Постанова

від 16.05.2011 по справі 10/432

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "16" травня 2011 р.                                                                                    

Справа № 10/432  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:

суддів:

Шевчук С.Р.,

Іванової Л.Б.,

Кролевець О.А.,

розглянувши

касаційну скаргу

Акціонерного товариства відкритого типу "Святошино"

на рішення та

на постанову

Господарського суду міста Києва  від 20.12.2010р.

Київського  апеляційного господарського суду від 23.03.2011

у справі

№ 10/432 Господарського суду міста Києва

за  позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до

Акціонерного товариства відкритого типу " Святошино"

про

стягнення коштів,

 за участю представників:

 позивача: ОСОБА_1;

 відповідача: Поволоцька Н.М.;

ВСТАНОВИВ:

           Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2010р. у справі №10/432                 (суддя Котков О.В.) позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Акціонерного товариства відкритого типу "Святошино" про стягнення заборгованості в сумі 43 966,00 грн. за поставлену молочну продукцію задоволено повністю.

          Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2011р.                          (головуючий суддя Новіков М.М., судді Зубець Л.П., Мартюк А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010р. у справі №10/432  залишено без змін.

Не погоджуючись із прийнятими судовими актами, Акціонерне товариство відкритого типу "Святошино" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст. ч. 1 ст. 1007 Цивільного кодексу України,  ст.ст. 34, 36 ГПК України.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових  актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

           Як встановлено судами, 01.01.2007р.  між Акціонерним товариством відкритого типу „Святошино” (довірителем) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (повіреним) був укладений договір № 4-Н (далі - Договір), за умовами якого довіритель доручає, а повірений бере на себе зобов’язання від імені та за рахунок довірителя здійснити закупку молока коров’ячого, незбираного від третьої сторони; від імені та за рахунок довірителя здійснити розрахунки за молоко з продавцем.

           Крім того, за умовами Договору (пп. 2.1, 2.2 Договору) довіритель зобов’язаний:             в три дні після підписання цього договору, видати повіреному доручення на право здійснення угоди з третьою стороною; прийняти у повіреного молоко. Прийомка молока повіреним здійснюється в місці його закупки, передача молока від повіреного довірителю –на підприємстві за погодженим часовим графіком.

Відповідно до 2.3 Договору довіритель зобов’язаний надавати повіреному два рази на місяць кошти для проведення розрахунків з продавцем.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що повірений зобов’язаний здійснити фактичні дії щодо пошуку контрагентів (продавців молока), провести всю переддоговірну роботу та здійснити купівлю молока на умовах довірителя, не набуваючи права власності на заготовлене та здане на підприємство молоко. Передати закуплене молоко довірителю на підприємстві (п. 3.3 Договору).

Судами встановлено, що позивач виконав свої зобов’язання належним чином та передав закуплене молоко відповідачу на загальну суму 139233,63грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними. При чому, суди дійшли правомірного висновку, що штамп та підпис відповідача на вказаних накладних свідчить про прийняття у повіреного молока згідно супровідних документів та на виконання пункту 2.2. Договору.

Відповідач здійснив частковий розрахунок за Договором та перерахував кошти в сумі 95267,63 грн.

А тому, заборгованість відповідача перед позивачем становить 43966,00 грн.

Спір виник внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором  та  відмову останнього від сплати заборгованості, мотивуючи відсутністю доказів існування заборгованості перед позивачем у розмірі суми, заявленої до стягнення.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя (ст. 1000 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством відкритого типу        "Святошино" та групою повірених, у т.ч. позивачем (договір №4-н від 01.01.2007) була укладена угода від 17.08.2007 року, за якою відповідач зобов’язався погашати заборгованість в загальній сумі 1727721,00 грн. за наступним графіком: з 17.08.2007 по 01.09.2007 –250000,00 грн.; з 15.11.2007 по 14.12.2007 –1034405,00 грн. і останній платіж з 14.12.2007 по 14.01.2008 –443316,00 грн.

Суд касаційної інстанції бере до уваги, що сторонами був складений акт звірки взаєморозрахунків станом на 31.08.2008 року (тобто після закінчення строку останнього платежу за угодою від 17.08.2007р.), підписаний та скріплений печаткою відповідача, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 43966,00грн.

Суди дійшли правомірного висновку, що даний акт звірки взаєморозрахунків  свідчить про те, що відповідачем не був виконаний обов’язок погашення заборгованості, передбачений угодою від 17.08.2007р.

Суд першої інстанції задовольнив клопотання позивача про поновлення строку позовної давності, мотивуючи тим, що перебіг позовної даності стосовно спірних правовідносин було перервано 31.08.2008р. після складення акту звірки взаєморозрахунків та враховуючи незначний строк пропуску терміну позовної даності.

Згідно п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. При цьому, відповідно до п.1 ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново згідно ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України.

Апеляційний суд не погодився з правовою позицією суду першої інстанції, беручи до уваги те, що пунктом 7 угоди від 17.08.2007р. повірені взяли на себе зобов’язання не вести претензійно-позовної діяльності проти АТВТ „Святошино” на протязі строку дії даної угоди (до 14.01.2008р.), а тому строк позовної давності за даним позовом почав відраховуватись з 14.01.2008 року.

Дією відповідача у розумінні ст.264 ЦК України апеляційна інстанція встановила підписання пункту 7 угоди від 17.08.2007р., і саме з 14.01.2008р. почався заново перебіг позовної давності по заборгованості відповідача перед позивачем, а отже звернення позивача 18.11.2010р. до суду першої інстанції із позовом про стягнення 43966,00грн. не є порушенням ст. 257 ЦК України, з чим погодився суд касаційної інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

            Касаційна інстанція погоджується з правовою позицією апеляційного господарського суду та не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу   України, Вищий господарський суд України

                                                     ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства відкритого типу "Святошино" залишити без задоволення.

           Постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2011р. та  рішення господарського суду міста Києва  від 20.12.2010р. у справі №10/432 залишити без змін.

    Головуючий суддя:                                                                  С.Шевчук

    судді:                                                                                          Л.Іванова

                                                                                                        О. Кролевець