Постанова

від 28.03.2008 по справі 16/339

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний

господарський суд

Постанова

Іменем України

25.03.2008

р.                                                                      

справа №16/339

Донецький

апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

Скакуна  О.А.

суддів

Колядко  Т.М. , Мирошниченка  С.В.

за

участю представників сторін:

від

позивача:

Оксаніченко

А.С. - за довір. № 2163 від 04.01.2008 року,

від

відповідача:

ОСОБА_2

- за довір. б/н від 18.02.2008 року, 

розглянувши

у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства

з обмеженою відповідальністю "Сладкая жизнь" м. Макіївка Донецької

області

на

рішення  господарського суду

 Донецької області

від

16.01.2008

року

по

справі

№16/339

(Манжур В.В.)

за

позовом

Товариства

з обмеженою відповідальністю "Сладкая жизнь" м. Макіївка Донецької

області

до

Суб"єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 м. Торез Донецької

області

про

відшкодування

вартості майна, переданого згідно договора суборенди№  372 

від 03.05.2004 року та штрафтих санкцій в сумі 6 600 грн. 00 коп.

Рішенням

господарського суду Донецької області від 16.01.2008 року частково

задоволені  позовні  вимоги 

Товариства з обмеженою відповідальністю “Сладкая жизнь”                м. Макіївка Донецької області (далі по

тексту - Товариство), до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи

ОСОБА_1, м. Торез Донецької  області

(далі по тексту - Підприємець) про відшкодування вартості майна, переданого

згідно з договором суборенди № 372  від

03.05.2004 року (далі по тексту - договір суборенди)   в 

сумі    2 200  грн.  

00 коп.   та штрафних санкцій в

сумі  4 400   грн. 00 коп., які нараховані на підставі п.

7.1.3. за відмову повернути майно, а 

всього  на  суму  6

600  грн.  00 коп.

Згідно

рішення з відповідача на користь позивача стягнуто збитки в розмірі                             2 200  грн. 00 коп., витрати по сплаті державного

мита в сумі 57 грн. 14 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу в сумі    58  грн. 49 

коп.

Рішення

суду обгрунтовано тим, що вимоги позивача в задоволеній частині законні та

доведені належним чином.

В

задоволенні вимог Товариства про стягнення з Підприємця  штрафних 

санкцій  в  сумі    

4 400 грн. 00 коп. відмовлено за безпідставністю.

Позивач

не погодився з рішенням місцевого суду та звернувся з апеляційною скаргою в

якій просить його скасувати, як незаконне та необгрунтоване, а позов

задовольнити в повному обсязі. 

Товариство у скарзі та під час судових засідань, зокрема, послалось на

те, що господарським судом при винесенні рішення порушені  ст. ст. 1, 2, п. 2 ст. 55, ч. 2 ст. 230, п.

4             ст. 231 Господарського

кодексу України. Також  позивач вважає,

що у оскарженому рішенні місцевий  суд

дійшов невірного висновку, що сторони у спору не відносяться до визначеного ст.

2 Господарського кодексу України суб"єктного складу, тому до спірних

правовідносин неможливо застосувати ст. 231 вищезгаданого кодексу.  У скарзі та під час судового засідання

заявник навів і інші заперечення, які на його думку, є підставою для скасування

оскарженого рішення.

Відповідач

відзив на апеляційну скаргу суду не надав, але у судовому засіданні проти його

задоволення заперечував. Також відповідач заявив, що він теж не згоден з

рішенням господарського суду від 16.01.2008 року в частині задоволення позовних

вимог про стягнення                 2 200

грн. 00 коп., тому просить його скасувати.

З

метою повного та всебічного дослідження обставин справи в їх сукупності  розгляд справи відкладався в зв"язку з

витребуванням документів.

Розглянувши

матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача,

Донецький апеляційний господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

Як

вбачається з матеріалів справи, 

Товариство звернулось до господарського суду з позовом (а.с. 6-9) про

стягнення з Підприємця вартості майна, переданого згідно з договором суборенди

(а.с. 10-13) вартістю 2 200 грн. 00 коп. та штрафних санкцій в сумі 4 400 грн.

00 коп., які нараховані на підставі п. 7.1.3. договору суборенди за відмову

повернути майно, а всього на   суму   6 600 грн.00 коп.

В

обгрунтування позовних вимог Товариство послалось на договори оренди обладнання

№ 5 від 25.12.2003 року (а.с. 18-20), суборенди № 372 від 03.05.2004 року (а.с.

10-13), акт № 1 від 03.05.2004 року (а.с. 14), дозвіл на передачу майна в

суборенду від 01.09.2006 року (а.с. 21), повідомлення № 1628 про дострокове

розірвання договору суборенди в односторонньому порядку від 16.10.2007 року

(а.с. 16) з доказами направлення цього повідомлення на адресу відповідача (а.с.

17),  акт обстеження технічного стану

майна, переданого в оренду (суборенду) від 11.10.2007 року (а.с. 15) та інші

докази.

Суд

першої інстанції вимоги Товариства задовольнив частково на суму                                             2 200  грн. 00 коп. Це стало підставою для звернення

позивача з апеляційною скаргою в якій він просив рішення скасувати, а позовні

вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідно

до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд не

зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє оскаржене рішення у повному

обсязі.

Дослідивши

наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності з врахуванням пояснень

представників позивача та відповідача, 

судова колегія вважає, що місцевий суд дійшов у резолютивній частині

оскарженого рішення вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог в

розмірі 2 200 грн.00 коп., але з мотивів, які не можна визнати обгрунтованими.

Тому судова колегія залишає резолютивну частину рішення без змін з наступних

підстав.

Як

встановлено судом, 25.12.2003 року між Товариством та товариством з обмеженою

відповідальністю "Троянда" був укладений договір оренди № 5 предметом

якого є передача у оренду Товариству низькотемпературних морозильних ларів (далі

по тексту - майно).

03.05.2004

року  між Товариством  та 

Підприємцем був укладений договір суборенди                №  372.

Відповідно

до п. п. 1.1., 1.2. та 1.3. даного Договору з метою організації ексклюзивної

реалізації продукції торгової марки „Троянда” через мережу торгових підприємств

Донецького регіону, Орендар (Товариство) передає в оплатне тимчасове

користування, а Суборендар (Підприємець) приймає  та розміщує на своїй території

низькотемпературні морозильні вітрини, в подальшому майно. З урахуванням   визначеної в п. 1.1. мети Договору Орендар

передає Суборендарю майно (морозильні вітрини) в кількості 1 (один) шт.,

вартість якої складає 2 200 грн.00 коп.   

Пункт

2.1. договору  суборенди  встановлює, що передача майна здійснюється за

актом прийняття-передачі, який підписується Сторонами.

На

виконання умов вказаного договору Товариство передало Підприємцю за актом  № 1 від 03.05.2004 р. низькотемпературну

морозильну вітрину (модель “Caravell”, серійний 

номер  4073355 ) балансовою

вартістю 2 200 грн.00 коп.

Строк

дії договору суборенди  був встановлений

до 31.01.2005 року.

Пунктом

3.2. договору суборенди встановлено, що 

договір вважається продовженим на наступний календарний рік на тих самих

умовах, якщо жодна із сторін не надіслала іншій стороні письмове повідомлення

за 10 днів до терміну його закінчення про свій намір  не продовжувати строк дії Договору.

Відповідно

до п. 4. 5 договору суборенди, розмір орендної плати за одну морозильну вітрину

становить 1  грн. 00 коп. у місяць з

урахуванням ПДВ. Орендна плата сплачується  

один раз на рік до 31.12. кожного року (п.п. 4.7. договору суборенди).

Згідно

п. 2.3. договору суборенди № 372  

від  03.05.2004 р. передане в

користування за цим Договором майно повинно бути повернено Товариству у випадках,

передбачених даним Договором, протягом 48 годин з моменту розірвання договору

або закінчення терміну користування, у справному стані та комплектності з

урахуванням нормального зносу, що виник у період його експлуатації.

Сторонами

в договорі суборенди також узгоджено, що 

Підприємець несе повну і безумовну відповідальність за збереження майна,

починаючи з моменту його прийняття по Акту прийняття-передачі і до моменту

повернення Товариству в разі закінчення цього Договору або його дострокового

припинення (п. 7.1.4. договору). Загибель, втрата або пошкодження майна з

незалежних від Підприємця чи неконтрольованих з його сторони причинах не

зменшує і не звільняє останнього від відповідальності, встановленої п. 7.1.4.

цього Договору (п. 7.1.6. Договору).

Пункти

6.2.6. та  7.1.3. договору суборенди

передбачають, що Підприємець несе відповідальність, виходячи із вартості майна,

вказаній  в п. 1.3. цього Договору

(п.1.3. вартість однієї морозильної вітрини становить 2 200 грн. 00 коп.), за

збереження, стан та повернення майна після закінчення цього Договору або його

дострокового розірвання на вимогу Товариства. 

Судова

колегія вважає, що надаючи оцінку вищевказаному договору, суд першої інстанції

безпідставно не дослідив чи є у позивача право передавати у суборенду  низькотемпературну морозильну вітрину (модель

“Caravell”, серійний номер 4073355) балансовою вартістю 2 200 грн.00 коп.

Розглядаючи

це питання, судова колегія дійшла висновку, що орендодарь мав право передавати

у суборенду вищевказане майно згідно дозвіла від 01.08.2006 року (а.с. 21).

Таким

чином, договір суборенди підписаний повноважними представниками обох сторін, а

тому підлягає виконанню обома сторонами 

відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526

Цивільного кодексу України.

Згідно

ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна

довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і

заперечень.

Судова

колегія вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості  неповернутого 

майна в сумі 2 200 грн. 00 коп., яке перебувало в суборенді у

Підприємця, є законними, а тому підлягають задоволенню згідно до п.п. 7.1.4.,

7.1.6. договору суборенди, ст. ст. 193, 218, 225, 226 Господарського кодексу

України та  п. 4.  ст. 611 , 623, ч. 5 ст. 653  Цивільного 

кодексу  України.

Тому

в цій частині апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції і

вважає їх законними та обгрунтованими.

Що

стосується відмови господарського суду у задоволенні вимог позивача про

стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 4 400 грн. 00 коп., які

нараховані на підставі п. 7.1.3. договору суборенди, то судова колегія вважає,

що у даному випадку господарський суд неправильно обгрунтував свій висновок.

Відповідно

до ст. 1 Господарського кодексу України, цей кодекс визначає основні засади

господарювання в Україні і регулює господарські правовідносини, що виникають у

процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб"єктами

господарювання.

За

умов ст. 2 Господарського кодексу України учасниками господарських відносин,

крім інших,  є суб"єкти

господарювання.

Згідно

п. 2 ст. 55 Господарського кодексу України суб"єктами господарювання,

серед інших, є господарські організації-юридичні особи та  громадяни України, які здійснюють господарську

діяльність і зареєстровані відповідно закону, як підприємці.

Оскільки

позивач та відповідач є суб"єктами господарювання, що доводиться

відповідними доказами (а.с. 25, 28-30) до спірних правовідносин застосовуються

норми чинного Господарського кодексу України.

Суд

першої інстанції, надаючи оцінку виниклим між сторонами правовідносинам, зробив

неправильний висновок про те, що сторони у спорі не відносяться до визначеного

ст. 2 Господарського кодексу України суб"єктного складу, тому норми ст.

231 вищевказаного кодексу не можуть застосовуватись до спірних правовідносин.

Однак,

Апеляційний суд вважає, що у даному випадку вимоги позивача про стягнення з

відповідача штрафних санкцій в розмірі 4 400 грн. 00 коп., які нараховані на

підставі п. 7.1.3. договору суборенди за відмову повернути майно не підлягають

задоволенню з інших підстав.

Відповідно

до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних

санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому

договором.

Умовами

п.п. 7.1.3. договору суборенди передбачено, що за відмову від повернення

майна після припинення договору (в тому числі одностороннього розірвання) з

винної сторони стягується штраф у розмірі подвійної ставки неповернутого майна.

Як

вбачається з наявного в матеріалах справи акту б/н від 11.10.2007 року (а.с.

15), в результаті пожежі морозильні камери, що були передані у суборенду

Підприємцю,  повністю знищені вогнем та

ремонту не підлягають. Це ж саме підтвердили представники обох сторін у судовому

засіданні.

Повідомленням

№ 1628 від 16.10.2007 року (а.с. 16) Товариство повідомило Підприємця про

припинення дії договору суборенди. При цьому, позивач повідомив відповідача про

те, що за відмову від повернення 

суборендованого майна з останнього буде стягнуто штраф, передбачений п.

7.1.3. договору суборенди.

Судова

колегія дійшла висновку, що на момент звернення Товариства до відповідача з

вищевказаним повідомленням, позивачу було відомо про  втрату Підприємцем в результаті пожежі

переданого йому в суборенду  майна.

Тобто, відповідач не мав змоги повернути позивачу майно. Факт відмови

Підприємця повернути Товариству суборендоване майно документально не

підтверджений, не доведене його і під час судових засідань.

Враховуючи,

що відповідно до п. 7.1.3. відповідальність передбачена саме за відмову від

повернення майна, а не за неповернення майна незалежно від підстав, апеляційна

інстанція вважає, що оскільки майно було знищено, відповідач не відмовився від

його повернення, а фактично не мав можливості виконати ці вимоги через

відсутність спірного майна, тому не може нести відповідальність по п. 7.1.3.

договору суборенди.

Що

стосується інших заперечень позивача та відповідача, то вони, на думку

апеляційного суду, є необгрунтованими, оскільки не доводяться відповідними

доказами.

При

перевірці оскарженого рішення апеляційним судом також було встановлено інших

порушень норм матеріального та процесуального права. Тому судова колегія

приходить до висновку, що оскаржене рішення господарського суду Донецької

області від 16.01.2008 скасуванню не підлягає з мотивів, що наведені в цій

постанові. 

Керуючись

ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу

України, - Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну

скаргу залишити без задоволення.

Рішення

господарського суду Донецької області від 16.01.2008 року по справі № 16/339

залишити без змін з мотивів, які викладені у даній постанові.

Головуючий          О.А. 

Скакун

Судді:          Т.М. 

Колядко

          С.В. 

Мирошниченко

          Надруковано: 5 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачу

          3 у справу

          4 ДАГС

5 господарському суду