Рішення

від 06.09.2011 по справі 33/196

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  33/196

06.09.11

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом      публічного акціонерного товариства «Київенерго»в особі структурного

                         відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

до                        відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 13004»

про                       стягнення 20 919,62 грн.

За участю представників сторін:

від позивача:     ОСОБА_1 –представник за довіреністю № Д07/2011/04/22-28

                            від 22.04.2011 року

від відповідача: ОСОБА_2 –представник по довіреності № 40 від 05.09.2011 року

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»до відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 13004»про стягнення 20 919,62 грн. заборгованості за договором на постачання теплової енергії  у гарячій воді  № 510425 від 01.09.2005 року.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.09.2005 року між акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»та відкритим акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство 13004»укладено договір  на постачання теплової енергії  у гарячій воді  № 510425.

Згідно п.п. 2.2.1. та 2.3.1 договору і відповідно до законодавства України позивач постачає теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення –в період опалювального сезону та гарячого водопостачання –протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком 1  до договору, вартість якої відповідач зобов’язався оплачувати своєчасно та в повному обсязі.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється відповідно до звернення-доручення про укладення договору  та п. 5.1 договору по приладах обліку розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації, а з 01.01.2011 –затверджені Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики, які можуть змінюватись в період дії договору.

Згідно п. 5 додатку 4 до договору передбачено, що відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає у РВТ).

Сплату за вказаними документами відповідно до п. 2 додатку 4 до договору, відповідач виконує до початку розрахункового періоду з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Однак свої зобов'язання за зазначеним договором відповідач не виконує, внаслідок чого за період з 01.02.2011 року по 01.06.2011 року виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.06.2011 складає 19 652,53 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами та відомостями обліку теплової енергії.

Таким чином, відповідно до вищевикладеного акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до суду з вимогою про стягнення з  відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 13004»заборгованості за спожиту теплову енергію в розмірі 19 652,53 грн., збитків від інфляції в розмірі 650,01 грн., 3 % річних в сумі 141,42 грн. та пені в сумі 475,66 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 15.07.2011 року порушено провадження у справі № 33/196, розгляд справи призначено на 06.09.2011 року.

В судове засідання 06.09.2011 року з’явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача надав докази погашення суми основного боргу, а також заперечив проти нарахування штрафних санкцій. Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача збитки від інфляції в розмірі 650,01 грн., 3 % річних в сумі 141,42 грн., пеню в сумі 475,66 грн., державне мито в сумі 209,20 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Заслухавши пояснення представників сторіна, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що провадження в частині основної заборгованості необхідно припинити, а в іншій частині позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2005 року між акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (енергопостачальна організація за договором) та відкритим акціонерним товариством «Автотранспортне підприємство 13004»(абонент за договором) укладено договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 510425 (далі - договір).

У відповідності до загальних положень Статуту публічного акціонерного товариства «Київенерго»(нова редакція) затвердженого протоколом Загальних зборів акціонерів АК «Київенерго»№ 1/2011 від 05.04.2011 року,  акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»перейменована у публічне акціонерне товариство «Київенерго»у відповідності до вимог та положень закону України «Про акціонерні товариства»№ 514-VIвід 17 вересня 2008 року.

Відповідно до пункту 1.1. договору, предметом даного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді на умовах,  передбачених даним договором.

У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов’язались при виконанні умов договору, а також при вирішення всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Положеннями про Держенергоспоживнагляд,  Правилами користування теплової енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно з п.п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов’язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, абонент зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється по приладах обліку відповідно до звернення-доручення про укладення договору розрахунковим способом за тарифами, встановленими і затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації.

Порядок розрахунків сторони погодили в додатку № 4 до договору, відповідно до умов якого споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в районному відділі тепло збуту № 2 за адресою: вул. Драгоманова, 40В, табуляграму фактичного споживання за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду.

Згідно з пунктом 2 додатку № 4  до договору, абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість, заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або формує договір про заставу майна, згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати споживаємої теплової енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 01.02.2011 року по 01.06.2011 року відповідач в порушення умов договору та чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті отриманої енергії, у зв’язку з чим станом на 01.06.2011 року в останнього виникла заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію в розмірі 19 652,53 грн.,  що підтверджується доданими до позовної заяви обліковими картками за спірний період та відомостями обліку споживання теплової енергії за підписом відповідача, належним чином завірені копії долучені до матеріалів справи.

Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частинами 1-3 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).  

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

У відповідності до положень ч. 6. та ч. 7 ст. 276 ГК України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як вбачається з матеріалів справи, відкрите акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство 13004»повністю сплатило заборгованість у розмірі 19 652,53 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 7 від 22.06.2011 року на суму 200,00 грн., № 36 від 29.07.2011 року на суму 3 000,00 грн. та № 49 від 30.08.2011 року на суму 16 452,53 грн.

Відповідно п. 1-1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Частина 2 статті 80 ГПК України передбачає, що у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Розглянувши докази відповідача про сплату суми основного боргу, дослідивши матеріали справи, суд вважає за доцільне припинити провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми  основного боргу в розмірі 19 452,53 грн. При цьому суд враховує, що дане припинення провадження у справі не суперечить вимогам чинного законодавства і не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 200,00 грн. основної заборгованості не підлягають задоволенню, у зв’язку з необґрунтованістю, оскільки позивачем при подачі позову не враховано платіж від 22.06.2011 року.

У зв’язку з неналежним виконання зобов’язань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді,  позивач просить суд стягнути з відповідача  на  свою користь витрати пов’язані з інфляційними процесами в сумі 650,01 грн., 3% річних в розмірі 141,42 грн. та пеню в розмірі 475,66 грн. за період  прострочення вказаний в розрахунку.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями пункту 7 додатку 4 до договору встановлено, що на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5 % за кожний день, до моменту його повного погашення, сле не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже передбачене законом право кредитора вимагати спати боргу з урахуванням, процентів річних та процентів за користування чужими грошовими коштами є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових  зобов’язань.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору, Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та положень статті 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на вищевикладене суд погоджується з розрахунком витрат пов’язаних з інфляційними процесами в сумі 650,01 грн. , 3 % річних в сумі 141,42 грн. та пені в сумі 475,66 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову  судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 44, ч. 5 ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині суми основного боргу в розмірі                           19 452,53 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство 13004»(02068, м. Київ, вул. Вербицького, 1; ідентифікаційний код 03114253) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь публічного акціонерного товариства “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, ідентифікаційний код 26187763) пеню в розмірі 475 (чотириста сімдесят п’ять) грн. 66 коп., три проценти річних в розмірі  141 (сто сорок одна) грн. 42 коп., індекс інфляції в розмірі 650 (шістсот п’ятдесят) грн. 01 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 207 (двісті сім) грн. 20 коп. та 233 (двісті тридцять три) грн. 74 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.  В частині стягнення основного боргу в розмірі 200,00 грн. відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.       

 Суддя                                                                                                        С.М. Мудрий

Дата підписання рішення: 12.09.2011 року