Рішення

від 18.08.2011 по справі 40/272

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  40/272

18.08.11

За позовом                    Публічного акціонерного товариства „Діамантбанк”

до          1)  Товариства з обмеженою відповідальністю “Б2Б-Транс”

          2)  Товариства з обмеженою відповідальністю “БМБ Компаунд”

про          стягнення 95 799,20 грн

      Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача:           ОСОБА_1. - за довіреністю № 155 від 10.06.11,

                                  ОСОБА_2.- за довіреністю №156 від 10.06.11;

від відповідача-1:  ОСОБА_3. - за довіреністю №1 від 07.07.2011;

від відповідача-2:  ОСОБА_4. - за довіреністю № 3 від 22.10.10.

В судовому засіданні 18.08.11, в порядку ч. 1 ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство “Діамантбанк” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Б2Б-Транс”, Товариства з обмеженою відповідальністю „БМБ Компаунд” про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості в сумі 95799,20 грн., яка складається з заборгованості по лізинговим платежам за період з 11.12.2010 до 26.04.2011 в сумі 91597,20 грн., пені за несплату (непогашення) лізингових платежів в сумі 4202,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2011 порушено провадження у справі № 40/272 та призначено розгляд справи на 04.08.2011.

У судове засідання 04.08.11 представники сторін з’явились, надали документи на виконання вимог ухвали суду. Представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, що була прийнята судом та залучена до матеріалів справи. Відповідно до вказаної заяви позивач просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість по лізинговим платежам за період з 11.12.2010 до 26.04.2011 в сумі 73 277,76 грн, пеню за несплату (непогашення) лізингових платежів в сумі 4 202,00 грн.

Представники відповідачів подали клопотання про припинення провадження у справі, в задоволенні яких судом було відмовлено у зв’язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Представник відповідача-1 подав клопотання про зупинення провадження у справі, в обґрунтування якого зазначив, що в провадження Київського окружного адміністративного суду знаходилась справа за позовом відповідача-1 до відділу державної виконавчої служби Броварського МУЮ про визнання дій державного виконавця неправомірними та зобов’язання повернути відповідачу-1 вилучені транспортні засоби, які є предметом договору лізингу. На думку відповідача-1 справа № 40/272 не може бути розглянута до моменту набрання постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.08.11 у справі № 2а-3136/11/1070 законної сили.

За результатами обговорення клопотання представника відповідача-1 суд  відмовив в його задоволенні, у зв’язку з відсутністю обставин, які відповідно до норм ст. 79 ГПК України, є підставою для зупинення провадження у справі.

Представник позивача підтримав позовні вимоги з урахування заяви про зменшення позовних вимог. Представник відповідача-1 подав відзив на позов, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі, зазначаючи, що в порушення вимог господарсько-процесуального законодавства позивач повторно звертається з тими самими вимогами. Відповідач-1 зазначає, що позивачем заявлена заборгованість за період з 10.11.10 по 09.12.10 та пеня, нарахована за період з 26.10.10 по 28.10, з 11.11.10 по 12.12.10, що вже була предметом розгляду по справі № 34/553-34/554. Крім того, відповідач-1 зазначає, що  позивачем було використано обидва способи стягнення боргу, в результаті чого було конфісковано транспортні засоби, про що свідчить акт державного виконавця від 03.06.11. та одночасно стягнуто грошові кошти, які надійшли в рахунок погашення заборгованості згідно рішення суду. Представник відповідача-2 надав пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав позицію відповідача-1.

У судовому засіданні було оголошено перерву до 18.08.11.

У судове засідання 18.08.11 представники сторін з’явились, представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість по лізинговим платежам за період з 11.12.2010 до 26.04.2011 в сумі 73 277,76 грн, пеню за несплату (непогашення) лізингових платежів в сумі 3 897,78 гр., що нарахована з 16.12.10 по 26.04.11.

Представник відповідача-1 надав додаткові пояснення по справі, відповідно до яких зазначає, що вимоги позивача стосовно стягнення заборгованості за лізинговими платежами за період з 11.12.10 по 26.04.11 є безпідставними, оскільки отримавши лист від позивача 16.11.10 відповідач-1 перерахувань за лізинговими платежами не здійснював, так як був попереджений про відмову позивача від договору. Таким чином, на думку відповідача, датою відмови від договору лізингу слід вважати 01.12.10. Крім того, позивач використав безспірний порядок стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса, який, на думку відповідача-1, є видом стягнення непогашеної простроченої заборгованості. Тому відповідач-1 вважає дії позивача неправомірними та такими, що порушують матеріально-правові та законні інтереси відповідача-1.

Представник відповідача-2 підтримав позицію відповідача-1.

Судом заслухані пояснення представників сторін, досліджені надані суду докази та матеріали. В результаті дослідження наданих суду доказів та матеріалів, суд встановив:

18.11.2008 між Акціонерним банком „Діамант”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „Діамантбанк”, (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Б2Б-Транс” (лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 349 (далі –Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору лізингодавець (позивач) відповідно до визначеної Лізингоодержувачем (відповідач-1) в п.1.2 цього договору специфікації зобов'язується набути у власність неспоживчу річ, визначену індивідуальними ознаками та віднесену відповідно до законодавства до основних фондів (далі - Предмет лізингу) і передати Предмет лізингу у користування Лізингоодержувачу на визначений строк не менше 1 (одного) року за встановлену плату (далі -Лізингові платежі, та/або Лізинговий платіж).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що Лізингодадерувач доручає Лізингодавцю вибір Предмета Лізингу згідно наступної специфікації:

№  з/п

Різновид предмета лізингу

Марка, модель, тип, серія

Рік

випуску

Кількість одиниць

Найменування, ідентифікаційний код, місцезнаходження продавця

Ціна за одиницю без ПДВ, грн

Вартість одиниці з ПДВ, грн

1

Автомобіль сідловий тягач Ford

Cargo 1835 T

2008

1

ТОВ «Автек-Захід», ідентифікаційний код24814230, місцезнаходження: м. Львів, вул. Богданівська, 17

366666,67

440000,00

2

Напівпричіп ВАРЗ

9996

2008

1

ВАТ «Верхньодніпровський авторемонтний завод, ідентифікаційний код 05461390, місцезнаходження м. Верхньодніпровськ, вул. Палехи, 109

166666,67

200000,00

Пунктом 2.1 Договір визначено, що Предмет лізингу надається в користування Лізингоодержувачу на умовах сплати останнім на користь Лізингодавця Лізингових платежів, які, за винятком визначеного в п.2.4 цього договору авансового Лізингового платежу, складаються з:

- частини Лізингового платежу, спрямованої на компенсацію обумовленої сторонами в п.1.2 цього договору загальної вартості Предмета лізингу;

- частини Лізингового платежу, що є платежем як винагорода Лізингодавцю за  отриманий  у лізинг Предмет лізингу (далі –Лізингова  винагорода);

- частини Лізингового платежу, спрямованої на компенсацію Лізингодавцю будь-яких витрат, що пов'язані з набуттям у власність Предмета лізингу та передачею його у лізинг, за винятком витрат по сплаті загальної вартості Предмета лізингу (зокрема, але не виключно, витрат, що пов'язані із державною реєстрацією Предмета Лізингу, за наявності законодавчих вимог щодо реєстрації Предмета лізингу, витрат по страхуванню Предмета лізингу та сплаті податків).

Відповідно до п.2.3 Договору за винятком терміну сплати авансового Лізингового платежу, визначеного у п.2.4 цього договору, Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати Лізингові платежі на користь Лізингодавця щомісячно, числа місяця, аналогічного числу місяця підписання Акта прийому-передачу Предмета лізингу, починаючи з місяця, наступного за місцем підписання Сторонами акту прийому-передачу Предмета Лізингу. При цьому останній Лізинговий платіж повинен сплачуватись Лізингоодержувачем у число місяця, аналогічне числу місяця підписання акта прийому-передачі Предмета лізингу.

Додатком №1 до Договору лізингу, сторони визначили Графік сплати Лізингових платежів.

Як слідує з матеріалів справи, позивач належним чином та у повному обсязі виконав зобов'язання за Договором лізингу та передав Предмет лізингу відповідачу-1.

Однак, відповідач-1, всупереч прийнятих обов'язків, зобов'язання щодо сплати лізингових платежів своєчасно та в повному обсязі за період з 11.12.10 по 26.04.11 не виконав.

У зв’язку з порушенням відповідачем-1 зобов’язань зі сплати лізингових платежів, прострочення яких складало більше 30 днів, позивач відповідно до п. 8.2 договору лізингу, відмовився від договору лізингу в односторонньому порядку на підставі листа № 2116/38.1-06 від 13.04.11, який був отриманий відповідачем-1 15.04.11 (копія повідомлення про вручення поштового відправлення в матеріалах справи).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Згідно до п.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В зв'язку з порушенням відповідачем-1 умов Договору лізингу, позивач звертався до останнього з листами за вих. 5776/38.1-38.1 від 16.11.2010 та вих. 4458/25.2-06 від 24.06.11, в яких вимагав погашення простроченої заборгованості.

Відповідач-1 станом на момент вирішення спору коштів не сплатив.

Позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог додано детальні розрахунки щодо нарахування заборгованості зі сплати лізингових платежів за період з 11.12.2010р. по 26.04.2011р., ретельно дослідивши вказані розрахунки, суд прийшов до висновку, що вони відповідають умовам договору лізингу, в тому числі п. 2.2 договору та Додатку № 1 до договору.

З метою забезпечення вимог Кредитора (позивача), які виникають з Договору фінансового лізингу № 349, 18.11.08 між позивачем та відповідачем-2 було укладеного договір поруки № 349/1 (далі - Договір поруки).

Пунктом 1.2 Договору поруки визначено, що Поручитель відповідає перед Кредитором у повному обсязі. Боржник (відповідач-1) і Поручитель (відповідач-2) відповідають перед Кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право Кредитора вимагати виконання зобов'язань,  вказаних у п.1.1 цього договору повністю (чи у будь-якій його частині) як від Боржника та Поручителя разом, так і від кожного окремо.

Згідно з п.1.3 Договору поруки відповідальність Поручителя виникає як у випадку невиконання Боржником будь-якої частини зобов'язань, так і при невиконанні Боржником зобов'язань в цілому.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (частина 1).

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 2).

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (частина 3).

Договором поруки передбачена солідарна відповідальність Позичальника та Поручителя за невиконання зобов'язання за Кредитним договором.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідачів солідарно суми заборгованості за договором фінансового лізингу № 349 від 18.11.08 є обґрунтованими та правомірними.

Відтак, суд визнає вимогу позивача про стягнення з відповідачів як солідарних боржників простроченої заборгованості за лізинговими платежами за період з 11.12.10 по 26.04.11 в сумі 73 277,76 грн. правомірною та такою, що підлягає задоволенню.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься й у статті 611 ЦК України, згідно з якою у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно   з   частиною   1   статті   612   ЦК  України   боржник  вважається  таким,   що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статей 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.9.1 договору фінансовго лізингу № 349 від 18.11.08 за несвоєчасну сплату лізингоодержувачем лізингових платежів та/або комісії за цим договором, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів та/або комісії та/або інших платежів за цим договором за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 10% від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов’язання.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату по лізинговим платежам не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов‘язання.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов’язання щодо внесення лізингових платежів.

Суд погоджується з обґрунтованим розрахунком пені, що доданий позивачем до заяви про зменшення позовних вимог, за період з 16.12.10 по 26.04.11, який відповідає п. 9.1 договору лізингу та нормам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті лізингових платежів відповідач-1 не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню, розмір якої, за обґрунтованими розрахунками позивача нарахованої на суми боргу по лізинговим платежам становить 3897,78 грн.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 3897,78 грн. обґрунтовані

Стосовно заперечень відповідачів проти позову, зокрема щодо повторного звернення позивача до суду з тими самими вимогами, які вже були предметом розгляду по справі № 34/553-34/554, а також звернення позивача до нотаріуса для вчинення виконавчого напису щодо повернення предмету лізингу, що також є способом стягнення боргу, суд зазначає наступне.

З метою відновлення своїх порушених прав на повернення об’єкту лізингу позивач звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису та повернення об’єкту лізингу у примусовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.05.11 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-ОСОБА_5. було вчинено виконавчий напис № 2418, на підставі якого було відкрито виконавче провадження ВДВС Броварського МУЮ. 03.06.11 об’єкт лізингу було повернуто позивачу, про що було складено відповідний акт. Таким чином, на підставі виконавчого напису № 2418 від 10.05.11 позивачу було лише повернуто предмет лізингу у зв’язку з невиконання лізингоодержувачем своїх зобов’язань щодо сплати лізингових платежів за договором фінансовго лізингу № 349 від 18.11.08, примусового стягнення вказаної заборгованості виконавчий напис не передбачав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду м. Києва від 26.01.11 у справі № 34/553-34/554, що було залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.11, позовні вимоги Акціонерного банку „Діамант” задоволено, вирішено стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Б2Б-Транс” та Товариства з обмеженою відповідальністю “БМБ Компаунд” 36 638 грн. 88 коп. основного боргу за лізинговими платежами за період з 10.10.2010 до 10.12.2010 та 3 663 грн. 89 коп. штрафу. Таким чином, твердження позивача про повторне звернення позивача до суду з тими самими вимогами не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки предметом розгляду у справі № 40/272 з урахуванням зменшених позовних вимог є стягнення заборгованості за період з 11.12.10 по 26.04.11, а також пеня, нарахована за вказаний період

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Матеріалами справи підтверджена правомірність заявлених позовних вимог в частині стягнення з відповідачів основної заборгованості у розмірі 73277,76 грн., пені в розмірі 3897,78 грн, а відповідачі не довели протилежне, тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню на загальну суму 77175,54 грн.

Відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання своїх договірних зобов’язань в частині своєчасної та повної сплати лізингових платежів згідно з умовами договору фінансового лізингу № 349 від 18.11.08.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при задоволенні позову покладаються на відповідачів з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, оскільки спір виник саме з їх вини.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч.5 ст. 49, ст.ст.  82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю “Б2Б-Транс”(02094 м. Київ, Попудренка, 52, ідентифікаційний код 35222367) та Товариства з обмеженою відповідальністю “БМБ Компаунд”(02094 м. Київ, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний код 30406297), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на  користь Публічного акціонерного товариства “Діамантбанк” (04070 м. Київ, Контрактова площа, 10-А, ідентифікаційний код 23362711) 73 277 (сімдесят три тисячі двісті сімдесят сім) грн. 76 коп. основного боргу за лізинговими платежами за період з 11.12.2010 по 26.04.2011, 3 897 (три тисячі вісімсот дев’яноста сім) грн. 78 коп. пені  за період з 16.12.2010 по 26.04.2011, витрати по сплаті державного мита в сумі 771 (сімсот сімдесят одна) грн. 75 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя                                                                                                                        Пукшин Л.Г.

дата підписання рішення 26.08.2011 р.