Постанова

від 18.07.2011 по справі 2/5007/51/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/5007/51/11

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"18" липня 2011 р.                                                                                Справа № 2/5007/51/11  

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий  суддя                                                                           Петухов М.Г.

суддя                                                                                                    Гулова А.Г. ,

 суддя                                                                                                    Маціщук А.В.   

за участю представників сторін:

позивача - Кнітор В.В.     

відповідача -  не з'явився

органу прокуратури - Жоган А.А.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Відкритого акціонерного товариства "Житомирспецлісмаш"

на  рішення  господарського суду Житомирської області від 07.06.2011 р.

у справі № 2/5007/51/11 (суддя Тимошенко О.М.)

за позовом Заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України в особі військової частини 3047 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України

до  Відкритого акціонерного товариства "Житомирспецлісмаш"

про стягнення в сумі 34 855 грн. 46 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.06.2011р. у справі № 2/5007/51/11 позов Заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України в особі військової частини 3047 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України до Відкритого акціонерного товариства "Житомирспецлісмаш" про стягнення в сумі 34 855 грн. 46 коп. задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Житомирспецлісмаш" на користь Військової частини 3047 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України 34272,00 грн. - боргу, 583,46грн. - пені. В доход Державного бюджету України стягнуто 348 грн. 55 коп. державного мита та 236,00 грн. - за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи вищезазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що 15 грудня 2009 року між ВАТ “Житомирспецлісмаш” (замовником) та військовою частиною 3047 ВВ МВС України (виконавцем) був укладений договір №1 про забезпечення безпеки на території замовника (відповідача), зідно якого предметом даного договору є надання послуг по забезпеченню безпеки на території Замовника за адресою: м. Житомир, вул. Східна. 80.

Окрім того, 15.12.2010 року між ВАТ “Житомирспецлісмаш”(замовником) та військовою частиною 3047 ВВ МВС України (виконавцем) також був укладений Договір №3 про забезпечення безпеки на території Замовника.

Місцевий судом враховано те, що всупереч положенням п. 3.1.4. укладених Договорів, згідно якого замовник зобов'язаний проводити оплату наданих виконавцем послуг, згідно п.п. 4.1. 4.2 даного Договору, відповідачем не виконувались належним чином свої договірні зобов'язання, що підтверджується прокурорською перевіркою.

За результатами проведення прокурорської перевірки щодо дотримання посадовими особами військової частини 3047 ВВ МВС України бюджетного законодавства України було встановлено, що відповідач з січня 2011 року безпідставно припинив сплачувати нараховані йому грошові кошти за договорами №1 від 15.12.2009 року та № 3 від 15.12.2010 року.

Таким чином, враховуючи положення чинного законодавства та укладених договорів, місцевий суд дійшов до висновку, що позовні вимоги прокурора в частині стягнення основного боргу в сумі 34272,00 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

В частині стягнення з відповідача пені в розмірі 583,46грн., місцевим судом враховано положення пункту 4.3. Договорів, згідно якого, у випадку порушення термінів, вказаних в п. 4.1, Замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми наданих послуг за кожну добу прострочення.

Місцевий суд, перевіривши розрахунок пені, який обрахований за період з 05.12.10 по 28.02.11, вважає його правильним та таким, що підлягає задоволенню.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач - Відкрите акціонерне товариство "Житомирспецлісмаш" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 07.06.2011р. по справі №2/5007/51/11 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, зменшити суму основного боргу, відстрочити виконання рішення до серпня 2011р. та розстрочити виконання рішення до грудня 2011р.

Апелянт вважає, що рішення господарського суду є незаконним та необгрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими.

На підтвердження своїх доводів скаржник вказує наступне.

В своєму рішенні суд посилається на підписання відповідачем мирової угоди, як на визнання відповідачем суми боргу. Цей висновок не відповідає обставинам справи, позаяк наміри однієї із сторін на укладення мирової угоди, якщо інша сторона її не підписала, не мають жодних юридичних наслідків, тому не можна вважати непідписану обома сторонами угоду такою, що є доказом у справі.

Апелянт зазначає, що порушення судом норм матеріального права виявилось у незастосуванні ч. 3 ст. 219 ГК України та ст. 233 України, які підлягали до застосування, враховуючи обставини, викладені відповідачем у відзиві на позов, а саме: неналежне виконання позивачем зобов'язання за спірними договорами, що не оспорював позивач, та скрутний матеріальний та фінансовий стан відповідача, що підтверджено наданими відповідачем до суду доказами - копіями заяв відповідача до органів внутрішніх справ про здійснені крадіжки, балансом ВАТ, який підтверджує збитковість і скрутний фінансовий стан підприємства.

Відповідно до ч. 3 ст. 219 ГК України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Разом з тим, скаржник звертає увагу суду на те, що у своєму відзиві відповідач просив застосувати розстрочку боргу, можливість якої передбачена ст.121 ГПК України, враховуючи скрутний матеріальний стан та фінансову неспроможність погасити одночасно всю суму боргу, оскільки це негативно вплине на виробничу діяльність підприємства.

Таким чином, відповідач наголошує на тому, що суд, порушуючи вказані норми закону, жодним чином не врахував інтересів відповідача та безпідставно не взяв до уваги надані ним докази, а також не взяв до уваги факт неналежного виконання зобов'язання позивачем. Порушуючи ст.84 ГПК України, суд у мотивувальній частині рішення не навів доводів, за якими він відхилив клопотання відповідача про відмову у стягненні пені та розстрочення суми боргу.

З огляду на викладене, скаржник не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим вважає, що рішення місцевого суду слід скасувати.

В свою чергу, заступник військового прокурора Житомирського гарнізону та позивач     відзив на апеляційну скаргу не подали,  в судовому засіданні заявили, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просять суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.

11 липня 2011 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду представник скаржника не з'явився про час і місце вирішення справи повідомлений, що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.72).

За наведених обставин суд вважає за можливе розгляд апеляційної скарги за відсутності представника апелянта за навними в справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ВАТ “Житомирспецлісмаш” (замовником) та військовою частиною 3047 ВВ МВС України (виконавцем) були укладені наступні договори:

- договір № 1 від 15 грудня 2009 року про забезпечення безпеки на території замовника (відповідача) (а.с. 11-13). Термін дії договору встановлений з 01.01.2010 року по 31.12.2010 рік (п.8.1 договору);

- договір № 3 від 15.12.2010 р. про забезпечення безпеки на території замовника, термін дії якого встановлений з 1.01.2011 року по 31.12.2011 рік згідно п.8.1 договору (а.с. 15-17).

У відповідності до пунктів 1.1 вказаних вище договорів, їхнім предметом є надання послуг по забезпеченню безпеки на території замовника за адресою: м. Житомир, вул. Східна. 80.

Пунктами 3.1.4 Договорів передбачено, що замовник зобов'язаний проводити оплату наданих виконавцем послуг згідно п.п. 4.1., 4.2 даних Договорів.

За п. 4.1 договорів, оплата послуг проводиться замовником шляхом перерахуванням коштів на розрахунковий рахунок виконавця до 5 числа місяця, слідуючого за розрахунковим.

Згідно п. 4.2 договору № 1 від 15 грудня 2009 року, сума що підлягає сплаті замовником, вказується в рахунку, виставленому виконавцем до 3-го числа місяця, слідуючого за розрахунковим, на підставі табелю робочого часу за календарний місяць, підписаного обома сторонами із розрахунку 7 грн. 00 коп. (з ПДВ 20%) за одну людино-годину несення служби. Середня розрахункова вартість угоди складає 8400 грн. 00 коп. на місяць.

Крім того, 5.08.2010 року сторонами було підписано Додаток до угоди № 1 від 15.12.2009 року про забезпечення безпеки на території замовника, в якому п.4.2 Договору викладений в наступній редакції: “сума, що підлягає сплаті замовником, вказується в рахунк,у виставленому виконавцем до 3-го числа місяця, слідуючого за розрахунковим, на підставі табелю робочого часу за календарний місяць, підписаного обома сторонами, із розрахунку 8 грн. 00 коп. ( з ПДВ 20%), за людино-годину несення служби. Середня розрахункова вартість угоди складає 9700 грн. 00 коп. на місяць. Зміни до договору набувають чинності з 1.09.2010 року по 31.12.2010 року”(а.с.14).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вимог п. 4.2 Договору, позивачем було виставлено відповідачу для оплати рахунок № 1 від 4 січня 2011 року за охорону об'єкта замовника в грудні 2010 року на суму 9696 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ 20% (а.с.18).

Сума, яка виставлена у рахунку для оплати, обрахована на підставі даних табелю робочого часу за грудень - місяць 2010р., який підписаний сторонами та скріплений печатками (а.с.19-21).

Таким чином, у замовника на виконання умов договору № 1 від 15 грудня 2009 року виникло зобов'язання щодо оплати наданих йому послуг в розмірі 9696, 00 грн.

В частині  виникнення у відповідача зобов'язання за договором № 3 від 15.12.2010 р. щодо сплати позивачу грошових коштів за надані ним послуги у сумі 24576,00 грн., апеляційний суд враховує наступні обставини.

У відповідності до п. 4.2 Договору, сума що підлягає сплаті замовником, вказується в рахунку, виставленому виконавцем до 3-го числа місяця, слідуючого за розрахунковим, на підставі табелю робочого часу за календарний місяць, підписаного обома сторонами із розрахунку 8 грн. 00 коп. (з ПДВ 20%) за одну людино-годину несення служби. Середня розрахункова вартість угоди складає 9700 грн. 00 коп. на місяць.

На виконання вимог п.4.2 Договору, позивачем були виставлені відповідачу наступні рахунки: № 6 від 1 лютого 2011 року за охорону об'єкту замовника в січні 2011 року на суму 10080 грн. 00 коп., рахунок № 9 від 1 березня 2011 року за охорону об'єкту замовника в лютому 2011 року на суму 8832 грн. 00 коп., рахунок № 12 від 21 березня 2011 року за охорону об'єкта замовника в березні 2011 року на суму 5664 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ 20% (а.с. 22, 26, 30).

Сума у виставлених для оплати рахунках обрахована  на підставі даних табелів робочого часу за січень місяць 2011р., за лютий місяць 2011, за березень місяць 2011,  які підписані сторонами та скріплені печатками (а.с.22-32).

Проте, прокурорською перевіркою дотримання посадовими особами військової частини 3047 ВВ МВС України бюджетного законодавства України встановлено, що відповідач з січня 2011 року безпідставно припинив сплачувати нараховану йому грошові кошти за договорами № 1 від 15.12.2009 року та № 3 від 15.12.2010 року та в добровільному порядку вносити відмовляється

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за  завданням  другої  сторони  (замовника)  надати послугу,  яка  споживається  в  процесі  вчинення  певної  дії або здійснення певної діяльності,  а замовник зобов'язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частина 1 статті 903 ЦК України передбачає, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 905 ЦК України, строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як вбачається із встановлених обставин справи, всупереч вказаним положенням закону, відповідачем не виконувались у встановлені договорами строки зобов'язання щодо сплати визначеної суми боргу.

З огляду на викладене та приймаючи до уваги акт звірки розрахунків (а.с.35), підписаний сторонами, остаточна сума боргу відповідача перед позивачем за вказаними договорами складає 34272,00 грн.

На момент розгляду справи місцевим судом, відповідачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження сплати визначеної суми боргу.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком місцевого суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 34272,00 грн. як таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону.

Щодо рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача пені в сумі 583,46грн., суд апеляційної інстанції враховує наступне.

У відповідності до п. 4.3 Договорів, у випадку порушення термінів, вказаних в п. 4.1, замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми наданих послуг за кожну добу прострочення.

В зв'язку із цим, відповідачу позивачем було виставлено рахунок № 9/1 від 3.03.2011 року щодо сплати пені передбаченої п. 4.3 Договору за період з 5.12.2010 року по 28.02.2011 року на суму 583 грн. 46 коп. (а.с.33).

Апеляційний суд, враховуючи проведену місцевим судом перевірку розрахунку пені, який обрахований за період з 05.12.10 по 28.02.11, вважає рішення суду в цій частині правомірним, а вимоги щодо стягнення пені - такими, що підлягають до задоволення.

За ст. ст. 627, 629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього  Кодексу,  інших  актів  цивільного законодавства,  звичаїв  ділового обороту,  вимог розумності  та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України ,зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння  зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З приводу неприйняття до уваги місцевим судом при винесенні рішення положення ч. 3 ст. 219 ГК України,  як зазначає скаржник, апеляційний суд враховує наступне.

Дана стаття (ч. 3 ст. 219 ГК України) передбачає, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. У даному випадку, факт того, що порушення відповідачем договірних зобов'язань було сприченено саме неправомірними діями зі сторони позивача жодним чином не підтверджено, з огляду на що, такі доводи скаржника апеляційним судом до уваги не приймаються.

Щодо доводів апелянта з приводу неналежного виконання позивачем зобов'язання за спірними договорами, у зв'язку з чим відповідач зазнав збитків, скаржник жодним чином не довів даної обставини у спірних правовідносинах. Такі доводи апелянта не підтверджуються належними та допустимими доказами у справі.

Крім того, у даному випадку, якщо відповідач дійсно зазнав збитків у зв'язку із неправомірними діями з боку позивача, він має право звернутись з відповідним позовом до суду за захистом своїх прав або охоронюваних законом інтересів. У такому разі, його вимоги матимуть правові підстави, якщо останні будуть підтверджені та доведені конкретними доказами.

Разом з тим, ч. 1 ст. 233 ГК України визначено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач у відзиві та в подальшому під час розгляду справи судом першої інстанції не просив суд зменшити розмір пені, а відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України, зменшення розміру пені є правом, а не обов'язком суду.  

Твердження відповідача, що ним було заявлено про застосування розстрочки виконання рішення у відзиві на позов не відповідає дійсності. Ні відзив на позов ні матеріали справи не містять заяви відповідача щодо розстрочки виконання рішення.

Вимога відповідача про відстрочку та розстрочку виконання оскаржуваного рішення не підлягає розгляду апеляційним судом, оскільки згідно ст. 121 ГПК України дане питання вирішується судом, який прийняв рішення та видав виконачий документ.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

          З врахуванням викладеного, Рівненський апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги заступника військового прокурора Житомирського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України в особі військової частини 3047 внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України є обгрунтованими, підтверджені належними доказами, а тому  підлягають до задоволення.

Підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача Відкритого акціонерного товариства "Житомирспецлісмаш"- без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Житомирської області від 07.06.2011р. у справі № 2/5007/51/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Житомирспецлісмаш" - без задоволення.

2. Справу №2/5007/51/11  направити в господарський суд Житомирської області.

Головуючий суддя                                                                       Петухов М.Г.  

Суддя                                                                                              Гулова А.Г.  

Суддя                                                                                              Маціщук А.В.