Рішення

від 26.08.2011 по справі 22/228

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  22/228

26.08.11

За позовом            Товариства з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Соллі-Плюс»

до                    Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

про                  визнання недійсним договору в частині

                                                                                                                                       суддя Самсін Р.І.

Представники сторін:

від позивача:                   ОСОБА_1 (довіреність від 20.05.2011р.);

від відповідача:               ОСОБА_2 (довіреність № 02-04/974 від 29.12.2010р.);

26.08.2011р. в судовому засіданні у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Соллі-Плюс»(надалі ТОВ СП «Соллі-Плюс», позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним п. 6.2 додатку № 3 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006р. укладеного 28.01.2008р. між ТОВ СП «Соллі-Плюс»та ПАТ «Укрсоцбанк».

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наявність підстав для визнання недійсним положень кредитного договору, оскільки п. 6.2 договору не відповідає вимогам закону.

Відповідачем позову не визнано, заперечення викладені у відзиві на позов, який залучено  до матеріалів справи.

Згідно з поданою заявою відповідач відзначав про пропущення позивачем строків давності на звернення до суду з вимогами щодо недійсності положень договору про який йому було відомо з моменту укладення, та просив відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши подані документи, дослідивши наявні у справі докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01 червня 2006р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ТОВ СП «Соллі-Плюс»укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022, який згідно з додатковою угодою № 3 від 28.01.2008р.було викладено в іншій редакції.

Згідно ст. 202, ст. 203, 205, 207  ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків; зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у звязку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004р..

Посилання позивача щодо наявності підстав для визнання недійсним п. 6.2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.01.2008р.) судом не приймається при врахуванні наступного.

Оспорюваним положенням договору, визначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової 15; у випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті; у разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Наведені положення договору жодним чином не суперечать положенням Закону України «Про третейські суди», а згідно з ч. 7 ст. 12 вказаного закону, саме у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Положення зазначеної статті регулюють питання щодо виду та форми третейської угоди, в тому числі передбачають:

- третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди;

- якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди;

- за будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту;  

- третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує;

- третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди;

- посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Твердження позивача на наявність підстав для визнання недійсним п. 6.2 кредитного договору через викладення в договорі третейського застереження на момент коли спору не існувало, суд визнає необгрунтованими та безпідставними. Положення вказаного закону не містять заборони щодо неможливості погодження при укладенні договору, питання щодо вирішення спорів які виникнуть за таким договором, у третейському суді.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування»Закону України «Про третейські суди»(справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Закон України «Про третейські суди»у ст. 1 передбачає, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі, і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Отримання додаткової письмової згоди сторін при виникненні між ними спору, за наявності третейської угоди в договорі (контракті) Закон України «Про третейські суди»не передбачає.

Положення п. 6.2 договору не суперечать положенням закону України «Про третейські суди», а позовні вимоги не підлягають задоволенню оскільки зазначене в позовній заяві не відповідає підставам з якими законом пов’язується недійсність третейської угоди (ст. 12 закону).

В свою чергу, розгляд даного спору за вимогами про недійсність положення договору в якому міститься третейське застереження не підвідомчий третейському суду відповідно до закону, оскільки в силу вимог ст. 1, 12, 15 Господарського процесуального кодексу України справи про  визнання недійсними договорів підвідомчі саме господарським судам України, що також кореспондується з положеннями ст. 215 ЦК України.

Згідно п. 3 Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»№04-5/120 від 27.06.2007 господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 215 ЦК України не передбачено, що правочин може бути визнано недійсним Міжнародним комерційним арбітражним судом або третейським судом.

Зазначена позиція щодо цього викладена в Узагальненнях Верховного Суду України «Практика застосування судами Закону України «Про третейські суди»від 11.02.2009р..

При цьому судом враховується надана відповідачем заява про пропущення строку позовної давності при зверненні з вимогами щодо недійсності п. 6.2 кредитного договору, у зв’язку з чим відзначається наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.

Тобто, строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність  застосовується судом лише за заявою сторони у спорі,  зробленою  до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, виходячи з наведених положень закону, враховуючи, що про укладення оспорюваного договору в редакції додаткової угоди № 3 від 28.01.2008р., позивачу було відомо з 28.01.2008р., на дату звернення позивача з позовом до суду (08.07.2011р.) закінчився строк позовної давності.

Натомість, застосування позовної давності можливе саме в разі обґрунтованості вимог позивача (заявлення вимог які б мали бути судом задоволені), що внаслідок закінчення строку позовної давності є підставою для відмови у їх задоволенні.

В свою чергу, обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, заявлені вимоги по суті не підлягають задоволенню, а відтак підстави для застосування позовної давності відсутні, оскільки права позивача не порушені, вимоги про їх захист в судовому порядку не могли бути задоволені, навіть в разі звернення позивача в межах встановленого законом строку позовної давності.  

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач у своїй позовній заяві не вказує та не конкретизує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із відповідним викладенням конкретних умов договору, непогодженням станом на час розгляду справи з умовами договору по яким досягнуто згоди при його укладенні тощо.

Заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі,  оскільки, відсутні визначені законом підстави для визнання недійсним оспорюваного положення договору, з тих підстав про які зазначає позивач.

Керуючись  ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                                                                                            Р.І. Самсін

                                                                                             дата підписання рішення 31.08.2011