Постанова

від 22.06.2009 по справі 4/292-08

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/292-08

Харківський апеляційний господарський суд

                                   ПОСТАНОВА

          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16 червня  2009 року          Справа № 4/292-08  

Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого           судді  Фоміної В.О.

                            судді  Гончар Т.В.

                            судді  Кравець Т.В.

при секретарі –Бухановій Т.А.

за участю представників сторін:

позивача – не прибув

відповідача 1. –не прибув

відповідача 2. Тимошенко С.А.  (дов. б/н від 12.02.09р.)               

розглянувши апеляційну скаргу  ТОВ «Півненківське» (вх.№1435 С/2-5)

на рішення господарського суду Сумської області від 21.04.2009 року

по справі № 4/292-08          (головуючий суддя: Лугова Н.П,, судді Костенко Л.А,. Малафєєва І.В.)

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Сумиагроцукор»в особі ліквідатора Солдаткіна С.В., м. Суми  

до відповідачів 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Пік», м. Дніпропетровськ   

2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Півненківське”, с. Білка Тростянецького району  Сумської області           

про визнання правочину та господарських  зобов»язань недійсними, -  

встановила:

         У грудні 2008 року позивач в особі ліквідатора Солдаткіна С.В. звернувся до господарського суду Сумської області та просив визнати недійсним з моменту укладення договір №151 про відступлення права вимоги від 27.12.2006 р. на суму 3 066 885 грн. 97 коп., укладений між ТОВ “Сумиагроцукор”, ТОВ “Пік”, ТОВ “Півненківське” та визнати недійсними з моменту виникнення господарські зобов‘язання, які виникли по договору № 151 про відступлення права вимоги від 27.12.2006 року на суму 3 066 885 грн. 97 коп. Свої вимоги обґрунтовував не відповідністю даної угоди діючому законодавству України, а саме п. 13 ст.13 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»(далі –Закон). яким передбачено, що керівник або орган  управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди щодо уступки вимоги.         Рішенням господарського суду Сумської області від 21.04.2009 року позов задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договір №151 про відступлення права вимоги від 27.12.2006 р. на суму 3 066 885 грн. 97 коп., укладений між ТОВ “Сумиагроцукор”, ТОВ “Пік”, ТОВ “Півненківське”. Визнано недійсними з моменту виникнення господарські зобов‘язання, які виникли по договору № 151 про відступлення права вимоги від 27.12.2006 року на суму 3 066 885 грн. 97 коп., що укладений між  ТОВ “Сумиагроцукор”, ТОВ “Пік”, ТОВ  “Півненківське”. Вирішено питання розподілу судових витрат.  Рішення мотивоване з тих підстав, що договір № 151 про відступлення прав вимоги від 27.12.2006 року, укладений з порушенням норм чинного законодавства, тобто після відкриття провадження у справі про банкрутство позивача - ТОВ “Сумиагроцукор” без згоди розпорядника майна боржника на укладення договору про відступлення права вимоги.

         ТОВ «Півненківське» в апеляційній скарзі порушує питання про скасування  рішення господарського суду Сумської області від 21.04.2009 року та прийняття нового, яким в задоволенні позову ТОВ «Сумиагроцукор»в особі ліквідатора Солдаткіна С.В. –відмовити повністю, судові витрати покласти на позивача, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, а саме ч. 1 ст. 207 ГК України.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про місце, день та час розгляду справи, свого представника 16.06.2009 р. у судове засідання не направив, про неможливість прибуття у судове засідання з поважних причин суд не повідомив., хоча належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджено повідомленням про вручення поштового відправлення від 04.06.09р. за № 005382.

1-го відповідач також свого представника 16.06.2009 р. у судове засідання не направив, ухвала від 29.05.2009 р., надіслана на адреси першого відповідача, зазначені в матеріалах справи, повернулися з відміткою пошти «вибув»та «не знаходиться».

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників позивача та 1-го відповідача за наявними у справі матеріалами.         Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Сумської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ГПК України, заслухавши представника ТОВ «Півненківське», колегія суддів дійшла висновку залишити без задоволення апеляційну скаргу, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, 22.12.2006р. згідно ухвали господарського суду Сумської області по справі № 8/603-06 за заявою кредитора  - ТОВ «Агрофірми «Вікторія»в особі ліквідатора Полякова С.М. було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Сумиагроцукор»на підставі ст.ст. 6, 11 Закону, введено  процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного  керуючого Солдаткіна С.В. У відповідності до ст. 12 вищевказаного Закону, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.         27.12.2006р. між ТОВ «Сумиагроцукор» (первісний кредитор), ТОВ «Пік»(новий кредитор) та ТОВ «Півненківське»було укладено договір № 151 про відступлення права вимоги, відповідно до п.1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає  на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором боржника –ТОВ «Півненківське» за договорами, що були укладені між первісним кредитором і боржником згідно з додатком № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.1. вказаного  договору передбачено, що новий кредитор  - ТОВ «Пік»сплачує первісному кредиторові - ТОВ «Сумиагроцукор»суму основного  боргу в розмірі 3066885,97 грн. шляхом безготівкового перерахування.

Тобто, оскаржуваний договір укладений після відкриття господарським судом Сумської області провадження у справі № 8/603-06 про банкрутство ТОВ «Сумиагроцукор».

Як зазначив позивач в позовній заяві, погодження на розпорядження майном він не надавав. В матеріалах справи відсутні докази про те,  що розпорядником майна боржника - ТОВ «Сумиагроцукор» Солдаткіним С.В.  було надано згоду на укладення договору про відступлення права вимоги, що є предметом спору по даній справі.                     Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив того, що первісним кредитором по справі - ТОВ «Сумиагроцукор»всупереч вимогам п. 13 ст.13 Закону, якими передбачено, що керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди, зокрема, щодо уступки вимоги, без погодження з розпорядником майна укладено договір уступки вимоги, а тому угода суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю  або в частині.         Враховуючи вищевикладене, господарський суд Сумської області дійшов висновку, що договір № 151 про відступлення права вимоги від 27.12.2006 р. суперечить чинному законодавству, а тому дана угода,  відповідно до ст. 207 ГК України, підлягає визнанню недійсною з моменту її укладання та господарські зобов*язання, що виникли по договору № 151, а вимоги позивача правомірні, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

 З такими висновками повністю погоджується колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на таке.

  В обгрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що  визнання недійсним договору ч. 1 ст. 207 ГК України не передбачено, а неузгодження договору не може бути підставою для визнання господарських зобов*язань недійсними. Крім того, господарська операція з відступленням права вимоги не призвела до погіршення фінансового стану позивача та порушення інтересів кредиторів, а тому відсутнє порушення прав позивача, оскільки відступлення права вимоги здійснено за відплатним договором, т.я. передавши право вимоги- позивач отримав право на оплату (отримання коштів від нового кредитора) у такому ж розмірі. До того ж відповідач -2 належним чином виконав свої зобов*язання, що виникли із договору, сплативши відповідачу -1 грошові кошти у повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

Однак, дані посилання  колегія суддів вважає необґрунтованими.

Після відкриття господарським судом Сумської області провадження у справі № 8/603-06 про банкрутство ТОВ «Сумиагроцукор» на всі дії товариства та його повноважних (посадових) осіб розповсюджуються спеціальні норми права, а саме норми передбачені Законом.

Керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди у випадках, прямо передбачених п. 13 ст. 13 Закону.

Але заявник апеляційної скарги не довів суду апеляційної інстанції в чому саме суд першої інстанції, застосувавши при розгляді справи вимоги п.13 ст. 13 Закону  та ст.207 Господарського кодексу України, порушив норми матеріального права.

Ліквідатор, відповідно до ст. 25 Закону, з дня свого призначення здійснює повноваження, між іншим, щодо подання до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника з підстав, передбачених п. 10 ст. 17  Закону, а саме, якщо виконання договору завдає збитків боржнику, або виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

Зазначені у п. 10 ст. 17 Закону підстави є спеціальними та безпосередньо пов'язані з відносинами неспроможності (банкрутства), тому надають можливість визнати таку угоду недійсною саме у справі про банкрутство.

Однак, підстави визнання спірної угоди про відступлення права вимоги недійсною інші.

Інші угоди, що не відповідають вимогам будь-якого закону, в тому числі вимогам Закону, зокрема його статтям 12, 13, підлягають визнанню недійсними в порядку позовного провадження. В цьому випадку угода визнається недійсною на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Безпідставними є посилання ТОВ «Півненківське» на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано ч. 1 ст. 207 ГК україни, оскільки даною статтею передбачено тільки можливість визнання судом недійсним господарського зобов*язання, що не відповідає вимогам закону, а не визнання недійсним договору.

Так, п.1 ст. 4 ГК України встановлено, що не є предметом регулювання ГК, зокрема, майнові та особисті немайнові  відносини, що регулюються ЦК України. Дії осіб спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, у тому числі набуття у однієї сторони та припинення у іншої сторони права власності на предмет угоди (правочину) регулюються ЦК України.

Визначення правочину, даного у ст. 202 ЦК України, та визначення господарського зобов'язання, даного у ст. 173 ГК України, є різними за своїм правовим змістом.

Стаття 173 ГК України крім встановлення визначення господарського зобов'язання у п.2  встановлює основні види господарських зобов'язань та поділяє їх на майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Стаття 175 ГК України встановлює, що майново - господарськими визнаються цивільно - правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Таким чином майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України.

Пунктом 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є  недодержання  в  момент вчинення  правочину  стороною  (сторонами) вимог,  які встановлені частинами першою - третьою,  п'ятою та  шостою  статті  203  ЦК України. Отже саме ст.203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зокрема п. 1 ст. 203 ЦК до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відносить те, що зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК іншим актам  цивільного  законодавства,  а також моральним засадам суспільства.          Тому, правові підстави визнання недійсним правочину (угоди) регулюються чинним Цивільним кодексом України, та саме недодержання загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину можуть бути підставою для звернення особи з вимогою про визнання правочину (угоди) недійсною.         Таким чином ліквідатор банкрута правомірно звернувся до суду з даним позовом.

Згідно зі статтею 43 ГПК України  господарський суд  оцінює  докази    за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді  в  судовому  процесі  всіх  обставин  справи  в   їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 21.04.09р. по справі № 4/292-08 прийняте у відповідності до чинного матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні, у зв'язку з чим апеляційна скарга ТОВ «Півненківське»  задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України судова колегія, -

постановила:

Апеляційну скаргу ТОВ «Півненківське» залишити без задоволення.

        Рішення господарського суду Сумської області від 21.04.09р. по справі № 4/292-08 залишити без змін.

        Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом місяця до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

                  Головуючий суддя                                                      В.О. Фоміна  

                                         Суддя                                                     Т.В. Гончар

                                         Суддя                                                     Т.В. Кравець  

       Повний текст постанови підписано  16 червня 2009 року