Постанова

від 20.09.2011 по справі 35/117

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2011                                                                                           № 35/117

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко  Я.Л.

суддів:            Скрипка І.М.

          Остапенка  О.М.

при секретарі:            

від позивача:          ОСОБА_1, дов. б/н від 09.03.2011 року

від відповідача:          ОСОБА_2, дов. № 02-11 від 15.09.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу           

Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавібонд СВ»

на рішення

Господарського суду          

міста Києва

від          01.06.2011 року

у справі          № 35/117 (суддя: Літвінова М.Є.)

за позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Шоллер Арка Системс»

до          Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавібонд СВ»

про          стягнення 148731,53 грн.

В судовому засіданні 20.09.2011 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.06.2011 року у справі № 35/117 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шоллер Арка Системс» (далі-позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавібонд СВ» (далі-відповідач) про стягнення 148 731,53 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 127 250, 03 грн. боргу, 9 894, 13 грн. пені, 9 274, 77 грн. інфляційних витрат, 2 290, 50 грн. 3% річних, 1 487, 09 грн. державного мита та 235, 96 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині заявлених позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2011 року та припинити провадження у справі. Апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не взято до уваги той факт, що перебіг строку оплати поставленої згідно з договором продукції починається з моменту поставки продукції на склад покупця, проте, продукція продавцем на склад покупця не поставлялась, а забиралась зі складу продавця покупцем самостійно, в зв’язку чим, на думку представника відповідача, строк оплати поставленої продукцію в даному випадку повинен настати з моменту пред’явлення позивачем відповідної вимоги, проте, така на адресу відповідача не направлялась.

В судове засідання 20.09.2011 року з’явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 148 731,53 грн. заборгованості за Договором №Д-1 від 01.02.2010 року, з яких: 127 250,03 грн. – сума основного боргу, 9 894,13 грн. – пеня, 9 274, 77 грн. – інфляційні втрати, 2 312,60 грн. –3% річних. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач частково оплатив поставлений товар, перерахувавши позивачеві 1 052 727,98 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 127 250,03 грн.

16.05.2011 року через Відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивачем була подана заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шоллер Арка Системс" (далі – продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мавібонд СВ" (далі – покупець, відповідач) було укладено Договір поставки № Д-1 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцеві тару полімерну (в подальшому - продукція), а покупець прийняти та оплатити отриману продукцію.

Кількість, асортимент та вартість продукції, що передається, вказуються у відповідних специфікаціях на кожну партію поставки продукції, які становлять невід'ємну частину даного Договору (п. 1.2. договору).

Згідно з п. 2.2. договору, покупець зобов'язується оплачувати замовлену партію продукції на підставі Специфікації до Договору у розмірі 100% його вартості на умовах перерахування платежів у наступному порядку: 100 % (сто відсотків) від суми замовленої партії Продукції - передплата протягом 5 (п'яти) банківських днів від дати підписання Специфікації до даного Договору, якщо інше не передбачено Специфікацією.

Відповідно до п. 2.3 Договору,  умови оплати можуть змінюватись, про що зазначається в Специфікаціях до Договору які є невід'ємною його частиною.

Як вбачається  з матеріалів справи, сторонами були підписані Специфікації №№ 1-15 до договору, відповідно до яких на підставі видаткових накладних № РН-0000085 від 26.02.2010, № РН-0000086 від 26.02.2010, № РН-0000111 від 23.03.2010, № РН-0000115 від 25.03.2010, № РН-0000116 від 30.03.2010, № РН-0000124 від 01.04.2010, №РН-0000153 від 30.04.2010, №РН-0000166 від 18.05.2010, №РН-0000175 від 26.05.2010, №РН-0000185 від 28.05.2010, №РН-0000186 від 28.05.2010, №РН-0000190 від 31.05.2010, №РН-0000191 від 31.05.2010, №РН-0000226 від 26.06.2010, №РН-0000227 від 24.06.2010 позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 1 179 978,01 грн.

Вказані видаткові накладні, що скріплені печатками сторін, підписані представниками позивача та відповідача, повноваження якого на отримання товару підтверджуються наявними в матеріалах справи довіреностями, а тому є належними доказами поставки товару позивачем та прийняття його відповідачем.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона мас право вимагати виконання такого обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору або Кодексу, інших акті і цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до звичаїв ділового обороту, при чому одностороння відмова від виконання не допускається.

Згідно зі ст.626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами першою і другою статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що станом на дату звернення позивача із позовом та розгляду спору у судовому засіданні відповідач свої зобов’язання за договором поставки №Д 1 від 01.02.2010 року не виконав у повному обсязі, суму заборгованості в розмірі 127 250,03 грн. не сплатив.

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до пункту 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості в розмірі 127 250,03 грн., а відповідачем доказів на спростування викладених в позовній заяві обставин не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором поставки № Д 1 від 01.02.2010 року у розмірі 127 250,03 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, згідно уточнених позовних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача 9 894,13 грн. пені, 9 274, 77 грн. інфляційних втрат, 2 312,60 грн. 3% річних та витрати на правову допомогу у розмірі 15 000 грн.

При цьому, розрахунок пені, інфляційних та 3% річних здійснено позивачем з урахуванням відстрочення платежу – 45 днів з моменту отримання відповідачем продукції шляхом оформлення та підписання відповідних видаткових накладних.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, як вбачається з наявних в матеріалах справи специфікацій, пунктом 3.1 деяких з них передбачено, що оплата продукції покупцем здійснюється протягом 45 календарних днів від дати поставки продукції на склад покупця.

В той же час, пунктом 4.1. усіх специфікацій передбачено поставку продукції на умовах FCA – склад продавця у смт. Чабани, Києво-Святошинський район, вул. Машинобудівельників, 1.

За таких обставин, оскільки відповідачем станом на дату вирішення спору в суді першої інстанції заборгованість перед позивачем в розмірі 127 250, 03 грн. не погашена, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов’язань щодо розрахунку за отриману згідно з договором № Д-1 від 01.02.2010 року продукцію.

Статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а саме як сплата неустойки так і відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Неустойкою, відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.7. Договору встановлено, що за прострочення оплати Продукції, Покупець за вимогою Продавця зобов’язаний сплатити штраф у розмірі 0,1 % від вартості Продукції, що не була сплачена вчасно за кожний день прострочення оплати.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, погоджений сторонами, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає вірним висновок місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 9 894,13 грн. пені у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання з оплати отриманого товару, що розрахована позивачем в межах подвійної облікової ставки НБУ, підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 9 274, 77 грн. інфляційних втрат , які нараховано відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару за даним договором на підставі ст.625 ЦК України, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, на думку колегії суддів, вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача 3% річних, розмір яких, за перерахунком місцевого господарського суду, становить 2290,50 грн.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що витрати позивача на оплату правової допомоги в розмірі 15 000 грн. не підлягають стягненню з відповідача, оскільки судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, проте, позивачем в процесі розгляду справи не надано належних доказів того, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є адвокатами.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Приймаючи рішення, суд зобов'язаний керуватись наданими сторонами доказами.

При цьому, доказів на підтвердження викладених в апеляційній скарзі доводів щодо того, що продукція продавцем на склад покупця не поставлялась, а забиралась зі складу продавця покупцем самостійно, відповідачем не надано.

До того ж, зазначена обставина (отримання відповідачем продукції на складі продавця чи покупця) не звільняє відповідача від обов’язку розрахуватися за отриману згідно накладних і довіреностей продукцію.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 01.06.2011 року у справі                   № 35/117 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавібонд СВ» - без задоволення.

2.Матеріали справи № 35/117 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Іваненко  Я.Л.

Судді                                                                                          Скрипка І.М.

                                                                                          Остапенко  О.М.