Рішення

від 28.09.2011 по справі 51/159

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА



ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 Справа №    51/159

28.09.11

За позовом Прокурора Солом’янського району міста Києва в інтересах держави в особі

1)          Київської міської ради

2)          Головного управління Держкомзему в м. Києві

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –Комунальне підприємство «Солом’янка-Автопарк-Сервіс»

про звільнення зайнятої земельної ділянки, приведення земельної ділянки у належний стан та стягнення 106 020, 68 грн.

                                                                                      Суддя Пригунова А.Б. (головуючий)                                                                                                                                                                                                                

                                                        Суддя Спичак О.М.

                                                             Суддя Любченко М.О.

Представники:

Від прокуратури: Фролова Н.П.

Від позивача 1: Глобенко Л.В.

Від позивача 2: Монолій Є.А.

Від відповідача: ОСОБА_6

Від третьої особи: Кобко В.Г.  

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами про зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 1 196, 98 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, привести зазначену земельну ділянку у належний стан шляхом звільнення від автотранспорту і огорожі та стягнення шкоди у розмірі 106 020,68 грн. Позовні вимоги обґрунтовані використанням спірної земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2011 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 30.05.2011 р. за участю представників сторін та прокуратури, яких зобов’язано надати суду певні документи.

У процесі розгляду справи представник відповідача надав суду відзив на позов, у якому проти позову заперечує з тих підстав, що він здійснює лише організацію діяльності об’єкту зберігання транспортних засобів на підставі договору № 04/04/04/-Ц про надання послуг на організацію експлуатації об’єкту платного зберігання (тимчасового відстою) транспортних засобів від 01.01.2009 р., укладеного з Комунальним підприємством «Солом’янка-Автопарк-Сервіс».  

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2011 р. залучено до участі у розгляді справи третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Комунальне підприємство «Солом’янка-Автопарк-Сервіс».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2011 р. продовжено строк вирішення спору на п'ятнадцять днів.

У процесі провадження у справі представник позивача 1 надав суду письмові пояснення по справі, у яких зазначено, що Київська міська рада підтримує позов заступника прокурора Солом’янського району м. Києва та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розгляд справи відкладався за клопотанням прокуратури та позивача 2, через нез’явлення у судове засідання повноважних представників прокуратури і позивачів та неналежне виконання учасниками процесу вимог суду.

20.07.2011 р. через канцелярію Господарського суду міста Києва від прокурора надійшла заява про уточнення позовних вимог, у якій він просить суд зобов’язати відповідача звільнити земельну ділянку площею 1 196, 98 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 шляхом демонтажу встановленої огорожі; зобов’язати відповідача за власний рахунок привести спірну земельну ділянку у належний придатний для використання стан; стягнути з відповідача на користь держави в особі Київської міської ради суму шкоди в розмірі 106 020,68 грн.

Суд прийняв до розгляду зазначену заяву прокуратури.

У процесі розгляду справи представник позивача 2 надав суду письмові пояснення по справі, у яких зазначено, що спірна земельна ділянка є самовільно зайнятою відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 51/159.

Розпорядженням Виконуючого обов’язки Голови Господарського суду міста Києва Джарти В.В. від 25.07.2011 р. призначено колегіальний розгляд справи № 51/159 у складі колегії суддів: Пригунова А.Б. (головуючий), Спичак О.М., Любченко М.О.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2011 р. справу № 51/159 прийнято до розгляду вказаною колегією суддів, призначено справу до розгляду на 31.08.2011 р. та зобов’язано учасників судового процесу надати відповідні документи.

У даному судовому засіданні представники прокуратури та позивачів підтримали заявлені вимоги.

Відповідач у даному судовому засіданні проти заявлених вимог заперечував, просив суд у позові відмовити з мотивів, викладених у відзиві.

Відповідно до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками судового процесу.

У судовому засіданні 28.09.2011 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п. 3 рішення Київради від 21.11.2003 р. № 216/1090 «Про заходи щодо поліпшення роботи по організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів та автостоянок, місць паркування та інших об’єктів дорожнього сервісу в м. Києві»районним у м. Києві радам було рекомендовано створити комунальні підприємства по паркуванню та зберіганню транспортних засобів.

На виконання зазначеного рішення Київради рішенням ХІІІ сесії ІІ скликання Солом’янської районної в м. Києві ради від 22.10.2003 р. № 168 та розпорядженням Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.10.2003 р. № 1309 створене КП «Солом’янка-Автопарк-Сервіс», якому дозволено здійснювати експлуатацію платних місць паркування відповідно до Правил паркування транспортних засобів в м. Києві, затверджених рішенням Київради від 26.09.2002 р. № 47/207.

Розпорядженням Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації від 15.03.2004 р. № 307 «Про заходи щодо організації роботи Комунального підприємства «Солом’янка-Автопарк-Сервіс»з будівництва та зберігання транспортних засобів у Солом’янському районі»КП  «Солом’янка-Автопарк-Сервіс» надано право забезпечувати контроль за діяльністю існуючих паркінгів, автостоянок, місць для паркування, що знаходяться на території району, та визначено йому стягувати збір за паркування та експлуатувати платні місця паркування відповідно до «Правил благоустрою території, паркування транспортних засобів, тиші в громадських місцях, торгівлі на ринках у м. Києві, затверджених рішенням Київради від 26.09.2002 р. № 47/207.

Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 р. № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві»єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту у м. Києві визначено КП «Київтранспарксервіс».

Натомість, пунктом 4 рішення Київради від 26.06.2007 р. № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві»було внесено зміни до пункту 3 рішення Київради «Про заходи щодо поліпшення роботи по організації дорожнього руху, розвитку мережі паркінгів, автостоянок, місць для паркування та інших об'єктів дорожнього сервісу в м. Києві»від 27.11.2003 р. № 216/1090, а саме: абзац другий та третій пункту 3 вирішено вважати такими, що втратили чинність. Тобто було скасовано дозвіл районним у м. Києві комунальним підприємствам, створеним районними у м. Києві радами, стягувати збір за паркування та здійснювати експлуатацію платних місць паркування.  

Зі змісту довідки Головного управління внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 70-Д 10/10/03 від 04.10.2010 р. вбачається, що на виконання рішення Київської міської ради від 26.06.2007 р. № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві»01.09.2007 р. була проведена передача до КП «Київтраспарксервіс»всіх паркувальних майданчиків та оформлено відповідний акт.  

Пунктом 7.3.1 Правил паркування транспортних засобів у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. №1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва»передбачено, що організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Пунктом 17.3.2 Правил паркування транспортних засобів у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 р. № 1051/1051 «Про Правила благоустрою міста Києва»встановлені особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, які полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно яких у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.

Як про те зазначено у довідці Головного управління внутрішнього фінансового контролю та аудиту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) № 70-Д 10/10/03 від 04.10.2010 р., КП «Солом’янка-Автопарк-Сервіс» отримало 9 паркувальних майданчиків з відповідним устаткуванням згідно акту приймання-передачі від 25.06.2004 р. № 5472/01.

20.04.2011 р. Головним управлінням земельних ресурсів у м. Києві проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_2, за результатами якої складено акт А246/6. Вказаною перевіркою встановлено, що станом на 20.04.2011 р. відповідач самовільно займає земельну ділянку площею 0,2 га по АДРЕСА_2 під влаштування відкритої автостоянки. На момент проведення перевірки зазначена земельна ділянка огороджена парканом, має обмежений доступ та охороняється. Документи, передбачені ст. 126 Земельного кодексу України відсутні. Відповідач з зазначеним актом ознайомлений та копію такого отримав, про що свідчить підпис останнього.

20.04.2011 р. державним інспектором Головного управління Держкомзему у м. Києві складено протокол про адміністративне правопорушення № 00246.  

З метою усунення виявленого правопорушення ФОП ОСОБА_1 видано припис від 20.04.2011 р. № П246/6 про усунення порушень вимог земельного законодавства у 30-денний термін.

21 квітня 2011 року державним інспектором з контролю за використанням і охороною земель у м. Києві Головного управління Держкомзему у м. Києві складено акт обстеження земельної ділянки № 47/6, у якому відображено самовільне зайняття ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,2 га, що віднесена до земель житлової та громадської забудови, по АДРЕСА_2 під влаштування відкритої автостоянки.

Постановою про закриття справи № 26 від 21.04.2011 р. встановлено, що ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 126 Земельного кодексу України, а саме: станом на 20.04.2011 р. самовільно займає земельну ділянку площею 0,2 га по АДРЕСА_2 під влаштування відкритої автостоянки, справ про адміністративне правопорушення, яке вчинив відповідач, закрито, а матеріали справи передано до прокуратури Солом’янського району м. Києва.

Як зазначив прокурор у позові, в результаті проведеної перевірки законності використання земельної ділянки, що розташована по АДРЕСА_2 відповідачем  жодних правовстановлюючих документів на користування чи право власності вказаної земельної ділянки  не надано.

Відповідно  до ст. 2  ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема,  за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру»визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд України у рішенні від 08.04.1999 р. у справі №3-рн/99 вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об’єктом власності Українського народу, від імені якого права власності здійснюють органи державної влади та органи державної влади і місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України в державній власності перебувають усі землі України, за винятком комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається та реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів АРК, Київської та Севастопольської міської Ради, районних державних адміністрацій у відповідності до закону.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про столицю України місто-герой Київ” місцеве самоврядування у м. Києві здійснюється територіальною громадою міста, в тому числі, через Київську міську раду.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України  визначено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до ст. 116 Земельного кодексу України юридичні громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Земельного кодексу України встановлено, що розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування відноситься до повноважень Київської міської ради.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

Згідно з п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до положень ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначені повноваження міських рад у галузі земельних відносин, до яких належить, зокрема розпорядження землями територіальної громади міста.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров’я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об’єкти, визначені відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України підставами для набуття права на землю є рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Статтями 123 та 124 Земельного кодексу України визначено умови надання земельних ділянок комунальної власності у користування.

Згідно зі статтею 123 Земельного кодексу України юридична особа, зацікавлена в одержані земельної ділянки у користування із земель державної або комунальної власності звертається із відповідним клопотанням до сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 125 Земельного кодексу України визначає, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України документами, що посвідчують право на земельну ділянку є: державний акт на право власності на земельну ділянку; цивільно-правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтво про право на спадщину (щодо земельної ділянки, набутої у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення); державний акт на право постійного користування земельною ділянкою; договір оренди землі, зареєстрований відповідно до закону.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Тож, згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України, вказане право посвідчується державним актом встановленої форми або договором, який реєструється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов‘язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Виходячи зі змісту вказаних норм, суд відзначає, що землею, яка перебуває у комунальній власності міста Києва, розпоряджається Київська міська рада шляхом прийняття відповідних рішень про надання зацікавленій особі у користування земельної ділянки.

Як встановлено судом, жодного договору між відповідачем та КП «Київтранспарксервіс»щодо організації та експлуатації місць платного паркування транспортних засобів не укладалося.

Київська міська рада рішення про передачу у власність чи користування, в тому числі на умовах оренди,  земельної ділянки по АДРЕСА_2 на користь відповідача не приймала.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Також, згідно з п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України               №  6 від 17.05.2011 р. відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки. Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного ЇЇ зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України містять перелік способів захисту особистих немайнових або майнового права та інтересів, якими є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 212 Земельного кодексу України встановлено, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними (ч. 1). Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2). Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду (ч. 3).

Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»серед основних завдань державного контролю за використанням та охороною земель є забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»державний контроль за використанням та охороною земель здійснює спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно з Положенням про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 224 від 19.03.2008, Держкомзем є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, одним з основних завдань якого є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Відповідно п. 7 вказаного Положення Держкомзем здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, районах, містах, а також через міськрайонні, міжміські, міжрайонні територіальні органи і затверджує положення про них.

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 17.06.2008 № 123 затверджено Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі.

Одним з основних завдань головного управління є здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (п. 3 Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі).

Згідно з підпунктом 37 пункту 4.3 Положення про головні управління Держкомзему в містах Києві та Севастополі Головне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний контроль за використанням та охороною земель відповідно до Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»та інших законів.

За вказаних підстав суд вважає, що прокурор вірно визначив Київську міську раду та Головне управління Держкомзему в м. Києві в якості органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, які є предметом розгляду даного спору.

До повноважень державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»(ст. 10) відносить, зокрема, можливість безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель, складати акти перевірок.

Порядок проведення перевірок з питань використання земель та складання відповідних актів перевірок встановлюється Порядком планування та проведення перевірок з питань здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 12.12.2003 р. № 312.

Відповідно до п. 4.2. зазначеного Порядку при проведенні перевірки державний інспектор: установлює особу, яка є власником земельної ділянки чи землекористувачем; при встановленні факту зміни власника чи користувача об'єкта нерухомості уживає заходів для з'ясування особи фактичного власника чи користувача; установлює правомірність використання земельних ділянок іншими землекористувачами, яким вони не надані у власність чи користування; перевіряє наявність документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою; перевіряє дотримання режиму використання земельної ділянки відповідно до цільового призначення; уточнює відповідність місця розташування та меж земельної ділянки, мір ліній, визначених у документах, які посвідчують право користування земельною ділянкою, фактичним мірам ліній на місцевості.

Згідно з п. 4.3. наведеного Порядку при виявленні порушення земельного законодавства державний інспектор: з'ясовує обставини та суть скоєного порушення земельного законодавства; установлює особу, яка здійснила порушення земельного законодавства; установлює, чи є в діях чи бездіяльності особи, яка вчинила порушення земельного законодавства, ознаки адміністративного правопорушення або склад злочину; обстежує земельну ділянку і встановлює, чи завдана юридичними чи фізичними особами шкода земельним ресурсам унаслідок їхньої господарської та іншої діяльності.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Після  перевірки Головним управлінням земельних ресурсів земельної ділянки по АДРЕСА_2, та встановлення факту відсутності будь-яких правовстановлюючих документів на користування, оренду чи володіння вказаною земельною ділянкою, відповідачем не було звільнено земельну ділянку, що і стало підставою для звернення з позовом до суду, вказана земельна ділянка станом на момент вирішення спору не звільнена та не повернута, доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору не надано, докази того, що орган, уповноважений на розпорядження землями територіальної громади міста Києва –Київська міська рада в порядку ст. ст. 9, 116, 125, 126 Земельного кодексу України приймала рішення про надання ФОП ОСОБА_1 зазначеної вище земельної ділянки відсутні.

Посилання відповідача на те, що спірна земельна ділянка використовується для паркування транспортних засобів, а послуги з паркування надаються власникам транспортних засобів КП «Солом’янка-Автопарк-Сервіс»за участю відповідача на підставі договору № 04/04/04-Ц від 01.01.2009 р. про надання послуг на організацію експлуатації транспортних засобів, укладеного між відповідачем  та КП «Солом’янка-Автопарк-Сервіс», яким сторони зобов’язались шляхом об’єднання зусиль створити належні умови для експлуатації та функціонування об’єкту платного зберігання (тимчасового відстою) транспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2, судом не приймаються, адже безпосередньо умовами вказаного договору встановлено використання вказаної земельної ділянки зберігання транспортних засобів саме відповідачем.

В той же час, суд враховує, що договір № 04/04/04-Ц від 01.01.2009 р. розірвано в односторонньому порядку з 01.06.2011 р.

Відповідач у додатку до відзиву на позовну заяву, а його повноважний представник у судовому засіданні заперечував проти розміру нарахованої шкоди з підстав розміру займаної земельної ділянки, який за його твердженням складає 1196,98 кв.м.

При цьому, суд звертає увагу на те, що зазначені заперечення підтверджуються безпосередньо прокурором, оскільки у заяві про уточнення позовних вимог останній вказував на самовільне зайняття земельної ділянки АДРЕСА_2 у Солом’янському районі м. Києва саме у розмірі 1196,98 кв.м.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач фактично використовує земельну ділянку площею 1196,98  кв.м, розташовану АДРЕСА_2 у Солом’янському районі м. Києва під розміщення автомобільної стоянки без відповідних правовстановлюючих документів, які повинні бути видані відповідним органом місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду), та за відсутності правочину щодо такої земельної ділянки, а отже відповідач всупереч вимог ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України самовільно займає земельну ділянку площею 1196,98 кв.м га, розташовану АДРЕСА_2 у Солом’янському районі м. Києва, що згідно статті 212 Земельного кодексу України є підставами для зобов’язання відповідача звільнити наведену вище земельну ділянку та привести її у придатний стан.

З огляду на викладене, вимога прокурора, заявлена у позові в інтересах держави в особі Київської міської ради про зобов’язання відповідача звільнити земельну ділянку площею 1196,98 кв.м га, розташовану АДРЕСА_2 у Солом’янському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан –є законною, обґрунтовано, доведеною належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

При цьому, в частині вимог щодо демонтажу встановленої огорожі суд відмовляє, оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження розміщення зазначених об’єктів на спірній земельній ділянці саме відповідачем та документальне підтвердження щодо володіння останнім такими, чи то будь-якої належності їх ФОП ОСОБА_1

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 106 020,68 грн. –шкоди слід зазначити наступне.

Охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (ст. 162 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 35 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється Радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими державними органами. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони республіки, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об'єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі. Порядок здійснення державного контролю за охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів визначається цим Законом та іншим законодавством України.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 16.04.2004 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212 Земельного кодексу України, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 Цивільного кодексу України особами, що її заподіяли.

Стаття 211 Земельного кодексу України встановлює, що громадяни та юридичні особи за самовільне зайняття земельних ділянок несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 р. затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Згідно з пунктом 3.1. наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції і контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 №110 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, знятгя ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 № 963. підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, знятгя ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

-          акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

-          протокол про адміністративне правопорушення:

-          припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

-          акт обстеження земельної ділянки.

Таким чином, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є вказані документи в їх сукупності, оскільки саме такі документи можуть підтвердити факт вчинення цього правопорушення,  розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Аналогічний висновок міститься в постанові Пленуму Вищого Господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин».

Постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 р. затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу.

Пунктом 4 вищезгаданої методики розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, для земель житлової та громадської забудови визначається за такою формулою:

Шс = Пс х (Нпз х Кн х Кк) х Кф х Кі

Де Шс - розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки;

Пс - площа самовільно зайнятої земельної ділянки, га;

Нпз - середньорічний дохід, який можна отримати від використання земель житлової та громадської забудови за цільовим призначенням відповідно до групи населених пунктів за чисельністю населення, визначений у додатку 5;

Кн - коефіцієнт, що застосовується до населених пунктів обласного значення, мм. Києва та Севастополя, визначений у додатку 6;

Кк - коефіцієнт, що застосовується до населених пунктів, віднесених до курортних, визначений у додатку 7;

Кф - коефіцієнт функціонального використання земель, визначений у додатку 4 ;

Кі - коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, який дорівнює добутку коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель за 2007 та наступні роки, що визначаються відповідно до Порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2000 № 783.

Пунктом 7 згаданої Методики визначено, що розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться інспекціями Мінприроди або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про охорону земель»шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Проаналізувавши надані прокурором та сторонами докази у їх сукупності, в тому числі акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства А246/6 від 20.04.2011 р., акт обстеження земельної ділянки № 47/6 від 21.04.2011 р., протокол про адміністративне правопорушення № 00246 від 20.04.2011 р. та припис № П246/6 від 20.04.2011 р., суд дійшов висновку про наявність підстав щодо здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки.

Однак, за перерахунком суду сума шкоди, заподіяної територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки, складає 63 452,32 грн., який проведений відповідно до площі самовільно зайнятої земельної ділянки –1196,98 кв.м, на зайняття якої, в свою чергу, вказує прокурор у заяві про уточнення позовних вимог.  

Таким чином, враховуючи встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача шкоди у зв’язку з самовільним зайняттям земельної ділянки площею 1196,98 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 у Солом’янському районі м. Києва нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню у сумі 63 452,32 грн.

Державне мито, судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з відповідача в доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись  ст.ст. 32, 33, 49, 75, 82-85  Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд  міста Києва, -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов’язати  Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (03056, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) звільнити земельну ділянку площею 1196,98 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 у Солом’янському районі м. Києва, привівши її у придатний для використання стан.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03056, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, Хрещатик, 36, код 26077951) 63 452 (шістдесят три тисячі чотириста п’ятдесят дві) грн. 32 коп. шкоди.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (03056, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 719 (сімсот дев’ятнадцять) грн. 52 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. В решті заявлених вимог відмовити.

6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Головуючий суддя                                                                       Пригунова А.Б.

Суддя                                                                                        Спичак О.М.

Суддя                                                                                       Любченко М.О.

Дата підписання рішення: 30.09.2011 р.