Рішення

від 23.05.2008 по справі 5/28

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

5/28

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  5/28

23.05.08

За позовом

До

Про Товариства з обмеженою відповідальністю «Правовий центр «Захист»Державного підприємства «Готель «Козацький»Міністерства оборони Українистягнення 10 000 грн.  00 коп.

Суддя  Іванова Л.Б.                                                                      

Представники:

Від позивача          предст. Квіцинська М.В., дов. №  б/н від 17.03.2008 р.

Від відповідача     предст. Дідурик Л.І., дов. № 4 від 12.03.2008 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

     На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правовий центр «Захист»про стягнення з  Державного підприємства «Готель «Козацький»Міністерства оборони України 10 000 грн.  00 коп. заборгованості.

     Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2008 року порушено провадження у справі № 5/28 та призначено розгляд справи на 08.04.2008 року.

      В судовому засіданні з 08.04.2008р. до 13.05.2008 р., відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва.

      В судовому засіданні з 13.05.2008р. до 23.05.2008 р., відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва.

      В судовому засіданні  представник позивача підтримав повністю позовні вимоги.

      Представник відповідача проти позову заперечує з підстав, викладених в письмовому відзиві на позов.

      Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

31 січня 2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Правовий центр «Захист»(далі-позивач) та Державним підприємством «Готель «Козацький»Міністерства оборони України (далі-відповідач) укладено договір № 01/05.

      Відповідно до п. 3.1. Договору незалежно від кількості звернень Замовника, тобто відповідача, вартість послуг, наданих за договором, визначається в розмірі 5 000,00 грн.

     Згідно п. 3.2. договору відповідач взяв на себе зобов'язання здійснювати щомісячний авансовий платіж в сумі 5 000,00 грн., не пізніше 5-го числа поточного місяця.

      Наведені положення (умови) договору дозволяють дійти висновку про те, що згідно домовленості сторін, позивач як виконавець послуг за договором взяв на себе зобов'язання щодо юридичного супроводу господарської діяльності відповідача за визначену суму, що сплачується щомісячно та не залежить від кількості звернень замовника, та становить 5 000,00 гривень.

     Як встановлено судом, та не заперечується відповідачем, у грудні 2007 року та січні 2008 року відповідач не здійснив оплати послуг позивача згідно умов договору, укладеного між сторонами.

     Згідно п. 5.1. договору строк дії даного договору сторони обумовили з 01 лютого 2005 року і  до 01 лютого 2006 р. Якщо жодна із сторін за місяць до закінчення строку не заявить письмово про закінчення дії договору, він вважається продовженим на один рік.

Відповідно до умов договору щодо порядку його припинення, листом від 29.12.2007 р. відповідач повідомив позивача про припинення договірних відносин з 31 січня 2008 року.

Тобто договірні відносини сторін фактично тривали три роки –з 31.02.2005 року до 31.02.2008 року.

В матеріалах справи відсутні докази того, що протягом грудня 2007 р. –січня 2008 р. позивач не виконував взятих на себе зобов'язань за договором від 31.02.2005 р.

Що стосується п. 3.7 договору, згідно якого в разі затримки щомісячної авансової оплати позивач зупиняє правове обслуговування до її здійснення, на який відповідач посилався у своїх запереченнях проти позовних вимог, то суд приходить до висновку про те, що вказана умова договору встановлює засіб забезпечення виконання зобов'язання, а не обов'язок виконавця, оскільки слугує меті забезпечення майнових інтересів позивача та покликана стимулювати замовника до своєчасного здійснення оплати послуг.

Маючи додатковий, забезпечувальний характер стосовно основного зобов'язання, вказаний у п. 3.7 засіб забезпечення зобов'язання не звільняє відповідача від виконання своїх основних обов'язків за договором.

Крім того, матеріали справи не містять доказів тієї обставини, що позивач фактично зупиняв правове обслуговування відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Щодо посилання відповідача на те, що аванс не може бути боргом, спростовується наступним:

В контексті правовідносин, що склалися між сторонами, аванс є формою розрахунків між сторонами, згідно якої оплата узгоджених в договорі сум здійснюється замовником на початку місяця, протягом якого здійснюється юридичне обслуговування замовника.

Згідно умов договору, укладеного між сторонами, відповідач взяв на себе зобов'язання з оплати послуг позивача на умовах авансової форми розрахунку. Це є основним зобов'язанням замовника згідно умов спірного договору, і на нього поширюються загальні засади виконання господарських зобов'язань, передбачені главою 22 Господарського кодексу України.

До того ж, як вбачається з Актів про прийняття послуг, що укладалися між сторонами, вартість послуг позивача не залежала від обсягу наданої допомоги.

Як встановлено судом, та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами –описом вкладення у цінний лист та чеком, позивач цінним листом 31.01.2008 року направив відповідачу акти виконаних робіт за грудень 2007 та січень 2008.

Відповідач акти не підписав, жодні зауваження з поясненням відмови від підписання актів в матеріалах справи відсутні.

       Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

     Стосовно заперечень відповідача проти позову, які ґрунтуються на участі ДП «Готель «Козацький»в спільній діяльності, що здійснюється на підставі Договору про спільну діяльність від 03 жовтня 2000 року між учасниками  ДП «Готель «Козацький», ТОВ «Карлтон Трейдінг Україна»та компанією «Карлтон Трейдінг ЛТД», то суд вважає необхідним зазначити наступне:

Як пояснив представник відповідача в своїх поясненнях, та як вбачається з п. 4.1. Договору про спільну діяльність від 03 жовтня 2000 р., учасники спільної діяльності доручили ведення спільних справ щодо виконання вказаного Договору і представництво перед третіми особами  одному із учасників –Державному підприємству «Готель «Козацький»Міністерства оборони України в особі Директора спільної діяльності - Троцюка Тараса Григоровича.

Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 1135 Цивільного кодексу України, згода всіх учасників для вчинення кожного правочину потрібна тільки у разі спільного ведення справ спільної діяльності.  

Оскільки ведення спільних справ було доручено одному учаснику, твердження відповідача про те, що договір про надання юридичних послуг від 31.01.2005 р. мав бути погоджений з усіма учасниками спільної діяльності, не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи.

Крім того, судом береться до уваги те, що дійсність договору між позивачем та відповідачем від 31.02.2005 року про надання послуг останнім не оспорювалася,  згідно презумпції правомірності правочину, яка діє згідно ст. 204 Цивільного кодексу України договір є правомірним.

Також суд приходить до висновку, що оскільки з п. 1.1 Договору про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора від 03 жовтня 2000 вбачається, що він пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, учасники вказаного договору відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виникнення (ч. 2 ст. 1138 Цивільного кодексу України).

З вказаного випливає, що позивач має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (в тому числі від відповідача).

       Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Правовий центр «Захист»обґрунтовані, документально підтверджені, а отже такі, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене. Керуючись ст. ст. 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

       1.    Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Готель «Козацький»Міністерства оборони України (01001, м. Київ, вул. Михайлівська, 1/3; код ЄДРПОУ 14303572) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Правовий центр «Захист»(01024, м. Київ, вул. Шовковична, 16 б; код ЄДРПОУ 32917556) 10 000 (десять тисяч) грн.  00 коп. заборгованості, 102 (сто дві) грн. 00 коп. –державного мита, 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. – витрат по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

       Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                                                  Л.Б. Іванова