Постанова

від 16.07.2011 по справі 12/24-56/139-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2011 р.                                                           Справа № 12/24-56/139-09  

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя  Івакіна В.О.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача -  ОСОБА_1, дов. ВРЕ №235446 від 29.12.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2220 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2011 року у справі № 12/24-56/139-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арніка", м. Коломия Івано-Франківської області,

до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків,

про  усунення пошкодження майна, його повернення та стягнення 114423,88 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач-  Товариство з обмеженою відповідальністю "Арніка" звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", відповідача, про зобов"язання відшкодувати завдану шкоду шляхом покладання на відповідача обов"язку відремонтувати  орендоване на підставі договору оренди від 30.12.2004 року №1479 нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1  Івано-Франківської області та передати його за актом позивачеві, а також про стягнення неустойки у розмірі 114423,88 грн.

За вказаною позовною заявою господарським судом Івано-Франківської області ухвалою від 27.02.2009 року було порушено провадження у справі №12/24.

          Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 09.06.2009 року у справі №12/24 дану справу передано за підсудністю до господарського суду Харківської області.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2009 року  у справі №12/24 ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 09.06.2009 року у справі №12/24 залишено без змін.

При надходженні матеріалів справи №12/24 до господарського суду Харківської області їй було  присвоєно №12/24-56/139-09.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.03.2010 року у справі №12/24-56/139-09 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 09.09.2009 року у справі №12/24 було залишено без змін.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.04.2011 року у справі № 12/24-56/139-09 (суддя Бринцев О.В.) позов задоволено частково: зобов"язано Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" передати Товариству з обмеженою відповідальністю "Арніка" за актом нежитлове приміщення по АДРЕСА_1  Івано-Франківської області.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 85718,48 грн. неустойки, 85,00 грн. державного мита в частині нематеріальних позовних вимог, 857,18 грн. державного мита в частині матеріальних позовних вимог, 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В решті позовних вимог (про зобов"язання відремонтувати приміщення, про стягнення неустойки в частині 28705,40 грн. та залишку судових витрат)  в задоволенні позову відмовлено.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду в частині задоволених позовних вимог  не погодився,  подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, просить це рішення у вказаній частині скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позові повністю.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що  представник позивача жодного разу в судові засідання по даній справі не з'являвся, хоча його явка в судові засідання була обов'язковою та не надавав жодних доказів на вимоги суду, та не виконував відповідні ухвали. За таких обставин, на думку відповідача, місцевий господарський суд мав  залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 ГПК України.

Також вказує на те, що  відповідач  фактично не користувався орендованим приміщенням з моменту, коли сталася пожежа, тобто з 06.04.2005 року, оскільки пожежа унеможливила його використання за призначенням.

Також вказує на те, що  посилання на п. 4.6 та 4.7 Договору оренди, згідно з яким приміщення вважається повернутим з моменту підписання сторонами двостороннього акту прийому-передачі, на думку відповідача, є безпідставними, оскільки даний договір оренди розірвано в судовому порядку та зобов»язання сторін по договору припинено з моменту набрання постановою Львівського Апеляційного господарського суду від 18.06.2008 року законної сили.

Крім цього, звертає увагу на те, що позивачу було відомо про те, що АТ «УкрСиббанк»не користувався приміщенням з моменту виникнення пожежі з 06.04.2005 року (що й було підтверджено вищезазначеними рішеннями судів), так як приміщення після пожежі взагалі перебували без охорони, в них відсутні вікна та двері. При цьоому ПАТ «УкрСиббанк» повідомляв позивача, що приміщенням не користується та не має наміру користуватися цим приміщенням у зв'язку з розірванням у судовому порядку договору оренди, АТ «УкрСиббанк»не заперечував та не перешкоджав ТОВ «Арніка»як власнику об'єкту нерухомості у праві на користування, володіння та розпорядження зазначеним приміщенням. Дане твердження, на думку відповідача, підтверджується листами АТ «УкрСиббанк»№18-6/1120 від 01.08.2008 року, 18-62/1313 від 26.08.2008 року, 18-6/1219 від 20.08.2008 року, що знаходяться в матеріалах справи.

Також вказує на те, що рішеннями судів -Львівським апеляційним господарський судом (постанова суду від 18.06.2008 року) та Вищим господарським судом України (постанова суду від 06.10.2008 року), які знаходяться в матеріалах даної справи, було встановлено, що банк фактично не користувався орендованим приміщенням з моменту коли сталася пожежа тобто з 06.04.2005 року, яка унеможливила його використання за призначенням. Факт пожежі встановлено й актом про пожежу від 06.04.2005 р., в якому зазначено, що пожежею знищено вхідні двері, вікна, пошкоджені стіни приміщення, датчики охоронно-пожежної сигналізації. Відповідно до акту від 08.04.2005 року складеного за участю представників ПП «Пожежна безпека»та працівників банку було проведено обстеження приміщення, за результатами якого встановлено, що будівельні конструкції будинку, сповіщувачі охоронно-пожежної сигналізації внаслідок термічного та димового впливу прийшли в негідність, обстежене приміщення та засоби сигналізації не придатні для подальшого використання.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти її доводів заперечує, вважає оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовує тим, що відповідач подав до апеляційного господарського суду апеляційну скаргу з пропущенням строку апеляційного оскарження, а також відповідач в порушення вимог статті 95 ГПК України не надіслав позивачеві копії апеляційної скарги.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.05.2011 року апеляційну скаргу відповідача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на  16.06.2011 року на 12:00 год.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.06.2011 рокурозгляд справи було відкладено на 13.07.2011 року на 12:30 год. у зв"язку із неявкою в судове засідання представника позивача.

Представник позивача в судове засідання 13.07.2001 року не з"явився, хоча  належним чином повідомлявся про дату, час та місце його проведення, про що про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення №6115819956301, про вручення позивачу копії ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представника відповідача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального  права, колегія суддів  дійшла висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та було вірно встановлено місцевим господарським судом, 30.12.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арніка",  орендодавцем, Публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк", орендарем, було укладено договір оренди нежитлового приміщення на першому поверсі, розташованого за адресою: Івано-Франківська  область, м. Коломия, АДРЕСА_1 загальною площею 114,7 м2. Договір посвідчено приватним нотаріусом Коломийського МНО ОСОБА_3. за р/№1479. Того ж дня вказане у договорі приміщення було передане позивачем відповідачеві про, що складено акт приймання-передачі від 30.12.2004 року.

 06.04.2005 року у орендованому приміщенні сталася пожежа, внаслідок якої пошкоджено стіни приміщення, датчики охоронно-пожежної сигналізації, що підтверджуєтться актом про пожежу від 06.04.2005р. (т. ІІІ а.с. 18-19).

 Позивач ТОВ «Арніка» звернувся до відповідача із листами від 17.07.2008 року №60 від 05.08.2008р. №66 та ін.. (т. І а.с. 39-41), згідно з якими запропонував відповідачеві негайно передати йому, нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1 за актом приймання-передачі, а також самостійно нарахувати і сплатити неустойку, передбачену ч.2 ст.785 ЦК України за кожний день прострочення передачі приміщення.

 Відповідач ПАТ «УкрСиббанк»своїми листами від 01.08.2008р. №18-6/1120, від 20.08.2008р. №18-6/1219, від 26.08.2008р. №18-62/1313 (т.І а.с. 13-15) відмовив позивачеві в задоволенні його пропозицій.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті  216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідальність особи у вигляді обов‘язку відшкодувати завдані збитки наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад правопорушення, а саме: наявність збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і збитками, вини.

Такий елемент, як наявність збитків, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача збитків полягає у порушенні правової норми , що виявляється  у здійсненні заборонених правовою нормою  дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв"язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб‘єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

 За змістом пункту  2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992р. №6 та беручи до уваги пункт 6 Роз’яснення Вищого Арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” від 01.04.1994р. №02-5/215  стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом  наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою;  наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв’язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України).

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд, позивачем не надано доказів наявності порушення відповідачем положень Закону чи договору оренди нежитлового приміщення від 30.12.2004р. №1479 та доказів, що винним у виникненні пожежі та пошкодженні об’єкту оренди є саме відповідач.

Так. з матеріалів справи вбачається, що  причина виникнення пожежі не пов’язана із діями, бездіяльністю відповідача. Причиною пожежі став підпал. Цей факт встановлений актом про пожежу від 06.04.2005р. (т.ІІІ а.с. 18-19), а також рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 15.01.2008р. у справі №12/24 (т.І а.с. 35-37).

Згідно з частиною 2 статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

 При цьому, як вірно зазначив місцевий господарський суд, позивач доказів на спростування викладених обставин не надав.

 Також позивачем не доведено наявність обов’язку відповідача по відновленню пошкодженого пожежею приміщення і приведенню його у первісний стан.

Положення статей 759-797 Цивільного кодексу України та  статей 283-291 Господарського кодексу України не містять обов’язку орендаря проводити капітальній ремонт за для відновлення пошкодженого об’єкту оренди.

Натомість положення статті 323 Цивільного кодексу України визначають, що ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом. Наразі іншого договором оренди нежитлового приміщення від 30.12.2004 року №1479 не встановлено.

Також зі змісту статті 772 Цивільного кодексу України вбачається, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження речі орендар несе лише у разі, коли він затримав повернення речі орендодавцеві. Відповідно, в усіх інших випадках цей ризик несе орендодавець.

 Крім того, позивачем не доведено розмір збитків, завданих йому пожежею та обсяг робіт, які необхідно вчинити для їх, збитків, усунення. Висновок судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі за позовом ТОВ «Арніка»від 09.11.2007р. №502 (т.І а.с. 16-36) не може вважатися висновком судового експерта у справі в розумінні статті 42 ГПК України, оскільки ця експертиза була призначена та проведена  в іншій справі. Внаслідок цього експерт був позбавлений можливості дослідити матеріали даної справи, котрі мають значення для дачі правильного висновку, а також не міг відповісти на питання, які мають значення для вирішення саме цієї справи.

Неможливість визнання висновку експертизи, здійсненої у іншій справі належним доказом у даній справі підтверджується також позицією Вищого арбітражного суду  України , викладеною в пункті Роз’яснення «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»від 11.11.1998 р. №02-5/424, де зазначено на те, що особа набуває права та несе обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі.

 Висновок судової будівельно-технічної експертизи по цивільній справі за позовом ТОВ «Арніка»до 1) АКІБ "УкрСиббанк", 2) Івано-Франківського управління Західного регіонального департаменту від 09.11.2007 року №502, на який посилається позивач у даній справі, відсутній.

Фотокопія висновку, яка містить у справі (т.І а.с. 16-36) письмовим доказом не є, оскільки згідно зі статтею 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. В разі подання копії документу вона повинна бути засвідчена відповідно до вимог чинного законодавства України (Закону України "Про нотаріат", Закону України "Про адвокатуру" та інші).

Відповідно до пункту 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації (ДСТУ 4163-2003) відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів „Згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії, засвідчуватись повинна кожна сторінка документу з відтиском печатки підприємства, установи, організації іншої юридичної особи (ФОП - за наявності). В даному разі позивачем до позовної заяви додано фотокопію висновку від 09.11.2007р. №502, жодний аркуш якого не посвідчений належним чином, що унеможливлює визнання цих копій в якості письмових доказів в розумінні ст.36 ГПК України.

 Також колегія суддів погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, що не є належним доказом у справі проект реконструкції приміщень під філію банку на АДРЕСА_1 (т. IV а.с.2-48).

Цей проект всупереч вимог ч.2 ст. 4-3 ГПК України поданий до суду не стороною, а експертом. Останній при цьому не надав пояснень стосовно походження цього проекту та підстав прояву власної ініціативи у залученні його до справи. По-друге, він не замінює собою висновок експерта, з тих причин що особа, котра його виконала, експертом не є, про кримінальну відповідальність не попереджувалася, з матеріалами даної справи не ознайомлена і взагалі судом як експерт не залучалася.

 Крім того,  судом першої інстанції двічі ухвалами від 17.05.2010р. та 10.01.2011р. призначалась у справі судова будівельно-технічна експертиза. Перед експертом, зокрема,  було поставлено питання про те, які ремонтно-будівельні роботи з  урахуванням будівельних матеріалів  необхідно провести в нежитловому приміщенні загальною площею 114,7 м2, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1,  для того що б відновити його стан до стану, який існував до пожежі на момент підписання акту приймання-передачі від 30.12.2004 року. Втім зазначена експертиза залишена експертом без виконання у зв’язку із ухиленням позивача від оплати експертизи (т.ІІ а.с.1).

 Також, позивачем не доведено факту завдання  йому шкоди.

Місцевий господарський суд ухвалами від 09.12.2009 року,  24.11.2010 року та  12.04.2011р., витребовував у позивача,  докази наявності права власності на розташовані за адресою: АДРЕСА_1 нежитлові приміщення. Втім, ці вимоги суду залишені позивачем без виконання.

Натомість матеріали справи свідчать про те, що позивач на момент пожежі вже не був власником спірних нежитлових приміщень. Так з акту про пожежу від 06.04.2005р. (т. ІІІ а.с.18-19) вбачається, що власником приміщень був ОСОБА_2, тобто інша особа ніж позивач,  що стверджує той факт, що позивач не зазнав втрат власного майна, а відтак він не є особою, котра наділена правом вимагати відшкодування збитків згідно зі статтею 22 Цивільного кодексу України (особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування).

Отже, на думку колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Арніка»про відшкодування збитків шляхом покладення на відповідача ПАТ «УкрСиббанк»обов’язку відремонтувати передане відповідачеві на підставі договору оренди  від 30.12.2004 року №1479 нежитлове приміщення по АДРЕСА_1

 Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання на лежним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутно сті конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов"язковість договору для виконання сторонами.

У статті 525 Цивільного кодексу України зазначається на те, що одностороння відмова від зобов'язання  або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

 Обов’язок орендаря повернути орендоване приміщення та передати його за актом приймання-передачі орендодавцеві встановлено статтею 785 Цивільного кодексу України та п.п.3.6., 4.6. та 4.7. договору оренди нежитлового приміщення від 30.12.2004р. №1479.

 Згідно зі статтею 653 Цивільного кодексу України розірвання договору в судовому порядку не означає автоматичного припинення всіх прав та обов’язків за цим договором, як це помилково стверджує відповідач. Згідно із вказаною нормою розірвання договору, в т.ч. в судовому порядку, означає, що у сторін договору припиняються одні права та обов’язки –ті, що безпосередньо пов’язані із дією договору, та навпаки, виникають нові –ті, що пов’язані із припиненням його дії. До останніх належить і обов’язок по передачі приміщення і обов’язок по складанню відповідного акту прийому-передачі.

  Таким чином, оскільки нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 не припинило своє існування як об’єкт права власності, та відповідно як об’єкт договору оренди нежитлового приміщення від 30.12.2004р. №1479 відсутні підстави вважати, що зобов’язання припинились у зв’язку із неможливістю його виконання відповідно до статті 607 Цивільного кодексу України або загибелі (знищення) об'єкта оренди згідно з абзацем 5 частини 2 статті  291 Господарського кодексу України.

 Отже, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги про зобов’язання відповідача передати позивачеві за актом нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

 Відповідності до пункту 3 частини 1 статті  611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

 Відповідно частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

 Статтею 785 Цивільного кодексу  України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

 Розмір плати за користування спірним орендованим майном визначено в п.3.1. договору оренди нежитлового приміщення від 30.12.2004р. №1479 в розмірі 7.065,52 грн. на місяць з урахуванням інфляції.

 Згідно з частиною 6 статті  232 Господарського кодексу України нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання,  якщо  інше  не встановлено  законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання  мало бути виконано.

 Таким чином, нарахування неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна є обґрунтованим в межах  строку шість місяців, тобто з 19.06.2008 року, наступного дня за днем проголошення постанови Львівського апеляційного господарського суду у справі №5/145 до 19.12.2008 року, останнього дня шестимісячного строку.

Виходячи із розрахунку позивача, який міститься в позовній заяві та в цій частині не заперечується відповідачем, за вказаний період нарахована неустойка в сумі 85.718,48 грн. В решті нарахування неустойки є безпідставним, оскільки не відповідає частині 6 статті  232 Господарського кодексу  України, а тому місцевий господарстький суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають .

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що відповідач  фактично не користувався орендованим приміщенням з моменту, коли сталася пожежа, тобто з 06.04.2005 року, і на те, що договір оренди розірвано в судовому порядку та зобов»язання сторін по договору припинено з моменту набрання постановою Львівського Апеляційного господарського суду від 18.06.2008 року законної сили, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Як вже зазначалося вище, виходячи зі змісту статті 653 Цивільного кодексу України розірвання договору в судовому порядку не означає автоматичного припинення всіх прав та обов’язків за цим договором, а розірвання договору, в т.ч. в судовому порядку, означає, що у сторін договору припиняються одні права та обов’язки –ті, що безпосередньо пов’язані із дією договору, та навпаки, виникають нові –ті, що пов’язані із припиненням його дії. До останніх належить і обов’язок по передачі приміщення і обов’язок по складанню відповідного акту прийому-передачі.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-  

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2011 року у справі № 12/24-56/139-09 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя               (підпис)                                          Сіверін В. І.

Суддя                                      (підпис)                                          Терещенко О.І.  

Суддя                                      (підпис)                                          Івакіна В.О.  

Згідно з оригіналом

   секретар суду                                                Мухіна Н.Ю.                                 

  19.07.11