Рішення

від 10.08.2011 по справі 51/241

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

51/241

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 Справа №  51/241

10.08.11

За позовом   Товариства з обмеженою відповідальністю «Дея»

до   Товариства з  обмеженою відповідальністю «КОВІ-ТОС»     

про стягнення 239 142,65 грн.             

Суддя  Пригунова А.Б.  

Представники:

від позивача: Онищенко Я.А.

від відповідача: не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

ТОВ «Дея»звернулось до суду з позовом до ТОВ «КОВІ-ТОС», в якому просить стягнути з відповідача позивача борг у сумі 158 259,20 грн. та пеню за прострочення платежу у розмірі 80 883,45 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу заморожених напівфабрикатів  № 11/2008-Т11 від 01.04.208 р., укладеним між сторонами, в частині оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВІ-ТОС»поставленого позивачем товару на виконання зазначеного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 20.07.2011 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.

Розгляд справи відкладався на підставі п.п. 1 ч. 1 ст. 77 ГПК України у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представників відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду.

У даному судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити.

Відповідач повідомлявся ухвалами суду про час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву та жодного іншого витребуваного судом доказу не подав, в судове засідання своїх представників не направляв. Заявлені позовні вимоги не заперечив.

Конверти, що направлялися судом, на зазначену в позовній заяві та у витязі ЄДРПОУ юридичну адресу відповідача, були повернуті до Господарського суду міста Києва з приміткою пошти "організація вибула".

Згідно з п. 15 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.08.2007 р. № 01-8/675 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 р." у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом і дана особа своєчасно не повідомила про це господарський суд, інших учасників процесу, то всі наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому суд зазначає, що Вищий господарський суд України у п. 11 інформаційного листа від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" на запитання чи повинен господарський суд з'ясовувати фактичне місцезнаходження сторін у справі з метою повідомлення їх про час і місце судового засідання, зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, відповідач не скористався своїм процесуальним правом на надання відзиву та направлення представника для участі в судове засідання, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами згідно з вимогами статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих позивачем.

У судовому засіданні 10.08.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дея»(далі –продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОВІ-ТОС»(далі –покупець) укладено договір № 11/2008-Т11 (далі –договір).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір № 11/2008-Т11 від 01.04.2008 р. є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться і в ст. 265 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з п. 1.1 договору продавець зобов'язався поставити та передати у власність (повне господарське відання), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити заморожені напівфабрикати (піца, лазанья, нагетси, заморожені курячі напівфабрикати) асортимент яких, кількість та ціна передбачається в розрахункових видаткових накладних, які являються невід'ємною частиною даного договору, на умовах, викладених у даному договорі.

Ціна за одиницю товару являється договірною та вказується у видаткових накладних (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.3 договору сума останнього складає 2 000 000,00 грн., крім того ПДВ 20% - 400 000,00 грн. загальна сума –2 400 000,00 грн., яка рівняється вартості товару, поставленого згідно всіх видаткових накладних, складених на виконання даного договору.

Поставка здійснюється транспортом та за рахунок покупця (п. 3.1  договору). Датою поставки рахується дата відвантаження товару на складі продавця, яка вказується в розрахункових видаткових (товарно-транспортних) накладних, які супроводжують доставку товару (п. 3.2  договору).

Згідно з п. 7.1 договору передача права власності на товар, ризик випадкової загибелі та випадкового пошкодження товару відбувається в момент отримання товару покупцем від продавця. Приймання товару здійснюється на складі продавця уповноваженою особою покупця (п. 7.2 договору).

До матеріалів справи долучена копії генеральної довіреності 3 1 до договору 3 11/2008-Т11 від 01.04.2008 року, згідно з якою надано зразки штампів, печаток, особистих підписів уповноважених осіб, яким довірено відпуск та одержання товарів та інших матеріальних цінностей згідно видаткових накладних.

Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє в частині поставок товару до 31 грудня 2008 року, а частині розрахунків –до остаточного виконання сторонами зобов'язань, що вказані у даному договорі.

Тож, сторонами було погоджено істотні умови договору поставки, на виконання умов якого позивачем здійснено поставку відповідачу обумовленого цим договором товару на суму 1 277 264,86 грн. за видатковими накладними, як в копіях додані до матеріалів справи.

Згідно з п. 5.1 договору розрахунок по останньому здійснюється на умовах відстрочення платежу протягом 60 календарних днів з моменту отримання товару. Днем здійснення платежу вважається день, коли сума, що підлягає оплаті, зараховується на рахунок продавця. Оплата за товар здійснюється в безготівковому порядку платіжним дорученням на поточний розрахунковий рахунок продавця. Форма розрахунків –безготівкова (п. 5.2 договору).

В ході вирішення спору встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково, а саме – в сумі 1 119 005,99 грн.

Таким чином, станом на момент вирішення спору заборгованість відповідача за поставлений позивачем товар складає 158 259,20 грн. Доказів повної оплати товару, поставленого за доданими до матеріалів справи видатковими накладними, про яку заявлено позивачем у позовній заяві, відповідачем до матеріалів справи не надано.

Згідно зі ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України  порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 526  ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно  до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно  до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з наданими суду доказами відповідачем були порушені договірні зобов'язання щодо сплати поставленого  позивачем товару за договором.

Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (ч. 2 ст. 612 ЦК України).

В ч. 1 ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому відсутність своєї вини, відповідно до ч. 2 ст. 614 ЦК України, доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару згідно з договором. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим, суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 158 259,20 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності  учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського  зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як передбачено сторонами у п. 9.2 договору покупець за даним договором при порушенні строків сплати (п. 5.1) сплачує продавцю пеню від суми відвантаженого, але не оплаченого товару, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на період, за який нараховується пеня, за кожний день затримки, починаючи з кінцевої дати проведення розрахунку за товар.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Тож, за розрахунком суду сума пені, що підлягає стягненню з відповідача складає 18 939,07 грн., виходячи з облікової ставки, встановленої у відповідний період та розрахована судом за шість місяців, як те передбачено ч. 6 ст. 232 ГК України.

В свою чергу, умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі, є обов'язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.  Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «»задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОВІ-ТОС»(01103,       м. Київ, вул. Кіквідзе, б. 18, код 35691841) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дея»(01011, м. Київ, вул. Рибальська, б. 13, код 29976070) 158 259 (сто п'ятдесят вісім тисяч двісті п'ятдесят дев'ять) грн. 20 коп. боргу, 18 939 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 07 коп. пені, 1 771 (одну тисячу сімсот сімдесят одну) грн. 98 коп. державного мита та 174 (сто сімдесят чотири) грн. 83 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяПригунова А.Б.

Дата підписання рішення: 15.08.2011 р.