Рішення

від 23.07.2008 по справі 4/292-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/292-08

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

23.07.2008                                                                Справа №  4/292-08

Господарський суд Херсонської області у складі судді  Ємленінової З.І. при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу              

за позовом  - Міністерства юстиції України, м. Київ

до - Відкритого акціонерного товариства "Херсонський суднобудівний завод", м. Херсон  

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне казначейство України м. Київ

про стягнення 4156грн. 71коп.

представників сторін:

від  позивача - Трохименко П. О. дов.  № 09-06/2118, завідувач сектору представництва у судах.

від  відповідача -  Шорстов О. Ю. дов. № 759/70-142 від 14.05.08, представник,  Могилевський В. Ю. дов. № 759/70-112-П, представник.

від третьої особи -  в судове засідання не прибув.

          Позивач звернувся з  позовом про  стягнення з  відповідача   4.156грн.71коп. збитків у зв'язку із  виконанням  рішення Європейського  Суду  з прав людини  №4878/04  від 14.12.2006року  яким з  Держави  Україна на користь  Соловйова Миколи Миколайовича  стягнено 600 євро  в якості компенсації  моральної  шкоди та 8 євро судових  витрат.

          Він посилається на те, що виконання рішення Європейського  Суду  з прав людини  здійснюється за рахунок   Державного бюджету України, а  Міністерству юстиції  України, як органу представництва  України в Європейському Суді,  надано  право  звернутися  до суду  про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету  України  внаслідок  виплати  відшкодування стягувачу.

          Відповідач позовні вимоги не  визнає, обґрунтовуючи  свої  заперечення  тим, що  відповідно до  ч.4 статті 9 Закону України  «Про  виконання  рішень  та застосування  практики Європейського суду з  прав людини» орган  представництва  зобов'язаний протягом трьох місяців з моменту, визначеного ч.4 ст.8 цього Закону, звернутися до  суду з позовом про   відшкодування збитків. Позивач звернувся з  позом з  пропуском зазначеного  строку, що на думку позивача є підставою  для відмови  в задоволенні позову. Він  також  зазначає, що  витрати, сплачені позивачем за рішенням Європейського  суду з  прав людини,   передбачені  Законом України «Про Державний бюджет України на 2007рік», а  за рішенням  Європейського  суду було  стягнено моральну шкоду  саме у зв'язку з  несвоєчасним виконанням відповідними державними органами рішення Комсомольського  районного  суду м.Херсона  від  04.12.2002року. Зазначене рішення відповідно до закону України «Про  виконавче  провадження»підлягає  виконанню  державною виконавчою службою і його  вина в несвоєчасному виконанні  цього рішення відсутня.

          Представник третьої  особи  в засідання суду не  з'явився, відзив на позов і витребувані судом документи не надав, незважаючи на те,  що  був повідомлений про  час розгляду справи, про  що  свідчить поштове повідомлення від 20.06.2008року про  вручення йому ухвали  про  порушення справи від 13.06.2008року.

          За таких  підстав, оскільки  клопотання про  відкладення розгляду справи від  третьої особи не  надходило, справа відповідно до  статті 75 ГПК України, за згодою позивача та відповідача, розглядається без  участі представника  третьої особи, за наявними  в справі доказами, яких достатньо  для  вирішення спору по  суті.

          Розглянувши матеріали  справи, дослідивши надані до  справи  докази, заслухавши представників сторін, суд –

в с т а н о в и в:

          Рішенням Європейського  Суду  з прав людини  №4878/04  від 14.12.2006року   з  Держави  Україна на користь  Соловйова Миколи Миколайовича  стягнено 600 євро  в якості компенсації  моральної  шкоди та 8 євро в якості судових  витрат які мають бути  конвертовані у національну валюту України за курсом на день здійснення платежу.

          Відповідно до  статей 3, 8 Закону України  «Про  виконання  рішень  та застосування  практики Європейського суду з  прав людини» виконання рішення Європейського  суду з  прав людини здійснюється за рахунок  Державного бюджету  України у тримісячний термін  з  моменту, коли рішення стане остаточним. При цьому, згідно зі статтею 1 зазначеного Закону   органом представництва  є орган, відповідальний  за забезпечення  представництва України в Європейському суді з прав людини, яким  постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006року №784 визнано  Міністерство юстиції України.

          Частина 4 статті 9 Закону України  «Про  виконання  рішень  та застосування  практики Європейського суду з  прав людини»зобов'язує позивача, як  орган представництва,  протягом  трьох місяців  з моменту,  списання  коштів за рішенням Європейського суду, звернутися до  суду з відповідним позовом  про  відшкодування збитків, завданих Державному бюджету  України  внаслідок  виплати  відшкодування стягувачеві.

          Матеріалами  справи  підтверджується, що виконуючи  рішення Європейського  суду від 14.12.2006року позивач  платіжним дорученням №353 від 16.05.2007року  перерахував   Соловйову М.М. за рахунок коштів державного бюджету 4156грн.71коп., які   проведені  банком Державного Казначейства України 18.05.2007року. Таким чином, відповідно до  ч.4 ст.9 вищезазначеного Закону позивач зобов'язаний був звернутися до  суду  з позовом про  відшкодування збитків  до 18 серпня 2007року. Фактично  позовна заява  надіслана позивачем до  господарського  суду 04.06.2008року (відповідно до  поштового штемпеля на конверті) та отримана  судом 10.06.2008року, тобто з  перебігом встановленого  законом строку звернення до  суду. Будь-яких  пояснень  поважності пропуску встановленого  законом строку звернення до  суду представник позивача в засіданні суду не  надав.

          Дійсно, стаття 9 Закону України  «Про  виконання  рішень  та застосування  практики Європейського суду з  прав людини»зобов'язує позивача, як  орган представництва,  протягом  трьох місяців  з моменту,  списання  коштів за рішенням Європейського суду, звернутися до  суду з відповідним позовом  про  відшкодування збитків, завданих Державному бюджету  України внаслідок  виплати  відшкодування стягувачеві.  Звертаючись з  позовом, позивач не  зазначив конкретної  норми  матеріального права, відповідно до  якої у відповідача виникає  обов'язок  відшкодувати  збитки, пославшись лише на загальні норми  якими врегульовано  право  та способи захисту цивільних  прав і інтересів.

В той же час,  нормами Господарського  та Цивільного  Кодексів України врегульовані    питання  відповідальності особи та відшкодування збитків. Так.  відповідно до  частини 1 статті 614 ЦК України    особа, яка  порушила  зобов'язання, несе відповідальність  за наявності її  вини (умислу або  необережності), якщо  інше не  встановлено  договором або  законом. Доказів існування між  сторонами  договірних  зобов'язань  позивачем не  надано.  

          Загальні підстави  відповідальності за  завдану шкоду встановлені приписами  статті 1166 ЦК України. Відповідно до  зазначеної  норми майнова шкода, завдана неправомірними  рішеннями, діями  чи  бездіяльністю особистим немайновим  правам  фізичної  або  юридичної  особи, а  також  шкода, завдана майну фізичної  або  юридичної  особи, відшкодовується  в повному обсязі особою, яка  її  завдала.

          За змістом даної норми  юридичним фактом, з  яким закон  пов'язує  виникнення  даного зобов'язання, є  факт  заподіяння шкоди, як  самостійної  підстави  виникнення  цивільних  прав і обов'язків, передбачених  статтею 11 ЦК України. Підставою  для застосування позадоговірної  відповідальності є  наявність  складу  правопорушення, який включає  в себе протиправну поведінку (дії  чи бездіяльності) особи; шкідливий результат такої  поведінки (шкоду);  причинний зв'язок  між  протиправною  поведінкою і шкодою та вину особи, яка  заподіяла шкоду. Наявність  зазначених  елементів  правопорушення є  необхідною вимогою для притягнення до відповідальності.

          За посиланням позивача протиправність дій відповідача полягає  в тому,  що  рішення Комсомольського  районного  суду м.Херсона від 04.12.2002року, яким з  відповідача на користь  Соловйова Миколи Миколайовича  стягнено   заборгованість  з  заробітної  плати  в сумі 9.879грн.00коп.  виконано відповідачем несвоєчасно, лише 22.06.2005року. Однак належних  доказів в розумінні статті 34 ГПК України якими  б  підтверджувалася вина відповідача в  несвоєчасному виконанні рішення Комсомольського  районного суду від 04.12.2002року  позивачем до  матеріалів справи не  надано.  Як вбачається із  матеріалів справи, зазначене рішення  районного  суду виконувалося   в примусовому порядку. Умови  і порядок примусового виконання  рішень  судів  та інших  органів  встановлені законом України  «Про  виконавче  провадження».    Відповідно до  статей 1, 2  зазначеного Закону  примусове виконання рішень  в Україні покладається не на боржника, а на  Державну виконавчу службу, яка  входить  до  системи  органів  Міністерства юстиції  України.

До того ж, як вбачається із  змісту позовної  заяви  та пояснень представника позивача, наданих  в засіданні суду, він  просить  відшкодувати  збитки сплачені ним не на підставі рішення Комсомольського  районного  суду м.Херсона від 04.12.2002року, а   на підставі рішення Європейського  суду з  прав людини  від 14.12.2006року. Відповідно до  цього  рішення  було  сплачено  боржнику не  заборгованість з  заробітної  плати, а моральну шкоду у зв'язку з невиконанням рішення суду  за яке відповідала держава. В рішенні Європейського  суду зазначено, що  заявник скаржився саме на неможливість  державних  органів влади своєчасно  виконати  рішення Комсомольського  районного  суду м.Херсона. Європейським судом в рішенні констатовано  той факт, що  саме  держава, яка продала значну частку статутного  фонду боржника приватному підприємству,   зобов'язана виплатити  борг  за судовим рішенням, який виник до  продажу  частини статутного фонду підприємства та  забезпечити  дотримання новим власником вимог, закріплених  у пункті 1 статті 6 Конвенції  про  захист  прав людини і основоположних  свобод та статті 1 Першого протоколу до неї і не  допустити щоб  остаточне  обов'язкове рішення суду  залишалося без  виконання  на шкоду іншій стороні.

Таким чином   позивачем не надано  доказів існування  протиправної  поведінки позивача яка призвела до стягнення з  держави  України моральної  шкоди за несвоєчасне  виконання рішення районного суду, а також причинного  зв'язку  між  збитками  та  протиправною  поведінкою  відповідача, які є  важливою  умовою  для відшкодування   шкоди за умовами  статті 1166 ЦК України.

Відповідно до  ст. 4-3, ст. 33 ГПК України  судочинство  в господарських   судах  здійснюється на засадах  змагальності.  Сторони обґрунтовують  свої  вимоги  і заперечення  поданими  суду доказами. Кожна сторона  повинна довести  ті обставини, на які вона посилається як  на  підставу  своїх  вимог  і заперечень.

Матеріали  справи  не  містять  доказів,  які б  точно визначали причини  заподіяння шкоди позивачу, як і доказів того, що  саме в результаті протиправної  поведінки  відповідача були спричиненні збитки в розмірі суми  позову.

          З огляду на не підтвердження позивачем  своїх вимог належними доказами та недоведеність  складу правопорушення з боку  відповідача, суд  дійшов до  висновку про  відсутність  підстав для задоволення позову.

З урахуванням  викладеного, позовні вимоги  задоволенню  не  підлягають.

В засіданні за згодою представників сторін  оголошувалася вступна та резолютивна частина рішення.

На підставі вищезазначених  норм права, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд -

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

         Суддя                                                                                      З.І. Ємленінова

           Дата підписання рішення

           відповідно до вимог ст. 84 ГПК України                                              25.07.2008року.