Постанова

від 25.05.2011 по справі 47/34

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2011                                                                                           № 47/34

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:            Коршун Н.М.

          Михальської  Ю.Б.

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (за дов.),

від відповідача: ОСОБА_2 (за дов.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Санталь» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний холдінг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2011

у справі № 47/34 (суддя Станік С.Р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Санталь»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний холдінг»

про стягнення 298 836, 29 грн.

ВСТАНОВИВ:

В січні 2011 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про 298 836, 29 грн., з яких: 237 282,00 грн. безпідставно отриманих коштів, неустойки –2 184,29 грн., збитків –59 370,00 грн., а також відшкодування судових витрат по сплаті державного мита – 2 988,36 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236,00 грн. та витрат на оплату послуг адвоката –40 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.03.2011 у справі № 47/34 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний холдінг» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Санталь» грошові кошти в сумі 237 282, 00 грн., а також судові витрати по сплаті державного мита – 2 372, 00 грн., витрат по сплаті інформаційно-технічних послуг забезпечення судового процесу –187, 39 грн. та витрати на послуги адвоката – 11 864, 10 грн. В іншій частині позову – відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач та відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Санталь» у своїй апеляційній скарзі просить суд змінити рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2011, та стягнути з відповідача 237 282,00 грн. безпідставно отриманих коштів, неустойки –2 184,29 грн., збитків –59 370,00 грн., а також відшкодування судових витрат по сплаті державного мита – 2 988,36 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236,00 грн. та витрат на оплату послуг адвоката –40 000,00 грн.

Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що судом першої інстанції проігноровано вимоги статті 225 Господарського кодексу України. Дії відповідача ввели в оману позивача, а позивач виконуючи умови договору інформаційних консультативних послуг зазнав додаткових витрат у вигляді сплачених коштів іншому суб’єкту господарювання, а саме ФОП ОСОБА_3

Позивач також зазначає, що судом першої інстанції було проігноровано вимоги статті 625 Цивільного кодексу України стосовно нарахування неустойки на кошти, якими відповідач безпідставно користується я на сьогоднішній день.

Відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний холдінг» у своїй апеляційній скарзі просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2011 з посиланням на те, що висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи, рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтована тим, що відповідачем вчинено всі дії, які від нього залежали, для укладення Договору. Відповідач передав позивачу всі документи, які б посвідчили факт укладення договору. Позивач в порядку статті 642 Цивільного кодексу України здійснив оплату рахунку-фактури, а отже, фактично вчинив дію, яка підтвердила укладення договору суборенди. За таких обставин, відповідач вважає, що кошти у сумі 237 282, 00 грн. не були отримані помилково, а були сплачені позивачем саме за Договором і цей факт підтвердив факт укладення Договору.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.

27.09.2010 відповідачем було виставлено позивачу рахунок – фактуру № у-27 на суму 237 282,00 грн. з призначенням платежу «Оренда приміщення по АДРЕСА_1, забезпечувальний платіж».

Згідно платіжного доручення № 573 від 27.09.2010 позивачем було перераховано на користь відповідача загалом 237 282,00 грн. з призначенням платежу «Оплата за оренду приміщення, забезпечувальний платі згідно рах. № 27 від 27.09.2010».

При цьому, позивач стверджує, що грошові кошти в сумі 237 282,00 грн. були перераховані відповідачу в якості орендної плати за оренду приміщення по АДРЕСА_1, але наданий відповідачем на підпис проект договору суборенди нежитлового приміщення № ОНП/270910 від 27.09.2010 та акт прийому-передачі приміщення зі сторони позивача підписані не були, оскільки виявилось, що відповідач не є власником приміщення по АДРЕСА_1, а власником зазначеного приміщення ОСОБА_4, що підтверджується Свідоцтвом про право власності від 12.04.2007 №408-в, належним чином засвідчена копія якого долучена позивачем до матеріалів справи.

12.10.2010 позивачем на адресу відповідача було надіслано письмову вимогу №12/10/10-1, в якій позивач просив повернути перераховані ним грошові кошти в сумі 237 282,00 грн. згідно платіжного доручення № 573 від 27.09.2010, як такі, що були перераховані помилково та безпідставно.

В заперечення позовних вимог відповідач зазначає, що відповідач є орендарем спірного майна, що підтверджується договором оренди № ОМ/У/1 від 23.09.2010, укладеного між громадянином США ОСОБА_4, як орендодавцем, та відповідачем – ТОВ «Український інвестиційний холдінг», як орендарем, та актом приймання –передачі приміщення до договору оренди № ОМ/У/1 від 23.09.2010. При цьому, відповідач стверджує, що попереджав позивача про те, що він не є власником спірного майна та пропонував позивачу укласти саме договір суборенди. За вказаних обставин, відповідач вважає, що договір суборенди нежитлового приміщення №ОНП/270910 від 27.09.2010 є укладеним між сторонами, оскільки позивачем прийнято пропозицію відповідача щодо умов зазначеного договору, а саме: перераховано відповідачу платіжним дорученням № 573 від 27.09.2010 грошові кошти в сумі 237 282,00 грн. В підтвердження своєї правової позиції відповідачем було надано позивачу наступні документи:

- договір оренди № ОМ/У/1 від 23.09.2010, укладеного між громадянином США ОСОБА_4, як орендодавцем, та відповідачем – ТОВ «Український інвестиційний холдинг», як орендарем, згідно умов якого орендодавець передав належне йому майно –приміщення площею 149,00 кв.м. по АДРЕСА_1 в оренду відповідачу строком до 31.12.2011 з правом передачі приміщення у суборенду;

- акт приймання –передачі приміщення до договору оренди № ОМ/У/1 від 23.09.2010, згідно якого орендодавець (громадянин США ОСОБА_4) передав, а орендар (відповідач) прийняв в оренду приміщення площею 149,00 кв.м. по АДРЕСА_1 в оренду відповідачу строком до 31.12.2011;

- договір № ОНП/270910 суборенди нежитлового приміщення від 27.09.2010, копію акту приймання –передачі приміщення від 27.09.2010, підписаного в односторонньому порядку директором та посвідченого печаткою відповідача, підписаного в односторонньому порядку директором та посвідченого печаткою відповідача.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в сумі 237 282,00 грн., з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (частина 1 статті 641 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

Відповідно до статті 646 Цивільного кодексу України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Приписами статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один  примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом,  розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Судом встановлено, що позивачем, на підставі виставленого відповідачем рахунку –фактури № у-27 від 27.09.2010, перераховано на користь відповідача згідно платіжного доручення № 573 від 27.09.2010 грошові кошти в сумі 237 282,00 грн. з призначенням платежу «Оплата за оренду приміщення, забезпечувальний платі згідно рах. № 27 від 27.09.2010». Однак наданий відповідачем позивачу примірник договору суборенди нежитлового приміщення № ОНП/270910 від 27.09.2010 та акт прийому-передачі приміщення від 27.09.2010 – не були підписані позивачем і не були посвідчені печаткою позивача; позивач приміщення площею 149,00 кв.м. по АДРЕСА_1 в оренду не прийняв і користування зазначеним приміщенням не здійснював.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки договір суборенди нежитлового приміщення № ОНП/270910 від 27.09.2010 не є укладеним між сторонами у встановлений законом спосіб, доказів його укладення сторонами суду станом на момент вирішення спору не надано, позивач приміщення площею 149,00 кв.м. по АДРЕСА_1 в оренду не прийняв і користування зазначеним приміщенням не здійснював, тобто відпали підстави для перерахування позивачем відповідачу грошових коштів в сумі 237 282,00 грн., а тому у відповідності до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України у відповідача існує обов’язок повернути позивачу перераховані ними кошти в сумі 237 282,00 грн.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 237 282,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на те, що договір суборенди нежитлового приміщення №ОНП/270910 від 27.09.2010 є укладеним між сторонами, оскільки позивачем прийнято пропозицію відповідача щодо умов зазначеного договору, а саме: перераховано відповідачу платіжним дорученням № 573 від 27.09.2010 грошові кошти в сумі 237 282,00 грн., судова колегія вважає необґрунтованим та таким, що суперечить статті 181 Господарського кодексу України, якою встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками, а договір суборенди нежитлового приміщення № ОНП/270910 від 27.09.2010 не містить підписів уповноважених представників позивача та не посвідчено печаткою відповідача. Також, наведене вище твердження відповідача суперечить статті 641 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору, пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, а виставлений відповідачем рахунок –фактура № у-27 від 27.09.2010 не містить суттєвих умов договору (ціна, строк, зобов’язання відповідача та його намір передати майно в оренду, тощо).

Твердження відповідача про те, що позивачем вчинено дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (перераховано кошти), яка засвідчує її бажання укласти договір, то ця дія є прийняттям пропозиції згідно частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України, також є необґрунтованою, оскільки позивачем одержано від відповідача лише рахунок –фактуру № у-27 від 27.09.2010, яка не містить суттєвих умов договору оренди, а суду не надано доказів направлення відповідачем позивачу належним чином оформленого примірника саме договору суборенди нежитлового приміщення № ОНП/270910 від 27.09.2010 (який містив суттєві умови будь-якого господарського договору) в розумінні пропозиції.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 716,23 грн. інфляційних, 468,06 грн. 3% річних, 59 370,00 грн. збитків задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, стаття 625 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення стороною саме грошового зобов'язання, а оскільки у відповідача перед позивачем відсутнє грошове зобов’язання в розумінні зазначеної статті, так як відповідач жодним чином не зобов’язувався сплатити позивачем кошти в сумі 237 282,00 грн., а тому відсутні підстави для застосування статті 625 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача  1 716,23 грн. інфляційних та 468,06 грн.3% річних.

Суд враховує і те, що згідно статті 1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей можуть нараховуватися лише проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Під збитками у сумі 59 370,00 грн. позивач розуміє витрати, які були ним здійснені на оплату ФОП ОСОБА_3 за інформаційно-консультаційні послуги по пошуку приміщення по Договору про надання інформаційно-консультативних послуг від 15.09.2010. Проте, з таким висновком судова колегія не може погодитись, з наступних підстав.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до частини 2 статті 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому відповідно до частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

-           вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

-           додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною;

-           неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною;

-           матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Обов’язковими умовами покладання відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв’язку між діями особи та збитками, які складають об’єктивну сторону правопорушення, та її вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Тобто збитки – це об’єктивне зменшення яких-небудь майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних  кредитором доходах, які він одержав, якби зобов’язання було виконано боржником.

Отже, зменшення майнових благ внаслідок невиконання зобов’язань наступає об’єктивно, тобто незалежно від волевиявлення сторони, як наслідок невиконання зобов’язань.

Обов’язковою умовою покладення відповідальності має бути безпосередній причинний зв’язок між неправомірними діями і збитками. Збитки є наслідком протиправної поведінки, а невиконання зобов’язань причиною завдання збитків.

Витрати, здійснені позивачем на оплату ФОП ОСОБА_3 за інформаційно-консультаційні послуги по пошуку приміщення не є об’єктивним зменшенням майнових благ кредитора, не мають для позивача обов’язкового характеру, не є такими, що їх неможливо уникнути, і факт їх наявності та розмір не знаходяться у прямому причинно – наслідковому зв’язку з порушенням відповідачем Договору. Відповідні витрати здійснені позивачем на підставі цивільних правочинів з суб’єктом господарювання „ФОП ОСОБА_3 на основі добровільного та свідомого укладення такого договору.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 59 370,00 грн. в якості збитків, задоволенню не підлягає.

Таким чином, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 237 282,00 грн., в іншій частині вимоги задоволенню не підлягають.

Крім того, позивачем було заявлено у якості відшкодування за рахунок відповідача понесених судових витрат по оплаті послуг адвоката ОСОБА_5 в розмірі 40 000,00 грн.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом,  витрат, пов‘язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов‘язаних з розглядом справи.

Згідно зі статтею 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються в порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом (стаття 12 Закону України «Про адвокатуру»).

На підтвердження оплати адвокатських послуг позивачем було надано Договір про надання правової допомоги у господарських справах від 01.10.2010, укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_5 щодо надання правової допомоги щодо спору сторін, видатковий касовий ордер від 01.10.2010 на суму 40 000,00 грн. в якості оплати послуг по договору від 01.10.2010, свідоцтво на право зайняття адвокатською діяльністю № 4072/10 адвоката ОСОБА_5, копії яких наявні в матеріалах справи, а також довідку адвоката ОСОБА_5 про наявність у нього помічників, які приймали участь у справі № 47/34, що вимогами Закону України «Про адвокатуру» не заборонено.

Вимога на оплату послуг адвоката є обґрунтованою, проте судом першої інстанції правомірно зменшено розмір відшкодування даних витрат, з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 12 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 02-5/78 від 04.03.1998, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним.

За таких обставин, враховуючи розмір задоволених вимог позивача, судова колегія вважає за доцільне стягнути з відповідача в якості судових витрат на послуги адвоката 11 864,10 грн. (5% від присудженої до стягнення суми), які, на думку суду, є співрозмірними обсягу наданих адвокатом послуг з присудженою до стягнення з відповідача суми.

Апеляційні скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2011 по справі № 47/34 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційні скарги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Санталь» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інвестиційний холдінг» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.03.2011 у справі № 47/34 залишити без змін.

Матеріали справи № 47/34 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      Корсак В.А.

Судді                                                                                          Коршун Н.М.

                                                                                          Михальська  Ю.Б.