Рішення

від 09.08.2011 по справі 3/170

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  3/170

09.08.11

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Долавр»

До                  Товариства з обмеженою відповідальністю  «КФЗ»              

Про                стягнення 8 560,71 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача           ОСОБА_1 –по дов. № 13/20 від 28.04.2011  

Від відповідача       не з‘явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Долавр»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю  «КФЗ»8 560,71 грн. основного боргу, який виник внаслідок неналежного виконання взятих на себе останнім зобов‘язань згідно договору про надання послуг з охорони об‘єктів та збереження майна й матеріальних цінностей № 29/10-2010 від 29.10.2010

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2011 було порушено провадження у справі № 3/170 та призначено її до розгляду на 26.07.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 3/170 від 26.07.2011, в зв‘язку з нез‘явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням сторонами вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 13.07.2011, розгляд справи було відкладено на 09.08.2011.

Позивач в судовому засіданні 09.08.2011 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 09.08.2011 не з‘явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 13.07.2011 та ухвалі від 26.07.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Ухвали суду надсилались за адресою, що зазначена в позовній заяві  та є юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України станом на 15.07.08.2011 :   м. Київ, вул. Гарматна, 8.

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що  примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань  про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 09.08.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов‘язків, зокрема, є договори та інші правочини.

29.10.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю  «КФЗ»              (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю  «Долавр»(виконавець) було укладено договір № 29/10-2010 про надання послуг з охорони об‘єктів та збереження майна й матеріальних цінностей (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник доручив, а виконавець прийняв на себе обов‘язок з централізованої охорони об‘єкту шляхом забезпечення його цілісності і збереження майна замовника, яке здано під охорону в установленому порядку за адресою: м. Київ, вул. Гарматна, 8.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договорів не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг охорони, в зв‘язку з чим у відповідача виникла заборгованість в розмірі  8 560,71 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 10.1. договору договір вступає в силу з моменту його підписання і діє 1 рік.

Пунктом 5.1. договорів встановлено, що вартість наданих виконавцем послуг з охорони об‘єкту, майна і особистої безпеки фізичних осіб на об‘єкті за календарний місяць визначається в розмірі 3 916,67 грн., крім того ПДВ 783,33 грн. Всього оплата за договором 4 700,00 грн.

Відповідно до п. 5.5. договору акти виконаних робіт підписується сторонами до 5 числа наступного місяця і по закінченню договору.

В матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками обох сторін акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) за № ОУ-000047 від 23.02.2011 на суму 3 860,71 грн. та за № ОУ-000015 від 31.01.2011 на суму 4 700,00 грн.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов‘язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.  

Тобто, обов‘язковою підставою для здійснення замовником свого обов‘язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Згідно з до п. 5.3. договору оплата за охорону відповідно до визначених тарифів здійснюється щомісячно за умови передоплати до 5 числа кожного місяця.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, замовник в порушення взятих на себе зобов‘язань за договором вартість наданих послуг охорони у визначений договором строк не виконав, в зв‘язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем, в загальному розмірі 8 560,71 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Зважаючи на вищевказане, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Долавр»є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись  ст. 49, ст.ст.82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю  «КФЗ»(м. Київ, вул. Гарматна, 8, код ЄДРПОУ 36538221) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Долавр»(м. Київ, вул. Вишняківська, 3, код ЄДРПОУ 33936957) 8 560 (вісім тисяч п‘ятсот шістдесят) грн. 71 коп. основного боргу, 102 (сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та  236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

В.В. Сівакова

Рішення підписано 15.08.2011.