Постанова

від 11.06.2009 по справі 4/292-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/292-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 11 червня 2009 р.                                                                                    № 4/292-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого      Глос О.І.,

суддів:Кривди Д.С., Цвігун В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ВАТ "Херсонський суднобудівний завод"

на постановуЗапорізького апеляційного господарського суду від 04.02.2009 р.

у справі№4/292-08

господарського суду Херсонської області

за позовомМіністерства юстиції України

до ВАТ "Херсонський суднобудівний завод"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:Державне казначейство України

простягнення суми

у судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача:Батюк П.В.

від відповідача:не з'явився

від третьої особи:не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 23.07.2008 р. у справі №4/292-08 (суддя Ємленінова З.І.) у позові Міністерства юстиції України до ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" про стягнення на користь держави Україна з ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" збитків, завданих Державному бюджету України, у розмірі 4 156,71 грн. відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду, Міністерством юстиції України було подано апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного господарського суду.

Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 04.02.2009 р. у справі №4/292-08 (судді: Колодій Н.А., Зубкова Т.П., Кагітіна Л.П.) апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено: рішення господарського суду Херсонської області від 23.07.2008 р. у справі №4/292-08 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Міністерства юстиції України задоволено.

У касаційній скарзі ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.02.2009 р. у справі №4/292-08 та залишити в силі рішення господарського суду Херсонської області від 23.07.2008 р. у справі №4/292-08, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 56 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 45, 46 Закону України "Про виконавче провадження"; ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч.ч. 2–4 ст. 34, ст.ст. 35, 105 Господарського процесуального кодексу України, оскільки: по-перше, відповідно до ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу; по-друге, під час розгляду справи "Соловйов проти України" Європейським судом вина державних органів влади у несвоєчасному виконанні рішення Комсомольського районного суду м.Херсона була встановлена і ця вимога задоволена; по-третє, нормами чинного законодавства України не передбачено стягнення моральної шкоди, завданої невиконанням рішення суду боржником; по-четверте, підставою для застосування позадоговірної відповідальності є наявність складу правопорушення і лише за наявності складу правопорушення особу може бути притягнуто до відповідальності за заподіяння шкоди, однак суд апеляційної інстанції в порушення ст. 34 Господарського процесуального кодексу України не дослідив докази на підтвердження вини відповідача або її відсутності.

Розпорядженням в.о.Голови судової палати Кравчука Г.А. від 10.06.2009 р. №02.03-10/290 змінено склад колегії суддів та призначено колегію суддів у складі: головуючого — судді Глос О.І., суддів: Кривди Д.С., Цвігун В.Л.

Відповідач та третя особа не скористалися своїм процесуальним правом на участь свого представника у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених у них фактичних обставин правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить із обставин, встановлених у справі господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

За результатами розгляду заяви Соловйова М.М. №4878/04, 14.12.2006 р. Європейським судом з прав людини прийнято рішення, яким визнано порушення державою Україна п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції, та зобов'язано державу Україна сплатити заявникові 600 євро в якості компенсації моральної шкоди та 8 євро в якості компенсації судових витрат.

При розгляді справи "Соловйов проти України" Європейським судом встановлено такі обставини.

04.12.2002 р. Комсомольський районний суд м.Херсона зобов'язав ДП "Херсонський суднобудівний завод" виплатити Соловйову М.М. заборгованість із заробітної плати у розмірі 9 879,00 грн. 16.01.2003 р. Державна виконавча служба Комсомольського району управління юстиції м.Херсона відкрила виконавче провадження. 11.09.2003 р. Херсонське обласне управління юстиції повідомило заявника про те, що судове рішення, винесене на його користь, не було виконано у зв'язку зі значною кількістю виконавчих проваджень відносно боржника та через те, що процедуру примусової реалізації активів підприємства було заблоковано Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 р. І лише 22.06.2005 р. рішення Комсомольського районного суду м.Херсона було виконано в повному обсязі у вигляді виплати суми заборгованості по заробітній платі.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 14.12.2006 р. Соловйову М.М. за рахунок коштів державного бюджету було сплачено присуджену суму у національній валюті в розмірі 4 156,71 грн., що підтверджено наявним у матеріалах справи платіжним дорученням №353 від 16.05.2007 р.

Оскільки внаслідок виконання рішення Європейського суду у справі №4878/04 державі було заподіяно матеріальні збитки, Міністерство юстиції України як орган представництва України в Європейському суді звернулося до господарського суду з позовом в інтересах держави до ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" як правонаступника ДП "Херсонський суднобудівний завод" про стягнення на користь держави Україна з ВАТ "Херсонський суднобудівний завод", завданих Державному бюджету України збитків у розмірі 4 156,71 грн. на підставі ст.ст. 3, 8, 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст.ст. 2, 11, 15–17 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано доказів існування протиправної поведінки відповідача, яка призвела до заподіяння державі Україна збитків внаслідок стягнення з держави Україна моральної шкоди за несвоєчасне виконання рішення райсуду, а також причинного зв'язку між збитками та протиправною поведінкою відповідача, що згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України є важливою умовою для відшкодування шкоди.

Скасовуючи рішення господарського суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, господарський суд апеляційної інстанції виходив із того, що саме неналежне виконання ДП "Херсонський суднобудівний завод" та його правонаступником —ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" своїх зобов'язань зі своєчасної та регулярної виплати заробітної плати призвело до заподіяння матеріальних збитків державі, а дії органів виконавчої служби є похідними та виникли внаслідок невиконання відповідачем покладених на нього законом обов'язків.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вис новки господарського суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у ст.ст. 43, 46 Конституції України. Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України "Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Зокрема, ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітну плату визначено як винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу; ч. 3 ст. 15 Закону передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці (у попередній редакції оплата праці провадилася в першочерговому порядку після сплати обов'язкових платежів); у ч. 5 ст. 24 Закону зазначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Статтею 115 Кодексу законів про працю України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Крім того, ст. 175 Кримінального кодексу України за невиплату заробітної плати встановлено кримінальну відповідальність.

Таким чином, законодавством України обов'язок виплати заробітної плати покладено саме на посадових осіб підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, які зобов'язані дотримуватися строків виплати своїм працівникам заробітної плати.

З огляду на викладене, цілком правомірними є висновки апеляційного господарського суду про те, що саме неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань зі своєчасної та регулярної виплати зарплати призвело до заподіяння матеріальних збитків державі.

Доводи касаційної скарги про недоведення вини відповідача у невиконанні судового рішення про стягнення заборгованості з заробітної плати не можуть бути взяті до уваги, оскільки наявність виконавчого провадження не була перешкодою для роботодавця у виплаті заборгованості з заробітної плати своїм працівникам.

У відповідності до ст.ст. 3 та 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України у тримісячний строк з моменту набуття рішенням статусу остаточного.

Частиною 4 ст. 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено обов'язок органу представництва звернутися до суду з позовом про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування стягувачу.

Органом представництва відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання його рішень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 р. №784 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" таким органом визначене Міністерство юстиції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, висновки господарського суду апеляційної інстанції про те, що сума, яка сплачена за рахунок коштів Державного бюджету з вини відповідача, має бути відшкодована державі, є законними та обґрунтованими.

З огляду на викладене, постанова Запорізького апеляційного господарського суду від 04.02.2009 р. у справі №4/292-08 відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ "Херсонський суднобудівний завод" на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.02.2009 р. у справі №4/292-08 залишити без задоволення, а постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 04.02.2009 р. у справі №4/292-08 — без змін.

ГоловуючийО.Глос

Судді:

Д.Кривда

В.Цвігун