Рішення

від 20.07.2006 по справі 19/40

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

19/40

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.486-65-72

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

№ 19/40                                                                                                         20.07.06 р.

За позовом:          Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства

промислової політики України;

До:                    АКБ „ТАС –Комерцбанк” (відповідач 1);

                    ТОВ „САС” (відповідач 2);

Треті особи:          ВАТ „Київський завод „Радар”;

                    КП „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації

прав комунальної власності на об'єкти нерухомого майна”;

Про:                     визнання недійсним договору та реєстраційного посвідчення.

Суддя Мандриченко О.В.

Представники

Від прокуратури:          Мішенков А.В., старший прокурор відділу, посвідчення

№116 від 26.07.2004 р.;

Від позивача:          не з”явились;

Від відповідача 1:           Васько Н.А., представник, довіреність №105 від 13.06.2005 р.;

Від відповідача 2:          Сапунова І.П., представник, довіреність №32 від 05.06.2006 р.;

                              Ложечник Ю.О., представник, довіреність №39 від 05.07.2006 р.;

Від ВАТ „Київський завод

Радар”:                    Костюченко О.І., представник, довіреність №836 від 18.05.2006 р.;

                              Григорук Н.І., представник, довіреність №699 від 25.04.2006 р.;

Від БТІ:                    не з”явились.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 12.05.2006 р. справа №19/40 передана на розгляд судді Саранюку В.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2006 р. справа призначена слуханням на 06.06.2006 р.

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 06.06.2006 р. справа передана для розгляду судді Мандриченко О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2006 р. справа призначена слуханням на 06.07.2006 р.

В порядку статті 77 ГПК України, справа була відкладена слуханням з 06.07.2006 р. до 20.07.2006р., про що господарським судом винесена відповідна ухвала від 20.07.2006 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах держави в особі позивача з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового будинку, що знаходиться по вул. Предславинській, 34-б у м. Києві, укладений між АКБ „ТАС –Комерцбанк” та ТОВ „САС” від 07.10.2003 р. та реєстраційне посвідчення, відповідно до якого нежитловий будинок у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б зареєстрований за ТОВ „СС” на праві колективної власності (запис у реєстровій книзі №69П-101 за реєстровим №5577-п) з мотивів, вказаних у позовній заяві.

У судовому засіданні представник прокуратури позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Позивач –Міністерство промислової політики України, повноважних представників в судове засідання не направив, незважаючи на визнання судом їх явки обов'язковою, а тому господарський суд, керуючись статтею 75 ГПК України, вважає за можливе розглянути справу і вирішити спір по суті за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 1 у наданому відзиві на позов, а представник останнього у судовому засіданні позовні вимоги прокурора заперечує, у задоволенні позову просить відмовити, посилаючись на те, що відповідно до статті 4 Закону України „Про власність” власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.

На момент укладання договору купівлі-продажу відповідач був добросовісним набувачем нежитлового будинку на підставі свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 06.12.2002 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №5317 та зареєстрованого 14.02.2003 р. в Київському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності.

Відповідач 2 у наданих письмових запереченнях на позовну заяву, а представники останнього у судовому засіданні зазначають про те, що у даній справі відсутній предмет спору, оскільки інтереси позивача ніяким чином не порушені.

ВАТ „Київський завод „Радар” у наданих письмових поясненнях, а представники останнього у судовому засіданні просять провадження у справі припинити, оскільки спір не підлягає вирішенню в господарських судах України. При цьому ВАТ „Київський завод „Радар” зазначає про те, що при поданні позовної заяви Прокуратурою м. Києва не додержано вимог статей 1,2 та 21 ГПК України, оскільки орган прокуратури не обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави та в чому полягає необхідність їх захисту.

КП „Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” у наданих письмових поясненнях зазначає про наведене нижче:

—первинна реєстрації права власності на нежитловий будинок у м. Києві по вул. Предславинська, 34-б була проведена за АКБ „ТАС –Комерцбанк” на підставі Свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 06.12.2002 р. №5317, згідно з яким право власності на зазначений нежитловий будинок перейшло від ДП „Київський завод „Радар” до АКБ „ТАС –Комерцбанк”;

—на даний час право власності на нежитловий будинок у м. Києві по вул. Предславинська, 34-б зареєстроване за ТОВ „САС” на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 07.10.2003р. №4583.

07.11.2005 р. від ТОВ „САС” до господарського суду надійшла зустрічна позовна заява, в якій останній просить визнати право власності на нежитловий будинок загальною площею 2 421,20 кв.м., який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Предславинська, 34-б з мотивів, вказаних у зустрічній позовній заяві.

Розглянувши документи і матеріали, додані до первісної позовної заяви, заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідачів та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд не вбачає підстав для задоволення первісного позову. При цьому господарський суд виходить з наведеного нижче.

Як визначено частиною 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Таким чином, до оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу та реєстраційного посвідчення слід застосовувати положення Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення зазначеного договору.

Угода може бути визнана недійсною з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені статтею 48 Цивільного кодексу УРСР, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 07.10.2003 р., укладеного між відповідачами, відповідач 1 продав, а відповідач 2 купив нежитловий будинок, що знаходиться у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б.

Пунктом 1.2. вищезазначеного договору передбачено, що нежитловий будинок загальною площею 1 753,20 кв.м. належить відповідачеві 1 на підставі свідоцтва про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 06.12.2002 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстром №5317 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 14.02.2003 р. у реєстрову книгу №69-П-101 за №5577-П.

Матеріали справи свідчать про те, що на момент продажу нежитлового будинку у м. Києва по вул. Предславинській, 34-б відповідач 1 був його добросовісним набувачем, що підтверджується свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів, виданого 06.12.2002 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстром №5317.

На момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу права власника вищезазначеного нежитлового будинку не були обмежені або обтяжені будь-яким чином.

Відповідно до статті 4 Закону України „Про власність” власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Держава безпосередньо не втручається в господарську діяльність суб'єктів права власності.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 318 Цивільного кодексу України).

Як визначено статтею 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Статтею 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Господарський суд, зі змісту оспорюваних договору купівлі-продажу та реєстраційного посвідчення не вбачає порушень законодавства України, чинного на момент їх укладення, а тому не вбачає підстав для задоволення позову.

Слід також зазначити про те, що при поданні позовної заяви прокурором не додержані вимоги статей 1, 2 та 21 Господарського процесуального кодексу України, оскільки орган прокуратури не обгрунтував в чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту.

Відповідно до п. 2 ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом. Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»представництво прокуратурою інтересів держави в суді полягає  у  здійсненні  прокурорами  від  імені  держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів держави у випадках, передбачених законом.  Підставою представництва  у суді інтересів держави є наявність  порушень  або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності)  фізичних  або  юридичних  осіб,  що  вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Конституційний суд України в своєму рішенні №3-рп/99 від 08.04.1999 р. у справі №1-1/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) проаналізував відповідні норми Конституції України, а також інші відповідні акти законодавства та  надав офіційне тлумачення терміну “інтереси держави”. При цьому, Конституційний суд України встановив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин, а в їх основі є потреба в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства тощо. Крім того, в рішенні Конституційного суду України встановлено, що із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує необхідність їх захисту. Слід зазначити, що крім загального посилання на нібито існуючі порушення інтересів держави внаслідок “…відчуження державного майна…” прокурором ніяким чином не зазначено та не обгрунтовано які саме інтереси держави порушено, в чому полягає порушення та необхідність їх захисту, а також не доведено існування причино-наслідкового зв'язку між нібито існуючими протиправними діями та фактом порушення економічних інтересів держави.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджені в засіданні суду докази, господарський суд вважає зустрічні позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи наступного.

Відповідно до свідоцтва серії ВАС №218667 про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів від 06.12.2002 р., виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, АКБ „ТАС –Комерцбанк” на праві власності належить нежитлове приміщення загальною площею 2 421,30 кв.м., що розташоване у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 07.10.2003 р., укладеного між АКБ „ТАС –Комерцбанк” та ТОВ „САС”, АКБ „ТАС –Комерцбанк” продав, а ТОВ „САС” купив нежитловий будинок, що знаходиться у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б.

Відповідно до реєстраційного посвідчення КП „Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна” від 20.10.2003р. за ТОВ „САС” на праві колективної власності зареєстрований нежитловий будинок загальною площею 1 753,2 кв.м., який знаходиться у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б.

Частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2004 р. у справі №27/32 визнано недійсним договір №100872 від 01.11.2002 р. про реалізацію арештованого нерухомого майна на прилюдних торгах, укладений між СДП „Укрспец”юст” та ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві на підставі акту ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києва та свідоцтва від 06.12.2002 р. серії ВАС №218667 про придбання арештованого нерухомого майна з прилюдних торгів.

Слід зазначити про те, що право власності ТОВ „САС” на нежитловий будинок загальною площею 1 753,2 кв.м., який знаходиться у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б, перейшло до відповідача відповідно до договору купівлі-продажу від 07.10.2003 р., укладеного між відповідачами, тобто, до прийняття вищезазначеного рішення господарського суду.

Вищезазначені обставини свідчать про те, що ТОВ „САС” є добросовісним набувачем нежитлового будинку загальною площею 1 753,2 кв.м., який знаходиться у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б та відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу не може бути витребуване у останнього.

Враховуючи ту обставину, що прокурором не визнається право власності ТОВ „САС” на нежитловий будинок загальною площею 1 753,2 кв.м., який знаходиться у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б, останній звернувся до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до частин 2, 3 статті 48 Закону України „Про власність” власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків.

Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, третейським судом (стаття 49 Закону України „Про власність”).

Матеріалами справи підтверджується, що до ТОВ „САС” право власності на нежитловий будинок загальною площею 1 753,2 кв.м., який знаходиться у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б, перейшло на підставі договору купівлі-продажу від 07.10.2003 р., укладеного між відповідачами.

Враховуючи вищезазначені обставини, ТОВ „САС” є законним власником нежитлового будинку загальною площею 1 753,2 кв.м., який знаходиться у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б, а тому зустрічні позовні підлягають частковому задоволенню, а саме, визнанню за ТОВ „САС” на праві власності підлягає нежитловий будинок загальною площею 1 753,2 кв.м. відповідно до матеріалів справи.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 43, 82-85 ГПК України, господарський суд,—

В И Р І Ш И В:

1.          У задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2.          Зустрічний позов задовольнити частково.

3.          Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю „САС” (інд. 04116, м. Київ, вул. В.Василевської, 18, кв. 20, код ЄДРПОУ 32494406) право власності на нежитловий будинок загальною площею 1 753,2 кв.м., який знаходиться у м. Києві по вул. Предславинській, 34-б.

4.          В іншій частині зустрічного позову відмовити.

СуддяО.В. Мандриченко