Постанова

від 16.02.2012 по справі 40/272

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 "16" лютого 2012 р.                                                                                    

Справа № 40/272  

Вищий  господарський  суд  України  в складі колегії

суддів:

Грейц К.В. - головуючого,

Бакуліної С.В.,

Глос О.І.,

розглянувши касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю

"Б2Б-Транс"

на  постанову

від 31.10.2011

Київського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду міста Києва № 40/272

за позовом

Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"

до

- Товариства з обмеженою відповідальністю "Б2Б-Транс"

- Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд"

про

стягнення 95799,20 грн.,

за участю представників: позивача -

Агафонов А.В., Береговий І.В.

відповідача-1 –

відповідача-2 –

Васюта І.В.

Гриценко І.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2011 (суддя Пукшин Л.Г.) задоволені повністю уточнені (зменшені) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (далі –позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Б2Б-Транс" (далі –відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" (далі –відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 77175,54 грн., з яких 73277,76 грн. - заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором лізингу за період з 11.12.2010 по 26.04.2011, 3897,78 грн. - пені за період з 26.10.2010 по 26.04.2011.

Київський апеляційний господарський суд, здійснюючи апеляційний перегляд в зв'язку зі скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Б2Б-Транс”, постановою від 31.10.2011 (колегія суддів у складі головуючого судді Гаврилюка О.М., суддів Мальченко А.О., Майданевича А.Г.) рішення у справі скасував в частині стягнення 42357,89 грн. заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором лізингу за період з 11.12.2010 по 26.04.2011 (сума компенсації загальної вартості предмету лізингу) з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення залишене без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Б2Б-Транс" з постановою суду апеляційної інстанції не згодне в частині залишення без змін рішення місцевого господарського суду і задоволення позовних вимог, в поданій касаційній скарзі просить її в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а саме: статей 3, 6, 627, 653 Цивільного кодексу України, статей 43, 101 Господарського процесуального кодексу України та не врахування судами попередніх інстанцій положень пункту 8.5 договору фінансового лізингу.

Зокрема, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій не були встановлені і оцінені обставини виконання позивачем припису пункту 8.5 договору фінансового лізингу, яким встановлено обов'язок лізингодавця після відмови від договору звернутися з письмовою вимогою до лізингоодержувача щодо виконання його обов'язків за договором; судами не враховано, що позивач як лізингодавець не звертався з письмовою вимогою до лізингоодержувача про виконання зобов'язань, передбачених підпунктом 6 п. 8.5 договору; відсутність факту звернення свідчить про те, що у  лізингоодержувача не виникло обов'язку по оплаті висунутих позовних вимог.

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 18.11.2008 Акціонерний банк "Діамант" (лізингодавець, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Б2Б-Транс" (лізингоодержувач) уклали договір фінансового лізингу № 349, відповідно до умов якого лізингодавець відповідно до визначеної лізингоодержувачем в п. 1.2 цього договору специфікації зобов'язується набути у власність неспоживчу річ, визначену індивідуальними ознаками та віднесену відповідно до законодавства до основних фондів і передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше 1 року за встановлену плату (п. 1.1 договору); лізингоодержувач доручає лізингодавцю вибір предмета лізингу згідно наступної специфікації: автомобіль сідловий тягач Ford Cargo НОМЕР_1, 2008 року випуску - 1 одиниця, продавцем якого є ТОВ "Автек-Захід", вартістю 440000 грн. з ПДВ, та напівпричіп ВАРЗ 9996, 2008 року випуску - 1 одиниця, продавцем якого є ВАТ "Верхньодніпровський авторемонтний завод", вартістю 200000 грн. з ПДВ (п. 1.2 договору); предмет лізингу надається в користування лізингоодержувачу на умовах сплати останнім на користь лізингодавця лізингових платежів, які за винятком визначеного в п. 2.4 цього договору авансового лізингового платежу, складаються з:

- 2.1.1 частини лізингового платежу, спрямованої на компенсацію обумовленої сторонами в п. 1.2 цього договору загальної вартості предмету лізингу;

- 2.1.2 частини лізингового платежу, що є платежем як винагорода лізингодавця за отриманий у лізинг предмет лізингу (лізингова винагорода);

- 2.1.3 частини лізингового платежу, спрямованої на компенсацію лізингодавцю будь-яких витрат, що пов'язані з набуттям у власність предмета лізингу та передачею його у лізинг, за винятком витрат по сплаті загальної вартості предмета лізингу (зокрема, але не виключно, витрат, що пов'язані із державною реєстрацією предмета лізингу, за наявності законодавчих вимог щодо реєстрації предмета лізингу, витрат по страхуванню предмета лізингу та сплаті податків) (п. 2.1 договору); розмір лізингових платежів визначається цим договором та графіком сплати лізингових платежів, що наведений у додатку 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною (п. 2.2 договору); строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу) становить 48 місяців з дати підписання сторонами відповідного акту прийому-передачі предмета лізингу, але в будь-якому випадку не менше 1 року з моменту підписання сторонами відповідного акту прийому-передачі предмета лізингу (п. 7.1 договору); строк цього договору: з моменту його підписання до повного виконання сторонами зобов'язань (п. 7.2 договору); лізингодавець має право відмовитися від цього договору в односторонньому порядку та вимагати повернення предмета лізингу від лізингодавця у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж або інші платежі за цим договором частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів (п. 8.2 договору); відмова від цього договору вважається вчиненою на 7 день з дня вручення стороною відповідного письмового повідомлення на визначених цим договором підставах та за вказаним в цьому договорі місцезнаходженням іншої сторони, якщо протягом цього вказаного семиденного строку остання не надала стороні, що відмовилася від цього договору, документальних підтверджень усунення підстав для відмови від договору (п. 8.4 договору); наслідком відмови лізингодавця від цього договору є виникнення у лізингоодержувача наступних обов'язків перед лізингодавцем, які мають бути виконані негайно з моменту направлення відповідної письмової вимоги лізингодавцем на вказане в цьому договорі місцезнаходження лізингоодержувача, але не раніше дня вчинення відмови від цього договору:

1) обов'язок з дострокового повернення лізингодавцю предмета лізингу у випадку, якщо предмет лізингу був переданий лізингоодержувачу;

2) обов'язок лізингоодержувача з компенсації лізингодавцю документально підтверджених останнім витрат по вилученню предмета лізингу у лізингоодержувача та реалізації предмета лізингу, яка проводитиметься на розсуд лізингодавця у визначених законодавцем межах з метою одержання грошових коштів для покриття витрат, понесених лізингодавцем у зв'язку з придбанням предмета лізингу за визначеною в п. 1.2 цього договору загальною вартістю;

3) обов'язок лізингоодержувача з компенсації лізингодавцю документально підтвердженої останнім непокритої частини витрат по сплаті визначеної в п. 1.2 цього договору загальної вартості предмета лізингу, якщо коштів, які отримає лізингодавець від реалізації предмета лізингу за встановленою обраним лізингодавцем професійним оцінювачем вартістю, а також коштів сплачених лізингоодержувачем у вигляді визначеної цим договором частини кожного лізингового платежу як компенсації вартості предмета лізингу, виявиться недостатньо для покриття лізингодавцю таких витрат;

4) обов'язок лізингоодержувача зі сплати лізингодавцю платежу в розмірі лізингової винагороди, що нарахована по дату такого дострокового виконання включно та не сплачена лізингоодержувачем;

5) обов'язок лізингоодержувача зі сплати лізингодавцю платежу в розмірі всіх документально підтверджених витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з набуттям у власність предмета лізингу та передачею його у лізинг лізингоодержувачу, за винятком витрат по сплаті вартості предмета лізингу (зокрема, але не виключно, витрат, що пов'язані із державною реєстрацією предмета лізингу, за наявності законодавчих вимог щодо реєстрації предмета лізингу, витрат по страхуванню та сплаті податків);

6) обов'язок лізингоодержувача зі сплати неустойки на визначених розділом 9 цього договору умовах (п. 8.5 договору ); за не своєчасну сплату лізингоодержувачем лізингових платежів та/або комісії(й) за цим договором лізингоодержувач сплачує лізингодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів та/або комісії(й) та/або інших платежів за цим договором за кожен день прострочення, а також штраф у розмірі 10% від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов'язання (п. 9.1 договору).

Водночас, 18.11.2008 Акціонерний банк "Діамант" (кредитор) та Товариство з обмеженою відповідальністю "БМБ Компаунд" (поручитель) уклали договір поруки № 349/1, відповідно до умов якого поручитель поручався перед кредитором за належне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Б2Б-Транс" (боржником) взятих на себе зобов'язань, що витікають з договору фінансового лізингу від 18.11.2008 № 349, укладеного між кредитором та боржником, в тому числі: сплачувати лізингові платежі у порядку та розмірі, що передбачені договором фінансового лізингу сплачувати комісію у розмірах, в терміни та у порядку, що передбачені договором фінансового лізингу, сплачувати можливі штрафні санкції (п. 1.1 договору); поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п. 1.2 договору); відповідальність поручителя виникає як у випадку невиконання боржником будь-якої частини зобов'язань, так і зобов'язань в цілому (п. 1.3 договору).

На виконання умов договору фінансового лізингу позивач передав відповідачеві -1 предмет фінансового лізингу (автомобіль сідловий тягач Ford Cargo НОМЕР_1, 2008 року випуску, 1 одиниця, вартістю 440000 грн. з ПДВ, та напівпричіп ВАРЗ 9996, 2008 року випуску, 1 одиниця, вартістю 200000 грн. з ПДВ) за актом прийому-передачі від 10.12.2008.

Проте, відповідач-1 порушив графік сплати узгоджених лізингових платежів, в зв'язку з чим 16.11.2010 позивач надіслав останньому лист з повідомленням про наявну заборгованість по сплаті лізингових платежів за жовтень 2010 року у розмірі 18319,44 грн. та з попередженням, що на підставі п. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 8.2 договору банк має право відмовитися від договору лізингу.

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.01.2011 у справі № 34/553-34/554 задоволено позов АБ "Діамант" до ТОВ "Б2Б-Транс" та ТОВ "БМБ Компаунд" та стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача 36638,88 грн. основного боргу за лізинговими платежами за період з 10.10.2010 до 10.12.2010 та 3663 грн. штрафу.

Втім, відповідач-1 і після 10.12.2010 продовжував порушувати свої зобов'язання за договором щодо своєчасного і повного внесення лізингових платежів, в зв'язку з чим позивач листом від 13.04.2011 № 2116/38.1-06 повідомив останнього про відмову від договору лізингу в односторонньому порядку на підставі п. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п. 8.2 договору лізингу, висунувши вимогу про повернення предмету лізингу. Зазначений лист був отриманий відповідачем-1 15.04.2011, що підтверджується повідомленням про вручення № 2361074, отже, відмова від договору у відповідності до п. 8.4 договору вважається вчиненою 26.04.2011.

На підставі вчиненого виконавчого напису нотаріуса від 10.05.2011 № 2418 та в межах виконавчого провадження ВП № 26569023 позивачеві повернено предмет лізингу (акт від 03.06.2011), втім, заборгованість зі сплати лізингових платежів, яка виникла станом на 26.04.2011, тобто, до вчинення відмови від договору, залишилась не погашеною, в зв'язку з чим позивач вимагає її стягнення з відповідачів як солідарних боржників з нарахуванням пені за період прострочення її оплти.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги в частині основного боргу та нарахованої на цей борг пені за весь період прострочення є законними і ґрунтовними.

Суд апеляційної інстанції дійшов іншого висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в тій частині, яка стосується стягнення такої складової лізингового платежу як сума компенсації загальної вартості предмету лізингу, відмовивши в їх задоволенні в цій частині. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач звернувся з даним позовом після відмови від договору, а на підставі вчиненого виконавчого напису нотаріуса від 10.05.2011 № 2418 та в межах виконавчого провадження ВП № 26569023 йому було повернено предмет лізингу (акт від 03.06.2011), отже, з врахуванням умови п.п. 5 п. 8.5 договору з відповідачів не підлягає стягненню така складова лізингового платежу (п. 2.1.1 договору) як компенсація вартості предмета лізингу у розмірі 42357,89 грн. за період з 11.12.2010 по 26.04.2011.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо безпідставності позовних вимог в частині 42357,89 грн., враховуючи таке.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Нормами ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитись від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодерожувача в безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом доказування у справі є наявність чи відсутність підстав для покладення на відповідачів солідарної відповідальності за невиконання відповідачем-1 договірних зобов'язань зі сплати лізингових платежів до моменту відмови позивача від договору і розірвання договору в односторонньому порядку.

Судами попередніх інстанції достеменно встановлено, що боргові зобов'язання відповідача-1 виникли внаслідок невиконання пунктів 2.1, 2.2 договору та узгодженого сторонами графіку сплати лізингових платежів щодо їх вчасного внесення під час дії договору фінансового лізингу №349 від 18.11.2008, тобто, за період з 11.12.2010 по 26.04.2011, отже, незалежно від подальшої відмови позивача від договору, зазначена заборгованість має бути сплачена на підставі ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг, ст. ст. 525, 526, 762 ЦК України.

Відтак, твердження скаржника, що обов'язок сплатити борг виник у нього внаслідок розірвання договору фінансового лізингу і позивач має звернутися з окремою вимогою про його оплату є хибними і не відповідають ні умовам договору, ані суті пред'явленого позивачем позову, адже, як зазначено вище, позов не стосується правових наслідків дострокового розірвання договору і виникнення у лізингоодержувача інших зобов'язань, зокрема, передбачених п.п. 5 п. 8.5 договору.

З цих підстав помилковим слід визнати і висновок суду апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення такої складової лізингового платежу як компенсація загальної вартості предмета лізингу у розмірі 42357,89 грн. за період з 11.12.2010 по 26.04.2011, оскільки, як і скаржник, суд апеляційної інстанції помилково ототожнив зобов'язання відповідача-1, які виникли і існували під час дії договору, які залишились не виконаними і стягнення яких  є правом позивача в межах строку позовної давності, з новими зобов'язаннями відповідача-1, що виникають у зв'язку з відмовою позивача від договору, втім, вимоги щодо яких не є предметом даного спору.

Враховуючи, що факт порушення відповідачем-1 умов договору фінансового лізингу щодо своєчасного і в повному обсязі внесення лізингових платежів під час дії договору, а відповідачем-2 –умов договору поруки, доведений позивачем належними і допустимими доказами і не спростований відповідачами, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що, як свідчать матеріали справи, скаржником протягом розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій взагалі не порушувалося питання щодо встановлення і оцінки обставин наявності чи відсутності підстав для застосування положень підпунктів 5, 6 пункту 8.5 договору фінансового лізингу, відтак, враховуючи встановлені нормами ст. ст. 1115, 1117 ГПК України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, доводи касаційної скарги в цій частині відхиляються.

Таким чином, доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в тій частині, якою рішення місцевого господарського суду залишено без змін та фактично зводяться до переоцінки фактичних обставин справи, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 1117 ГПК України при здійсненні у касаційному порядку перегляду судових рішень не допускається.

Разом з тим, в частині скасування рішення місцевого господарського суду і прийняття нового рішення про відмову у позові постанова суду апеляційної інстанції у справі є помилковою та не може бути визнана такою, що відповідає матеріалам та обставинам справи і вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарським судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для часткового скасування рішення місцевого господарського суду і прийняття в цій частині нового рішення про відмову у позові у суду апеляційної інстанції були відсутні, відтак, оскільки скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції з прийняттям нового рішення про відмову в позові повністю, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції у справі підлягає скасуванню в частині відмови у позові із залишенням в силі в цій частині рішення місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу  України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Б2Б-Транс" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2011 у справі господарського суду міста Києва № 40/272 скасувати в частині відмови у позові.

Рішення господарського суду міста Києва від 18.08.2011 у цій частині залишити в силі.

В іншій частині постанову залишити без змін.

Головуючий суддя                                                              К.В. Грейц  

Судді                                                                                         С.В. Бакуліна

                                                                                           О.І. Глос