Рішення

від 02.08.2011 по справі 3/164

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

3/164

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/164

02.08.11

За позовом   Іноземного товариства «Технопарк»

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»

Про                визнання недійсним договору фінансового лізингу

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           не з‘явився  

Від відповідача       Лекарь А.С. –по дов. № 27-12/10-4 від 27.12.2010

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Іноземного товариства «Технопарк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»про визнання повністю недійсним договору фінансового лізингу № L1732-02/08 від 28.02.2009 з моменту укладення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2011 було порушено провадження у справі № 3/164 та призначено її до розгляду на 21.07.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/164 від 21.07.2011, в зв‘язку з нез'явленням представників позивача і відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 06.07.2011, розгляд справи було відкладено на 02.08.2011.

Позивач в судове засідання 02.08.2011 не з‘явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 06.07.2011 та ухвали від 21.07.2011 не виконав.

Позивач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилалась позивачу у відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за адресою, що зазначена в позовній заяві  : м. Дніпропетровськ, вул. Гусенка, 50.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника позивача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від позивача не надходило.

Відповідач у поданому в судовому засіданні 02.08.2011 відзиві проти позову заперечує, оскільки вважає, що при укладені договору, угоди по внесення змін до договору та договору в новій редакції (на момент вчинення кожного правочину) сторонами дотримані вимоги, які встановлені частинами першою-третьою, п‘ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Посилання позивача на те, що договір є удаваним правочином вважає безпідставними, оскільки предмет лізингу був спеціально придбаний лізингодавцем у продавця предмета лізингу та переданий лізингоодержувачу у тимчасове володіння та користування, а лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачував лізинові платежі. Дійсною метою договору було передання майна (предмета лізингу) у тимчасове володіння та користування лізингоодержувачу за плату та на визначений строк та отримання від цього прибутку. Таким чином, укладений сторонами договір за своєю правовою природою є саме договором фінансового лізингу.

В судовому засіданні 02.08.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

01.02.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»(лізингодавець) та Іноземним підприємством «Технопарк»(лізингоодержувач)  був укладений договір фінансового лізингу № L1732-02/08 (далі –договір фінансового лізингу).

Відповідно до п. 1. договору фінансового лізингу лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов‘язався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в Специфікації (додаток № 2 до договору) далі предмет лізингу, а лізингоодержувач зобов‘язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Згідно п. 2.1. договору фінансового лізингу лізингоодержувач самостійно та на власний ризик обрав предмет лізингу та продавця (постачальника)  предмета лізингу –Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфатех».

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфатех»(продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»(лізингодавець) та Іноземним підприємством «Технопарк»(лізингоодержувач) було укладено договір купівлі-продажу № Р1732-02/08, у відповідності до умов якого на підставі акту приймання-передачі предмета лізингу від 18.02.2008 продавець передав у власність лізингодавцю, а лізингоодержувач прийняв у користування за договором фінансового лізингу № L1732-02/08 від 01.02.2008 предмет лізингу : екскаватор гусеничний Hundai R500LC-7 (2007 рік випуску), серійний номер 80210158.

Вартість зазначеного предмету лізингу встановлена в розмірі 1 863 616,65 грн. (п. 2.1. договору купівлі-продажу та п. 3.1. договору фінансового лізингу).

28.02.2009 між позивачем та відповідачем було укладено угоду про внесення змін до договору фінансового лізингу № L1732-02/08 від 01.02.2008.

Згідно п. 1 вказаної угоди у зв‘язку з наявністю у лізингоодержувача простроченої заборгованості у розмірі 332 218,24 грн. за договором фінансового лізингу № L1732-02/08 від 01.02.2008 на підставі рахунку-фактури № L 1732-02/08/10 від 01.12.2008, № L 1732-02/08/11 від 02.01.2009, № L 1732-02/08/12 від 02.02.2009, № L 1732-02/08/8 від 01.10.2008, № L 1732-02/08/9 від 03.11.2008, № L 1732-02/08/р від 19.01.2009, № L 1732-02/08/р1 від 17.02.2009, № L 1732-02/08/р4 від 18.11.2008, № L 1732-02/08/р6 від 18.12.2008 та враховуючи, що лізингоодержувачем було виявлено бажання здійснити реструктуризацію цієї заборгованості, сторони дійшли згоди внести зміни до договору на наступних умовах:

1.1.1. Реструктуризація заборгованості здійснюється шляхом збільшення заборгованості лізингоодержувача з погашення вартості предмета лізингу на суму нарахованої комісії та штрафних санкцій за простроченими рахунками, а також переоцінену на підставі п. 6.1.4 додатку № 4 «загальні умови фінансового лізингу»до договору фінансового лізингу.

1.1.2. Подальше нарахування лізингових платежів за користування предметом лізингу здійснюється виходячи з такої переоціненої заборгованості лізингоодержувача перед лізингодавцем щодо погашення вартості предмета лізингу в сумі 1 928 546,93 грн.

При цьому курсом графіку, що використовується для складання Графіку платежів, є курс 7,546 грн. за 1 долар США. Розмір поточних лізингових платежів, зазначений у Графіку платежів, не є остаточним та підлягає зміні у випадках, визначених договором фінансового лізингу, викладеним у новій редакції.

1.1.3. В іншій частині сторони керуються положенням договору фінансового лізингу, викладеним в новій редакції (додаток № 1 до цієї угоди).

Згідно п. 2 угоди ця угода набирає чинності з дня її підписання уповноваженими представниками сторін. З моменту підписання цієї угоди та договору в новій редакції попередня редакції договору фінансового лізингу втрачає чинність.

28.02.2009 сторонами укладено договір фінансового лізингу за № L1732-02/08 в новій редакції.

Згідно п. 3.1. договору фінансового лізингу в новій редакції вартість предмета лізингу становить 2 662 604,84 грн. в томі числі ПДВ.

Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що договір фінансового лізингу       № L1732-02/08  від 28.02.2009 є недійсним, оскільки сторони, що встановили специфікацію предмета лізингу в додатку № 2 до договору в попередній редакції після придбання предмету лізингу відповідачем в свою власність і передачі його позивачу тричі змінили специфікацію предмету лізингу, а саме змінили ціну предмету лізингу та найменування предмету лізингу. Позивач вважає, що лізингові платежі за договором фінансового лізингу не є лізинговими платежами, оскільки їх склад не відповідає ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг». У договорі не встановлено, що ризик випадкового знищення або випадкового ушкодження предмету лізингу залишається за лізингодавцем. Вказує на те, що при укладенні нового договору та приймаючи Графік платежів в новій редакції змінено розмір лізингових платежів, вже здійснених позивачем раніше. Також вважає, що договір в частині лізингових платежів не спрямований на реальне створення правових наслідків, які обумовлені ним, а тому є удаваним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

Стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлює, що відносини, що виникають у зв‘язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В порядку ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 180 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов‘язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов‘язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»предметом договору лізингу може бути неспожива річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Стаття 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлює, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до п. 2.1 договору та п. 2.1 договору в новій редакції лізингоодержувач самостійно та на власний ризик обрав предмет лізингу та продавця.

Крім того, договір купівлі-продажу підписаний трьома сторонами: продавцем, покупцем та лізингоодержувачем. Специфікація, що є невід‘ємною частиною договору купівлі-продажу, погоджена сторонами. Товар - предмет лізингу відповідають специфікації та був отриманий лізингоодержувачем. На момент підписання договору у новій редакції предмет лізингу вже був прийнятий позивачем.

Що ж стосується посилання позивача на відмінність специфікацій, то необхідно зазначити, що в додатку № 2 до договорів зазначено, що предметом лізингу є екскаватор гусеничний Hyundai R500LC-7, 2007 року випуску. Аналогічні положення зазначені в акті приймання-передачі предмета лізингу.

Таким чином, найменування предмета лізингу, зазначена в специфікаціях та акті приймання-передачі предмета лізингу, повністю співпадає.

Що стосується зміни вартості предмета лізингу у новій редакції договору, то відповідно до п. 1.1.1 угоди від 28.02.2009 про внесення зміни до договору фінансового лізингу від 01.02.2008 № LI732-02/08 сторони погодили, що реструктуризація заборгованості лізингоодержувача здійснюється шляхом збільшення заборгованості лізингоодержувача з погашення вартості предмета лізингу на суму нарахованої комісії та штрафних санкцій за простроченими рахунками, а також переоцінену на підставі п. 6.1.4. додатку № 4 до договору.

Щодо посилання позивача на те, що умови договору в частині складу лізингових платежів не відповідають ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»плата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов‘язані з виконанням договору лізингу.

Отже, вказана стаття не встановлює вичерпного переліку платежів, які можуть включати лізингових платежі.

Сторони при укладенні нової редакції договору самостійно визначили склад лізингових платежів.

Щодо посилання позивача на невідповідність Графіку платежів, викладеного в новій редакції, то необхідно зазначити наступне.

У Графіку лізингових платежів сторони домовились, що коригування (зміна) розміру лізингових платежів за відповідні лізингові періоди здійснюється за правилами пунктів 6.1.1.- 6.1.5. загальних умов.

Відповідно до п. 6.1. Загальних умов лізингодавець має право в односторонньому порядку змінити суму лізингових платежів у наступних випадках (включаючи, але не обмежуючись):

6.1.1. У випадку зміни встановленого на день укладення договору розміру ставки USD Libor на період 1 місяць, розмір комісії змінюється пропорційно за кожний з періодів лізингу починаючи з такого чергового періоду лізингу.

6.1.2. У випадку зміни чинного законодавства щодо лізингової діяльності лізингодавця, системи оподаткування, розміру податків, зборів, обов‘язкових платежів, пов'язаних з Предметом лізингу та/або виконанням лізингодавцем своїх обов‘язків за Договором.

6.1.3. У разі перевищення розміру комісії лізингодавця за договором над подвійною обліковою ставкою Національного банку України, встановленою на день нарахування такої комісії за період, який минув з дня нарахування попереднього лізингового платежу за цим Договором, розраховану від вартості предмета лізингу, комісія у складі лізингового платежу підлягає збільшенню на суму, яка дорівнює розміру ПДВ за ставкою 20%, нарахованому на таке перевищення.

6.1.4. У випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період, встановленого Національним банком України курсу гривні до зазначеної в п. 4.9. договору валюти по відношенню до визначеного в п. 2 Графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміні курсу гривні до такої визначеної в договорі валюти.

6.1.5. В інших випадках, визначених договором та додатками до нього, в тому числі у разі виникнення у лізингодавця додаткових витрат, які виникли в період дії цього договору та пов‘язані з ним.

У п. 4.9. договору сторони погодили, що для розрахунку лізингових платежів у гривні сторони обрали валюту долар США.

Таким чином, у випадку зміни курсу долара США та ставки USD Libor на період 1 місць розмір лізингових платежів, зазначених у Графіку, змінювався пропорційно. У Графіку платежів, викладеного у новій редакції, зазначалися розмір лізингових платежів за березень 2008 року - січень 2009 року вказувався з урахуванням п. 6.1.1 - 6.1.5. загальних умов.

Стосовно посилань позивача на те, що договір є удаваним слід зазначити наступне.

Відповідно ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов‘язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 1.1 договору фінансового лізингу лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов‘язується придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого зазначаються в специфікації (додаток № 2 до цього договору) (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов‘язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Предмет лізингу був спеціально придбаний лізингодавцем у продавця предмета лізингу та переданий лізингоодержувачу у тимчасове володіння та користування, а лізингоодержувач за користування предметом лізингу сплачував лізинові платежі. Дійсною метою договору було передання майна (предмета лізингу) у тимчасове володіння та користування лізингоодержувачу за плату та на визначений строк та отримання від цього прибутку.

Таким чином, укладений сторонами договір в новій редакції за своєю правовою природою є саме договором фінансового лізингу. У зв‘язку цим безпідставними є посилання позивача на те, що укладений між сторонами договір є удаваним правочином.

Позивач підписував договір без жодних застережень, що свідчить про розуміння останнім на момент укладення договору про можливі наслідки виконання та порушення зобов‘язань.

Слід зазначити, що на момент підписання угоди про внесення змін до договору позивач визнав існуючу на той час заборгованість та погодився на реструктуризацію боргу –капіталізація, за результатами чого був укладений договір фінансового лізингу в новій редакції. Всі додатки до договору та договору в новій редакції (з урахуванням укладеної угоди) підписані спільно сторонами - тобто всі умови погоджені сторонами та досягнуто згоди.

При підписанні договору позивач мав час та можливість відмовитися від підписання спірного договору, однак питання про визнання недійсним цього договору виникли у лізингоодержувача більш чим через два роки після його укладення.

Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підписуючи редакцію договору фінансового лізингу в новій редакції позивач фактично погодився з передбаченими цим договором умовами. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом  правом  за  наявності  заперечень  щодо  окремих  умов договору  скласти  протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно роз'яснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про  деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання договору фінансового лізингу № L1732-02/08 від 28.02.2009  недійсними відсутні.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.      

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Іноземного товариства «Технопарк»є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Витрат по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись  ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Суддя                                                Сівакова В.В.

Рішення підписано 04.08.2011.