Ухвала

від 03.06.2011 по справі 6/639-32/526

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

           УХВАЛА          

03 червня 2011 р.                                                                                   

№ 6/639-32/526  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

Плюшка І.А.

суддів:

Владимиренко С.В.

Козир Т.П.

Мирошниченка С.В.

Шевчук С.Р.

розглянувши заяву

Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма "ЕКОенерджі"

про перегляд Верховним Судом України

постанови

Вищого господарського суду України від 22.03.2011

у справі

№ 6/639-32/526

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Мартинківська ГЕС"

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма "ЕКОенерджі"

про

визнання недійсними угоди та авалю

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.01.2010 у справі № 6/639, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2010, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Мартинківська ГЕС”, визнано недійсними угоду про надання авалю від 26.04.2004 № 1 та аваль, проставлений на простому векселі АА № 803519312244820 в сумі 3 000 000 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2010 скасовано судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі № 6/639, справу направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

При новому розгляді справі присвоєно новий номер –№ 6/639-32/526, шляхом доповнення попереднього номеру цифрами 32/526.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.11.2010 у справі № 6/639 32/526 позов задоволено, визнано недійсним аваль, вчинений на простому векселі № 80351931224820 від 31.10.2003; визнано недійсною угоду № 1 про надання авалю від 26.04.2004, укладену ТОВ “Карат-Енерго” і ТОВ “ПКФ “ЕКОенерджі”; стягнуто з ТОВ “ПКФ “ЕКОенерджі” на користь ТОВ “Мартинківська ГЕС” 170 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2011 рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2010 у справі № 6/639 32/526 скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2011 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.01.2011, рішення господарського суду міста Києва від 17.11.2010 у справі № 6/639 32/526 залишено без змін.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма "ЕКОенерджі" подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22.03.2011 у справі № 6/639 32/526.

Заявник у заяві від 13.04.2011 № 13/04-11р. (вх. № 03.14.04-11/945/2011) просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 22.03.2011 у справі № 6/639 32/526 і направити справу на новий розгляд до господарського суду касаційної інстанції. Заяву мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, при цьому заявник посилається на постанови Вищого господарського суду України від 14.09.2010 у справі № 6/639, від 11.11.2010 у справі № 18/478-32/142, від 15.03.2011 у справі № 33/176, від 31.05.2010 у справі № 37/523, від 10.03.2009 у справі № 10/22пд, від 15.12.2010 у справі № 50/179, постанову Судової палати у господарських справах Верхового Суду України від 14.09.2004 у справі № 7-8/281, постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в допуску справи № 6/639 32/526 до провадження Верховного Суду України з таких підстав.

Відповідно до статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно на таких підставах: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Встановлений статтею 11116 ГПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце у разі, коли суд касаційної інстанції при розгляді двох чи більше аналогічних предметів спору, підстав позову, тотожних обставин та за однакового матеріально-правового регулювання спірних відносин дійшов протилежних висновків, покладених в основу цих судових рішень.

В постанові від 22.03.2011 у справі № 6/639 32/526 Вищий господарський суд України, посилаючись на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, зазначив про неправомірність застосування апеляційним господарським судом при вирішенні даної справи Положення про простий і переказний вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.1937, оскільки статтею 2 Женевської конвенції від 07.06.1930, ратифікованої Законом України від 06.01.2000 № 826-XIV (далі –Женевська конвенція 1930 року), якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі –Уніфікований закон) передбачено, що Уніфікований закон не застосовується до переказних і простих векселів, які вже видані на момент набуття чинності цією Конвенцією, тобто до 06.01.2000. Відповідно, для вирішення спору у справі № 6/639 32/526 за висновком суду касаційної інстанції, мають застосовуватися Закон України "Про обіг векселів в Україні", Женевська конвенція 1930 року, Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, оскільки вексель № 80351931224820 складений 31.10.2003 року, а угода № 1 про надання авалю укладена 26.04.2004. З огляду на вказане, за правовою позицією, викладеною в постанові Вищого господарського суду України від 22.03.2011 у справі № 6/639-32/526, при вчинені авалю були допущені наступні порушення:

- вчинено аваль на окремому документі, в той час як абзацом першим статті 31 Уніфікованого закону, передбачено вчинення авалю або на самому переказному векселі, або на алонжі;

- авалістом змінено строк пред’явлення векселя до оплати, що суперечить вимогам абзацу першого статті 34 Уніфікованого закону;

- збільшено строк позовної давності за угодою № 1 від 26.04.2004, що порушує вимоги статей 70, 74 Уніфікованого закону, якими передбачено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються через три роки, які обчислюються від дати настання строку платежу. Такий строк застосовується як до позову векселедержателя, так і до позовних вимог, пред’явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, індосантами, авалістами та іншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслідок виконання ними вексельного зобов’язання; не допускається застосування будь-яких, не встановлених законом або судом пільгових строків, тобто перебіг трирічного строку на пред’явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі, тобто встановлені статтею 70 Уніфікованого закону строки для пред’явлення вимог за векселем є присічними, вони не можуть бути змінені за угодою сторін і не підлягають зупиненню або відновленню; суд застосовує ці строки незалежно від заяви сторони.

Не є доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанова Вищого господарського суду України від 15.12.2010 у справі № 50/179, на яку посилається заявник і в якій касаційна інстанція погодилась з висновком апеляційного господарського суду щодо правомірності застосування ним строків позовної давності у справі про визнання недійсним договору про пайову участь у будівництві житла та встановлення факту пропущення строку позовної давності, посилаючись при цьому на приписи статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України, оскільки позивач у цій справі повинен був довідатись про порушення своїх прав з дати підписання додаткової угоди. При цьому, в постанові від 22.03.2011 у справі № 6/639-32/526, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції, посилаючись на ті ж норми Цивільного кодексу України, не погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строків позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсною угоди щодо надання авалю, оскільки строк виконання по векселю, щодо якого було видано аваль, спливав 31.12.2006, (звідси, трирічний строк позовної давності спливав 31.12.2009), тобто позивач звернувся до суду в межах трирічного строку позовної давності.

Таким чином, неоднакові правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи .

Колегія суддів не розцінює як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанови Вищого господарського суду України від 15.03.2011 у справі № 33/176, від 31.05.2010 у справі № 37/523 та від 11.11.2010 у справі № 18/478-32/142, оскільки предмети спорів у вказаних справах та справі, про перегляд якої просить заявник, є різними. Так у справі № 33/176 предметом позовних вимог є визнання простого векселя таким, що не має вексельної сили, в справі № 37/523 –стягнення заборгованості за переказним векселем, у справі № 18/478-32/142 –визнання юридичної особи такою, що втратила право регресу за векселем, тоді як у справі № 6/639 32/526, про перегляд якої просить заявник, предметом позовних вимог є визнання недійсним авалю та угоди про надання авалю, тому спірні правовідносини у даних справах не є подібними.

Також, не є доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанова Вищого господарського суду України від 10.03.2009 у справі № 10/22пд. Так, предметом спору у справі № 10/22пд є визнання недійсним договору про оренду місць розміщення зовнішньої реклами, а підставою для звернення з відповідним позовом слугувало скасування акту органу місцевого самоврядування щодо встановлення порядку визначення ціни оспорюваного договору, натомість у справі № 6/639 32/526, про перегляд постанови у якій просить заявник, підставою позову є порушення сторонами вимог вексельного законодавства. Таким чином, спірні правовідносини у справах № 10/22пд та № 6/639 32/526 не є подібними, оскільки виникли з різних підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.09.2010 у справі № 6/639, на яку посилається заявник, скасовано рішення господарського суду міста Києва від 28.01.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.06.2010 у справі № 6/639, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У зв’язку з цим колегія суддів зазначає, що прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому відповідна постанова у будь-якому випадку не може бути предметом перегляду в порядку, передбаченому розділом ХІІ2 ГПК України, і на неї не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 статті 11116 цього Кодексу.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у даному випадку заявник посилається на прийняту до нового розгляду постанову суду касаційної інстанції від 14.09.2010 у тій же справі, про допуск якої до провадження Верховного Суду України просить заявник, що беззаперечно не може бути доказом неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Окрім того, до судових рішень, на які в заяві може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України, не належать судові рішення Верховного Суду України в господарських та адміністративних справах та постанови Пленуму Верховного Суду України, не можуть прийматись до уваги посилання заявника на постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14.09.2004 та постанову Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9.

З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для допуску даної справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислово-комерційна фірма "ЕКОенерджі" у допуску справи № 6/639-32/526 до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддя

І.Плюшко

Судді

С.Владимиренко

Т.Козир

С.Мирошниченко

С.Шевчук