Постанова

від 15.06.2011 по справі 30/372-10

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "15" червня 2011 р.                                                                                    

Справа № 30/372-10  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Кравчука Г.А.,

суддів:

Мачульського Г.М.,

Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргу

Приватного підприємства "Лабіринт"

на постанову

від 12.04.11 Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі

№30/372-10

господарського суду

Дніпропетровської області

за позовом

Дніпродзержинської міської ради

до

Приватного підприємства "Лабіринт"

про

внесення змін до договору оренди земельної ділянки  

за участю представників сторін

від позивача:

у засідання не прибули

від відповідача:

у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Дніпродзержинська міська рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного підприємства "Лабіринт" про внесення змін до п. 4.1 укладеного між сторонами в справі договору оренди земельної ділянки від 14.04.06, зареєстрованого 25.05.06 за №040610600101 шляхом викладення його в наступній редакції: "п. 4.1. Орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі в розмірі 64738,20 грн./рік, що становить 5394,85 грн./міс, і вноситься на рахунок місцевого бюджету".

Позов мотивовано посиланням на обставини внесення змін до ст. 21 Закону України "Про оренду землі" щодо мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, та необхідність приведення спірного договору у відповідність з вказаними положеннями закону.

Рішенням від 27.12.10 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Євстигнеєва Н.М.), яке залишено без змін постановою від 12.04.11 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Лотоцької Л.О. –головуючого, Бахмат Р.М., Головка В.Г.), позовні вимоги задоволено повністю з підстав їх доведеності.

Ухвалою від 02.06.11 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована посиланням на неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а також на безпідставне незастосуванням судами положень ст.ст. 11, 54, 63 ГПК України, ст. 159 Земельного кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судова колегія не приймає до уваги доводи касатора щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального законодавства в зв'язку з винесенням рішення за відсутності відповідача, оскільки згідно з матеріалами справи копії ухвал господарського суду Дніпропетровської області від 26.11.10 про порушення справи та від 15.12.10 про відкладення розгляду справи в зв'язку з неявкою представника відповідача надіслані сторонам у справі, відповідно, 29.11.10 і 16.12.10, про що свідчать відмітки на зворотному боці цих ухвал. Натомість, касатор не надав жодних доказів неотримання або несвоєчасного отримання ним копій цих ухвал.

По суті спору судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 23.12.04 №467-17/ІV "Про набуття юридичними та фізичними особами права користування земельними ділянками несільськогосподарського призначення" між сторонами в справі 14.04.06 укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований 25.05.06 в Дніпродзержинському відділі Держкомзему за №040610600101, за умовами якого позивач передав відповідачу в оренду строком до 23.12.14 для розміщення адміністративного будинку та гаражів земельну ділянку площею 0,4333 га за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпродзержинськ, вул. Медична, 9А. Відповідно до п. 2.2 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 2157939,6 грн.

Згідно з п. 4.1 вказаного договору орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі в розмірі 27248,30 грн. без ПДВ на рік, що становить 2270,70 грн. без ПДВ на місяць, і вноситься на рахунок місцевого бюджету, реквізити якого подаються орендарю додатково.  

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №309-VI від 03.06.08 внесені зміни до ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення –розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель –трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим законом. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому в разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині. Вказаний  закон набрав чинності з моменту опублікування 04.06.08.

У зв'язку з такими обставинами позивач 16.06.09 звернувся до відповідача з листом №55 з пропозицією укласти додаткову угоду про зміну розміру орендної плати та направив примірники додаткової угоди, на яку відповідач відповіді не надав.

З огляду на таке Дніпродзержинська міська рада звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про внесення змін до п. 4.1 укладеного між сторонами договору оренди шляхом викладення його в наступній редакції: "п.4.1. Орендна плата вноситься "Орендарем" виключно у грошовій формі в розмірі 64738,20 грн./рік, що становить 5394,85 грн./міс, і вноситься на рахунок місцевого бюджету".

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено в ч. 1 ст. 188 ГК України.

Відповідно до ст.ст. 651, 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Цивільний кодекс України у ч.ч. 1, 2 ст. 632 передбачає застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Орендна плата за землю визначена у ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У пункті 4.4 договору сторони визначили, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; підвищення цін, тарифів тощо, у тому числі внаслідок інфляційних процесів; збільшення розміру ставки земельного податку; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.  

Відповідно до ст.ст. 116, 121 Бюджетного кодексу України порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання. Посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законом.

Таким чином, встановивши підстави для зміни розміру орендної плати у договорі через його невідповідність встановленому законом розміру, позивач вправі вимагати від орендаря приведення цього договору у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін з метою усунення порушення сторонами договору вимог законодавства, обов'язкового для позивача та відповідача.

Проте при вирішенні даного спору суди залишили поза увагою приписи ст.ст. 116, 124 ЗК України, а також п. 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування", згідно з яким питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду та внесення змін до договору оренди земельної ділянки) вирішується на пленарному засіданні ради –сесії.

Тобто законодавством передбачено, що способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади, щодо регулювання земельних відносин є прийняття рішення сесії, а відтак необхідною умовою укладення та зміни договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Задовольняючи позовні вимоги в даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій встановили лише обставини звернення позивача до відповідача з листом щодо необхідності оформлення змін до спірного договору оренди. Обставини ж прийняття радою на сесії відповідного рішення з цього приводу, які з огляду на вищевикладене є суттєвими для вирішення даного спору, судами не з'ясовано.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень суду першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин справи щодо наявності правових підстав для внесення відповідних змін до спірного договору згідно з вимогами законодавства, чинного на момент вирішення спору.  

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.          Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.11 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.10 в справі №30/372-10 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                               Г.Кравчук

Судді                                                                                Г.Мачульський

                                                                                          А.Уліцький