Постанова

від 29.01.2008 по справі 9/283

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/283

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 29.01.2008                                                                                           № 9/283

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Губенко Н.М.

 суддів:            Барицької  Т.Л.

          Ропій  Л.М.

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - повідомлений, але не з'явився;

 від відповідача - повідомлений, але не з'явився;

від третьої особи - повідомлений, але не з'явився;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будсервіс-Інвест"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.04.2007

 у справі № 9/283 (Ярмак О.М.)

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю "Євроінформ"

 до                                                   Приватного підприємства "Будсервіс-Інвест"

 третя особа           Товариства з обмеженою відповідальністю „Мінераліс”

 про                                                  стягнення 20 421,90 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від19.04.2007 у справі №9/283 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 20 421,90 грн. основного боргу, 204,22 грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідно до умов вищезазначеного договору про надання інформаційно-правових послуг та відповідно до ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться та у встановлений строк. Відповідач свого обов'язку за договором не виконав, тому, за таких обставин господарський суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 19.04.2007, відмовити ТОВ „Євроінформ” в позові повністю та покласти судові витрати на позивача, з тих підстав, що судом порушені норми процесуального права, а саме положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, оскільки після скасування Київським апеляційним господарським судом ухвали Господарського суду м. Києва від 14.11.2006 про залишення позову без розгляду, справа знаходилась на розгляді і рішення по цій справі було прийнято суддею, яка розглядала справу та винесла зазначену ухвалу про залишення позову без розгляду.

Скаржник у письмових поясненнях від 10.01.2008 вказує на те, що він не є належним відповідачем у справі, оскільки між ним і ТОВ „Євроінформ” не існує правовідносин, а відповідно – і заборгованості перед позивачем – ці правовідносини припинились в момент укладення договору про уступку права на вимогу № 01-03/2006 від 01.03.2006, відповідно до якого відповідач передав ТОВ „Мінераліс” зобов'язання, що належать йому за договором про надання інформаційно-правових послуг, укладеним між відповідачем та позивачем. Заявник апеляційної скарги також посилається на те, що п. 4.1 договору № 7/юр про надання інформаційно-правових послуг від 01.07.2004 є недійсним з моменту його внесення в договір, оскільки даний пункт суперечить чинному законодавству, а саме: ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, ч. 8 ст. 193 ГК України. Також у письмових поясненнях відповідача є твердження про те, що акти про надання інформаційно-правових послуг від 31.01.2006, від 28.02.2006, від 31.03.2006, від 28.04.2006 та від 31.05.2006 не відповідають фактичним обставинам справи і чинному законодавству України, також види правової допомоги, явно виходять за межі обумовлених Договором послуг, оскільки у відповідності до п. 2.1.1 договору № 7/юр про надання інформаційно-правових послуг від 01.07.2004, в редакції додаткової угоди № 1 до договору від 01.02.2005, позивач зобов'язався підготовлювати та складати процесуальні документи, позови, заяви, скарги та інші документи, необхідні для захисту майнових інтересів відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у апеляційній скарзі, просить залишити рішення господарського суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки відповідно до ст. 20 ГПК України не можна вважати підставою для самовідводу ту обставину, що в апеляційному порядку було скасовано ухвалу про залишення позову без розгляду у відповідності із ст. 106 ГПК України. У своїх письмових поясненнях від 10.12.2007 позивач вказує на те, що він не давав згоди на заміну боржника у зобов'язанні за договором № 7/юр про надання інформаційно-правових послуг від 01.07.2004, також він не міг знати про таку можливу заміну боржника. У письмових поясненнях від 11.12.2007 позивач посилається на те, що відповідачем порушено вимоги ст. 520 Цивільного кодексу України, де зазначено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. В свою чергу ніякого повідомлення про заміну боржника позивач не отримував, а оскільки відповідач вказав на договір переведення боргу, то останній тим самим підтвердив існування грошових зобов'язань перед позивачем.

Позивач у письмових поясненнях від 22.01.2008 не погоджується із твердженням відповідача, викладеним в апеляційній скарзі, стосовно того, що пункт 4.1 договору не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки відносини позивача і відповідача виникли у зв'язку із укладенням договору та підпадають під ознаки цивільно-правового зобов'язання, а саме: надання позивачем інформаційно-правових послуг від імені та за завданням відповідача шляхом надання йому юридичних послуг, зокрема, шляхом представництва у суді, складання процесуальних документів, тощо. Що стосується твердження відповідача, що він жодним чином не уповноважував позивача, це спростовується довіреністю виданою 07.07.2005 за № 18-01, якою уповноважений представник відповідача – директор Ковіта П.І. надав певне коло повноважень представникам позивача, а саме: Лісняк О.Г. та Биструшкіна О.С., до того ж позивач довіреністю від 01.04.2003 надав повноваження начальнику юридичного відділу – Лісняк О. Г. представляти інтереси позивача з будь-яких питань в будь-яких підприємствах, підписувати будь-які документи.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчить відповідний штамп апеляційного господарського суду на звороті у лівому нижньому куті ухвали про відкладення розгляду апеляційної скарги від 15.01.2008 з відміткою про відправку документа згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.

Згідно з ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний з доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

При розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом були досліджені наявні матеріали справи та встановлено наступне.

Позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором про надання інформаційно-правових послуг за № 7/юр від 01.07.2004 у розмірі 20 421,90 грн. за актами № 02-02/юр від 02.02.2006, № 28-02/юр від 28.02.2006, № 28-02/юр від 31.03.2006, № 28-02/юр від 03.05.2006, № 28-02/юр від 01.05.2006.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.07.2004 між позивачем та відповідачем був укладений договір № 7/юр про надання інформаційних послуг (далі – договір), відповідно до п. 1.1 якого, виконавець (позивач) за дорученням замовника (відповідача) зобов'язується надати йому послуги відповідно до умов цього договору, а замовник (відповідач) зобов'язується прийняти та оплатити ці послуги.

Відповідно до п. 2.1. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005 до договору, за цим договором позивач приймає на себе зобов'язання за письмовою заявою відповідача: підготовлювати та складати процесуальні документи, позови, заяви, скарги та інші документи, необхідні для захисту майнових інтересів відповідача щодо користування ним нежилим приміщенням, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Г. Сковороди, 1, літ. ”Г” та літ. ”А”, а саме: визнання договору купівлі-продажу від 01.03.2004 між Ванецьянц Аллою Юріївною та ТОВ ”Велта-Омега” недійсним. А також підготовлювати та складати інші процесуальні документи, позови, заяви, скарги тощо, які необхідні для захисту прав та інтересів відповідача не пов'язаних з вищевказаним питанням; з метою виконання вище означених зобов'язань шляхом особистої участі здійснювати представництво інтересів відповідача за його дорученням у господарських та загальних судах; надавати відповідачу консультації з правових питань, що стосуються захисту його майнових інтересів щодо користування нежилим приміщенням; повідомляти відповідача про стан ведення справи у суді; надавати послуги на високому професійному рівні, дотримуючись при цьому конфіденційності інформації, пов'язаної з діяльністю відповідача.

Згідно із п. 2.2. договору відповідач приймає на себе зобов'язання: надавати позивачу за його вказівкою необхідну повну і достовірну інформацію, копії, а у разі потреби оригінали документів, пов'язаних з виконанням позивачем своїх обов'язків за цим договором; у випадку виникнення необхідності представництва інтересів відповідача в судах, органах державної влади і управління, видати відповідні довіреності наступним фахівцям позивача: Лісняк О.Г., Биструшкіну О.С.; своєчасно і у повному обсязі сплачувати позивачу винагороду на умовах і в розмірі, передбачених розділом 3 цього договору; не чинити перешкод фахівцям позивача при виконанні ними своїх обов'язків за цим договором; у разі потреби надавати виконавцю транспорт, засоби зв'язку; компенсувати позивачу необхідні для виконання доручень витрати, якщо вони будуть мати місце; дотримуватись вимог щодо нерозголошення конфіденційної інформації за цим договором.

За надання послуг за цим договором відповідач сплачує у триденний термін з моменту отримання рахунку позивача винагороду у розмірі 216,00 грн., у т. ч. 20% ПДВ, за кожну умовну годину надання послуг (п. 3.1. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005 до договору).

Відповідно до п. 4.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005 до договору, факт надання позивачем послуг відповідачу підтверджується двостороннім актом передачі-приймання наданих послуг, підписаним сторонами. Про перелік наданих позивачем послуг та кількість витрачених умовних годин на надання послуг, він звітує перед відповідачем шляхом складання відповідного звіту. На підставі звіту позивача, сторони підписують Акт про надання послуг. При цьому сторони погоджуються про те, що позивач самостійно визначає кількість витрачених умовних годин на надання послуг. У випадку не підписання акту передачі-приймання наданих послуг відповідачем протягом трьох днів з моменту його отримання за відсутності письмової мотивованої відмови, послуги за цим договором вважаються виконаними позивачем і прийнятими відповідачем.

Позивачем на виконання п. 4.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005 до договору, були складені звіти про виконані роботи, надані послуги, а саме:

- звіт від 31.01.2006, в якому позивач зазначив, що ним було затрачено 22 умовні години на надання інформаційних послуг відповідачу, на загальну суму 4 752,00 грн., витрати пов'язані із виконанням доручення склали 297,50 грн.; загальна сума за даним звітом становить 5 049,50 грн.;

- звіт від 28.02.2006, в якому позивач зазначив, що ним було затрачено 30,5 умовних годин на надання інформаційних послуг відповідачу, на загальну суму 6 588,00 грн., витрати пов'язані із виконанням доручення склали 767,00 грн.; загальна сума за даним звітом становить 7 355,00 грн.;

- звіт від 31.03.2006, в якому позивач зазначив, що ним було затрачено 31,3 умовних годин на надання інформаційних послуг відповідачу, на загальну суму 6 760,80 грн., витрати пов'язані із виконанням доручення склали 515,00 грн.; загальна сума за даним звітом становить 7 275,80 грн.;

- звіт від 28.04.2006, в якому позивач зазначив, що ним було затрачено 26,7 умовних годин на надання інформаційних послуг відповідачу, на загальну суму 5 767,20 грн., витрати пов'язані із виконанням доручення склали 400,00 грн.; загальна сума за даним звітом становить 6 167,20 грн.;

- звіт від 31.05.2006, в якому позивач зазначив, що ним було затрачено 20,1 умовних годин на надання інформаційних послуг відповідачу, на загальну суму 4 341,60 грн., витрати пов'язані із виконанням доручення склали 300,00 грн.; загальна сума за даним звітом становить 4 641,60 грн.

Також на підставі вищевказаних звітів позивачем на виконання п. 4.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005 до договору, було складено акти про надання інформаційно-правових послуг до договору, а саме: акт № 02-02/юр від 02.02.2006, акт № 28-02/юр від 28.02.2006, акт № 28-02/юр від 31.03.2006, акт № 28-02/юр від 03.05.2006, акт № 28-02/юр від 01.05.2006.

Як свідчить опис вкладення у цінний лист за формою 107 від 15.06.2006 та фіскальний чек № 9234 від 15.06.2006 позивач 15.06.2006 цінним листом надіслав на адресу відповідача вищевказані звіти про виконані роботи, надані послуги та акти про надання інформаційно-правових послуг до договору.

Позивач в поясненнях від 27.10.2006 № 181/юр (а. с. 16) зазначив, що вказані акти відповідачем підписані не були, письмової мотивованої відмови у їх підписанні відповідачем не надано.

Згідно із умовами п. 4.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005, у випадку не підписання акту передачі-приймання наданих послуг відповідачем протягом трьох днів з моменту його отримання за відсутності письмової мотивованої відмови, послуги за цим договором вважаються виконаними позивачем і прийнятими відповідачем.

Як вбачається із наявних в матеріалах справи актів про надання інформаційно-правових послуг до договору вони з боку відповідача не підписані.

Оскільки в матеріалах справи мотивована відмова відповідача відсутня, під час розгляду апеляційної скарги відповідач також її не надав, то в силу п. 4.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005, послуги зазначені у вказаних актах вважаються виконаними позивачем і прийнятими відповідачем.

Відповідно до вищезазначених актів про надання інформаційно-правових послуг до договору позивач надав відповідачу інформаційно-правові послуги на загальну суму 30 489,10 грн.

Позивач в позовній заяві зазначив про те, що за надані ним інформаційно-правові послуги вказані у зазначених актах передачі-приймання наданих послуг він отримав грошові кошти в розмірі 9 900,00 грн. у березні 2006 року та грошові кошти в розмірі 6 167,20 грн. у квітні 2006 року. Тобто, загалом позивач отримав грошові кошти за надані ним інформаційно-правові послуги в розмірі 16 067,20 грн. (9 900,00 грн. + 6 167,20 грн.), а несплаченими залишились грошові кошти у розмірі 14 421,90 грн. (30 489,10 грн. – 16 067,20 грн.).

Документи, які б свідчили про те, що відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти в розмірі 14 421,90 грн. за надані позивачем інформаційно-правові послуги в матеріалах справи відсутні, не надав їх відповідач і в ході розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Пунктом 1 вказаної статті ГК України також передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Таким чином, оскільки наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що відповідач свого обов'язку щодо оплати отриманих послуг не виконав, то вимога позивача в частині стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 14 421,90 грн. обґрунтовано задоволена господарським судом першої інстанції.

Щодо вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на підставі п. 3.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005, одноразової винагороди в розмірі 6 000,00 грн., то апеляційний господарський суд вважає, що вказана вимога задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Позивач, звертаючись до господарського суду першої інстанції із вимогою про стягнення з відповідача на підставі п. 3.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005, одноразової винагороди в розмірі 6 000,00 грн. посилався на те, що Господарським суд м. Києва винесено на користь відповідача два судових рішення, а саме: ухвала Господарського суду м. Києва від 13.03.2006 у справі № 36/403, якою провадження у справі припинено, та ухвала Господарського суду м. Києва від 25.04.2006 у справі № 2/463, якою провадження у справі припинено.

Відповідно до п. 3.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005, у разі досягнення позитивного результату та винесення судом рішення (постанови) на користь відповідача, він додатково сплачує позивачу одноразову винагороду у сумі 1 800,00 грн., у т. ч. 20% ПДВ.

Згідно із ч. 1 ст. 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

Тобто, ч. 1 ст. 45 ГПК України визначає форму судових актів. За формою розрізняються три види судових актів, а саме: рішення, постанова та ухвала.

Рішення – це судовий акт, який ухвалюється господарським судом першої інстанції за результатами розгляду справи по суті.

Постанова - це судовий акт, який ухвалюється господарським судом апеляційної чи касаційної інстанції за результатами розгляду апеляційних і касаційних скарг.

Якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі залишення позову без розгляду тощо), господарський суд виносить ухвалу.

Отже, рішення, ухвали та постанови є різними видами судових актів, які не можна ототожнювати.

Як вбачається із п. 3.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005, сторонами конкретно визначено види судових актів, а саме: рішення та постанови, при винесенні яких на користь відповідача, останній сплачує позивачу одноразову винагороду.

Таким чином, оскільки сторонами в п. 3.2. договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 01.02.2005, такого виду судового акту, як ухвала, не визначено, то відповідно вимога позивача про стягнення з відповідача одноразової винагороди в розмірі 6 000,00 грн., у зв'язку з винесенням Господарським судом м. Києва ухвал від 13.03.2006 у справі № 36/403 та від 25.04.2006 у справі 2/463 необґрунтовано задоволена господарським судом першої інстанції.

Що стосується посилання відповідача на те, що він є неналежним відповідачем у справі, оскільки між ним і ТОВ „Євроінформ” не існує правовідносин, а відповідно і заборгованості перед позивачем у зв'язку з тим, що ці правовідносини припинились в момент укладення договору про переведення боргу №01-03/2006 від 01.03.2006, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.

Згідно із п. 7.5. договору, жодна із сторін за цим договором не має права передавати права і обов'язки за цим договором іншим особам без письмової згоди на це другої сторони договору.

Однак, як свідчать матеріали справи відповідач в порушення ст. 520 ЦК України та умов договору уклав із третьою особою договір про уступку права на вимогу № 01-03/2006 від 01.03.2006, відповідно до п. 1.1 якого первісний боржник (відповідач) передає, а новий боржник (третя особа) приймає на себе зобов'язання, що належить первісному боржникові, і стає боржником за договором про надання інформаційно-правових послуг, укладеним між первісним боржником та ТОВ „Євроінформ” (позивачем).

В ході розгляду апеляційної скарги відповідач посилався на те, що доказом надання позивачем згоди на заміну боржника у зобов'язанні є прийняття позивачем грошових коштів в розмірі 16 067,20 грн. від ТОВ „Мінераліс” за інформаційно-правові послуги по договору № 7/юр про надання інформаційних послуг від 01.07.2004 надані відповідачу.

Відповідно до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ч. 2 ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Частина 1 ст. 32 ГПК України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Разом з тим якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, як це передбачено ч. 1 ст. 38 ГПК України.

З метою з'ясування всіх обставин справи апеляційний господарський суд ухвалами від 25.09.2007, від 30.11.2007, від 11.12.2007 та від 15.01.2008 зобов'язував позивача надати письмове пояснення з приводу надання позивачем відповідачу згоди на заміну боржника у зобов'язанні за договором № 7/юр про надання інформаційних послуг від 01.07.2004; докази надання позивачем згоди на заміну боржника у зобов'язанні за договором № 7/юр про надання інформаційних послуг від 01.07.2004, якщо така згода надавалась; письмові пояснення з приводу того, на якій підставі позивач прийняв від ТОВ ”Мінераліс” грошові кошти в розмірі 16 067,20 грн., а відповідача докази того, що відповідач отримав від позивача згоду на заміну боржника у зобов'язанні за договором № 7/юр про надання інформаційних послуг від 01.07.2004 відповідно до ст. 520 ЦК України; оригінал договору про уступку права на вимогу № 01-03/2006 від 01.03.2006 (для огляду).

На виконання вимог вказаних ухвал позивач надав письмове пояснення, у якому останній не заперечує, що двічі прийняв грошові кошти від ТОВ „Мінераліс”, але при цьому позивач зазначає, що надавав рахунки для їх сплати саме уповноваженому представнику відповідача – директору Ковіті П.І., тобто рахунки знаходились у повному розпорядження відповідача. Позивач, висловив свою згоду про прийняття грошових коштів від ТОВ „Мінераліс”, як таких, що повинні були надійти від відповідача, однак вимагав документальне обгрунтування підстав заміни відповідача на ТОВ „Мінераліс” у зобов'язанні за договором про надання інформаційно-правових послуг № 7/юр від 01.04.2004. Документального обґрунтування підстав заміни боржника у зобов'язанні від відповідача не надходило, до того ж 03.02.2006 у відповідності до рахунку-фактури від 03.01.2006 відповідач самостійно здійснює оплату інформаційно-правових послуг у розмірі 4 804,00 грн. наданих позивачем у грудні, що підтверджується довідкою ЗАТ „Агробанк” № 2/317 від 18.04.2007.

Відповідач у свою чергу надав пояснення, в яких зазначив, що про укладення договору про уступку права на вимогу № 01-03/2006 від 01.03.2006 позивачу було відомо, оскільки він неодноразово приймав платежі від ТОВ „Мінераліс”, а тому можна вважати, що правила ст. 520 ЦК України були дотримані при укладенні договору про уступку права на вимогу № 01-03/2006 від 01.03.2006.

Однак, вище вказане посилання відповідача апеляційний господарський суд не приймає до уваги, оскільки статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою лише за згодою кредитора.

Виходячи з наведеної правової норми, при переведенні боргу один боржник вибуває із правовідношення, а його місце посідає нова особа, на яку переводиться борг. При цьому на час заміни боржника потрібна згода як нового боржника, так і кредитора.

Отже, на час укладення відповідачем та ТОВ „Мінераліс” договору про уступку права на вимогу № 01-03/2006 від 01.03.2006 необхідно було мати згоду позивача на заміну боржника у зобов'язанні. Однак, згода позивача про заміну боржника відсутня. Крім того, відповідач не заперечує проти того, що така згода відсутня.

Таким чином, на підставі викладеного, апеляційний господарський суд вважає, що вказаний договір про уступку права на вимогу не є належним доказом заміни боржника і відповідач є належним відповідачем у справі.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що господарським судом першої інстанції порушені норми процесуального права, а саме положення ч. 1 ст. 20 ГПК України, оскільки після скасування Київським апеляційним господарським судом ухвали Господарського суду м. Києва від 14.11.2006 про залишення позову без розгляду, справа знаходилась на розгляді і рішення по цій справі було прийнято суддею, яка розглядала справу та винесла зазначену ухвалу про залишення позову без розгляду, апеляційний господарський суд не приймає до уваги, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 20 ГПК передбачено, що суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участі в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю.

Відповідно до абзацу 3 п. 4 роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” у разі скасування апеляційною або касаційною інстанцією ухвал, які не стосуються суті спору (як-от про передачу справи за підсудністю, про забезпечення позову, про зупинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду, окремої ухвали), справу може бути передано у встановленому порядку на розгляд суддів, якими винесено відповідні ухвали.

Крім того, слід зазначити, що згідно із інформаційним листом Вищого господарського суду України від 18.03.2008 № 01-8/164 не може вважатися підставою для відводу судді й скасування в апеляційному або в касаційному порядку ухвали про повернення позовної заяви без розгляду, оскільки в такому разі справа передається місцевому господарському суду не на новий розгляд, а для розгляду по суті.

З огляду на викладене та матеріали справи, апеляційний господарський суд приходить до висновку про зміну рішення господарського суду першої інстанції з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду м.Києва від19.04.2007 у справі №9/283 змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

”Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Будсервіс-Інвест” (02222, м. Київ, пр-кт. Маяковського, 38-б, кв. 140, ЄДРПОУ 32528267) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Євроінформ” (49098, м. Київ, м. Дніпропетровськ, вул. Маліновського, 6, ЄДРПОУ 30004486) 14 421,90 грн. заборгованості, 144,21 грн. державного мита та 83,33 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позові відмовити.”.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Євроінформ” (49098, м. Київ, м. Дніпропетровськ, вул. Маліновського, 6, ЄДРПОУ 30004486) на користь Приватного підприємства „Будсервіс-Інвест” (02222, м. Київ, пр-кт. Маяковського, 38-б, кв. 140, ЄДРПОУ 32528267) 72,73 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.

Матеріали справи № 9/283 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Губенко Н.М.

 Судді                                                                                          Барицька  Т.Л.

                                                                                          Ропій  Л.М.