Рішення

від 07.09.2011 по справі 36/299

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  36/299

07.09.11

За позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг”

до                              Товариства з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.”

про                             стягнення  48 239,51 грн.

                                                                                            Суддя   Трофименко Т.Ю.          

Представники сторін:

від позивача:             ОСОБА_1. –по дов. №б/н від 06.06.2011р.

від відповідача:        ОСОБА_2.-.- по дов. № б/н від 23.06.2011 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Фірми "Т.М.М" - Товариство з обмеженою відповідальністю про стягнення 47 813,23 грн. основного боргу, 357,15 грн. неустойки та 69,13 грн. процентів річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань по сплаті лізингових платежів за договором фінансового лізингу №1502/07/2008 від 17.07.2008 р.

Ухвалою суду від 12.08.2011 р. порушено провадження у справі №36/299, розгляд справи призначено на 07.09.2011 р.

У судовому засіданні 07.09.2011 р. представник позивача позовні вимоги  підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 07.09.2011 р.  заявив клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Господарським судом м. Києва справи №40/274 за позовом  Фірми "Т.М.М" - Товариство з обмеженою відповідальністю до  Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"   про визнання  частково недійсним договору № 1502/07/2008 від 17.07.2008 р.

Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечував із підстав його необгрунтованості.

Розглянувши заявлене клопотання  суд вважає, що воно не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Частина 1 коментованої статті встановлює обов'язок господарського суду зупинити провадження у справі. Причиною зупинення в даному випадку є неможливість розгляду справи, що знаходиться в провадженні господарського суду, до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

        Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

У поданому в судовому засіданні 07.09.2011р.  відзиві на позов відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що укладений між сторонами договір є нечинним, оскільки ціна договору виражена у іноземній валюті. Також відповідач посилається на неточність розрахунку ціни позову, оскільки розмір щомісячних лізингових платежів має розраховуватись з урахуванням курсу НБУ станом на 17.07.2008 р.            

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, заслухавши в засіданні пояснення представника позивача сторін,  суд -

ВСТАНОВИВ:

17.07.2008 p. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та Фірмою "Т.М.М." - Товариство з обмеженою відповідальністю був укладений договір фінансового лізингу № 1502/07/2008, за умовами якого позивач, як лізингодавець, зобов’язався набути у свою власність транспортний засіб (далі –майно) згідно з установленою лізингоодержувачем специфікацією і передати його без надання послуг по управлінню і технічній експлуатації лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач, як лізингоодержувач, зобов’язався прийняти його на умовах договору (п. 1.1. договору).

Зазначений договір відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у сторін цивільних прав та обов’язків.   

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як передбачено ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Факт передачі майна лізингоодержувачу підтверджується видатковою накладною № РН-0000395 від 29.08.2008 р. та довіреністю відповідача серії ЯПД № 419946 від 29.08.2008 р. Вартість переданого майна складає 716 007,20 грн.

Пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов’язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Як передбачено п.п. 7.5., 7.6. договору, лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у Графіку внесення платежів.      

Графік внесення платежів був погоджений сторонами у додатку № 1 до договору, копія якого міститься у матеріалах справи. Додатковою угодою № 1502/07/2008/R від 30.07.2009 р. сторони виклали в новій редакції Додаток № 1 - Графік внесення платежів та погодили, що заборгованість лізингоодержувача перед лізингодавцем по лізинговим платежам на дату підписання додаткової угоди підлягає оплаті згідно із Графіком внесення платежів. Платіж в погашення заборгованості вноситься одночасно з поточним лізинговим платежем (додатково).  

Як передбачено п. 7.9. договору, у випадку, якщо відповідно до законодавства сума нарахованої по договору комісії є об’єктом оподаткування ПДВ, лізингоодержувач зобов’язаний сплатити лізингодавцю суму податку на додану вартість, нараховану на такий об’єкт оподаткування.

Підпунктом 3.2.2. пункту 3.2. статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що не є об’єктом оподаткування ПДВ операції з нарахування та сплати процентів або комісій у складі орендного (лізингового) платежу у межах договору фінансового лізингу в сумі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, встановлену на день нарахування таких процентів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об’єкта лізингу, наданого у межах такого договору фінансового лізингу; по об’єкту фінансового лізингу, оціненого в іноземній валюті, сплата процентів, з метою оподаткування визначається у гривнях по курсу валют, визначеного Національним банком України на момент сплати.

Таким чином, сума комісії, що перевищує вказану суму, є об’єктом оподаткування ПДВ.

Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як стверджує позивач, відповідач  не сплатив лізингові платежі за 34, 35  періоди фінансового лізингу, визначені у графіку внесення платежів.

Згідно з розрахунком позивача сума заборгованості по лізинговим платежам становить 47 813,23 грн. До вказаної суми позивачем також включено податок на додану вартість на суму нарахованої комісії в частині, що перевищує суму комісії, яка не оподатковуються ПДВ.

Відповідач не надав доказів повної сплати лізингових платежів у зазначені позивачем періоди.  

Оскільки розмір заборгованості відповідача належним чином доведений та документально підтверджений, позовні вимоги про стягнення основного боргу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 549 Цивільного кодексу України передбаче6но, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 9.5. договору якщо лізингоодержувач у встановлені договором строки не здійснює сплату встановлених договором платежів, то лізингодавець має право вимагати сплати неустойки у розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення у перші 5 днів прострочення і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоодержувач зобов'язується її сплатити.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" розмір пені, встановлений за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.     

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі вищевикладених норм законодавства та умов договору, позивачем у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язання зі сплати лізингових платежів нарахована неустойка в розмірі 357,15 грн., проценти річних у розмірі 69,13 грн. відповідно до наданого розрахунку, який відповідає вимогам закону та перевірений судом.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач не надав доказів повної та своєчасної сплати лізингових платежів за договором та не навів підстав для звільнення від обов’язку їх оплатити.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач посилається на те, що всупереч вимогам законодавства ціна договору виражена у іноземній валюті і сторони договору не мають ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Як наслідок, у договорі відсутня ціна договору, яка є однією із істотних умов договору, а отже сторонами не досягнуто згоди щодо цієї істотної умови.

Зазначенні твердження відповідача відхиляються судом як необґрунтовані з огляду на таке.

Пунктом 7.1. договору передбачено, що валютою договору є умовна одиниця, під якою розуміється сума, виражена в гривнях України, яка дорівнює одному Євро по курсу згідно з п. 7.1.1. договору.

Як передбачено ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. При цьому, ні положеннями Господарського кодексу України, якими регулюються відносини лізингу (ст. 292), ні Законом України "Про фінансовий лізинг" не встановлено особливостей укладання договору лізингу в частині визначення ціни договору та порядку і умов сплати лізингових платежів.   

Між тим, статтею 524 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як передбачено ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Судом встановлено, що умови та порядок сплати лізингових платежів, які передбачені розділом 7 договору, відповідають вищезазначеним вимогам законодавства.

Як передбачено статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 2 статті 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що при укладенні договору сторонами погоджено умови, які відповідно до законодавства є істотними для договорів лізингу.

Натомість, всупереч вимогам, передбаченим ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідач не надав жодних доказів того, що під час укладення договору ним робилися будь-які заяви щодо необхідності погодження ціни договору, умов та порядку сплати лізингових платежів у інший спосіб, ніж це визначено договором.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, наданих представниками сторін пояснень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у загальній сумі  48 239,51 грн.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Фірми "Т.М.М" - Товариство з обмеженою відповідальністю (юридична адреса: 03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, буд. 2-Б; поштова адреса: 03055, м. Київ, вул.. Г.Тимофеєвої, 3, код ЄДРПОУ 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (03150, м. Київ, вул. Димитрова, буд. 5, корпус 2, ідентифікаційний код 33104543) 47 813 грн. 23 коп.  основного боргу, 357 грн. 15 коп. неустойки, 69  грн. 13 коп. процентів річних,  482 грн. 40 коп. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

       Після набрання рішенням законної сили видати наказ.        

     Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя

            Т.Ю. Трофименко

 Повний текст рішення складено

08.09.2011р.