Постанова

від 14.06.2011 по справі 14/341

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "14" червня 2011 р.                                                                                    

Справа № 14/341  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Волковицької Н.О. –головуючого,

Гоголь Т.Г.

Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивача

ОСОБА_1 дов. від 22.04.2011 року

відповідача

не з’явився, про час і місце слухання справи повідомлений належним чином

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії

на постанову

від 30.03.2011 року Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 14/341 господарського суду міста Києва

за позовом

Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії

до

Державного комітету України з державного матеріального резерву

про

стягнення 17641,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Полтавської філії звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного комітету України з державного матеріального резерву про стягнення з відповідача невідшкодованих коштів за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в сумі 13684,05 грн. основного боргу, 658,01 грн. 3% річних та 3299,46 грн. інфляційних втрат.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2011 року (суддя Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2011 року (головуючий суддя Алданова С.О., судді Смірнова Л.Г., Шапран В.В.), у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Полтавської філії звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2011 року і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Доповідач Волковицька Н.О.

Скаржник вважає, що оскаржувані судові рішення прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме статей 1, 2, 4, 8, 11 Закону України  "Про державний матеріальний резерв", пунктів 4,5 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 року №1129, Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаним з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року №532.

Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши суддю –доповідача, присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши в межах вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даному випадку є розрахунки за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог господарський суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що вимоги позивача стосовно відшкодування коштів за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву не підлягають задоволенню, оскільки відшкодування витрат на оренду ємностей у іншої юридичної особи не входять до витрат, які відшкодовуються на зберігання матеріальних цінностей державного резерву у межах бюджетних асигнувань. Також суди зазначили, що при відсутності ємностей для зберігання пального позивачу необхідно було розірвати договір зберігання з Держматрезервом або укласти додаткові угоди про порядок зберігання цінностей державного матеріального резерву. Відповідач не давав згоду на зберігання своїх цінностей у іншої юридичної особи, жодних угод з реальним зберігачем не укладав.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Згідно статті 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Відповідно до Указу Президента України №603/2001 від 07.08.2001 року управління державним матеріальним резервом здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву, який є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

Згідно пунктів 4, 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1129 від 08.10.1997 року на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо. Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Статтею 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 року "Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву", Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969 року (має гриф "таємно") - мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюються за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов’язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права і обов’язки.

Згідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникнути, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, з акту управління господарською діяльністю.

Частинами 3, 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" встановлено, що перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Таким чином, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

Судами встановлено, що 29.11.2000 року між ВАТ "Укртелеком" в особі Полтавської філії ВАТ "Укртелеком", як зберігачем, та Державним агентством України по матеріальних резервах (агентство за договором) було укладено договір про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №19, предметом якого є забезпечення зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на складських площах зберігача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не було виконано своїх зобов’язань за вказаним договором щодо оплати наданих послуг, чим останній порушив умови договору та норми чинного законодавства України .

Пунктами 2.1.1, 2.1.2 договору передбачено, що зберігач створює необхідні умови і забезпечує кількісне і якісне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Зберігач закладає на відповідальне зберігання матеріальні цінності мобілізаційного резерву в тій кількості, яка доведена йому встановленим порядком згідно з номенклатурою.

Пунктом 2.2.2. договору встановлено, що агентство відшкодовує зберігачу витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах асигнувань, передбачених на ці цілі в Державному бюджеті України.

Пунктами 3.1, 3.3, 3.2 договору передбачено, що вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву визначається кошторисом, який може змінюватись за згодою обох сторін. Агентство проводить оплату витрат зберігачу на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, в межах надходжень коштів, передбачених окремим рядком в Державному бюджеті України на ці цілі. Зберігач у 10 денний термін після закінчення кварталу звітує перед агентством про фактичні витрати на утримання матеріальних цінностей  мобілізаційного резерву.

12.12.2005 року між Полтавською філією ВАТ "Укртелеком" та TOB "БЕСТ" було укладено договір № 613 про прийняття на довгострокове зберігання автомобільного пального в кількості 20000 кг. (20 тонн). Вказаний договір було укладено у зв’язку з відсутністю у позивача необхідних ємностей для зберігання паливно-мастильних матеріалів мобілізаційного резерву.

Пунктом 2.3 договору № 613 від 12.12.2005 року визначено, що клієнт (позивач) зобов’язується щомісячно проводити оплату за зберігання пального в розмірі 648,65грн. за місяць незалежно від терміну зберігання по безготівковому розрахунку.

Судами встановлено, що з жовтня 2007 року на довгостроковому зберіганні в TOB "БЕСТ" залишилось 10385 кг автомобільного пального, в зв'язку з чим було проведено перерахунок, за результатами якого позивач щомісячно з жовтня 2007 року сплачував TOB "БЕСТ" кошти в сумі 336,80 грн.

На виконання умов договору №19 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 29.11.2000 року, позивач протягом 2007-2010 років неодноразово звертався до Державного комітету України з державного матеріального резерву з листами №16/88 від 27.11.2007 року, №16/10 від 05.02.2008 року, №16/66 від 25.08.2009 року, №16/18 від 30.04.2010 року щодо погодження кошторисів витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на кожний рік. Проте, відповідач не погоджував кошториси та повертав їх позивачеві у зв'язку з тим, що в кошторисах не було зазначено основних витрат, а лише додаткові - витрати пов'язані з орендою ємностей для зберігання паливно-мастильних матеріалів, які не передбачені додатком №2 до Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532 (із змінами, внесеними Постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2007 року №1276).

Державним комітетом України з державного матеріального резерву 28.11.2007 було погоджено лише кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на січень-жовтень 2007 року.

За період відповідального зберігання позивачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву з 01.05.2007 року по 30.04.2010 року відповідачем не було відшкодовано позивачу 13684,05 грн..

Відповідно до частин 1, 2 статті 202, частини 1 статті 203, частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт(зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положеннями Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року №532, визначено, що сума витрат, які підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології матеріальні цінності державного резерву можуть зберігатися: у складських приміщеннях закритого та закритого опалюваного типу; на відкритих огороджених майданчиках; у холодильних камерах; у резервуарах для зберігання нафтопродуктів; у підземних газових сховищах; у зерносховищах.

Додатком №2 до Порядку відшкодуванням підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року №532 передбачено, що до кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву віднесені основні та додаткові витрати. До основних витрат відносяться витрати по заробітній платі працівників з нарахуваннями, вартості електричної енергії, вартості паливних матеріалів (на опалення) та амортизації основних виробничих фондів, задіяних у процесі зберігання. До додаткових витрат відносяться: консерванти та лакофарбові матеріали,дороблення та консервація, навантажувально-розвантажувальні роботи.

Виходячи із наведених норм права суди дійшли висновку, що вимоги позивача про відшкодування коштів за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в розмірі 13684,05 грн. є необґрунтованими, оскільки відшкодування витрат на оренду ємкостей у іншої юридичної особи не входять до витрат, які відшкодовуються на зберігання матеріальних цінностей державного резерву у межах бюджетних асигнувань. Згоди на зберігання своїх цінностей у іншої юридичної особи відповідач не надавав, жодних угод з реальним зберігачем не укладав, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 658,01 грн. 3% річних та 3299,46 грн. інфляційних втрат, суди дійшли висновку про те, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від вимоги про стягнення основного боргу.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що господарські суди попередніх інстанцій в порядку статті 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили, встановили та надали юридичну оцінку наданим сторонами доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Твердження заявника про порушення судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, суперечать матеріалам справи та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не входить до компетенції касаційної інстанції, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування рішення та постанови у даній справі колегія суддів не вбачає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтею 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2011 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.2011 року у справі № 14/341 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Полтавської філії  залишити без задоволення.

Головуючий суддя                                                  Н. Волковицька

С у д д і                              Т. Гоголь  

                                                                                                    Л. Рогач