Постанова

від 31.10.2011 по справі 22/228

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2011                                                                                           № 22/228

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Алданової  С.О.

суддів:             

при секретарі:            

за участю представників:

від позивача     -  не з’явився

від відповідача – ОСОБА_1 (довіреність №02-04/974 від 29.12.2010 р.)    

розглянувши у відкритому

судовому засіданні             

апеляційну скаргу     Товариства з обмеженою відповідальністю спільне                                               підприємство «Соллі-Плюс»

на рішення

Господарського суду  міста Києва

від                                  26.08.2011 р.

у справі                      № 22/228 (суддя Самсін Р.І.)

за позовом                     Товариства з обмеженою відповідальністю спільне

          підприємство «Соллі-Плюс»

до                  Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»

про                                визнання недійсним договору в частині

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Соллі-Плюс» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання недійсним п.6.2 Додатку №3 до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. укладеного 28.01.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Соллі-Плюс» та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк».

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі, оскільки відсутні визначені законом підстави для визнання недійсним оспорюваного положення договору, з тих підстав про які зазначає позивач.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду  та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції було винесено із порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконного за своєю суттю судового акту.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

Представники позивача в судове засідання не з’явився, проте від останнього надійшла телеграма, в якій позивач просив відкласти розгляд справи.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вислухавши думку представника відповідача, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи у зв’язку з нез’явленням в засідання представника позивача, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача. Крім того, в ухвалі Київського апеляційного господарського суду від 17.10.2011 р. про відкладення розгляду справи, явка представників у судове засідання обов’язковою не визнавалась.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

01.06.2006 р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», як кредитором, та ТОВ СП «Соллі-Плюс», як позичальником, було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 та додаткові угоди до нього, а саме: №1 від 18.12.2006 р., №2 від 20.07.2007 р., №3 від 28.01.2008 р. та №4 від 10.09.2008 р. Згідно додаткової угоди № 3 від 28.01.2008 р. договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. було викладено в іншій редакції. (а.с. 12-27).

Згідно ст. ст. 202, 203, 205, 207  ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов‘язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Правочин може вчинятися  усно або в письмовій формі.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підставою недійсності договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) істотних умов встановлених законом. Істотними вважаються насамперед ті умови, що визнані такими за законом та потрібні для договору відповідного виду, а отже коло таких умов можна визначити проаналізувавши норми діючих на момент укладення договору, чи вчинення іншого правочину, нормативних актів, у звязку з чим при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України та ГК України, які набрали чинності з 01.01.2004 р.

Посилання позивача щодо наявності підстав для визнання недійсним п. 6.2 договору про надання відновлювальної кредитної лінії № 860/6-27/18/1/6-022 (в редакції додаткової угоди № 3 від 28.01.2008р.) не можуть бути прийняті апеляційним господарським судом до уваги, враховуючи наступне.

Оскаржуваним пунктом 6.2 додаткової угоди №3 до договору, визначено, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової 15; у випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті; у разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.

Наведені положення договору жодним чином не суперечать положенням Закону України «Про третейські суди», а згідно ч. 7 ст. 12 вказаного закону, саме у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Положення ст. 12 Закону України «Про третейські суди» регулюють питання щодо виду та форми третейської угоди, в тому числі передбачають:

- третейська угода може  бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди;

- якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди;

- за будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту;   

- третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує;

- третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди;

- посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

Твердження позивача на наявність підстав для визнання недійсним п. 6.2 додаткової угоди №3 від 28.01.2008 р. до кредитного договору через викладення в договорі третейського застереження на момент коли спору не існувало, колегія суддів вважає необгрунтованими та безпідставними, оскільки положення Закону України «Про третейські суди» не містять заборони щодо неможливості погодження при укладенні договору, питання щодо вирішення спорів які виникнуть за таким договором, у третейському суді.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.01.2008 р. у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (ст. 17 ЦПК України, ст. 12 ГПК України, ст. 6 Закону України «Про третейські суди»), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Статтею 1 Закону України «Про третейські суди» передбачено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається в письмовій формі.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі, і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Отримання додаткової письмової згоди сторін при виникненні між ними спору, за наявності третейської угоди в договорі (контракті) Закон України «Про третейські суди» не передбачає.

Зміст п. 6.2 додаткової угоди №3 до кредитного договору не суперечить положенням закону України «Про третейські суди».

В свою чергу, розгляд даного спору за вимогами про недійсність положення договору в якому міститься третейське застереження не підвідомчий третейському суду відповідно до закону, оскільки в силу вимог ст. 1, 12, 15 ГПК України справи про  визнання недійсними договорів підвідомчі саме господарським судам України, що також кореспондується з положеннями ст. 215 ЦК України.

Згідно п. 3 Рекомендацій Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» від 27.06.2007 р. №04-5/120, господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за умови відсутності у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Статтею 215 ЦК України не передбачено, що правочин може бути визнано недійсним Міжнародним комерційним арбітражним судом або третейським судом.

Аналогічна правова позиція викладена в Узагальненнях Верховного Суду України «Практика застосування судами Закону України «Про третейські суди» від 11.02.2009 р.

В ході розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідачем було подано клопотання від 11.08.2011 р., в якому останнім заявлено про пропущення позивачем строку позовної давності при зверненні з вимогами щодо недійсності п. 6.2 кредитного договору.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.

Тобто, строк позовної давності встановлений ст. 257 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність  застосовується судом лише за заявою сторони у спорі,  зробленою  до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Про укладення оспорюваного договору, в редакції додаткової угоди № 3 від 28.01.2008 р., позивачу було відомо з 28.01.2008 р. На момент звернення позивача з позовом до суду 08.07.2011р. строк позовної давності закінчився.

Судом встановлено, що обставини які наводяться позивачем у позовній заяві не відповідають дійсності, а тому заявлені позовні вимоги як і заява відповідача про застосування позовної давності до спірних правовідносин задоволенню не підлягають.   

Згідно ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду за захистом  своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств і організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

В данному випадку, з матеріалів справи вбачається, що позивач не вказує у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, пов’язане із відповідним викладенням конкретних умов договору, непогодженням станом на час розгляду справи з умовами договору по яким досягнуто згоди при його укладенні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги про визнання недійсним п.6.2 Додатку №3 від 28.01.2008 р. до Договору про надання відновлювальної кредитної лінії №860/6-27/18/1/6-022 від 01.06.2006 р. укладеного 01.06.2006 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю спільне підприємство «Соллі-Плюс» та Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивач, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтував, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не навів.

Тому колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального і процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв’язку з чим підстави для його скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соллі-Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 26.08.2011 р. у справі №22/228 залишити без змін.

Справу №22/228 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.  

Головуючий суддя                                                                      

Судді