Ухвала

від 31.05.2011 по справі 38/241

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

УХВАЛА

Справа №  38/241

31.05.11

За скаргою                   Центру медичної статистики Міністерства охорони

                                      здоров’я України

На дії                                   Відділу Державної виконавчої служби Печерського

                                      районного управління юстиції у місті Києві

Позивач по справі      Товариство з обмеженою відповідальністю «Медбланк+»

Відповідач по справі  Центр медичної статистики Міністерства охорони

                                       здоров’я України

Про                                 зобов’язання вчинити дії та стягнення 30 491,70 грн.           

Суддя   Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача                            Кусень О.Г. - директор

Від відповідача (скаржника)  ОСОБА_1 – представник за довіреністю № б/н

                                                  від 26.04.11.

Від ВДВС                                 не з’явився

Обставини справи :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.08.10. у справі № 38/241 в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Медбланк+»відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.10. у справі № 38/241 рішення Господарського суду міста Києва від 31.08.10. у справі № 38/241 скасовано, та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.01.11. у справі № 38/241 постанову Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.10. у справі № 38/241 залишено без змін.

22.02.11. на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 01.12.10. у справі № 38/241 було видано відповідні накази.

26.04.11. Центром медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано скаргу, відповідно до якої скаржник просить суд скасувати постанову про накладення штрафу від 18.04.11., винесеної головним державним виконавцем Ковалем В.В.

Скарга мотивована тим, що в постанові про накладення штрафу державний виконавець посилався на ст. ст. 5 та 87 ЗУ «Про виконавче провадження», однак в статті 87 закону «Про виконавче провадження»в редакції від 04.11.10. взагалі не йде мова про накладення штрафу за невиконання боржником рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії. Таким чином, скаржник робить висновок, що накладення штрафу на підставі норми ст. 87 закону «Про виконавче провадження»є незаконним та посилається на те, що в зв'язку з тим, що у боржника не знаходиться на праві власності товар зазначений у судовому наказі, то і фактичне його виконання неможливе з поважних причин, а тому накладення штрафу на директора боржника є безпідставним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.11. розгляд скарги Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України на дії Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві було призначено на 19.05.11. о 15-00.

Представники позивача та ВДВС в судове засідання 19.05.11. не з’явились, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 28.04.11. не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.11. розгляд скарги було відкладено на 31.05.11. о 09-50.

30.05.11. представником відповідача (скаржника) через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано письмові пояснення, відповідно до яких Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України просить суд скасувати постанову про накладення штрафу від 18.04.11., винесеної головним державним виконавцем Ковалем В.В.

В судовому засіданні 31.05.11. представником позивача було подано письмові пояснення, відповідно до яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Медбланк+»вважає подану скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що посилання в постанові ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві на ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження»є технічною опискою.

Крім того, позивач зазначає, що невиконання судового наказу № 38/241 від 22.02.11. на підставі відсутності у скаржника у власності товару, що зазначено в судовому наказі № 38/241 від 22.02.11. є безпідставним.

В судовому засіданні 31.05.11. представником скаржника було подано заяву про уточнення скарги на дії Відділу Державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві, відповідно до якої скаржник просить суд визнати недійсною постанову про накладення штрафу від 18.04.11., винесену головним державним виконавцем Ковалем В.В.

Представник ВДВС в судове засідання 31.05.11. не з’явився, вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 19.05.11. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час і місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали скарги та заслухавши пояснення представників позивача та скаржника, Господарський суд міста Києва, встановив:

26.04.11. Центром медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України через відділ діловодства Господарського суду міста Києва було подано скаргу, відповідно до якої скаржник просить суд скасувати постанову про накладення штрафу від 18.04.11., винесеної головним державним виконавцем Ковалем В.В.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження»(далі –Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби.

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

В силу ст. 1 Закону, виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03. «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно положень Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про державну виконавчу службу», дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.  

Згідно ч. 3 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Право на таке оскарження може бути реалізовано з дотриманням вимог статей 17, 25, 26, 27, 32, 35, 38, 39 та ін. Закону України «Про виконавче провадження»та в порядку, визначеному статтею 82 цього Закону.

Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця оформлені відповідною постановою.

Закон України «Про виконавче провадження», який є спеціальною нормою не передбачає можливість оскарження всього виконавчого провадження по виконанню виконавчого документа.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції.

У відповідності до ч. 2 ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими  на всій території України і виконуються у порядку,  встановленому цим Кодексом та законом України «Про виконавче провадження».

У відповідності до ст. ст. 19, 22, 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим Законом України «Про виконавче провадження», та пред’явлений на виконання до відділу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

З огляду на ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В силу ч. 2 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Як вбачається з матеріалів скарги, 08.04.11. та 18.04.11. на адресу Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України Головним державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Ковалем В.В. було направлено вимоги державного виконавця із зобов’язанням боржника виконати вимоги наказу Господарського суду міста Києва від 22.02.11. № 38/241, та попереджено Центр медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України про відповідальність за невиконання вимоги державного виконавця у відповідності до ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження».

На зазначені вище вимоги боржником на адресу ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві було направлено заяву № МС-01/135 від 01.04.11. та лист-відповідь № МС-01/165 від 18.04.11. з повідомленням про неможливість виконання зазначених вимог державного виконавця.

Як вбачається з матеріалів скарги, 18.04.11. Головним державним виконавцем ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Ковалем В.В. було винесено постанову про накладення штрафу на директора Центру медичної статистики МОЗ України Голубчикова М.В. в розмірі 680,00 грн. за невиконання рішення суду.

В постанові Головний державний виконавець ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві Коваль В.В. посилається на ст. ст. 5, 87 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 94 Конституції України, Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Згідно п. 4 Указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Закони та інші нормативно-правові акти регулюють відносини, які виникли з дня набрання чинності цих актів.

Суд відзначає, що Законом України від 04.11.10. «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження»та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»Закон України «Про виконавче провадження»було викладено в новій редакції.

Зазначений закон набрав чинності 09.03.11., тобто до винесення 12.03.11. постанови про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 22.02.11. № 38/241, та діяв станом на день винесення 18.04.11. постанову про накладення штрафу.

Як визначено ч. ч. 1, 3 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 13 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Статтею 89 Закону встановлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі, так, зокрема ч. 1 зазначеної статті визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

В свою чергу ст. 87 зазначеного Закону регулює захист прав сторін у виконавчому провадженні, а не відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що доводи скаржника щодо винесення постанови ВП № 24999663 від 18.04.11. «Про накладення штрафу»з порушенням приписів Закону України «Про виконавче провадження»відповідають дійсності.

За результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту, визнає постанову державного виконавця щодо здійснення  заходів виконавчого провадження недійсною, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов‘язує орган Державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє (ч. 6 п. 7 Роз’яснення Президії ВГСУ № 04-5/365 від 28.03.2002).

Враховуючи викладене Господарський суд міста Києва вважає, що скарга Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України є обґрунтованою, заявленою правомірно, а тому підлягає задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 86, 121-2  Господарського процесуального Кодексу України, господарський суд міста Києва,  -

У Х В А Л И В:

Визнати недійсною постанову Відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у місті Києві ВП № 24999663 від 18.04.11. «Про відкриття виконавчого провадження».

Суддя                                                                                                         Т.М. Ващенко