Постанова

від 05.10.2006 по справі 20/188

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

20/188

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2006                                                                                                         Справа № 20/188 -06

            Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів:  Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

при секретарі: Стуковенковій Н.В.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 28.09.2006 року:

позивача: Максименко О.А.- голова правління

                  Селезень О.Л.- предст., дов. від 27.09.2006 року

відповідача: Бірюк Л.В.- юр., дов.№7/11-940 від 06.06.2006 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу автогаражного кооперативу „Автолюбитель-14” (м. Дніпропетровськ) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2006 року у справі № 20/188-06

                 за позовом: автогаражного кооперативу „Автолюбитель-14” (м. Дніпропетровськ)

                 до: Дніпропетровської міської ради (м. Дніпропетровськ)

                 про: визнання права користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

                Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2006 року по справі №20/188-06 (суддя Пархоменко Н.В.) було відмовлено у позові автогаражного кооперативу „Автолюбитель-14” (м. Дніпропетровськ) до Дніпропетровської міської ради про визнання права користування земельною ділянкою.

        Не погодившись із прийнятим рішенням, позивач –автогаражний кооператив „Автолюбитель-14” –подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.08.2006 року по справі №20/188-06 і прийняти нове рішення, яким визнати за позивачем право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3729 га з 1969 року, розташованою за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 23-г по фактичному розміщенню гаражів, які забудовані на цій земельній ділянці в установленому законом порядку в період з 1969 по 2001 рік членами кооперативу. Скаржник зазначає, що рішення прийнято місцевим господарським судом з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, судом не з'ясовані обставини, що мають значення для справи і не дана належна оцінка наданим доказам. Позивач вказує, що автогаражний кооператив по вул. Шинній був збудований власниками автотранспорту з 1969 по 2001 рік на підставі рішення №834 від 16.12.1969 року виконкому міської ради народних депутатів та окремих рішень Жовтневої (до 1973 року) і Бабушкінської (з 1973 року) ради народних депутатів. Для створення кооперативу виконкомом у 1969 році була виділена земельна ділянка, площею 0,45 га, якою кооператив постійно користувався. У позові не ставилося питання про виділення земельної ділянки, яка була виділена позивачу ще у 1969 році, а предметом позову є визнання права постійного користування на вже виділену земельну ділянку у зв'язку з втратою графічного матеріалу і неможливістю його відтворення. Крім того, на думку позивача суд неправильно застосував ст.80 ГПК України, оскільки позовні вимоги були зменшені на підставі ст.22 ГПК України.

Відповідач –Дніпропетровська міська рада –відзив на апеляційну скаргу не надав, представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що рішення суду відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач не має будь-яких документів, які посвідчують його право користування спірною земельною ділянкою. В цьому випадку позивач повинен подати документи на наданння земельної ділянки, але остання не може бути передана позивачу на його вимогу, оскільки в силу ст.12 ЗК України надання земель у користування є правом, а не обов'язком міської ради.  

У судовому засіданні була оголошена перерва до 15.00  05 жовтня 2006 року

Вислухав представників сторін, переглянувши матеріали справи Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що на підставі рішення виконкому Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих від 15.10.1968 року „Про впорядкування розміщення і будівництва гаражів автомашин особистого користування у місті Дніпропетровську” і на виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 12.07.1962 року №788 „Про заходи по упорядкуванню утримання легкових автомобілів і мотоциклів, які знаходяться у особистому користування громадян Української РСР” виконком зобов'язав директорів заводів, підприємств і установ створити кооперативи будівників гаражів із осіб, які є володільцями автомашин і мотоциклів, розробити відповідну проектну документацію, розробити статути кооперативів будівництва гаражів. Крім того, головного архітектора міста було зобов'язано виділити земельну ділянку поза житлової зони міста для будівництва комплексних кооперативних гаражів.

Протоколом №2 від 15.10.1968 року загальних зборів членів автогаражного кооперативу, розміщеного уздовж паркану Механізованої колони №78 по вул. Шинній було прийнято рішення про створення автогаражного кооперативу, будівництво капітальних гаражів, тощо. На підставі рішення загальних зборів був затверджений статут автогаражного кооперативу у Мехколони №78, метою якого було будівництво капітальних гаражів і здійснення організованого зберігання транспортних засобів. У 1984 році рішенням Бабушкінської районної ради народних депутатів №1070 від 28.09.1984 року „Про присвоєння найменування автогаражному кооперативу, розташованому на вул. Шинній „Автолюбитель-14” було вирішено присвоїти нову назву кооперативу, а також включити у його склад всіх громадян, які раніше отримали рішення на будівництво гаражів у даному кооперативі.  

Рішенням виконкому Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих №834 від 16.12.1969 року „Про виділення земельної ділянки виконкому Жовтневої районної ради депутатів трудящих у північних кордонів міського лісорозсаднику для будівництва кооперативних автогаражів” було виділено виконкому Жовтневої райради депутатів трудящих земельну ділянку площею 0,45 га, яка знаходилася біля північних кордонів лісорозсаднику уздовж дороги до хлібозаводу для будівництва кооперативних гаражів на 35 автомобілів. Зазначеним рішенням виконком зобов'язав голову виконкому Жовтневої ради депутатів трудящих організувати кооператив із володільців автомашин, які мешкають у Жовтневому районі, зобов'язати правління кооперативу розробити проект забудови земельного ділянки і після закінчення будівництва гаражів надати в управління головного архітектора міста виконавчу зйомку забудованої дільниці.

У період з 1969 року на зазначеній земельній ділянці з дозволу районної і міської ради було здійснено будівництво капітальних гаражів членами кооперативу, що підтверджуються архівними копіями рішень виконавчих комітетів.

Починаючи з дня утворення кооперативу, останній був платником спочатку земельної ренти, а потім земельного податку. При цьому, земельна рента як місцевий податок в силу Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.04.1942 року „Про місцеві податки і збори” сплачувалася на підставі виданих податковою інспекцією фінансового відділу платіжних повідомлень, яка видавала дані платіжні повідомлення на оплату відповідно до Положення про податкові інспекції районних і міських фінансових відділах, в силу якого до обов'язків податкової інспекції входило безпосереднє проведення обліку платників, об'єктів оподаткування, обчислення і стягнення платежів по місцевим податкам –податок з будівель, земельна рента (т.2 а.с.14-77).

Подаючи позов, автогаражний кооператив не просив зобов'язати відповідну раду передати у користування земельну ділянку, як про це зазначив у оскаржуємому рішенні місцевий господарський суд, а просив визнати за ним право користування земельною ділянкою відповідної площі, тобто предметом позову є не спонукання відповідного органу здійснити певні дії, а встановлення (визнання) права, що відповідає вимогам ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, якою визнані способи захисту цивільних прав і інтересів.

Відмовляючи в позові, суд виходив із того, що право розпорядження землями є виключним правом органу місцевого самоврядування, тому задовольнити позов про зобов'язання відповідної ради передати земельну ділянку у власність або користування задоволенню не підлягають.

При цьому місцевий господарський суд не врахував, що позивач вважає себе землекористувачем і на підставі наданих документів просить захистити його порушене право (позивач вбачає наявність порушеного права у тому, що державні органи визнають збудовані гаражі об'єктом самочинного будівництва).

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню. Задовольняючи позов Дніпропетровський апеляційний господарський суд виходить із наступного:

-          відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік (1968) року (а в подальшому Земельного кодексу УРСР 1970 року) суб'єктами права користування землею були колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації і установи; промислові, транспортні, інші несільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації і установи, а також громадяни СРСР. Отже районний виконком районної ради депутатів трудящих (у місті) не був визначений чинним на той період законодавством як суб'єкт землекористування, і, відповідно, не мав права на постійне чи тимчасове користування земельною ділянкою;

-          земельна ділянка була надана (рішення від 16.12.1969 року №834) для організації кооперативу володільців транспортних засобів. Після надання земельної ділянки виконкоми (Жовтневий, Бабушкінський) затверджували рішення правління кооперативу, надавали дозвіл на будівництво гаражів, тощо. Тобто з 1969 року землекористувачем земельної ділянки був спочатку кооператив у Мехколони №78, а з 1984 року –кооператив „Автолюбитель-14”;

-          останній за весь час існування сплачував спочатку земельну ренту, право на встановлення якої, а також визначення і облік платників, було надано виключно державним контролюючим органам, а потім –земельний податок;

-          згідно зі статутом позивача останній створений для будівництва гаражів та здійснення організованого зберігання транспортних засобів, тобто здійснення встановлених у статуті цілей кооперативу неможливо без наявності земельної ділянки.

Відповідач не заперечує факт користування спірною земельною ділянкою позивачем –автогаражним кооперативом „Автолюбитель-14”.

За таких обставин факт користування земельною ділянкою суд вважає встановленим. Земельна ділянка використовується позивачем на цілі, зазначені у статуті і на підставах, не заборонених законом, а саме: на підставі рішення органа, який мав право розпоряджатися землею від імені держави.

Разом з тим, Дніпропетровський апеляційний господарський суд зазначає, що згідно ст.92 Земельного кодексу України (в чинній редакції) права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

В силу п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Оскільки позивач не підпадає під перелік суб'єктів, які з моменту вступу в дію Земельного кодексу України 2001 року мають право на постійне користування земельною ділянкою, визнання судом права користування земельною ділянкою виключно в межах способу захисту цивільних прав, передбачених ст.16 Цивільного кодексу України, не звільняє позивача від переоформлення земельної ділянки у порядку, встановленому чинним земельним законодавством з урахуванням п.6 Перехідних положень ЗК України.  

За таких обставин рішення місцевого господарського суду слід скасувати, а позовні вимоги –задовольнити частково, визнавши за позивачем право користування спірною земельною ділянкою.

Щодо позовних вимог про зобов'язання укласти договір оренди земельної ділянки, то позивач у порядку ст.22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог доповненням до позову від 10.08.2006 року, тому ці вимоги взагалі не повинні розглядатися судом.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд при винесенні постанови керується також ч. 1 ст.43 ГПК України, відповідно до якої він оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об”єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Разом з тим Дніпропетровський апеляційний господарський суд вважає за необхідне витрати по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у порядку ч.2 ст.49 ГПК України покласти на позивача, оскільки спір виник саме внаслідок неправильних дій позивача, а саме: не зверненням на протязі 25 років до органу місцевого самоврядування (місцевої влади) для видачі документів (копій документів), які підтверджують право користування земельною ділянкою, що значно утруднило вирішення спору по суті.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну автогаражного кооперативу „Автолюбитель-14” (м. Дніпропетровськ) задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2006 року у справі №20/188-06 скасувати.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати за автогаражним кооперативом „Автолюбитель 14” (м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, буд. 23-Г, код ЄДРПОУ 24246036) право користування земельною ділянкою, площею 0,3729 га, розташованою за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шинна, 23-Г по фактичному розміщенню гаражів, які забудовані членами кооперативу на зазначеній земельній ділянці у встановленому законом порядку за період з 1969 по 2001 рік.

В іншій частині позову відмовити.

Головуючий                                                                                            О.С.Євстигнеєв

Судді:                                                                                                        Л.О.Лотоцька

                                                                                                                                   Р.М. Бахмат

(постанова виготовлена у повному обсязі 05.10.2006 року)

З оригіналом згідно.

Помічник судді                                                                                      М.В. Юрченко

05.10.2006р.