Постанова

від 20.07.2011 по справі 22/156

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "20" липня 2011 р.                                                                                    

Справа № 22/156  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Черкащенко М.М. – головуючий

Кривда Д.С.

Студенець В.І.

за участю представників:

позивача

не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

відповідача

не з’явились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Комунального підприємства "Бориславводоканал"

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року

у справі

№ 22/156 господарського суду Львівської області

за позовом

Державної екологічної інспекції в Львівській області

до

Комунального підприємства "Бориславводоканал"

про

стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

          Державна екологічна інспекція у Львівській області звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до Комунального підприємства "Бориславводоканал" про стягнення 1498440,60 грн. збитків.

Рішенням господарського суду Львівської області від 16.09.2010 року (суддя Желік М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року (судді: Юрченко Я.О. –головуючий, Давид Л.Л., Якімець Г.Г.) у справі № 22/156 позов задоволено. Стягнуто з Комунального підприємства “Бориславводоканал” на користь держави в особі Державної екологічної інспекції у Львівській області 1498440,60 грн. в рахунок відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства; стягнуто з відповідача в доход державного бюджету 14984,40 грн. державного мита та 326,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з рішенням та постановою, Комунальне підприємство "Бориславводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, справу направити на новий розгляд, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, Водного кодексу України, Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції, уповноваженими представниками позивача відповідно до ст.20 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” було проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Комунального підприємства “Бориславводоканал”, за наслідками якої складено акт № 100 від 21-26.05.2010 р.

Актом перевірки встановлено, що в період з 01.01.2010р. по 21.05.2010р. відповідач здійснював самовільний забір поверхневих вод з локального водозабору “Рибник” без дозволу на спеціальне користування. За цей період відповідач відібрав та використав з водозабору “Рибник” 418,700 тис. м3 води, що є порушенням ст.ст.44, 48, 49 Водного кодексу України, ст. 20 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Станом на 02.01.2010р. підприємство не має дозволу на спеціальне водокористування.

Розмір відшкодування збитків, заподіяних державі відповідачем, внаслідок самовільного водокористування з 14.09.2009р. по 21.05.2010р. розраховано відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 20.07.2009р. № 389 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 14.06.2009р. за № 767/16783. Розмір збитків склав 1498440,60 грн.

Задовольняючи позов у повному обсязі, господарські суди зазначили, що Здійснений позивачем розрахунок розміру відшкодування збитків, обумовлених самовільним використанням відповідачем водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування, в сумі позову відповідає Методиці розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 20.07.2009р. № 389, зареєстрованої Мінюстом України 14.06.2009р. за № 767/16783. Станом на день розгляду справи у суді заборгованість в сумі 1498440,60 грн. відповідачем не погашена. Обставини здійснення самовільного забору поверхневих вод з локального водозабору “Рибник” без дозволу на спеціальне користування відповідач не спростував.

У пункті 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 року №02-5/422 "Про судове рішення" зазначено, що, у відповідності з статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: 3.1. чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; 3.2. чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; 3.3. яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (пункт 3 Роз'яснення).

Відповідно до статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. 

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (стаття 49 Кодексу).

Дозвіл на спеціальне водокористування видається: державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими Радами за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища - у разі використання води водних об'єктів місцевого значення.

Видача дозволу на спеціальне водокористування здійснюється за клопотанням водокористувача з обґрунтуванням потреби у воді, погодженим з державними органами водного господарства, - в разі використання поверхневих вод, державними органами геології - в разі використання підземних вод та державними органами охорони здоров'я - в разі використання водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних.

Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджується Кабінетом Міністрів України.

У дозволі на спеціальне водокористування встановлюються ліміт забору води, ліміт використання води та ліміт скидання забруднюючих речовин. У разі настання маловоддя ці ліміти можуть бути зменшені спеціально уповноваженими державними органами без коригування дозволу на спеціальне водокористування.

Статтею 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Згідно норм статті 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні, зокрема, у недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування.

Відповідно до норм статті 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Вирішуючи спір щодо покладення на відповідача відповідальності за збитки, судам слід врахувати повною мірою положення законодавства, на підставі сукупної оцінки наявних у справі доказів не встановили обставини, з яким закон пов'язує відшкодування шкоди, а саме - наявність повного складу правопорушення як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Господарськими судами залишено поза увагою те, що комунальне підприємство отримує дотації з місцевого бюджету для здійснення господарської діяльності та забезпечує водопостачання населенню, підприємствам і організаціям та не могло зупиняти свою діяльність у зв’язку з несвоєчасною видачею дозволу на спеціальне водокористування.

Серед іншого, судам слід звернути увагу на положення п.7 ч.2 ст.69 Бюджетного кодексу України, яким передбачено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі.

Статтею 6 Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік", чинного на момент винесення судом першої інстанції рішення, встановлено, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2010 рік у частині доходів є, зокрема, 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності (п.49).

Статтею 47 вказаного Закону встановлено, що джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів у 2010 році є 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, що зараховуються до місцевих бюджетів згідно із статтею 46 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" (п.7).

Відповідно до статті 22 ч.1 Бюджетного Кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Частиною 2 цієї статті визначено, що головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: 1) за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, - установи, уповноважені забезпечувати діяльність Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України в особі їх керівників; міністерства, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди та інші органи, безпосередньо визначені Конституцією України, в особі їх керівників, а також Національна академія наук України, Національна академія аграрних наук України, Національна академія медичних наук України, Національна академія педагогічних наук України, Національна академія правових наук України, Національна академія мистецтв України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, визначеними рішенням про бюджет Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, - місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), головні управління, управління, відділи та інші самостійні структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Згідно частини 3 цієї норми головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються відповідно до пункту 1 частини другої цієї статті та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень.

Відповідно до частини 4 вказаної норми головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

Таким чином, господарський суд першої інстанції, стягуючи у 2010 році шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у повному обсязі на користь місцевого бюджету порушив вищезазначені норми Закону України "Про державний бюджет України на 2010р.", та не дав правової оцінки вимогам позивача про стягнення коштів на користь бюджету в особі Державної екологічної інспекції в Черкаській області, не перевірив чи має ця інспекція право ототожнювати себе з відповідним бюджетом, і не дослідив у якій частині заявлених до стягнення коштів розпорядниками їх є відповідний бюджет, а відтак не перевірив, чи підлягають стягненню кошти на користь лише одного бюджету. Суд апеляційної інстанції цих недоліків не усунув.

У зв’язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що рішення та постанова у справі в частині первісного позову підлягають скасуванню, а справа в цій частині підлягає передачі на новий розгляд господарському суду першої інстанції.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, вирішити спір із дотриманням норм процесуального законодавства на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин сторін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Бориславводоканал" задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 07.12.2010 року у справі № 22/156 господарського суду Львівської області та рішення господарського суду Львівської області від 16.09.2011 року у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                              М. Черкащенко

Судді                                                                                          Д. Кривда

                                                                                           В. Студенець