Постанова

від 25.08.2011 по справі 5/739-25/123-а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.08.11                                                                                           Справа№ 5/739-25/123-А

15 год. 00 хв.                                        

79014, м.Львів вул.Личаківська,128.

Зал судових засідань № 310

Господарський суд Львівської області розглянувши в судовому засіданні справу:

за позовом:

Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області (м.Яворів)

до відповідача 1:

Товариства з обмеженою відповідальністю “Паркет Галичини” (м.Львів)

до відповідача 2:

Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротехбуд” (м.Новояворівськ)

про:

визнання недійсним господарського зобов‘язання на суму 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.

Головуючий суддя:

Пазичев В.М.

Секретар:

Башак І.Є.

Представники:

від позивача:

ОСОБА_1.-представник, довіреність від 24.05.2011 року

від відповідача 1:

не з”явився

від відповідача 2:

ОСОБА_2-представник, довіреність від 12.08.2011 року

Білецький Б.Г.-директор ТзОВ “Агротехбуд”, витяг з наказу №37

Присутнім в судовому засіданні, згідно ст. 130 КАС України, роз’яснено їхні процесуальні права та обов’язки, а також видано пам’ятки про їхні права та обов’язки.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області (м. Яворів) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Паркет Галичини” (м. Львів) та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротехбуд” (м. Новояворівськ) про визнання недійсним господарського зобов‘язання на суму 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп.              

Ухвалою суду від 27.03.2007 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 13.04.2007 року. Ухвалою від 13.04.2007 року розгляд справи в підготовчому провадженні відкладено на 10.05.2007 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 10.05.2007 року розгляд справи в підготовчому провадженні відкладено до 23.05.2007 року, у зв”язку з неявкою представника позивача. Ухвалою від 23.05.2007 року розгляд справи в підготовчому провадженні відкладено до 30.05.2007 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 30.05.2007 року в судовому засіданні оголошено перерву до 06.06.2007 року, для надання доказів по справі. Ухвалою від 06.06.2007 року, за клопотанням сторін, провадження у справі зупинено до 17.07.2007 року. Ухвалою від 17.07.2007 року розгляд справи відкладено до 06.08.2007 року, за клопотанням сторін. Ухвалою від 06.08.2007 року, за клопотанням сторін, провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням Вищого адміністративного суду по справі №5/805-12/157-А. Ухвалою від 09.08.2011 року провадження у справі поновлено і призначено до розгляду в попередньому засіданні на 15.08.2011 року. Ухвалою від 15.08.2011 року закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 22.08.2011 року. Ухвалою від 22.08.2011 року судовий розгяд справи відкладено до 25.08.2011 року, для надання доказів по справі.

Позивач вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 27.03.2007 року, про відкладення розгляду справи від 13.04.2007 року, від 10.05.2007 року, від 23.05.2007 року, від 17.07.2007 року, від 22.08.2011 року, про оголошення перерви  від 30.05.2007 року, про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 15.08.2011 року, про зупинення провадження у справі від 06.06.2007 року, від 06.08.2007 року, про поновлення провадження у справі від 09.08.2011 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання  забезпечив.

13.04.2007 року за вх.№7858 позивач подав клопотання по справі.

13.04.2011 року за вх.№7859 позивач подав клопотання по справі про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 17.07.2007 року позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідач 2 заявлене клопотання підтримав.

Відповідач 1 вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 27.03.2007 року, про відкладення розгляду справи від 13.04.2007 року, від 10.05.2007 року, від 23.05.2007 року, від 17.07.2007 року, від 22.08.2011 року, про оголошення перерви  від 30.05.2007 року, про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 15.08.2011 року, про зупинення провадження у справі від 06.06.2007 року, від 06.08.2007 року, про поновлення провадження у справі від 09.08.2011 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений про дату та час слухання справи, що підтверджується повернутими на адресу суду поштовими конвертами з поштовою відміткою про те, що адресат за зазначеною адресою не числиться, а явка відповідача 1 була визнана судом та визначена у відповідних ухвалах суду обов”язковою.

Відповідач 2 вимог ухвал суду про відкриття провадження у справі від 27.03.2007 року, про відкладення розгляду справи від 13.04.2007 року, від 10.05.2007 року, від 23.05.2007 року, від 17.07.2007 року, від 22.08.2011 року, про оголошення перерви  від 30.05.2007 року, про закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду від 15.08.2011 року, про зупинення провадження у справі від 06.06.2007 року, від 06.08.2007 року, про поновлення провадження у справі від 09.08.2011 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання  забезпечив.

12.04.2007 року за вх.№7783 відповідач 2 подав письмове заперечння проти позову ДПІ у Яворівському районі Львівської області.

12.04.2007 року за вх.№7784 відповідач 2 подав клопотання по справі.

14.05.2007 року за вх.№9898 відповідач 2 подав клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

14.05.2007 року за вх.№9899 відповідач 2 подав заяву по справі.

В судовому засіданні 23.05.2007 року сторони подали спільне клопотання про продовження строку розгляду справи для надання доказів по справі.

30.05.2007 року за вх.№11109 відповідач 2 подав доповнення до письмового заперечння проти позову.

В судовому засіданні 06.06.2011 року сторони подали спільне клопотання про зупинення провадження у справі, для надання доказів по справі.

В судовому засіданні 06.06.2007 року сторони подали спільне клопотання по справі про витребування доказів.

В судовому засіданні 06.08.2007 року відповідач 2 подав клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду ВАСУ касаційної скарги ДПІ у Яворівському районі на постанову Львівського апеляційного господарського суду у справі №5/805-12/157-А. Позивач проти заявленого клопотання не заперечив.

26.08.2010 року за вх.№16165 відповідачем 2 на адресу суду направлено клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

11.08.2011 року за вх.№15464/11 відповідачем 2 на адресу суду направлено клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

15.08.2011 року за вх.№18242/11 відповідач 2 подав клопотання по справі.

Відповідно до ч.2 ст. 128 КАС України, неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.

Згідно п.6 ст.71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Враховуючи викладені обставини, справа розглядається у відповідності до вимог ч.6 ст.71 КАС України, на основі наявних доказів.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи те, що суду представлено достатньо доказів для вирішення справи по суті, відповідно до ст. 128 КАС України, справу розглянуто у відсутності представника відповідача 1.

В судовому засіданні 25.08.2011 року, відповідно до ст.160 КАС України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови виготовлено, оголошено та підписано 25.08.2011 року.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року №2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, всебічно та повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

ДПІ у Яворівському районі Львівської області (надалі –позивач) було проведено невиїзну позапланову перевірку ТзОВ „Агротехбуд” з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків при проведенні взаєморозрахунків з ТзОВ „Паркет Галичини”. В результаті проведеної перевірки податковою інспекцією було встановлено, що ТзОВ „Агротехбуд” віднесено на витрати протягом червня-липня 2004 року вартість виконаних ТзОВ „Паркет Галичини” будівельних робіт в сумі 288 891,00 грн. та віднесено до податкового кредиту ПДВ в сумі 57 778,00 грн., в т.ч. за червень 2004 року - 13 333,00 грн., за липень 2004 року – 44 445,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТзОВ „Паркет Галичини” та ТзОВ „Агротехбуд” 02.03.2004 року було укладено договір № 2/03/04 р., за умовами якого ТзОВ „Паркет Галичини”  взяв на себе зобов’язання виконати загально-будівельні роботи по будівництву заводу на території автопорту „Краковець”. Згідно акту приймання виконаних робіт №1, ТзОВ „Паркет Галичини” виконало роботи на суму 110 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 18 333,33 грн., та виписало податкову накладну № 02.07 від 02.07.2004 р. та, згідно акту приймання виконаних робіт №2, ТзОВ „Паркет Галичини” виконало роботи на суму 90 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 15 000,00 грн., та виписало податкову накладну № 21.07 від 21.07.2004 р. На оплату будівельних робіт виписано рахунок-фактуру № 2/07/04 від 02.07.2004 р. та рахунок-фактуру №21/07/04 від 21.07.2004 року, на підтвердження оплати яких відповідачем 2 представлено платіжне доручення №205 від 12.08.2004 року та платіжне доручення №206 від 13.08.2004 року. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені ТзОВ „Агротехбуд” до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за липень 2004 року.

Як зазначає позивач, листом від 19.04.2005 року ДПІ у Галицькому районі м.Львова повідомила, що ТзОВ „Паркет Галичини”  перебував на обліку в ДПІ з 05.09.2002 року і зняте з обліку 03.08.2004 року, згідно поданої заяви товариства про ліквідацію. Свідоцтво платника податку на додану вартість № 17845502 від 27.09.2002 р., і.п.320537813043 було анульоване 16.07.2004 р. Крім того,  ДПІ у Галицькому районі м.Львова  повідомила, що декларація з ПДВ за липень 2004 року ТзОВ „Паркет Галичини” не подавалась, що, на думку позивача, є підставою для визнання недійсним  господарського зобов’язання між ТзОВ „Паркет Галичини” та ТзОВ „Агротехбуд”.

В обґрунтування своїх позовних вимог ДПІ у Яворівському районі Львівської області посилається  також на пояснення директора ТзОВ „Паркет Галичини”  Климюка В.М., який стверджує, що жодних угод  з ТзОВ „Агротехбуд”  не укладав і взаєморозрахунки між ними не проводились. Як зазначає позивач, підпис керівника ТзОВ „Паркет Галичини” на договорі №2/03/04 р.  від 02.03.2004 року підроблений,  а тому, зазначений договір слід розцінювати, як такий, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Внаслідок виписаних ТзОВ „Паркет Галичини” податкових накладних, ТзОВ „Агротехбуд” було включено до податкового кредиту суми ПДВ, однак, як стверджує позивач, розрахунки по даних операціях не проводилися. Податкова інспекція вважає, що включення відповідачем до податкового кредиту податку на додану вартість є неправомірним. Саме з цих підстав ДПІ у Яворівському районі Львівської області звернулася з позовом про визнання недійсним, в порядку ст.207 ГК України, господарського зобов’язання, яке виникло на підставі угоди  від 02.04.2004 року, таким, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави  та застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України.

ТзОВ "Агротехбуд" повністю заперечує позовні вимоги, вважає їх невмотивованими, а наведені обставини - такими, що не відповідаюсь дійсності, а також  просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ДПІ у Яворівському районі Львівської області, оскільки, на його думку, зміст позовних вимог викладено нечітко, не зазначено підстави з посиланням на норми чинного законодавства, на яких вони грунтуються. ТзОВ "Агротехбуд" повідомляє суд, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 грудня 2006 р. у справі №5/805-12/157А визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Яворівському районі №0001382300/0 від 09.12.2005 р., №0001382320/1 від 17.02.2006 р., №0001382320/2 від 10.05.2006 р. Дана постанова набрала законної сили. Таким чином, всі податкові питання між позивачем та ТзОВ "Агротехбуд" вирішені в судовому порядку.

Відповідач 2 заперечує порушення ТзОВ "Агротехбуд" закону, оскільки, ТзОВ "Агротехбуд" уклало з ТзОВ "Паркет Галичини" договір №2/03/04 від 02 березня 2004 р. Даний договір, на його думку, повністю відповідає вимогам глави 61 ЦК України та глави 33 ГК України, оскільки, в договорі погоджено істотні умови: предмет, ціну та срок дії договору, згідно ч.3 ст.180 ГПК України. Твердження позивача про те, що ТзОВ "Паркет Галичини" офіційно перед державними органами виявило бажання припинити свою діяльність" 02.07.2004 року спростовується Довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 13.06.2006 р., згідно якої рішення засновників щодо припинення ТзОВ "Паркет Галичини" було внесено до ЄДР 23 вересня 2004 р., а не 02 липня 2004 р., як наголошено позивачем. Станом на 13 червня 2006 р. ТзОВ "Паркет Галичини" ліквідоване не було, що підтверджується зазначеною Довідкою, а також Головним управлінням статистики у Львівській області у відповіді на запит ТзОВ "Агротехбуд" від 15.05.2006 р. №20-09/1147.

Згідно ч. 4 ст.91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Державного реєстру запису про її припинення.

Таким чином, станом на 13 липня 2006 р. цивільна дієздатність ТзОВ "Паркет Галичини" припинена не була.

Щодо факту зняття ТзОВ "Паркет Галичини" з податкового обліку 03 серпня 2004 р., то відповідач 2 зазначає, що це відбулось після закінчення виконання загально-будівельних робіт за договором №2/03/04. Сам факт зняття з податкового обліку не змінює цивільну правоздатність юридичної особи.

У заперечення щодо того, що господарські зобов'язання між ТзОВ "Паркет Галичини" та ТзОВ "Агротехбуд" завідомо суперечать інтересам держави та суспільства, відповідач 2 наголошує, що позивач не навів належних та допустимих доказів того, яким чином виконаня загально-будівельних робіт на території ділянки заводу на території автопорту "Краковєць", зазначених в п.1.1 Договору №2/03/04, завідомо суперечить інтересам України і українського суспільства, оскільки, ТзОВ “Агротехбуд" уклало з дочірним підприємством "Холгер Крістіансен Продакшн Україна" компанії "Холгер Крістіансен" А/С інвестиційний контракт №18/08/03  від 18 серпня 2003 р. на будівництво заводу на території автопорту "Краковець". Згідно п.3 Акту про прийняття-передачу будівельних робіт та закінченого будівництвом об'єкта від 11 серпня 2004 р., будівельно-монтажні роботи закінчено в серпні 2004 р.

Щодо  порушення  ТзОВ  "Паркет  Галичини"  та  ТзОВ  "Агротехбуд господарської компетенції (спеціальної правосуб'ктності), відповідач 2 зазначає, що, згідно ч. 4 ст.12 ГК України, обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюється Конституцією України та законом. Згідно ч.3 ст. 14 ГК України, відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом. Згідно п. 30 ст.9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", ліцензуванню підлягає будівельна діяльність (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж). Держкомпідприємництво та Держбуд України видали спільний Наказ "Про затвердження ліцензійних умов провадження будівельної діяльності" від 13.09.2001 р. №112/182, який зареєстровано в Мінюсті України 08.11.2001 р. за №939/6130. Даний Наказ містить перелік видів робіт провадження будівельної діяльності, які підлягають ліцензуванню. В цьому переліку відсутні роботи, які виконувались ТзОВ "Паркет Галичини",  згідно договору №2/07/04 від 02 липня 2004 р. Таким чином, для виконання робіт за договором №2/03/04 від 02 березня 2004 р. ТзОВ "Паркет Галичина" ліцензія не потрібна.

Щодо типових форм №КБ-2в та №КБ-3, відповідач 2 наголошує, що зазначені типові форми затверджені спільним наказом Держкомстату та Держбуду України від 21.06.2002 р. №237/5. Як зазначено у преамбулі цього наказу, типові форми розроблені у відповідності з Правилами визначення вартості будівництва (ДБН 1.1-1-2000), які затверджені наказом Держбуду України від 27.07.2000 р. №174. ДБН 1.1-1-2000 носять обов'язковий характер при визначенні вартості будов, будівництво яких здійснюється за рахунок бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної власності. По будовах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, ці норми носять рекомендаційний характер і їх застосування обумовлюється контрактом. Таким чином, застосування типових форм №КБ-2в та №КБ-3 також обумовлюється контрактом.

Згідно ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-ХІУ, підставою для бухобліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Такими первинними документами, на думку відповідача 2, були акт №1 про виконання загально-будівельних робіт станом на 02 липня 2004 р. на суму 110000, 0 грн., акт №2 про виконання загально-будівельних робіт станом на 21 липня 2004 р. на суму 90000,0 грн., рахунок-фактура №2/07/04 від 02 липня 2004 р. на суму 110 000,0 грн., рахунок-фактура №21/07/04 від 21 липня 2004 р. на суму 90 000,0 грн., податкова накладна №02.07 від 02 липня 2004 р. на суму 110 000,0 грн., податкова накладна №21.07 від 21 липня 2004 р. на суму 90 000,0 грн. Зазначені первинні документи повністю відповідають вимогам ч.2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік”.

Щодо  твердження,  що  кошти  перераховані  по  господарському зобов'язанню на закритий недіючий рахунок, відповідач 2 звертає увагу на те, що поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, відповідальність суб'єктів переказу визначає Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" від 05 квітня 2001 р. №2346-111. ТзОВ "Агротехбуд" подав до обслуговуючого банку (Новояворівське відділення ЛОД АППБ Аваль, МФО 32557 0) платіжне доручення №205 від 12 серпня 2004 р. на суму 110000, 00 грн. та платіжне доручення №206 від 13 серпня 2004 р. на суму 90000,00 грн., що, як стверджує відповідач 2, відповідає нормам ст . ст . 21, 22 зазначеного Закону.

Згідно п.22.6 ст.22 Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", обслуговуючий банк зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунку платника і його коду та приймати платіжне доручення до виконання тільки у разі їх збігу. В платіжному дорученні вказано код 31475141, який відповідає ідентифікаційному коду ТзОВ  "Агротехбуд". Таким чином, відповідач 2 зазначає, що обслуговуючий ТзОВ "Агротехбуд" банк цілком законно прийняв до виконання платіжне доручення №205 від 12 серпня 2004 р. та списав з його рахунку 110000,00 грн., що і зазначено у виписці банку за 12 серпня 2004 р. Аналогічно було прийнято до виконання платіжне доручення №206 від 13 серпня 2004 р. на суму 90 000, 00 грн. та списано з рахунку 90000,00 грн., що і зазначено у виписці банку за 13 серпня 2004 р.

Згідно п.22.6 ст.22 Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", обслуговуючий банк (філія АБ Брокбізнесбанку у м. Львові, МФО 32577 4) отримувача (ТзОВ "Паркет Галичини") зобов'язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача і його коду, що міститься у платіжному дорученні, та зарахувати кошти на рахунок отримувача виключно у разі їх збігу. В платіжних дорученнях №205 від 12 серпня 2004 р. та №206 від 13 серпня 2004 р. вказано код одержувача 32053781, який відповідає ідентифікаційному коду ТзОВ "Паркет Галичини", який зазначений в Довідці з ЄДРОПОУ, наданої Головним управлінням статистики у Львівській області 15.05.2006 р. за №2 0-09/1147 та Довідці з Єдиного державного реєстру юросіб та фізичних осіб-підприємців України від 13.06.2006 р. Якщо банк, що обслуговує отримувача, встановить розбіжності між фактичними даними та даними, вказаними в платіжному дорученні, він має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів для встановлення належного отримувача цих коштів. У разі неможливості встановлення  належного  отримувача  цих  коштів,  банк,  що  обслуговує отримувача, зобов'язаний повернути кошти, переказані йому, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. Кошти, перераховані за платіжними дорученнями №205 та №206, не були повернені на поточний рахунок ТзОВ "Агротехбуд" в Новояворівському відділенні ЛОД АППБ Аваль, що підтверджується листом начальника Новояворівського відділення ЛОД АППБ Аваль Н.М.Довбою від 02.02.2006 р. №28. Згідно п.33.2 ст.32 Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", платник несе відповідальність лише за відповідність інформації, зазначеної в документі на переказ, та суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ. Вся інша відповідальність за неналежний переказ коштів покладається на банк платника та банк отримувача у відповідності до п.22.6 ст.22 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Щодо закриття рахунку №26001032430601 ТзОВ "Паркет Галичини" в філії АБ Брокбізнесбанку у м. Львові, відповідач 2 звертає увагу на те, що позивач посилається на Повідомлення платника про закриття рахунку від 19.07.2004 р., причому в додатках до позовної заяви копія документа з датою 19.07.2004 р. відсутня. Позивач, за твердженням відповідача 2, стверджує, що  ТзОВ '''Паркет Галичини"  прийняв рішення про свою ліквідацію, а тому закрив свій рахунок №26001032430601 в філії АБ Брокбізнесбанку у м. Львові. Дане твердження, на думку відповідача 2, не відповідає правовим нормам, якими регулюється порядок закриття рахунків в банках України, оскільки порядок закриття поточних рахунків клієнтів банків визначається п.20.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ від 12.11.2003 р. №492, що зареєстрована в Мінюсті України 17.12.2003 р. за №1172/8493. Згідно п.20.1 зазначеної Інструкції, поточні рахунки клієнтів банку закриваються на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення юридичної особи, у випадку ТзОВ “Паркет Галичини" - за заявою голови або члена ліквідаційної комісії. Згідно п.20.4 зазначеної Інструкції, у разі припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації, для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок юрособи, що ліквідується, визначений ліквідаційною комісією. Для цього до банку подається: копія рішення учасників або органу юрособи, уповноважених на це установчими документами; картка із зразками підписів уповноважених членів ліквідаційної комісії та відбитка печатки юрособи. Інші рахунки, виявлені під час проведення ліквідаційної процедури, і які не використовуються для проведення ліквідаційної процедури, підлягають закриттю за заявою уповноважених членів ліквідаційної комісії.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного:

Суд не може залишити поза увагою обставини наявності повноважень позивача щодо звернення до суду із згаданим позовом.

У відповідності до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами  України.

Як передбачено п. 8 ст. 3 КАС України, позивач це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Згідно п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу”, державні податкові інспекції виконують такі функції, зокрема, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Отже, податкова інспекція зазначеним законом наділена повноваженнями звертатись до суду з позовами про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов‘язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Ст. 173 ГК України визначає поняття “господарського зобов‘язання”: господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст. 174 ГК України є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно п.1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно п.7ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Цивільний кодекс України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до вимог ч.1 ст.207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч.2 ст.9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, загальними  вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Необхідними умовами для визнання зобов‘язання недійсним, відповідно до ч.1 ст.207 ГК України, є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов‘язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Як вже зазначалося раніше, між ТзОВ „Паркет Галичини” та ТзОВ „Агротехбуд” 02.03.2004 року було укладено договір № 2/03/04 р., за умовами якого ТзОВ „Паркет Галичини”  взяв на себе зобов’язання виконати загально-будівельні роботи по будівництву заводу на території автопорту „Краковець”. Згідно акту приймання виконаних робіт №1, ТзОВ „Паркет Галичини” виконало роботи на суму 110 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 18 333,33 грн. та виписало податкову накладну № 02.07 від 02.07.2004 р. та, згідно акту приймання виконаних робіт №2 ТзОВ „Паркет Галичини” виконало роботи на суму 90 000,00 грн., в т.ч. ПДВ 15 000,00 грн., та виписало податкову накладну № 21.07 від 21.07.2004 р. На оплату будівельних робіт виписано рахунок-фактуру № 2/07/04 від 02.07.2004 р. та рахунок-фактуру №21/07/04 від 21.07.2004 року, на підтвердження оплати яких відповідачем 2 представлено платіжне доручення №205 від 12.08.2004 року та платіжне доручення №206 від 13.08.2004 року. Суми податку на додану вартість по зазначених податкових накладних включені ТзОВ „Агротехбуд” до податкового кредиту відповідного періоду, відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з ПДВ за липень 2004 року.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог  посилається на те, що розрахунки по даних операціях не проведені, оскільки розрахунковий рахунок ТзОВ „Паркет Галичини”, на який перечислилися кошти за виконані роботи був закритий 16.07.2004 року, в підтвердження чого було надано довідку № 1878 від 29.12.2005 року АТ „Брокбізнесбанк”.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, свідоцтво платника ПДВ ТзОВ „Паркет Галичини”  анульоване 16.07.2004 року, а зняття з податкового обліку відбулося 03.08.2004 року. Таким чином, податкова накладна №0207 від 02.07.2004 року, складена ТзОВ „Паркет Галичини” в період, коли товариство було зареєстроване, як платник ПДВ, у відповідності до вимог ст..9 Закону України „Про податок на додану вартість”. Правомірність включення ТзОВ „Агротехбуд” зазначених сум ПДВ до податкового кредиту підтверджена постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2006 року у справі № 5/805-12/157 А, яка набрала законної сили.

Як на момент здійснення господарських операцій по спірному договору, так і на час видачі податкової накладної №0207 від 02.07.2004 року ТзОВ „Паркет Галичини” було зареєстроване Департаментом економічної політики та ресурсів Львівської міської ради як юридична особа, що підтверджує довідка Головного управління статистики у Львівській області № 20-09/1147 від 15.05.2006 року, довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №447500 від 08.05.2007 року. Відповідач-2 також зареєстрований платником податку на додану вартість, йому було присвоєно індивідуальний податковий номер 314751413339. Таким чином, на час здійснення господарських операцій ТзОВ „Паркет Галичини” мало право нараховувати замовнику ПДВ, складати та видавати йому податкові накладні.

Нормами податкового законодавства передбачено визнання податкових накладних недійсними (п.2, п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації від 30.05.97р. № 165) у разі заповнення її особою, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер. Із матеріалів вбачається, що підпис особи на податкових накладних посвідчено круглою печаткою відповідача 1, а тому, є всі підстави вважати, що її підписала уповноважена особа такого продавця.

Згідно із пунктом 18 Порядку усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як вбачається з податкової накладної, яка була видана ТзОВ „Паркет Галичини” для ТзОВ „Агротехбуд” за наслідками спірних господарських операцій, була підписана та скріплена печаткою ТзОВ „Паркет Галичини”. Позивач не оспорює факт, що директором ТзОВ „Паркет Галичини” на момент здійснення спірної господарської операції був саме Климюк В.М. Як зазначалося вище, належних та допустимих доказів того, що вищевказані договір, рахунок-фактура, акт приймання робіт та податкова накладна від імені ТзОВ „Паркет Галичини” були підписані  неуповноваженою особою, позивач не надав. Таким чином, позивач у встановленному чинним законодавством України порядку не довів , що вищезазначена податкова накладна складена не у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997р. №165.

Під час розгляду справи ухвалами суду вимагалось у позивача подати докази, які б свідчили про наявність умислу сторін господарського зобов’язання, вчиненого з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства. В жодне із судових засідань позивач витребуваних судом документів та доказів, що свідчать про наявність умислу сторін на момент здійснення господарських операцій, не подав.

Якщо контрагент за договором не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи подачі звітності до податкових органів, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, але не є підставою для визнання недійсними угод, які він укладав під час своєї підприємницької діяльності і не звітувався перед податковим органом.

Пунктом 11 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" № 02-5/111 від 12.03.1999 р. визначається, що для прийняття рішення зі спору про визнання недійсною угоди, укладеної з метою, завідомо суперечною інтересам держави, необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику про визнання угод недійсними»№3 від 28.04.1978 р., угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови № 3 від 28 квітня 1978 року “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” роз‘яснив, що до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо.

Наявність умислу у сторін (сторони) договору означає, що сторони (сторона) такого контракту усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи - сторони у договорі визначається умислом посадової особи, яка підписала (уклала) угоду від імені такої юридичної особи і яка мала такі повноваження на момент її підписання. (Роз'яснення ВАС України № 02-5/111 від 12.03.1999р. „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними"). Таким чином, наявність прямого умислу та мети на ухилення від сплати податків може бути встановлена виключно у фізичних осіб. Фізична особа визнається винною виключно судом.

Таким чином, розглядаючи такий спір, суд зобов'язаний встановити наявність наступних ознак:

-          чи вчинення дій кожної окремої сторони об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства, а отже, в кожном конкретному випадку повинно бути встановлено порушення норм законів та нормативних актів;

-          кожна угода, яка суперечить інтересам держави і суспільства, характеризується cуб'єктивним наміром (умислом) сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

-          наявність умислу може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому умисел (суб'єктивний склад правопорушення) повинен бути встановлений відповідним компетентним державним органом і підтверджений законодавче визначеними засобами доказування.

Умисел юридичної особи, в даному випадку, визначається за умислом тієї особи, що укладала угоду, на підставі якої виникло таке зобов‘язання.

Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи спірний договір діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів. В підтвердження умислу ТзОВ „Агротехбуд”  позивач посилається на  пояснення керівника ТзОВ „Паркет Галичини” про ймовірність підробки підписів посадових осіб підприємства на угоді, накладних та інших розрахункових документах і на лист ДПІ в Галицькому районі м.Львова , в якому податкова інспекція повідомила про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТзОВ „Паркет Галичини”.

Орган державної податкової служби вважає, що сторони даного спору, укладаючи спірний договір діяли з умислом на приховування від оподаткування прибутків та доходів.

Мета є суб'єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і, як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.

Отже, для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавче визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу протиправної дії. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставин, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідачів.

Із наданих суду доказів вбачається, що позивачем не доведено належним чином, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання господарського зобов’язання і чи було воно спрямоване на приховування від оподаткування доходів, а також наявність в діях відповідачів, чи хоча б одного з них, умислу.

Крім того, ДПІ у Яворівському районі Львівської області, відповідно до вимог ст. 207 ГК України, повинна довести мету в діях відповідачів, яка б при вчиненні господарського зобов’язання суперечила інтересам держави і суспільства, при чому обов'язковою ознакою такої мети є завідомість.

Отже, при прийнятті рішення по даному спору необхідно встановити в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання угоди, якою із сторін і якою мірою виконано господарське зобов'язання, а також вину сторін у формі умислу (наміру). При цьому умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це відповідні повноваження. Така ознака, як завідомість, свідчить, що сторони виходячи з обставин справи усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди (господарського зобов'язання), суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксується у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішення податкової служби, яке повинно бути виконано упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

Ухилення однієї з сторін від сплати податків після здійснення угоди, відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому слід зазначити, що за умови встановлення під час перевірки посадовими особами ДПС порушень податкового законодавства, неправомірне віднесення до складу валових непідтверджених витрат чи завищення податкового кредиту, позивач має повноваження щодо застосування фінансової відповідальності до такого суб'єкта.

Окрім того, пунктом 1.3 Оглядового листа Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними" № 01-8/481 від 20.04.2001 року передбачено, що порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним.

При цьому уповноважений податковий орган (за наявності встановлених законом підстав) не позбавлений права донарахувати необхідну суму податку суб'єкту підприємницької діяльності - порушнику податкового законодавства у справі, оскільки статтею 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

Несплата податків дійсно є порушенням діючого податкового законодавства, однак несплата податків однією із сторін за договором, чи сплата не в повному обсязі - не є підтвердженням мети відповідачів при укладенні та виконанні спірного договору на ухилення від сплати податків.

Таким чином, податковим органом не доведено в межах належності і допустимості доказів  здійснення господарських операцій з метою, яка за відомо суперечить інтересам  держави і суспільства.

Одночасно, слід зазначити, що положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів ст.228 ЦК України, правочин,  що вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільству, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а, отже, є нікчемним.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, і, тому, позови податкових органів про визнання правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду з 01.01.2004 року не підлягають. При цьому, встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства презюмується у мотивувальній частині рішення (ухвали), а не в резолютивній. Означена позиція Вищого адміністративного суду України щодо непідвідомчості вимог про визнання нікчемних правочинів недійсними співпадає з позицією Верховного Суду України, висловленій в постанові від 25.09.2007 р. №07\99.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку, що, оскільки суду непідвідомчий позов про визнання нікчемного правочину недійсним, то провадження у справі слід закрити, згідно п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України.

          Однак, слід звернути увагу на те, що санкції, встановлені ч.1 ст.208 ГК України , застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідома суперечить інтересам держави і суспільства, а у разі визнання недійсним господарського зобов’язання з інших підстав, як наслідок застосовується двостороння реституція, тобто кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за зобов’язанням. Тобто, наслідки, передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України застосовуються лише в тому разі, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

          Даючи правову оцінку згаданим доказам, суд прийшов до висновку, що органом державної податкової служби не надано достатньо доказів для встановлення мети згаданих вище підприємств, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при проведенні зазначених операцій.

Крім того, суд звертає увагу і на те, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосуван ня санкцій лише судом.

Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рі шенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.

Тому, суд вважає, що такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України. Згідно ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосо вані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи те, що виписування накладних та податкових накладних мало місце за період з 02.07.2004 р. –21.07.2004 р., а позов подано позивачем до суду 26.03.2007 р., тобто більше ніж за один рік до звернення органу державної податкової служби до суду для застосування конфіскаційних наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, суд вважає, що минули строки застосування, передбачені ст. 250 ГК України, таких наслідків. Тому, в суду немає підстав для застосування таких санкцій.

Відповідно до ч. 2 ст. 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст.9 КАС України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.3 ст.9 КАС України, суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповід ним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Консти туції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верхо вною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказу вання. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до п.6 ст.71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних при чин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд прийшов до висновку, що позов Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області (м. Яворів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Паркет Галичини” (м. Львів) та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротехбуд” (м. Новояворівськ) про визнання недійсним даного господарського зобов‘язання на суму 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. судовому розгляду адміністративним судом не підлягає.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

витрати на правову допомогу;

витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Згідно п. п. 1, 2 ч. 3 р. VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", та становить 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто 3,4 грн.

Згідно ч.2 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони –суб”єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов”язані  із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Згідно ч.3 ст.94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу –відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві  відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 19, 67 Конституції України, ст.207, ст.208 ГК України, ст.ст.17, 21, 48, 53, 69, 89, 94, 116, 122,  123, 124, 138, 139, 140, 151, 152, 153, 154, 160, 162, 163, 167 п.6 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Провадження у справі №5/739-25/123-А за позовом Державної податкової інспекції у Яворівському районі Львівської області (м. Яворів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Паркет Галичини” (м. Львів) та до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агротехбуд” (м. Новояворівськ) про визнання недійсним господарського зобов‘язання на суму 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. –закрити.

2.          В решті частини  позовних вимог –відмовити.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України:

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                       Пазичев В.М.