Рішення

від 24.05.2011 по справі 2-25/11

КІРОВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа  № 2-25/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И  

18 травня 2011 року Кіровський міський суд Луганської області в складі:

                                                      головуючого судді Максюта І.О..

                                                      при секретарі  Нікітіній М..М.,

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кіровську цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «КТК»,   про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуваня моральної шкоди,

                                                     в с т а н о в и в :

             20.07.2010 року позивачка звернулася до відповідача з позовом про стягнення оплати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 29.07.2009р. її було звільнена з посади головного бухгалтера ТОВ „Телерадіокомпанія КТК” за ст.. 40 п. 4 КЗпП України. Заочним рішенням Кіровського міського суду від 17.21.2009 року звільнення було визнане незаконним і позивачку було поновлено на роботі. Стягнуто з підприємства оплату вимушеного прогулу за період з часу звільнення по день ухвалення судового рішення. Рішення суду в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання. Відповідачем, в добровільному порядку рішення не виконувалось, в зв’язку з чим вона була вимушена звернутися до Державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду. Тільки 22.01.2010р. директором підприємства ОСОБА_2 було видано наказ про прийняття її на посаду головного бухгалтера, але фактично до роботи її не допустили, заробітну плату не нараховували і не виплачували. За заявою відповідача заочне рішення суду від 17.12.2009р. було скасовано і позов переглянуто. Повторним заочним рішенням Кіровського міського суду від 02.04.2010р. позивачка знову поновлена на роботі, рішення в цій частині допущено до негайного виконання і з відповідача на її користь стягнуто оплату вимушеного прогулу за період з 29.07.2009р. до 17.12.2009р. Повторне рішення суду в частині поновлення на роботі, формально було виконана тільки 5.05.2010р, коли був виданий наказ № 10 про поновлення позивачки на роботі, але заробітну плату почали їй нараховувати тільки з 31.05.2010 року. Судом було стягнуто оплату за вимушений прогул до 17.12.2009 року, тому просить стягнути за 10 робочих днів грудня 2009 року –608,70 грн., січень-квітень –5600 грн., за 17 робочих днів травня 1322,22 грн, загальною сумою 7530,92 грн.

              Протиправними діями відповідача їй спричинені моральні страждання, оскільки щодо неї грубо порушений закон, незаконне звільнення призвело до втрати єдиного джерела заробітку, що безумовно порушило її нормальний життєвий уклад: скорочення сімейного бюджету, що вимусило суттєво зменшити видатки на придбання продуктів харчування; позивачка має малу дитину, на утримання якої слід витрачати досить значні грошові кошти, яких у неї не має, тому вона вимушена звертатися за матеріальною допомогою до сторонніх осіб, що для неї принизливо. Моральну шкоду оцінює у 10 000 тисяч гривень, котру просить стягнути та судові витрати.

               У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили їх задовольнити, надали аналогічні пояснення тим, що містяться у позовній заяві.

            Представники відповідача у судовому засіданні позов не визнали, у своїх запереченнях посилалия на те, що копії заочного рішення Кіровського міського суду від 17.12.2009 року про поновлення позивачки на роботі вони не одержували, хоча зобов'язані були одержати його рекомендованим листом з повідомленням не пізніше п'яти днів від дня його проголошення. Також позивачка  була поновлена на попереднє місце роботи 22.01.2010р. і про це державним виконавцем складено акт, однак у наказі про поновлення на роботі допущена описка і ця описка виправлена наказом № 2 по підприємству у той же день. Про прибуття на підприємство 25.01.2010р. державний виконавець не повідомив адміністрацію підприємства, тому його не допустили на підприємство працівники підприємства, оскільки директор підприємства був відсутній. Наступного дня після винесення рішення на роботу позивачка не вийшла, а прийшла 28.12.2009 року в супроводі працівників міліції з копією рішення суду, з якої не дала нікому ознайомитися, після чого пішла. 22.01.2010 року позивачка прийшла із представником ДВС для примусового поновлення на роботі, і після того, як  державний виконавець пішов, ОСОБА_1 було запропоновано пройти інструктаж з охорони роботи, однак остання від проходження інструктажу відмовилася, у зв'язку із чим її поновили на посаді головного бухгалтера, однак відсторонили від роботи. Після цього ОСОБА_1 на роботу з’являлась за своїм власним бажанням. За час свого поновлення на роботі ОСОБА_1 має 47 прогулів без поважних причин, 44 дня знаходилася на листках непрацездатності, пояснення за дні своїх прогулів писати відмовлялася. Тому відповідач просить відмовити у задоволенні вимог позивачці.

            Суд, вислухавши позивачку та її представника, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим, виходячи з наступних підстав,  встановлених у судовому засіданні:

- свідок ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що позивачка прибувала на підприємство разом здержавним виконавцем 22 та  25 січня 2010р., 22 січня 2010р. складався наказ про її поновлення на роботі, однак у наказі була допущена описка, замість «поновлена»було вказано «прийнята», а 25 січня 2010р. директора підприємства не було, а було розпорядження останнього не допускати позивачку на підприємство,  тому державний виконавець і позивачка на підприємство не були допущені і такого змісту був підписаний акт державному виконавцю.

- свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що 25 січня 2010р.  позивачка прибувала на підприємство разом здержавним виконавцем, однак директора підприємства не було, а було розпорядження останнього не допускати позивачку на підприємство, тому державний виконавець і позивачка на підприємство не були допущені і такого змісту був підписаний акт державному виконавцю.

- ці показання узгоджуються і з показаннями, данними  у судовому засіданні державним виконавцем - свідком ОСОБА_5

   Крім того, свідок ОСОБА_4 пояснила, що позивачкою здавався їй лист непрацездатності 04.02.2010р., однак він був повернений позивачці у зв»язку з розпорядженням директора підприємства і повинен був бути зданий саме йому.

- заочне рішення Кіровського міського суду № 2-843 від 17.12.2009 року та  повторне заочне рішення Кіровського міськсуду № 2-п-2 від 02.04.2010 року свідчать про те, що позивачку ОСОБА_1 поновлено на попереднє місце роботи на посаді головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „КТК” з 29.07.2009 року та стягнено з товариства з обмеженою відповідальністю „Телерадіокомпанія „КТК” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період  з 29 липня 2009р. по 17 грудня 2009р. у сумі 6573.91 (шість тисяч п’ятсот сімдесят три гривні дев’яносто одну копійку), а також судові витрати на користь держави у вигляді судового збору у сумі 51 (п’ятдесят однієї гривні) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 7 гривень 50 копійок. Рішення не оскаржувалися та набрали законноїсили (а.с. 2-13).

- із постанови про відкриття виконавчого провадження виходить, що 25.12.2009р. відкрите виконавче провадження щодо поновлення позивачки на попереднє місце роботи, 28.12.2009р. відповідачеві направлена копія постанови про відкриття виконавчого провадження (а.с.34,35);

- акт державного виконавця від 22.01.2010р. свідчить про те, що 22.01.2010р. складено наказ № 1 про поновлення на роботі ОСОБА_6 та внесений відповідний запис до трудової книжки, однак у наказі вказано «прийняти»замість «поновити»(а.с.33);

- відповідно до наазу № 1 від 22.01.2010р. «Про поновлення ОСОБА_6 на роботі»зазначено, що вона прийнята на посаду головного бухгалтера з 29.07.2009р., яка скорочена з 01 грудня 2009р. З даним наказом позивачка ознайомлена (а.с.57)

- із наказу № 3 ТОВ „КТК” від 22.01.2010 року виходить, що позивачка відмовилася від інструктажу й перевірки знань по охороні праці, протипожежній охороні й електробезпеки, за що відсторонено від роботи головного бухгалтера ОСОБА_1 згідно ст. 46 КЗпП України. (а.с. 55)

- із акту державного виконавця від 25.01.2010р. виходить, що на момент виходу на підприємство керівник підприємства відсутній, рішення суду не виконане, місця роботи ОСОБА_1 не надано, у зв»язку з чим ОСОБА_1 не може приступити до функціональних обов»язків. У наказі вказано «прийняття»на роботу замість «поновлення»(а.с.32);

- наказом № 10 ТОВ „КТК” від 05.05.2010 року ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді головного бухгалтера ТОВ „КТК” з 29.07.2009 року та допущено до виконання обов’язків головного бухгалтера підприємства. (а.с. 41).

-  вимогою про вихід на роботу від 13.05.2010 року, направленою рекомендованим листом (квитанція Укрпошти від 13.05.2010р), відповідач пропонує позивачці приступити до своїх посадових обов’язків. (а.с. 27-28).

- акт державного виконавця від 31.05.2010р. свідчить про те, що 05.05.2010р. виданий наказ № 10 про поновлення на попереднє місце роботи на посаді головного бухгалтера ОСОБА_1 з 29.07.2009р. та внесений відповідний запис до трудової книжки, позивачці надано місце роботи (а.с.31);

- запис у трудовій книжці на ім’я  ОСОБА_1 свідчить про те, щовідвовідно до наказу № 1 від 22.01.2010 року у зв»язку із виконанням виконавчого листа Кіровського міського суду № 2-843/09 від 17.12.2009 року вона була прийнята на посаді головного бухгалтера з 29.07.2009 року, що була скорочена з 01.12.2009 року”, запис «Притйняти»закреслено і вписано «поновити». Наказом № 13 від 01.06.2010 року позивачка допущена до виконання попередніх обов'язків як головний бухгалтер підприємства без допуску до роботи з електроустаткуванням” (а.с. 42-43, 48-49);

- про допуск до роботи позивачки у матеріалах справи міститься  наказ № 13 ТОВ „КТК” від 01.06.2010 року, відповідно до якого ОСОБА_1 допущено до виконання попередніх обов'язків як головного бухгалтера підприємства без допуску до роботи з електроустаткуванням, оскільки особа, відповідальна за електрогосподарство, перебуває у відпустці до 13.06.2010 року, згідно наказу № 11. (а.с. 42).

- постановою державного виконавця від 03.06.2010р. виконавче провадження закрите (а.с.17);

- наказом № 25 ТОВ „КТК” від 14.07.2010 року, оголошений бухгалтерові ОСОБА_1 чергова догана за відсутність на робочому місці й території підприємства 06.07.2010 року протягом 8 годин без поважної причини, згідно акту від 06.07.2010 року. (а.с. 40)

-  листки непрацездатності Стаханівської міської поліклініки № 2, згідно яких з 26.01. по 03.02.2010 року, з 06.04. по 11.04.2010 року, та з 16.04. по 21.05.2010 року позивачка, як працівник ТОВ „Телерадіокомпанія „КТК”  перебувала на лікуванні. (а.с. 43-44);

- із табелів обліку робочого часу працівників з січня по травень 2010 року виходить, що позивачка працювала 8 годин 31.05.2010р., обліковані листки непрацездатності, інший час позивачка не працювала і зазначні прогули. (а.с. 50-54).

Представники відповідача у судовому заіданні посилаються на те, що позивачка була фактично поновлена на попереднє місце роботи 22.01.2010р., про що складений акт державного виконавця, однак у наказі була допущена помилка і, не дивлячись на те, що державний виконавець погодився, що помилка не значна, адміністрацією підприємства після завершення виконавчих дій був виданий наказ № 2 від 22.01.2010р. про поновлення позивачки на попереднє місце роботи, однак позивачка самостійно до цього часу залишила пісце роботи після виходу державного виконавця з підприємтсва і тому з наказом ознайомлена не була (а.с.56). У трудову книжку позивачки внесене виправлення шляхом закрестення слова «прийняти» і записано «поновити», під записом про трудову діяльність у трудовій книжці  записано «виправленому вірити».

     Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов»язковими до виконання на всій території України.

      Неотримання копії судового рішення рішення не може бути причиною його невиконання. Відповідач повинен був виконати судове рішення в частині поновлення на роботі і при цьому не втрачав права на його оскарження чи перегляд заочного рішення.

Відповідно до  п.п. 8.2.1., 8.2.3 Наказу ОСОБА_7 юстиції України № 74/5 від 15.12.99р. від 15 грудня 1999 року, зареєстрованого у ОСОБА_7 юстиціїї України 15.12.1999р. за № 865/4158 «Про затвердження інструкції про проведення виконавчих дій»  

виконавчий документ про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання вважається завершеним з моменту фактичного допущення працівника до виконання попередніх обов’язків на підставі

відповідного наказу органу, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.  Після фактичного допущення працівника до роботи складається акт про виконання рішення, виконавче провадження підлягає закінченню і не поновлюється при повторному недопущенні працівника до роботи, а в працівника з’являється право на звернення до суду в порядку позовного провадження.

         Так, у акті державного виконавця від 22.01.2010р. не вказано, що позивачка фактично допущена до виконання попередніх обов»язків, про те, що вона не була допущена свідчить також наказ по підприємству № 3 від 22.01.2010р. про те, що вона була відсторонена від роботи і допущена була лише наказми по підприємству від 05.05.10р. № 10 та  з 01.06.2010р. наказом по підприємству № 13. Із наказу по ідприємству № 10 від 05.05.2010р. вказано, що позивачка поновлена на попереднє місце роботи. При цьому у наказі зазначено, що виконується виконавчий документ № 2-843 від 17.12.2010р., тобто виконавчий лист, виданий на підставі заочного рішення суду.

          Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачка не була поновлена на попереднє місце роботи саме 22.01.2010р., оскільки має місце дублювання наказів про поновлення її на роботі і відповідних записів про видання наказів №№ 2 та 10 трудова книжка позивачи не містить.

         Посилання представника відповідача на те, що наказ № 10 від 05.05.2010р. видавався у відповідності до вимог протесту прокурора і в угоду прокурору не заслуговують на увагу, оскільки протирічать вимогам трудового законодавства і, відповідач,  при наявності наказу № 2, мав можливість повідомити прокурора на його протест про приведення наказу № 1 від 22.01.2010р. у відповідність до трудового законодавства. Крім того, відповідач, про наявність даного наказу не повідомив ні позивачку у справі, ні державного виконавця. При тому, що до 05 травня 2010р. відповідачеві не надійшла копія постанови про закриття виконавчого провадження, було відомо про проведення виконавчих дій 25.01.2010р., оскільки працівники підприємства доповіли адміністрації підприємства 18.03.2010р. про те, що підписали, не прочитавши, акт державного виконавця 25.01.2010р. А вимогу позивачці про вихід на роботу відповідач направив лише 13.05.2010р., тобто після видання наказу про поновлення на роботі від 05.05.10р. хоча представники відповідача у судовому засіданні посилаються на те, що позивачка  після 22.01.2010р. не виходила на роботу і причини адміністрації підприємства відомі не були (а.с.87-88).

         Суд не має підстав визнавати акт державного виконавця від 25.01.2010р. неналежним доказом, оскільки дії державного виконавця не оскаржені відповідачем.

         Відповідачем не оспорюється, що позивачці не нараховулася заробітна плата з 17 грудня 2009 по 31 травня 2010р., однак у судовому засіданні надані докази про оплату листків непрацездатності, наявних у позивачки, за цей період на суму 1688.30 гривень, що підтверджується довідкою, наданою відповідачем   (а.с. 43-44, 89)

        У відповідності зі ст. 236 КзпП України у випадку затримки власником або уповноваженим їм органом виконання рішення органа, що розглядає трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить рішення про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

         Що ж стосується позиції відповідача щодо того, що позивачка умисно не виходила на роботу, їй ставилися прогули і тому час її відсутності на роботі не є вимушеним прогулом, що не дає їй права на середній заробіток, то суд до цієї позиції відноситься критично, оскільки накази про поновлення і допуск позивачки до виконання обов»язків головного бухгалтера № 10 від 05.05.2010р. та 13 від 01.06.2010р. свідчать про те, що вона не була своєчасно поновлена на роботі. Крім того, відповідачем не заперечується, що до 31.05.2010р. позивачці не нараховувався заробіток і не подавалися звіти про нарахування доходу за цей період до Пенсійного Фонду України.

                Посилання відповідача про непроходження позивачкою відповідних інструктажів також не заслуговують на увагу, оскільки відповідач повинен був видати відповідний наказ про поновлення позивачки на попереднє місце роботи, ознайомити з цим наказом позивачку, а після цього вимагати проходження відповдних інструктажів, якщо це передбачено правилами внутрішнього трудового розпорядку. Однак, відповідачем не була позивачка ознайомлена з наказом № 2 про поновлення на роботі від 22.01.2010р., а лише була ознайомлена з наказом № 1 і відповідач зажадав від неї проходження інструктажів на підставі наказу про з формулюванням про прийняття на роботу.

                Таким чином, позов в частині стягнення заробітку за час вимушеного прогулу є обгрунтованим, а тому з відповідача слід стягнути на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу, який обчислюється у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 (100-95-п) “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” та від 05.05.95 р. N 348 (348-95-п) “Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100".

Розмір середнього заробітку позивачки слід розраховувати керуючись  п.п. 1, 2, 4   Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

       Таким чином, розраховуючи суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який належить стягнути на користь позивачки, слід виходити із розміру її посадового окладу, який був встановлений їй у 1400 гривень.   Розмір середнього заробітку позивачці повинен бути розрахований наступним чином:  місячний оклад позивачки слід поділити у розрахунковому періоді на кількість робочих днів та помножити на кількість днів вимушеного прогулу. Відповідно до ОСОБА_7 праці та соціальної політики України  від 30.09.2008 № 10338/0/14-08/13  про норми робочого часу на 2009 рік у грудні 2009р. встановлено 23 робочих дні. З 17 грудня 2009р. за відрахуванням вихідних їх було 10. 1400 (розмір посадового окладу) :23 (кількість робочих днів у грудня) х 10 (кількість днів вимушеного прогулу) = 608.70 гривень (належна сума з 17 по 31 грудня 2009р.). Облік робочого часу на підприємстві з січня по травень 2010р. виходить із табелів обліку робочого часу. За повні місяці з січня по квітень 2010р. –1400 х4 = 5600 гривень (належна сума за січень-квітень 2010р.); за травень 2010р. - 1400 (розмір посадового окладу) :18 (кількість робочих днів у грудні) х 17 (кількість днів вимушеного прогулу) = 1322.22 гривень (належна сума з 01 по 30  травня  2010р. влючно) . 608.70+ 5600+1322.22 = 7530.92 гривень ( належна сума позивачці за час вимушеного прогулу  за період з 17.12.2009р.  по  3005.2010р. включно) - 1688.30 гривень (сплачена сума позивачці за листками непрацездастності) = 5 842.62 (належна позивачці сума).

              Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

               Суд дійшов висновку, що позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, оскільки з боку підприємства мали місце порушення її законних прав як працівника, що призвело до моральних страждань, оскільки позивачка душевно переживала у зв»язку з порушенням її прав, вимушена була захищати свої права не забороненими законом способами, прикладала додаткових зусиль для організації свого життя, несвоєчасно отримаувала належні їй виплати. Таким чином, виходячи із принципів розумності та справедливості, враховуючи те, що порушення трудового законодавства щодо позивачки  є довготривалими, судовими рішеннями про поновлення на роботі позивачка про відкодування моральної шкоди вимог не заявляла, тому суд вважає за необхідне стягнути на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 4000 гривень.

   На підставі викладеного,  ст..ст. 236, 237-1 Кодексу законів про працю України,   ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у часково.

          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «КТК», код 32938969, розрахунковий рахунок  26006627574, МФО 304988 у Кіровському відділенні АБ «Укркомунбанк», на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 5 842.62  (п»ять тисяч  вісімсот сорок дві гривні шістдесят дві копійки), як відшкодування моральної шкоди –грошову суму у розмірі 4000 (чотирьох тисяч) гривень, а також судові витрати на користь держави у вигляді судового збору у сумі 51 (п»ятдесят однієї гривні) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області через суд першої інстанції /Кіровський міський суд Луганської області/ шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення  апеляційної скарги.

             Суддя                                                                                 Максюта І.О