Постанова

від 17.06.2008 по справі 3/340

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/340

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 17 червня 2008 р.                                                                                    № 3/340  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючогоГубенко Н.М.

суддівБарицької Т.Л. (доповідач) Шевчук С.Р.

розглянувши у відкритому              судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 27.03.2008 року

у справі№ 3/340

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест"

до1.Національного банку України  2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітжитло"

прозміну умов договорів,

в судовому засіданні взяли участь  представники:- позивача: Шкляр О.С. (дов. №196/1 від 12.10.2007р.);  - відповідача 1: Єрпильова С.О. (дов. №18-208/3740-12041 від 21.11.2007р.);                            Кірієнко  П.В. (дов. №18-208/1771-4862 від 04.05.2006р.);                            Мохорт В.В. (дов. №18-208/1770-4861 від 04.05.2006р.);- відповідача 2: Ванжа О.А. (дов. №05-07/08 від 17.06.2008р.);

ВСТАНОВИВ:

          У липні 2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" звернулось до господарського суду з позовом до Національного банку України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Елітжитло", в якому просило внести зміни до умов договору №27/10-04 "Про пайову участь у будівництві" від 27.10.2004р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елітжитло", а саме: в п. 1.2 замість І-й квартал 2006р.; ІІ-й квартал 2006р. та ІV-й квартал 2006р. зазначити І-й квартал 2008р.,  та внести зміни до умов договору №Г-368 "Про відступлення права вимоги" від 25.04.2005р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" та Національним банком України, а саме: в п. 1 замість І-й квартал 2006р.; ІІ-й квартал 2006р. та ІV-й квартал  2006р. зазначити І-й квартал 2008р.

          19.09.2007р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест", в порядку п.1 ст.58 ГПК України, були подані доповнення до позовної заяви, в яких заявник просив внести зміни до умов договору №27/10-04 від 27.10.2004р., а саме: в п. п. 1.1, 1.2 та 2.1 згаданого договору замість суми 3 571 290 грн. 00 коп. зазначити суму 5 618 401 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ 1 123 680 грн. 20 коп., та внести зміни до умов договору №Г-368 від 25.04.2005р., а саме: в п. 3 замість суми 3 571 290 грн. 00 коп. зазначити суму 5 618 401 грн. 00 коп.

Позовні вимоги (з урахуванням уточнень) позивач обґрунтовував тим, що в ході проведення будівельних робіт відбулося значне підвищення цін на будівельні матеріали, Держбудом України прийняті нові нормативні показники в будівельній галузі, різко збільшені всі складові, по яких формується собівартість будівництва одного квадратного метра житлової площі.

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.10.2007р. у справі                №3/340 (суддя: В.В. Сівакова) в позові відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що позивач не довів наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2008р. у справі №3/340 (колегія суддів у складі головуючого судді: Зеленіна В.О., суддів: Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.)  рішення господарського суду м. Києва від 10.10.2007р. залишено без змін, з підстав відповідності рішення суду обставинам  справи та чинному законодавству.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2008р. у справі №3/340 скасувати, та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Національний банк України скористався правом, передбаченим ст.1112 ГПК України, та надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2008р. у справі №3/340 залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" –без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до Роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.п.1, 6 постанови від 29.12.1976р. №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Постанова суду апеляційної інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 27.10.2004р. між  Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Елітжитло" (інвестор) було укладено договір №27/10-04 "Про пайову участь у будівництві". Згідно з умовами договору інвестор здійснює інвестування у будівництво житлового будинку організації за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 131, на суму 3 571 290 грн., а організація зобов'язалась  протягом І – IV кварталів 2006 року передати інвестору в рахунок його інвестиційних внесків 15 квартир загальною площею 1 190,43 кв.м. в згаданому будинку. При цьому ціна 1 (одного) кв.м. житла з ПДВ була визначена в сумі 3000 грн. Свої зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю "Елітжитло" виконало в повному обсязі.

Згідно з п.2.1 договору №27/10-04 "Про пайову участь у будівництві" від 27.10.2004р. вартість квартир визначена в твердій сумі –3 571 290 грн. 00 коп., виходячи з ціни одного кв. м. 3 000 грн. 00 коп., яка не підлягає коригуванню, крім випадків передбачених п. 2.4 цього договору, а саме: у випадку зміни курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України на дату здійснення платежів, порівняно з курсом, який існував на дату підписання договору. Іншим випадком зміни вартості цього договору було визначено можливе відхилення загальної площі фактично збудованих квартир без зміни ціни за один квадратний метр (п. 2.5 договору №27/10-04).

25.10.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Елітжитло" (інвестор), Національним банком України (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (організація) укладено договір №Г-368 "Про відступлення права вимоги", за яким до банку перейшли права вимоги інвестора з організації  у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існують на момент переходу цих прав за договором №27/10-04 "Про пайову участь у будівництві" від 27.10.2004р.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 28.01.2005р. інвестор виконав свої зобов'язання за договором №27/10-04 повністю, що підтверджується п.6 договору №Г-368, актом звірки розрахунків №13 від 31.01.2005р. та довідкою  №124 інв. №27/10-04 від 04.02.2005р.

Згідно з ч.1, ч.4 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 1 статті 651 ЦК України передбачено, що  у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Згідно з приписами ч.1, ч.2 ст.652 Цивільного кодексу України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, –змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Пунктами 2.4 та 2.5 договору №27/10-04 від 27.10.2004р. сторони передбачили можливість настання обставини, таких як зміна курсу гривні до долара США та відхилення загальної площі фактично збудованих квартир, які б впливали на визначення загальної вартості житла і передбачили механізм її коригування. При цьому, ціна одного квадратного метра збудованого житла відповідно до умов договору №27/10-04 мала залишатись незмінною не залежно від впливу будь-яких факторів.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, позивач, обґрунтовуючи вимоги щодо зміни строків завершення будівництва будинку та ціни договору (суми інвестиційних внесків) посилається на подорожчання собівартості будівництва в процесі його проведення, прийняття Держбудом України нових нормативних показників в будівельній галузі, у зв'язку з чим фактично унеможливилось здійснення будівництва та виконання договорів з боку позивача без продовження термінів будівництва. Вказане подорожчання собівартості будівництва є істотними змінами обставин, якими сторони керувались при укладенні договору № 27/10-04 від 27.10.2004р. та договору № Г-368 від 25.04.2005р. і які суттєво вплинули на строки будівельних робіт. Істотна зміна обставин, якими сторони керувались при укладенн договорів в частині термінів будівництва відповідно до ч.2 ст. 652 ЦК України є підставою для внесення змін до зазначених договорів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що позивачем не доведено наявність одночасно чотирьох умов, передбачених ч.2 ст.652 ЦК України, в якості підстави для зміни  договору, в зв'язку з істотною зміною обставин,  а також з того, що під час розгляду справи №2/281 за позовом ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" до Національного банку України про розірвання договору про пайову участь у будівництві №27/10-04 від 27.10.2004р. та договору про відступлення права вимоги від 25.04.2005р. №Г-368 на підставі статті 652 ЦК України, Вищий господарський суд України у постанові від 05.07.2007р. встановив, що 27.10.2004р. між ТОВ "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" (організація) та ТОВ "Елітжитло" (інвестор) був укладений договір про пайову участь у будівництві №27/10-04, відповідно до умов якого інвестор вніс інвестування у будівництво житлового будинку за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 131 на суму 3571290грн. 00коп., а організація зобов'язалась протягом І-ІV кварталів 2006р. передати інвестору в рахунок його інвестиційних внесків 15 квартир загальною площею 1190,43 кв.м. в згаданому будинку. Інвестор свої зобов'язання виконав повністю. Також у постанові зазначено, що зміна в процесі виконання договору саме собівартості будівництва одного квадратного метра житла не може вважатись зміною істотної обставини, якою сторони керувались при укладенні договору, оскільки договір передбачав визначення та узгодження ціни одного квадратного метра збудованого житла, що не є тотожнім поняттю собівартість.

Відповідно до ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що висновок №14706 судово-бухгалтерської експертизи від 26.02.2008р. не може вважатися доказом істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору №27/10-04 "Про пайову участь у будівництві" від 27.10.2004р. відповідно до ст.652 ЦК України, оскільки постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2007р. у справі №2/281 встановлено, що собівартість будівництва одного квадратного метра житла не може вважатись зміною істотної обставини, якою сторони керувались при укладенні договору.  

Враховуючи викладене, Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги у даній справі  про зміну умов укладених договорів, заявлені на підставі ч.2 ст. 652 ЦК України, не підлягають задоволенню, оскільки підстави, з якими законодавець пов'язує можливість та надає право позивачу вимагати внесення змін до договору, відсутні.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій при визначенні правової природи зазначеного договору враховані і приписи Закону України "Про інвестиційну діяльність".

Згідно з ст.1 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.

Інвестори –суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування (ч.2 ст.5 Закону).

Відповідно до приписів ст.9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.

Умови договорів, укладених між суб'єктами інвестиційної діяльності, зберігають свою чинність на весь строк дії цих договорів і у випадках, коли після їх укладення законодавством (крім податкового, митного та валютного законодавства, а також законодавства з питань ліцензування певних видів господарської діяльності) встановлено умови, що погіршують становище суб'єктів або обмежують їх права, якщо вони не дійшли згоди про зміну умов договору (абз.2 ч.1 ст.18 Закону).

Вирішуючи спір, суди правильно виходили з того, що здійснення будівництва житла із залученням коштів інвесторів є звичайною підприємницькою діяльністю організації, а тому ризики зміни обставин, що пов'язані із зміною цін і кон'юнктури даного ринку несе саме позивач. Отримавши авансовано визначену договором вартість житла, Позивач мав передбачити негативні для себе тенденції на ринку будівництва та вжити усіх заходів для зменшення дії їх негативних наслідків. Тобто, із суті договору та звичаїв ділового обороту випливає, що ризик зміни обставин, пов'язаних із здійсненням діяльності по будівництву (зміна собівартості будівництва через зміну цін на матеріали тощо), несе організація, а не інвестори.

Вищий господарський суд України також погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що в силу вимог ч.1 ст.18  Закону України "Про інвестиційну діяльність", умови договору №27/10-04 "Про пайову участь у будівництві" від 27.10.2004р. зберігають свою чинність на строк його дії.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст.43 ГПК України постанова Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2008р. ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-інвестиційна компанія "Інтербудінвест" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2008р. у справі №3/340 залишити без змін.

Судді:                                                                                   Н.М. Губенко

                                                                                           Т.Л. Барицька

                                                                                                     С.Р.  Шевчук