеріалами справи підтверджується той факт,  що договори суборенди № ВЗ/Х-2, № ВЗ/Х-3, № ВЗ/Х-4, № ВЗ/Х-5 також не вступили в дію, оскільки набуття чинності вказаними договорами ставиться в залежність від моменту підписання акту приймання-передачі приміщення (пункти 6.2. Договорів), а матеріали справи свідчать, що акту приймання-передачі сторони не підписували, предмет Договору - приміщення - позивачеві не передавалось. Вказаним обставинам була надана належна правова оцінка судом першої інстанції, і такі дані не спростовані відповідачем у суді апеляційної інстанції.   

Не приймаються колегією суддів до уваги і доводи заявника апеляційної скарги про те, що спірний Договір та Договір № ВЗ/Х-5 від 30.08.2005р. припинили свою дію внаслідок неналежного виконання позивачем своїх зобов'язань по сплаті орендної плати, оскільки спростовуються вищевказаним.

Як свідчать матеріали справи, позивачем належним чином доведено набуття протилежною стороною грошових коштів без достатньої правової підстави, а його вимоги ґрунтуються на матеріалах справи та встановлених обставинах і відповідають вимогам закону.

Наведені ж відповідачем у своїй апеляційній скарзі доводи про необхідність скасування прийнятого по справі судового рішення документально ним не обґрунтовані, відповідач ні у ході вирішення спору господарським судом Харківської області, ні при поданні своєї апеляційної скарги не надав жодних належних та допустимих доказів неправомірності повернення грошових сум  позивачу, як безпідставно ним одержаних.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків  господарського  суду,  а  прийняте у справі рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для його скасування не вбачається.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача позбавлена фактичного та правового обґрунтування на її підтвердження, рішення господарського суду Харківської області від 12.03.2008 р. по справі № 11/114-07 прийняте без порушень норм матеріального та процесуального права, а доводи відповідача з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Враховуючи  викладене   та    керуючись    ст.   ст. 43, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,  -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРФЕКТ-ЛІМІТЕД", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 12.03.08р. по справі № 11/114-07 залишити без змін.

         Головуючий суддя                                                          Демченко В.О.  

                                 Судді                                                          Такмаков Ю.В.  

                                                                                                     Барбашова С.В.