Рішення

від 19.07.2011 по справі 40/184

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

40/184

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  40/184

19.07.11

За позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Сібур"

до                  Товариства з обмеженою відповідальністю  "УніКредит Лізинг"    

про         визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 1463L09/00 від 29.10.2009  

  Суддя Пукшин Л.Г.  

Представники cторін:

від позивача:       не з'явився.

від відповідача:   не з'явився.

В судовому засіданні 19.07.11, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На  розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Сібур" до  Товариства з обмеженою відповідальністю  "УніКредит Лізинг" про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу № 1463L09/00-ДВ від 29.10.2009 .

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 29.10.09 р. між Сторонами було укладено договір фінансового лізингу № 1463Д09/00-ДВ, за умовами якого Відповідач зобов'язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, а Позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору. Керуючись ст.ст.203, 204, 215,549, 653, 806 ЦК України та ч.2 ст.16  ЗУ "Про фінансовий лізинг"  Позивач просить суд  визнати недійсним речення 2 п.1.3 та  абз."а" п.6.2.1 Загальних умов договору фінансового лізингу № 1463Д09/00-ДВ від 29.10.09 р.; визнати недійсними графу "Комісія за організацію" (по горизонталі) додатку №2 до договору фінансового лізингу № 1463Д09/00-ДВ від 29.10.2009.

Ухвалою суду від 24.05.11 порушено провадження у справі № 40/184 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.06.11.

У судове засідання 09.06.11 представники сторін з'явились, надали документи на виконання вимог ухвали суду. Відповідач надав відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позову заперечував в повному обсязі, зазначаючи, що станом на момент розгляду справи спірний договір є припиненим з ініціативи лізингодавця. Виходячи з норм ч.4.ст 179 ГК України, ч.1 ст. 627, ст. 628 ЦК України, вважає, що умови договору, які позивач вважає незаконними такими не є, оскільки не суперечать чинному законодавству та є погодженими сторонами під час укладення договору.

У судовому засіданні 09.06.11 оголошено перерву до 05.07.11 у зв'язку з витребуванням у сторін додаткових пояснень.

У судове засідання, призначене на 05.07.11. представник відповідача з'явився, вимоги ухвали суду виконав.

Позивач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Керуючись ст.ст. 77, 86 ГПК України, суд відклав розгляд справи на 19.07.11 у зв'язку з неявкою представника позивача.

У судове засідання 19.07.11 представники сторін не з'явились, позивач через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд відмовив у задоволенні клопотання позивача у зв'язку зі збігом передбаченого ст. 69 ГПК України двохмісячного строку вирішення спору.

Судом досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив.

29 жовтня 2009 року між товариством з обмеженою відповідальністю “УніКредит Лізинг” (Лізингодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “БК Сібур” (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № 1463L09/00 (надалі – договір).

У відповідності до п 1.1 Загальних умов договору Лізингодавець передає, а Лізингоодержувач приймає предмет лізингу (відповідно до встановлених Лізингоодержувачем специфікацій та умов) у користування на строк та на умовах, визначених цим договором та загальними умовами.

Згідно з п.1.3 загальних умов строк лізингу починається з дати передачі та закінчується датою викупу або повернення предмета лізингу лізингодавцеві за умови повного розрахунку по платежах, якщо інше не передбачено умовами договору лізингу. Лізингоодержувач має право достроково припинити договір лізингу та повернути предмет лізингу лізингодавцеві при умові письмового попередження лізингодавця за один місяць до дати фактичного розірвання та сплати лізингодавцю платежу за розрив договору в розмірі трьох періодичних лізингових платежів. У всякому разі таке дострокове припинення не може бути здійснене раніше одного календарного року після підписання акту приймання-передачі.

Відповідно до п.6.1 загальних умов договору лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати за користування предметом лізингу на користь лізингодавця лізингові платежі. Складові  лізингових платежів, їх суми та дати платежів визначені в графіку лізингових платежів у додатку № 2 до цього договору, який є його невід'ємною частиною.

Пунктом 6.2 загальних умов договору  визначено склад лізингових платежів:

6.2.1 Перший лізинговий платіж, який складається із:

а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі –комісія за організацію);

b) авансу ціни предмета лізингу.

6.2.2 Періодичні лізингові платежі, які сплачуються за курсом платежу  і складаються з:

- першого періодичного лізингового платежу, який в свою чергу складається з комісії лізингодавця, яка розраховується з дати передачі до останнього числа лізингового періоду, в якому відбулась передача предмета лізингу;

- другого і всіх наступних періодичних лізингових платежів, які складаються з відшкодування, яке є гривневим еквівалентом суми, визначеної в графіку, помноженої на офіційний курс обміну валют, встановлений НБУ, який діяв на дату підписання договору, та комісії лізингодавця, яка розраховується як різниця суми лізингового платежу та відшкодування, яка не може бути меншою за 1 гривню.

За доводами позивача вказаний Договір не відповідає вимогам чинного законодавства в частині речення 2 п.1.3 ст.1 „Предмет загальних умов”, оскільки вказаним пунктом передбачено сплату позивачем неустойки не за порушення ним своїх договірних зобов'язань, а за намір позивача достроково припинити дію вказаного договору, розірвати вказаний договір, що суперечить ст. 653 ЦК України, яка не передбачає для сторони, у разі зміни або розірвання договору, права вимагати від свого контрагента сплати неустойки. Крім того, позивач просить визнати недійсними абз. „а” п. 6.2.1 загальних умов договору та графу „Комісія за організацію” додатку № 2 до договору, оскільки вказаними пунктами договору встановлено вид платежу „Комісійна винагорода лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору”, який не передбачено чинним законодавством України, зокрема ч.2. ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають  задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Оспорюваний договір є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 ЦК України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України “Про фінансовий лізинг”.

Відповідно до ч.1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно з положеннями ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до ч 2 ст. 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Передача відповідачем предмету лізингу позивачу не заперечується сторонами.

Позивачем не доведено суду факту порушення його прав та законних інтересів внаслідок того, що договір фінансового лізингу № 1463Д09/00-ДВ від 29.10.2009. містить п.1.3, оскільки вказаний договір за ініціативою позивача (лізингоодержувача)   достроково не припинявся. Навпаки, договір було припинено за ініціативою лізингодавця з 05.09.10 (тобто до звернення позивача з даним позовом до суду) у зв'язку з невиконанням лізингоодержувачем умов договору фінансового лізингу.

Крім того, суд зазначає, що пунктом 1.3 загальних умов договору передбачено сплату лізингоодержувачем платежу за дострокове розірвання договору всупереч визначеного умовами договору строку лізингу, який встановлений в додатку № 2 договору, а не за намір як вказано позивачем в позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до відповідача з вимогою внести зміни до Договору фінансового лізингу № 1463Д09/00-ДВ від 29.10.2009 чи з пропозицією розірвати договір та повернути предмет лізингу відповідачу, який є його власником.

Як свідчать матеріали справи Договір містить всі визначені ст. 6 Закону України “Про фінансовий лізинг” істотні умови.

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3 та 5 ст. 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3 та 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" структура лізингових платежів може включати наступні складові: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зміст ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” та норми Договору передбачають обов'язок позивача сплачувати на користь відповідача лізингові платежі в т.ч. комісійну винагороду лізингодавця за  організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору, порядок обчислення яких погоджено сторонами при підписанні Договору (ст. 629 ЦК України).

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін (ст. 189 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Як передбачено статтею 627 ЦК України Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що сторонам при визначенні складу лізингових платежів, з урахуванням передбаченого ст. 627 ЦК України принципу свободи договору та диспозитивності норм ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, не забороняється за взаємною згодою визначати і таку їх складову як комісія за організацію.

Вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Таким чином, існування Договору фінансового лізингу № 1463L09/00 від 29.10.2009 у формі єдиного документа, відсутність будь-якого протоколу розбіжностей до Договору № 1463L09/00, зокрема і своєчасно направленого лізингоодержувачем лізингодавцю при укладенні вказаного Договору, а також факт повного виконання договору лізингодавцем та протягом певного часу лізингоодержувачем свідчать про досягнення сторонами згоди щодо всіх умов договору фінансового лізингу № 1463L09/00 від 29.10.2009, а отже підстав для визнання договору частково недійсним немає.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.      

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                                Пукшин Л.Г.

дата підписання рішення 22.07.2011 р.